Педократія - Політика - dt.ua

Педократія

11 листопада, 2011, 14:54 Роздрукувати Випуск №41, 11 листопада-18 листопада

Наша країна, безперечно, збагатить світову скарбницю філософської думки, а також теорію держави і права терміном, переклад якого не вимагає пізнань у грецькій мові.

Наша країна, безперечно, збагатить світову скарбницю філософської думки, а також теорію держави і права терміном, переклад якого не вимагає пізнань у грецькій мові. Але про всяк випадок: педократія — це влада дітей. Дітей із влади. На зміну золотій молоді, яка жила шикарно за радянськими та пострадянськими мірками, вчилася у престижних вишах і не мала підстав переживати за своє майбутнє, гарантоване за правом народження, прийшла нова молодь, яку просто назвати золотою — скривдити. Вони живуть, немов боги, попутно вирішуючи долю батьківщини. Безневинною і наївною видається з висоти сучасного досвіду державного будівництва Галина Брежнєва зі своїми жіночими слабкостями: любов’ю до діамантів, випивки та чоловіків…

Судячи навіть тільки з підсумків діяльності однойменної фірми, що піддаються офіційному обліку, межі геніальності сягнули професійні здібності Макси­ма Лаврино­ви­ча. Лаврино­вич-молод­ший з партнерами настільки юридично підковані, що вирішують практично будь-які питання, у тому числі в наших непростих судах. Злостив­ці знаходять інші при­чини нереального успіху молодого юриста року, але дарма. Адже фірма називається не «Лав­ри­­но­вич, тато і партнери».

Не так уже й багато є питань, що стосуються багатогранної діяльності правоохоронних структур, з яких не підсобила би за бажання найвпливовіша людина Артем Пшон­ка. Відповідно, від тих, хто прагне отримати в нього аудієнцію, відбою немає.

На такому тлі риторично звучить запитання: хто, за специфічним нашим правом, має посідати перші місця в табелі про ранги перших «дітей міста»? Останній привід говорити про це виник у результаті того, як у Крим кріпити макіївську вертикаль влади та українсько-татарську дружбу відбув екс-міністр внутрішніх справ А. Могильов, при цьому зворушливо декламуючи рядки про те, що повеління зверху «надо благодарно принимать». Утім, в останньому випадку вплив дітей на формування державної політики має свої особливості.

У людини, яка має владу та (чи) значні фінансові ресурси, число тих, кому вона довіряє, змінюється обернено пропорційно збільшенню її могутності та строку перебування на вершині піраміди. Відтак у того, хто обіймає вищу державну посаду, число таких людей упевнено тяжіє до нуля. Нескладно зрозуміти, в якому скрутному стані перебуває ця людина, до того ж обтяжена специфічним життєвим досвідом, який змусив дуже рано дійти висновку про ворожість навколишнього світу. З постулату «не вір, не бійся, не проси», що дає змогу вижити, саме «не вір» — найлегше виконується. Комбінація особистісних характеристик першої особи держави з об’єктивними реаліями її життєвого шляху закономірно забезпечили майже абсолютну неспроможність довіряти хоч комусь, крім членів сім’ї. Членам сім’ї це надало досі небачену владу, можливість впливати на ухвалення рішень державного рівня. У тому числі — кадрових призначень.

Можливо, єдиним не членом сім’ї, якому В.Янукович довіряв, був Е.Прутнік, з яким вони були близькі ще з часів перших починань у царині бізнесу. Однак то давні справи. Сьогодні роль головного комунікатора президента виконує син Олександр. Він доносить побажання зверху. Ма­буть, не уникаючи інтерпретацій, передає інформацію знизу. Близь­кий зв’я­зок Олександра — керівник Нац­бан­ку України Сер­гій Ар­бу­зов вва­жається мозковим центром чер­гової «молодої коман­ди». Осо­бис­то знайомі з Арбузо­вим банкіри такій славі, щоправда, дивуються. Проте результати реалізації масштабних схем очевидні. Самій чіткості обороту «конвертів» позаздрить будь-яка пошта світу. Реалізують винайдені схеми також люди наближені. Але важливих для державного будівництва місць відчутно більше, ніж відповідних кадрів, тому іноді — хоч розірвися. Наприклад, під час візиту Арбузова до Ва­шинг­тона на переговорах із представниками МВФ Віталій Захар­чен­ко був представлений як майбутній міністр фінансів. І хоча, напевно, призначення його у МВС набагато логічніше, якщо враховувати освіту та досвід роботи Захарченка «доподаткового» періоду, очевидно, не ці міркування були визначальними.

Податкову, свого часу вкомплектовану «птенцами гнезда» Олександра Януковича (Віталій За­харченко, Олександр Климен­ко, Андрій Головач), нині досить зміцнено. Працює практично як годинник. Годинник, звісно, «з боєм», проте ж і надходження до державного бюджету збільшуються разючими темпами: адже зібрано майже в півтора разу більше, ніж торік! За інші бюджети, ще більш пріоритетні, тим паче можна не турбуватися. До­сяг­нен­ням податкової, звичайно, можна було б віддати належне. Якби не усвідомлення того факту, що вичавлюються кошти в бюджет для того, щоб потім вийняти їх і перенести з держбюджету в при­ватні кишені чи то шляхом завідомо «вдалих» тендерів, купівлі двох бурових вишок за ціною чотирьох, будівництва доріг по сто мільйонів за кілометр, підготовки до Євро-2012 чи то інших заходів, здійсню­ваних за рахунок бюджету.

Оскільки зайва концентрація надцінних кадрів на чітко відлагодженому конвеєрі фінансових схем недоцільна через кадровий голод, саме час перекинути когось на інший важливий напрям. Наприклад, на міліцію, яка, того й дивися, справді опиниться з народом. І тоді може пропасти якщо не все, то багато чого з нажитого «непосильною працею». Тим паче, наскільки відомо, А.Могильов відмовився «дати зуб», що підлеглі йому менти, колись воїни-інтернаціоналісти, стануть надійною опорою влади у протистоянні під парламентом із братами по зброї — «повсталими», подекуди щиро, афганцями.

За Віталія Захарченка пріоритетні напрями в податковій курирували Клименко (аудит, ПДВ) і Головач (скажемо так, ефективне застосування податкової міліції). Як стверджують люди обізнані, у податковій, попри офіційну посаду керівника, сам Захар­ченко ключової ролі не відігравав. Багато співпрацівників вважають його непоганою людиною, віддаючи належне безсумнівним аналітичним здібностям. Не виключено, що таке саме співвідношення посади та реальних повноважень очікує його й у МВС.

Олександр Клименко, який наступного тижня відзначить свій 31-й день народження, як відомо, очолив податкову. Отже, про справи країна сама може скласти уявлення. Задля справедливості не можна не сказати, що земляки Клименка з малої батьківщини свідчать: Олександр, боксер-аматор, непогано вчився, а до виконання посадових обов’язків завжди ставився творчо, у числі його ініціатив — реальні кроки з легалізації зайнятості населення. Вражен­ня­ми від інших ініціатив рясніє Інтернет. Проте об’єктивно Олек­сандр Клименко здатен створити продуманий, безвідмовний інструмент для досягнення поставлених цілей і застосувати його без рефлексій.

У підсумку креатури Олек­санд­­ра Януковича — на чолі Нац­банку, податкової, МВС. У ГПУ теж не чужі люди сидять. У результаті останніх кадрових рокіровок на вищому рівні завершено створення замкнутого циклу ухвалення рішень. Простіше ка­жу­чи, пастка захлопнулася: можливості домовитися, перебити рішення міліції, яка когось «щемить», наприклад, з допомогою прокуратури, більше не існує; з податковою не посперечаєшся; на суди надії немає давно, адже тепер судді хіба що строєм не ходять де-небудь на плацу перед Вищою радою юстиції…

Від цього поступального руху порятунку, здається, немає. Але остаточно перекривши кисень і законопативши останні шпарини, що залишали можливість для маневру, фактично вдаючись до тактики випаленої землі, молох влади зробив фатальну помилку. Хтось пиляє сук, на якому сидить, хтось закладає вибухівку, а нинішні плекають «остеопороз» власних кінцівок. Якщо раніше так звані держслужбовці нагору передавали в межах 60—70% «прибутку», то нині їм не залишається практично нічого. Ці «нижні кінцівки», які стоять на «землі» й від неї черпають силу, не отримують достатньої кількості життєво необхідних елементів, слабшають і перестають розуміти, навіщо їм тягати на собі цю ненаситну тушу, котра зовсім не дбає про них. Коли усвідомлять остаточно, нехай і заднім розумом, туша впаде. На жаль, у принципі, на це поки що вся надія.

Чого очікують від майбутнього люди, які перетворюють Украї­ну на ЗАТ? Чого домагаються, накинувши ще й зашморг на горло й так конаючої під натиском їхньої орди країни? На кого розраховують, об’їдаючи власних опричників? Де саме вони збираються жити вічно, щоб устигнути витратити те, що «відчавили» не просто в цілої країни, а й у майбутніх її поколінь?

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №39, 19 жовтня-25 жовтня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво