ПЕРЕМОГА ЗА ОЧКАМИ

Увечері минулої неділі в берлінському офісі ХДС шампанське й пиво лилися рікою — християнські демократи разом із своїми незмінними партнерами з Християнсько-соціального союзу (ХСС) бурхливо святкували перемогу на парламентських виборах у Німеччині. А сяючий кандидат у канцлери від ХДС/ХСС — прем’єр-міністр федеральної землі Баварія й голова ХСС Едмунд Штойбер із піднесенням поздоровляв своїх соратників, дякував прибічників за підтримку блоку й у прямому ефірі розповідав про плани майбутньої діяльності «його» уряду.

А в центральному офісі СДПН пива було набагато менше. Як і посмішок. Перші попередні дані підрахунку бюлетенів засвідчували: соціал-демократи як мінімум на два відсотки відставали від своїх головних суперників — ХДС.

І все ж suspense (напруга. — Ред.) — основний елемент трилера, за законами жанру якого розгорталася вся виборча кампанія 2002 року в Німеччині, зберігалася до самісінького кінця — лише рано-вранці в понеділок стало зрозуміло, що червоно-зелена коаліція таки залишиться при владі ще на чотири роки.

Збереженням коаліції й канцлерської посади соціал-демократи однозначно зобов’язані Партії зелених, оскільки самі есдеки втратили на цих виборах аж 47 місць у бундестазі. Отже, за попередніми офіційними даними, правляча СДПН і опозиційний ХДС/ХСС одержали по 38, 5 % голосів виборців. Партія Союз 90/Зелені завоювала 8,6%, а ліберали з Вільної демократичної партії (ВДП) замість жаданих 18 отримали лише 7,4 відсотка. Партія демократичного соціалізму (ПДС), як і прогнозували багато експертів, не здолала 5-відсоткового бар’єру і буде представлена в парламенті тільки двома депутатами, котрі завоювали прямі мандати. У результаті досить складної процедури обчислення, кому та скільки належить місць у бундестазі, із загальних 603 СДПН дістанеться 251, ХДС/ХСС — 248, зеленим — 55 і ВДП — 47 місць (а остаточні результати оприлюднять лише 9 жовтня).

До речі, німецьке виборче законодавство визнане одним із найдемократичніших, але є досить складним. Кожен виборець має два голоси: перший він віддає за кандидата від виборчого округу (прямий мандат), а другий — за земельний список тієї чи іншої партії. Чимало називають німецьку виборчу систему змішаною, проте німецькі фахівці підкреслюють: вона є винятково пропорційною. Місця розподіляються між партіями відповідно до кількості відданих за них у землі голосів за системою професора Німайєра: кількість других голосів, отриманих партією, помножується на кількість місць, які підлягають розподілу, і потім отриману кількість ділять на спільну кількість других голосів усіх партій, котрі одержали понад п’ять із кожної сотні всіх других голосів. Кожній партії дістається стільки місць, скільки цілих чисел утворюється з цієї пропорції. Решту місць розподіляють з урахуванням значимості цифр після коми.

Зі встановленої в такий спосіб для кожної партії кількості депутатських мандатів віднімаються місця, отримані нею у виборчих округах. Місця, що залишилися після цього в партії, займають кандидати з її земельного списку в порядку встановленої черговості. Кандидатів, котрі отримали прямі мандати, при цьому не враховують. Іноді, задля дотримання принципу пропорційності, німцям доводиться навіть збільшувати кількість місць у бундестазі. Так звані додаткові мандати в партії можуть з’явитися в тому разі, якщо вона у виборчих округах однієї землі одержала більше місць з допомогою перших голосів, ніж їй належало мати в цій землі за результатами підрахунку других голосів. Саме другий голос має для партій найважливіше значення.

Проте, зазначають німецькі політологи, дуже багато громадян Німеччини погано розбираються в тонкощах вітчизняного виборчого законодавстві та вважають головним свій перший голос. Це надає деяким партіям і кандидатам можливість використовувати таке незнання в своїх цілях і звертатися до виборців із закликами на кшталт такого: «Віддайте свій перший голос, безумовно, своїм фаворитам, ну а другий, будь ласка, нам!» Але подібні хитрощі, засвідчує практика, все-таки не справляють вирішального впливу на результат виборів.

Як підкреслювали багато спостерігачів ще до дня голосування, у нинішній виборчій кампанії головними чинниками стало ставлення основних політичних сил до планів США щодо Іраку, дії під час повені й особисті якості претендентів на посаду канцлера (докладно «ДТ» писало про це в минулому номері). А несподіванкою післявиборної ночі став набраний зеленими відсоток голосів, що перевищив усі прогнози. Це, зрештою, і врятувало урядову коаліцію. Соціологи схильні пояснювати успіх партії Йошки Фішера невдачею партії Герхарда Шрьодера. За їхніми даними, близько 30 % нинішніх виборців зелених раніше ідентифікували себе зі СДПН. Соціал-демократи, вважає доктор Кельнер з Інституту Форсу, розчарували багатьох виборців, котрі голосували за них у 1998 р., оскільки занадто мало позитивних змін сталося в країні за чотири роки їхнього правління. Найбільше розчарованих виявилося в землі Північний Рейн-Вестфалія й Баварії — тут втрачено майже третину голосів. І якщо провалу есдеків у «вотчині» Едмунда Штойбера цілком можна було очікувати, то «зрада» землі шахтарів і сталеливарників, більшість яких завжди голосувало за СДПН, але чиї багаторічні симпатії змінило зростаюче безробіття, завдала сильного удару як іміджу, так і духу соціал-демократів.

Вельми цікавий і ось такий факт: попри те, що червоно-зелена коаліція набагато лояльніше, ніж ХДС/ХСС, ставиться до іммігрантів і навіть вважає імміграцію необхідною для Німеччини, приміром, три чверті «російських» німців (а вони становлять чверть усіх «нових» німців) проголосували за ХДС/ХСС, оскільки саме під час правління цього блоку вони одержали змогу приїхати в Німеччину. Водночас понад 60% із двох мільйонів нових громадян ФРН турецького походження віддали перевагу СДПН, а 22% — зеленим.

Становище соціал-демократів підправили й виборці в східних землях, де СДПН набрала набагато більше голосів, ніж колись (завдяки ефективним діям з ліквідації наслідків повені), і, по суті, витиснула ПДС із парламенту.

Як показували опитування громадської думки ще до дня виборів, більшість виборців усе-таки не бажали зміни коаліції, а чимало категорично не хотіли бачити біля керма Німеччини Едмунда Штойбера. Саме тому значна кількість колишніх шанувальників соціал-демократів і віддала свої голоси зеленим, водночас зберігши посаду канцлера для Герхарда Шрьодера.

Правда, його головний супротивник Едмунд Штойбер, переживши надзвичайно жорстоке «похмілля» після сп’яніння уявною перемогою, заявив днями, що, на його думку, червоно-зелена коаліція незабаром розвалиться, а християнські демократи згуртуються навколо нього, Штойбера, і він буквально протягом року створить новий уряд. «Можливо, у тому, що Шрьодер поки що залишився при владі, є певне всесвітнє правосуддя. Таким чином, він зможе сам збагнути результати того, що спричинив стосовно нас. Кілька місяців йому доведеться відчувати це, — заявив Е.Штойбер CNN. — Через коаліцію Шрьодера Німеччина не зможе домогтися економічного оздоровлення й не переборе ізоляцію від Європи й Америки, в яку нас загнав Шрьодер».

Безумовно, слово «ізоляція», що зірвалося з вуст розсердженого Е.Штойбера, є дуже сильним перебільшенням у зображенні сьогоднішнього міжнародного становища Німеччини. Хоча, звісно, ніхто не заперечуватиме: навряд чи коли-небудь раніше температура відносин ФРН і США була такою низькою. Передвиборні заяви Г.Шрьодера та представників його команди з приводу планів Америки стосовно Іраку й абсолютної неможливості для Німеччини брати участь у війні, яка готується, навіть якщо її «освятить» ООН, викликали сильне роздратування Білого дому ще задовго до кінця виборів у Німеччині. А порівняння німецьким міністром юстиції Хертою Дойблер-Гмелін політики Буша з політикою Гітлера в інтерв’ю одній із газет змусило американське керівництво заявити: відносини між Берліном і Вашингтоном «отруєні». Вашингтон вельми холодно сприйняв перемогу Шрьодера на виборах, а лист канцлера з вибаченнями за висловлювання свого міністра юстиції, котра такою вже не є, не справили на Білий дім ніякого враження. Американські ЗМІ єхидно зауважували: Берлін одним листом не відбудеться і йому буквально доведеться «вимолювати прощення». Цікаво, що більшість німців дивляться на проблему зовсім інакше, ніж американці, і, відповідно до опитувань громадської думки, понад три чверті громадян ФРН, як і раніше, вважають німецько-американські відносини або хорошими, або дуже хорошими. З іншого боку, багато німців переконані: у більшості європейських країн ставлення до планів Вашингтона стосовно Іраку приблизно таке саме, як і в Німеччині, і їхня країна просто виявилася найрішучішою, наважившись відверто заявити Білому дому про свою позицію. Більше того, деякі спостерігачі пророкують, що рішучість Берліна може привести не до ізоляції Німеччини, а, навпаки, до більшої згуртованості й більшої незалежності політики країн Євросоюзу від думки Сполучених Штатів.

А в німецькому МЗС хоч і не драматизують сформовану ситуацію, але вважають, що Герхарду Шрьодеру та Йошці Фішеру, котрий, поза сумнівом, збереже свою посаду міністра закордонних справ і в оновленому німецькому кабінеті, доведеться посушити голови над тим, як відновити колишній рівень відносин із Сполученими Штатами. Цілком можливо, бліц-візит Г.Шрьодера минулого вівторка до Лондона був викликаний необхідністю одержати пораду й заручитися підтримкою (чи згодою відігравати роль посередника) у Тоні Блера. А в США, скоріш за все, першим доведеться летіти Йошці Фішеру — відновлювати мости й вислуховувати докори американців.

Найпопулярніший політик Німеччини, чарівний лідер партії, котрий забезпечив урядовій коаліції ще чотири роки правління, чудово усвідомлює свою політичну вагу й почувається цілком упевнено. На розпочатих внутрішньокоаліційних переговорах зелені вже натякнули, що за свої заслуги хотіли б побачити в програмі нового уряду більше «зеленої» політики. Крім того, до наявних у минулому кабінеті трьох міністерських портфелів зелені хотіли б одержати ще один. Найімовірніше, їхні побажання врахують. Переговори між фракціями СДПН і зелених лише розпочалися. Обидві партії хочуть завершити їх формуванням уряду до 17 жовтня. Його головними цілями, за словами нового лідера фракції соціал-демократів у бундестазі Франца Мюнтеферінга, мають стати прискорення темпів економічного зростання та зниження рівня безробіття.