Перемога, що може стати поразкою - Політика - dt.ua

Перемога, що може стати поразкою

16 червня, 2006, 00:00 Роздрукувати Випуск №23, 16 червня-23 червня

У нашому місті боротьба між тими, хто свого часу фальсифікував результати президентських виборів, паралельно активно ділячи майно територіальної громади, та оранжевою опозицією була досить жорсткою...

У нашому місті боротьба між тими, хто свого часу фальсифікував результати президентських виборів, паралельно активно ділячи майно територіальної громади, та оранжевою опозицією була досить жорсткою. І не тільки безпосередньо під час виборів. Із великим напруженням сил переможцям — місцевій організації БЮТ — удалося подолати післявиборні організаційні та судові перешкоди. І ось, здавалося б, бажаного досягнуто: в обласній, міській та районних у місті радах сформовано більш або менш стійку депутатську бютівську більшість, керівниками обрано представників переможної сили, міський голова — лідер обласної організації ВО «Батьківщина» Валерій Кальченко на першій організаційній сесії прийняв присягу керівника органу місцевого самоврядування. Колишня агресивна більшість — тепер опозиція, сконцентрована у невеличких фракціях Партії регіонів та блоку Литвина, — не може завадити продуктивній роботі нових рад, виконанню обіцянок, що давалися виборцям.

Та недовго, як кажуть, грала музика. Кіровоградців, і не тільки прихильників БЮТ (а це 42 із хвостиком відсотки тих, що проголосували), а навіть і тих, хто працював у виборчих штабах політичної сили з червоним серцем на прапорі, шокувала звістка: Кальченко написав заяву про складання із себе повноважень міського голови і прийняв присягу народного депутата України.

Потрібен саме тут і саме в цей час

Про те, що Валерій Михайлович значиться у прохідній частині виборчого списку до парламенту, знали, звичайно, давно. Але його згоду балотуватися на міського голову, яку більшість розсудливих соратників сприйняли, щонайменше, зі схваленням, розцінювали як особистий вибір. І однозначно — єдино правильний. На виборчих прес-конференціях ще дехто із затятих журналістів ставив і ставив запитання, яке більшість уже не вважала гострим — чи ж не піде-таки Кальченко у Верховну Раду? І хоча тон цього запитання був м’яким, усі якось не хотіли помічати, що Валерій Михайлович намагається на нього прямо не відповідати, відбуваючись загальними словами про оптимальність суміщення посад мера і народного депутата. Може, воно й оптимально, та закон цього не дозволяє, і Кальченко не міг цього не знати.

А між тим люди, які стомилися від безгосподарності та сваволі, покладали великі надії на Кальченка. «Місту потрібен Кальченко!» — таким було одне з основних виборчих гасел Кіровоградського БЮТу. Місто згодилося й проголосувало. Йому справді потрібні його досвід, знання інфраструктури, кадрів, зрештою, моральна чесність, твердість та місцевий патріотизм, які він завжди так зворушливо декларував. Велике значення має й те, що він представляє політичну силу, яка об’єднує широкі верстви населення (Кіровоградська обласна організація ВО «Батьківщина» одна з найбільших в Україні і налічує понад 25 тисяч членів), а не якусь одну кланово-фінансову групу, як це було досі. В умовах Кіровограда, де практично все майно продане або здане в довгострокову оренду, необхідне прийняття рішучих і радикальних рішень на користь саме територіальної громади. В обласному центрі склалася громадська думка, що здатен на такі кроки, принаймні з тих місцевих лідерів, які взяли участь у виборах міського голови, тільки Валерій Кальченко. Хтось, не менш рішучий, зможе хіба що перерозподіляти міський пиріг на свою користь чи на користь групи, яку він представляє, інший — не має ні рішучості, ні підтримки, ні політичного опертя.

