Перерване мовчання

Поділитися
Після тривалого мовчання українське керівництво знову публічно заговорило про політику євроатла...

Після тривалого мовчання українське керівництво знову публічно заговорило про політику євроатлантичної інтеграції та порушило перед Організацією Північноатлантичного договору питання про приєднання України до Плану дій щодо членства в НАТО (ПДЧ). Приводом для підтвердження офіційно проголошеного ще в 2002 році зовнішньополітичного курсу стало засідання в Києві Ради міністрів оборони країн Південно-Східної Європи, до якої входять одинадцять країн цього регіону. «Користуючись нагодою, я закликаю всіх європейських партнерів України посприяти нашим намірам приєднатися до Плану дій щодо членства в Північноатлантичному альянсі. Рубіжною позицією ми розглядаємо такий саміт Альянсу в Бухаресті у квітні наступного року», — заявив під час відкриття зустрічі Віктор Ющенко. Цей публічно озвучений главою держави месидж був для української влади основним питанням заходу, який вперше проходив у нашій країні.

Як зазначають співрозмовники «ДТ», засідання Ради міністрів оборони країн Південно-Східної Європи (СМО ЮВЕ) було досить успішним і позитивно відбилося на іміджі України. Хоча б через ту причину, що в поствиборному Києві вперше зібралася така кількість міністрів оборони країн-членів, а також країн-спостерігачів в організації, метою якої є гарантування безпеки в регіоні Південно-Східної Європи та спрощення процесу інтеграції держав у НАТО. Причому те, що серед учасників зустрічі був й глава оборонного відомства Сполучених Штатів Роберт Гейтс, автоматично підвищувало статус засідання, яке проходило в Києві, привертаючи до нього пильну увагу з боку політиків і аналітиків.

У кожному разі в Москві це засідання помітили та неофіційно уже висловили невдоволення своїм західним партнерам тим, що в Києві серед запрошених гостей не було російського міністра оборони. Втім, таким було рішення виконавчого органу Ради міністрів оборони країн Південно-Східної Європи. Адже, за інформацією «ДТ», українська сторона пропонувала, щоб серед учасників були глави оборонних відомств Росії та Білорусі. Проте координаційний комітет — керівний орган СМО ЮВЕ — з певних міркувань не погодився з пропозицією українців...

Традиційно такі форуми є хорошою нагодою провести в стислий термін максимальну кількість двосторонніх зустрічей, під час яких можна не тільки обговорити військове співробітництво та міжнародну проблематику, а й прозондувати позицію своїх партнерів. У цьому сенсі київська зустріч не була винятком: міністри оборони активно обговорювали такі теми, як ядерна програма Ірану та можлива воєнна операція Сполучених Штатів проти цієї країни, проблема стабілізації Афганістану, загроза вторгнення Туреччини в Ірак, розгортання елементів американської системи ПРО в Польщі та Чехії тощо. Для України, наприклад, інтерес, серед іншого, становили й перспективи миротворчого батальйону ГУАМ, створення якого, за певною інформацією, сьогодні гальмується Азербайджаном і Молдовою.

З другого боку, хоча на прес-конференції міністр оборони Сполучених Штатів і закликав країни НАТО бути активнішими при ухваленні рішення про можливе збільшення своєї присутності в Іраку та Афганістані, проте, за інформацією «ДТ», під час переговорів з українським президентом і главою оборонного відомства Роберт Гейтс не намагався переконати Україну спрямувати свій контингент в Афганістан. Під час українсько-американських переговорів його учасники набагато більше переймалися іншими питаннями. Зокрема й пов’язаними з технічною допомогою Сполучених Штатів у переобладнанні Яворівського полігону у Львівській області.

Та все-таки основне питання, обговорюване на переговорах з американським міністром оборони, стосувалося перспективи приєднання України до ПДЧ. Адже президентська команда ставить перед собою мету, щоб наша країна дістала запрошення до Плану дій щодо членства в НАТО на Бухарестському саміті Альянсу в квітні наступного року. Та саму ідею приєднання України до ПДЧ підтримують сьогодні лише три чверті країн — членів Альянсу, тим часом рішення там приймають консенсусом. Список країн-опонентів традиційно складається з Німеччини, Франції, Бельгії, Італії і держав Піренейського півострова — Португалії та Іспанії. Показово, що в Києві міністри оборони на своєму засіданні підтвердили готовність взаємодіяти з НАТО та інтегруватися в євроатлантичні структури. Та лише щодо Македонії, Албанії і Хорватії було сказано, що всі міністри оборони, які беруть участь у засіданні, підтримали ці «три країни, які збираються приєднатися до НАТО».

Однак для євроатлантичних амбіцій Києва дуже важливо, що Сполучені Штати серед тих, хто підтримує приєднання нашої країни до ПДЧ. Оскільки, за інформацією «ДТ», Вашингтон готовий узяти на себе роботу з країнами-опонентами, щоб ті змінили своє рішення та погодилися на надання Україні ПДЧ. І, з огляду на непрямі ознаки, у Білому домі не проти, коли наша країна офіційно приєднається до цього Плану вже в Бухаресті. Проте нині прибічники членства України в Північноатлантичному альянсі чекають наступних кроків українських політиків.

Адже для одержання ПДЧ мало однієї заяви Ющенка на засіданні Ради міністрів оборони країн Південно-Східної Європи. Україні на її шляху в НАТО потрібно дотримуватися встановленої Альянсом процедури. А вона, серед іншого, передбачає, що Київ має спрямувати до Брюсселя лист із проханням про приєднання до ПДЧ. І про це вкотре нагадали в українській столиці представники Альянсу. «Насамперед ми маємо почути це (бажання приєднатися до ПДЧ. — Авт.) офіційно на рівні ради НАТО, а потім Альянс має винести рішення як завжди консенсусом. Ми ухвалимо рішення після надходження офіційного клопотання», — заявив глава делегації НАТО на Раді міністрів оборони країн Південно-Східної Європи Георгіос Катсірдакіс.

Крім того, в Альянсі, знаючи про неоднозначне ставлення до політики євроатлантичної інтеграції в українському суспільстві, хочуть бути впевненими, що Україна після приєднання до ПДЧ не зійде з обраного шляху — у пам’яті ще свіжа історія з листом, якого підписав нинішній прем’єр Віктор Янукович напередодні Ризького саміту. Тому, по-перше, в Альянсі хочуть почекати з вирішенням питання про надання ПДЧ для нашої країни. Принаймні доти, поки не буде сформовано коаліцію. Показовими є слова, сказані Робертом Гейтсом в інтерв’ю «Радіо Свобода»: «В Україні справді існує певний інтерес до вступу в НАТО. Та, наскільки я розумію, точно так само існує і серйозна антинатовська опозиція. Тому, я вважаю, слід подивитися, як розвиватимуться події».

По-друге, через перелічені причини у НАТО хотіли б, щоб цей лист був підписаний не тільки президентом, а також і прем’єр-міністром, і спікером. Та, знову ж, доти, поки у Верховній Раді не буде створено нову коаліцію, яка, своєю чергою, сформує уряд, це неможливо. Наприклад, щоб прискорити час проходження по натовських інстанціях офіційної заявки від України на приєднання до ПДЧ, за інформацією «ДТ», на Банковій вирішили запропонувати Юлії Тимошенко як найімовірнішому претенденту на посаду прем’єр-міністра підписати разом із президентом цього листа. Лідер БЮТ відмовилася.

Сміємо припустити, що ця позиція викликана насамперед тактичними міркуваннями: не будучи цілком упевненою, що вона очолить уряд, Тимошенко побоюється сковувати себе такими «натовськими узами». Адже це їй можуть пригадати опоненти під час майбутньої президентської кампанії, якщо Юлія Володимирівна братиме участь у ній як кандидат на посаду глави держави. Принаймні під час парламентської кампанії лідер БЮТ всіляко ухилялася від відповіді на запитання, як би вона проголосувала на референдумі з НАТО, й переважно говорила про європейську систему безпеки.

З огляду на всі складнощі з формуванням коаліції, сьогодні неможливо сказати, чи вдасться нашій країні приєднатися до ПДЧ у Бухаресті, як цього домагається команда глави держави. Втім, щоб оголосити рішення, Альянс не обов’язково має чекати саміту. Це можна зробити і на засіданні комісії Україна—НАТО. Зокрема і на рівні послів. Головне, щоб українська влада остаточно визначилася з позицією. І визначившись, не просто скрупульозно виконувала своє «домашнє зав­дання», а й розуміла, заради чого вона це робить.

Адже, як зауважив один із західних дипломатів, котрий щиро підтримує вступ України до Північноатлантичного альянсу, членство країни в НАТО — зобов’язання не тільки поділяти відповідальність, а й спільні цінності. Немає сумнівів, що Київ, ставши членом Організації Північноатлантичного договору, готовий поділити відповідальність. Підтвердженням цього є те, що Україна — єдина з країн партнерів НАТО — бере участь у всіх чотирьох миротворчих операціях, проведених Альянсом. Так само як і те, що на київському засіданні СМО ЮВЕ Україна приєдналася до угоди про спільні миротворчі сили: наша країна, після ратифікації цієї угоди Верховною Радою, готова відправити в SEEBRIG, що становлять основу миротворчих сил ЮВЕ, штабних офіцерів, інженерний або медичний підрозділ. Та в Північноатлантичному альянсі усе ще існують сумніви щодо готовності української еліти поділяти цінності, спільні для трансатлантичного співтовариства, проводити в країні відповідні економічні і політичні реформи, відкрито пояснюючи українцям переваги членства в НАТО. Тільки ця послідовна робота може позбавити наших опонентів скептицизму й не закрити перед Україною двері до військово-політичної організації.

Поділитися
Помітили помилку?

Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter або Надіслати помилку

Додати коментар
Всього коментарів: 0
Текст містить неприпустимі символи
Залишилось символів: 2000
Будь ласка, виберіть один або кілька пунктів (до 3 шт.), які на Вашу думку визначає цей коментар.
Будь ласка, виберіть один або більше пунктів
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Відміна Надіслати скаргу ОК
Залишайтесь в курсі останніх подій!
Підписуйтесь на наш канал у Telegram
Стежити у Телеграмі