Пізня осінь наших сподівань

Поділитися
Якість гри збірної України, безперечно, була не з найкращих. Але хіба вона не була на порядок вища за ту, яку продемонстрували синьо-жовті в переможних домашніх поєдинках з Білоруссю і Казахстаном?..

А мені матч сподобався. Незважаючи на те, що його результат позбавив нас іще однієї мрії.

У сутичці команди Олексія Михайличенка з дружиною Отто Рехагеля були сюжет, стилістика і логіка. А в діях наших читалося відчайдушне бажання посперечатися з неминучим. Попри мокре поле, майстерність суперників і не надто натхненну підтримку незаповнених трибун.

Якість гри збірної України, безперечно, була не з найкращих. Але хіба вона не була на порядок вища за ту, яку продемонстрували синьо-жовті в переможних домашніх поєдинках з Білоруссю і Казахстаном? Хіба в донецькій битві з еллінами проникаючих атак, ударів у створ і гольових моментів було не більше, ніж у двох дуелях із хорватами, в яких, нагадаю, ми жодного разу не поступилися? Мабуть, ми не заслуговували фіаско в цьому матчі. Але не заслуговували й туру на африканський мундіаль. Отже, результат гри був одночасно і несправедливим, і закономірним.

Мільйони вболівальників укотре пережили те саме, що регулярно відчувають мільйони виборців: їх позбавили ілюзій. Те, що спортивна конфузія сталася в переддень річниці Майдану, — простий збіг. Але гріх не скористатися цією нагодою поговорити про близькість того, що відбувається на футбольному полі і полі електоральному.

Гру мільйонів багато що споріднює з ігрищами мільйонерів. В обох випадках уболівальники (виборці) тішать себе надіями, забуваючи: чим вища планка очікувань, тим гіркіше розчарування. Ми немилосердно критикуємо гравців за бездарні удари й беззубі передачі, безвідповідальні заяви й недоладні закони.

Ми шалено обурюємося тим, як вони марнують гольові моменти й державні кошти. Та в душі мало не кожного жевріє надія. Ну, може, наступного разу? А раптом? Тим самим позбавляємо себе можливості чітко усвідомити, чому горезвісне «раптом» уперто не настає. Ми відмовляємося дивитися правді в очі. І добровільна сліпота робить нас беззахисними перед не такою вже й сліпою долею.

Ми щиро радіємо з того, що у футболі, як і в політиці, всупереч усьому з’являються таланти, які досить швидко виходять на певний рівень майстерності. Вище якого ніяк не піднімаються, не витримуючи випробування популярністю, грішми й відповідальністю.

Ми забагато очікуємо від кожної зірки, що раптом спалахнула, наша уява послужливо домальовує новоявленому кумиру різноманітні здібності, яких він не має, а можливо, й не матиме. Осліплені світлом іще одного сонця, яке будь-що силкується зійти, ми не здатні побачити: це світло штучне. І не можемо роздивитися тих, хто ці світила запалює. А зірки гаснуть і падають раніше, ніж ми встигаємо загадати бажання. Наші сподівання згоряють на вогнищах чужого марнославства, нікого не зігріваючи.

Будь-яке вітчизняне обдаровання програє на тлі старіючого Шевченка, поступаючись йому і у вправності, і в старанності. Футболісти нової хвилі бояться жорстких зіткнень, бояться брати гру на себе. Політики нової хвилі — теж. Впасти легше, ніж завдати удару. Лягти під когось простіше, ніж підвестися на повний зріст. Нам, як і раніше, є на кого й на що сподіватися, але так само нема ким і нема чим особливо пишатися. У нас небагато тих, хто здатен прославити не тільки себе, а й Батьківщину.

У нашому політичному, футбольному (а також і в усіх інших) господарствах — копиця обдарованих, купка здібних і оберемок талановитих. Але конкурентноспроможних, чия цінність є незаперечною, — одиниці. Тих, хто вічно подає надії, гріє лавку запасних у футбольних командах і депутатське крісло в політичних, — сотні. Хром їхніх авто і золото їхніх годинників засліплює блиском більше, ніж грані їхнього таланту.

Світ політики, як і світ футболу, зіпсований грішми. Сподіваємося — не безнадійно. Багатство — одна з причин, через які виборці недолюблюють політиків, а вболівальники — футболістів, вважаючи, що отримувана ними винагорода не адекватна затраченим зусиллям. Із цим можна сперечатися. Та хіба не є незаперечним те, що саме в найвідповідальніші моменти політичним і футбольним гравцям бракує самовладання, розважливості, вміння зіграти «через не можу».

У результаті Україна футбольна, як і Україна загалом, із завидною наполегливістю (котра, на жаль, не завжди є показником класу) марнує історичні шанси, які випадають на її долю. Вихід один на один — іще не гол. І кожен новий промах робить нас іще уразливішими.

Завершуючи тему грошей, зауважимо, що сильні світу цього (незалежно від спеціалізації) давно вже не сперечаються, в чому сила. Їхня пристрасть до золотого тельця безмежна. Навколофутбольним і навколополітичним ділкам однаково чим гендлювати — здоров’ям народу чи патріотизмом нації. Ціни на футбольні квитки й ціни на ліки від грипу про це свідчать.

Ми перегодовуємо наших футбольних і політичних кумирів кредитами довіри та авансами. І від такого переїдання юні нападники збірної ледь ходять полем, а молоді захисники народних інтересів у ранньому віці стають недозволенно товстошкірими.

Але навіть з урахуванням очевидних кадрових проблем потенціал нашої країни взагалі та футболу зокрема вищий за місце, нам відведене. Кваліфіковані виконавці в нас якщо й не в надлишку, то вже точно поки що не в дефіциті. Проте їхня наявність не є гарантією успіху, якщо немає достойного керманича. Але представникам даного амплуа, згідно з дивною традицією, явно гостро бракує рішучості, послідовності, відповідальності та мудрості. І навіть певні успіхи в тактиці не виправдовують безпорадності керівника національної команди і керівника держави в питаннях стратегії.

А ще збірній, як і всій країні, дуже тяжко вдається стати єдиним цілим. Проблемами цієї збірної і цієї країни залишаються внутрішнє суперництво, відсутність довіри і дефіцит порозуміння. Штучно підігріті протиріччя призводять до неможливості організовано чинити опір спільному противникові. Ми беззахисні перед будь-якою зовнішньою загрозою, поки зусилля наших вождів будуть настільки ж «зіграними», як дії динамівця Хачериді і гірника Кучера під час переможного ривка Салпінгідіса. Мистецтво не привозити собі голи повинні будуть опанувати і чарівники м’яча, і вболівальники з VIP-лож.

Ключові футбольні та політичні дійства найближчим часом пройдуть без нас. Звичайно, кепсько, що тебе ніхто ніде не чекає. І водночас чудово, що ти нікуди не поспішаєш. Є час зализати рани, віддихатися, зібратися з думками. Спробувати зрозуміти, чому ж ми такі биті, якщо ми такі сильні. Залікувати на лобах незагойні рани від грабель. Спробувати прорахувати, яким буде наш футбол у 2012-му і наша країна в 2010-му.

М’яч круглий, поле неоране, і нехай перемагає найсильніший. І нехай плаче невдаха.

І нехай на кладовищах наших примарних ілюзій зійдуть паростки зміцнілих надій.

Поділитися
Помітили помилку?

Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter або Надіслати помилку

Додати коментар
Всього коментарів: 0
Текст містить неприпустимі символи
Залишилось символів: 2000
Будь ласка, виберіть один або кілька пунктів (до 3 шт.), які на Вашу думку визначає цей коментар.
Будь ласка, виберіть один або більше пунктів
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Відміна Надіслати скаргу ОК
Залишайтесь в курсі останніх подій!
Підписуйтесь на наш канал у Telegram
Стежити у Телеграмі