До того ж Валерій Кальченко, перебуваючи тривалий час в опозиції, мав шанс загартуватися як боєць — у політичних, інтелектуальних та організаційних протистояннях. Цього не сталося. Очевидно, тому, що дуже зручно було оточувати себе з різних причин, у тому числі й з фінансових, залежними людьми, через це, а ще, можливо, через свою недалекоглядність, мовчазними і некритичними. Для них Кальченко завжди кумир і завжди правий, кожна спроба навіть позиціонувати себе відсторонено розглядалася як внутрішня опозиція і дозволялася небагатьом…

Три аргументи і три складові… чого? Кожен називає по-своєму

Тепер, щоб хоч якось зберегти обличчя, він пояснює свій вчинок тим, що, по-перше, на виборах не було виходу: будь-який інший кандидат міг із тріском програти (і це правда, від якої нікуди не подінешся); по-друге, до влади прийшла нова команда (заяву він написав після другої сесії, коли були призначені секретар міської ради та заступники міського голови — керівники департаментів), яка таки наводитиме лад; по-третє, якщо Верховна Рада прийме відповідну поправку до закону і дозволить таке суміщення, він залишатиметься вірним вибору кіровоградців. Перше пояснення загал не цікавить зовсім, а журналістів і тих, хто трохи більше знається на політиці, наводить на невеселі роздуми про кадровий потенціал багатьох політичних сил, які декларують чудові лозунги, розмахують ними, а особистостей, готових професіонально і морально втілювати їх у життя, якраз і не мають… Іноді складається враження, що партіям (принаймні досі) самодостатні професіонали і не потрібні. Бо самодостатній він і є самодостатній — у рота не заглядатиме. А лідерам, навіть таким авторитетним на місцевому рівні, як Кальченко, потрібна свита. Бідні ж ми всі при такому підході і за пропорційної системи виборів…

Друге пояснення дуже тісно, виявляється, переплітається з першим. Бо нові люди таки прийшли, але сильної, принципової команди як не було, так і нема. На чільних ролях виявилися не найкращі і найпрофесіональніші, а ті, хто найбільше прислужився і зарекомендував себе слухняним і зручним у користуванні. В хід пішов принцип, що дискредитував себе ще після президентських виборів: віддячити тим, хто допомогав, фінансував, підтримував. Урешті, кіровоградці голосували не за першого заступника підприємця Станіслава Берьозкіна. І навіть не за секретаря ради Людмилу Калкіну, яка, будучи людиною новою у владі, за умов командної роботи, могла б зробити багато корисного...

І ось міськвиконком приймає рішення про підвищення удвічі тарифів на водопостачання і водовідведення. Приймає на вимогу організації, якій міський водоканал було віддано в оренду у переддень виборів, що Валерій Кальченко не раз називав черговим тіньовим перерозподілом майна територіальної громади. Це при тому, що ці ціни у Кіровограді одні з найвищих в Україні, а втрати води перевершують усі розумні межі.

Що ж стосується депутатського корпусу, то у разі оголошення нових виборів у місті до влади легко можуть повернутися ті, хто ще зовсім недавно здавався переможеним надовго. Враховуючи те, що кандидатів у депутати підбирав попередній кандидат на посаду міського голови (до речі, чільний представник нової команди), який виявився непрохідним, що й змусило балотуватися Кальченка, то й якість цієї команди не найвища. Коли маятник хитнеться в інший бік, вагома частина фракції БЮТ може податися туди ж.

Третій же аргумент мера, чи екс-мера, кіровоградці взагалі вважають словесним прикриттям його, як багато хто називає, зради. Є й такі, хто воліє пояснювати вчинок турботою про місто. Турбота взагалі навзамін конкретної роботи, якої непочатий край? Кого цим можна переконати?

І все-таки — і авторитет, і компетентність Валерія Кальченка не порожній звук, вони здобувалися роками. Взаємини з опонентами такі, що мало хто припускає елементарну домовленість між ними просто так чи за гроші. Невже такі привабливі статус парламентаря і депутатська зарплата? З його життєвим досвідом, гартом екстремальними обставинами на посаді міністра з надзвичайних ситуацій, що не могло не дати розуміння справжньої цінності багатьох речей, зокрема почестей і грошей? Знаючі люди висловлюють припущення, що це нерозуміння не його, а молодої співмешканки, яка столичне життя ставить понад честь і гідність свого обранця. А він, виходить, не може протистояти тому, що підштовхує його до неслави серед земляків, підриву довіри виборців до БЮТ, падінню авторитету серед однопартійців…

* * *

Ця банальна історія може обернутися грандіозною поразкою для переможців минулих виборів у Кіровограді. Не кажучи вже про те, як вона позначиться на місті. А на тлі невизначеності з головою облдержадміністрації, яка триває ось уже кілька місяців, та нової конфігурації політичної коаліції в країні, хто-зна, чим обернеться і для мешканців області, де БЮТ теж переміг…

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №35, 21 вересня-27 вересня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво