ПАРТІЇ ВЛАДИ - Політика - dt.ua

ПАРТІЇ ВЛАДИ

25 травня, 2001, 00:00 Роздрукувати Випуск №20, 25 травня-1 червня

Минулого четверга російська Державна дума погодилася з законопроектом «Про політичні партії», який вважається одним із наріжних каменів реформи влади по-путінськи...

Минулого четверга російська Державна дума погодилася з законопроектом «Про політичні партії», який вважається одним із наріжних каменів реформи влади по-путінськи. Сам президент на партії вже особливої уваги не звертав. За день до засідання палати він зустрічався з керівниками фракцій, щоб обговорити іншу реформу — судову, а в день, коли депутати безпосередньо розпочали партійне будівництво, полетів проводити нараду до затопленої Якутії. Проте закон «Про політичні партії» — тепер уже ніхто не сумнівається, що він почне діяти в найближчий час, — може виявитися одним із найважливіших політичних кроків Володимира Путіна за весь час його президентства. Партійну систему, яку буде сформовано в результаті прийняття цього закону, Путін, швидше за все, передасть своєму наступнику.

 

У Бориса Єльцина такої можливості не було. Якщо при Горбачові нові політичні партії, які виникали поруч із КПРС, скидалися, швидше, на непорозуміння, незграбні спроби змагатися з величезною партією 6-ї статті, то при Єльцині, коли КПРС уже не було, політичні партії (за незначним комуністичним винятком) ставали, швидше, клубами за інтересами. Нерідко їх створювали на короткий період, для досягнення якихось конкретних цілей. Таким творцем могла виступати влада в цілому, коли йшлося про контроль над парламентом. А міг виступати й конкретний політик, якому необхідно було виграти вибори в одномандатному окрузі... Хто нині пам’ятає перші політичні партії Радянського Союзу — за винятком ЛДПР Жириновського, яка на початку свого існування називалася, як відомо, ЛДПРС? Усі вони зійшли зі сцени. А ось ситуація з недалекого минулого — вибори до Державної думи в 1993 році, після єльцинської перемоги над з’їздом народних депутатів. П’ятивідсотковий бар’єр тоді подолали, крім комуністів, жириновців і «Яблока», «Демократический выбор России», який днями заявив про свій саморозпуск, «Партия российского единства и согласия (ПРЕС) Сергія Шахрая, що давно зникла, партія «Женщины России», яка канула в Лету... У Державній думі 1995 року ДВР і ПРЕС уже не було, але була впливова фракція «Нашего дома — России», яка нещодавно заявила про злиття з «Единством»... А скільки таких прикладів можна навести, коли йдеться про місцеві законодавчі збори, скільки екзотичних і безглуздих політичних утворень, що претендували на федеральне представництво, формували амбіційні губернатори! З 1995 року діяльність усього цього нескінченного потоку виразників народних сподівань регламентувалася законом «Про громадські об’єднання». Відповідно до цього документа, міністерство юстиції Росії зареєструвало 188 політичних об’єднань. Про більшість із них громадяни Росії не дізнаються ніколи, про меншість — напередодні нових виборів. Новий закон покликаний кількість гравців на російській політичній сцені скоротити, залишивши право претендувати на голоси виборців лише серйозним політичним організаціям, які мають фіксоване членство, регіональні організації, легальні джерела фінансування. За ідеєю, закон про партії надає російській політичній системі необхідної усталеності. Звичайно, фактично ми маємо справу з ще одним експериментом у рамках керованої демократії: влада не хоче несподіванок, вона прагне мати справу лише зі зрозумілими і передбачуваними учасниками політичного процесу, із якими неважко домовитися. Та з другого боку, керована демократія рано чи пізно поступиться місцем власне демократичним механізмам управління, а цивілізована партійна система залишиться.

Жорсткі вимоги нового закону примусять ряд політичних організацій злитися. Власне, цей процес уже відбувається. На російській політичній сцені залишаться, швидше за все, 3-4 сильні політичні партії. Тож можливості вибору для російських громадян сильно скоротяться. Зате вони точно знатимуть, за кого голосують.

Перша з партій, що зберігаються, — партія влади. Прагнення створити таку партію в Кремля було завжди — точніше, відтоді, як відіграла цю свою роль КПРС. Перші спроби були й маловдалими — ні «Выбору России», ні НДР не вдалося встановити контроль над Державною думою. Зате спроба з «Единством» вдалася, попри те, що у виборах брало участь відразу дві партії влади — «Единство», яке представляло інтереси кремлівської номенклатури, і «Отечество» у блоці з партією «Вся Россия», що представляли інтереси регіональної номенклатури. «Единству» вдалося перетворити Думу на кремлівську машину для голосування, однак партії із сильним лідером та ідеологічною платформою, зрозумілою не те щоб більшості росіян, а бодай активістам партії, з нього поки що не вийшло. Призначений Кремлем лідером партії міністр з надзвичайних ситуацій Сергій Шойгу з «Единством» не асоціюється, а ось лідер її парламентської фракції Борис Гризлов, який асоціювався саме з партією, забраний у МВС. Який новий лідер фракції «Единства» у парламенті, Володимир Пехтін, знають лише дуже уважні глядачі телевізійних новин. Зараз Кремль намагається об’єднати «Единство» й «Отечество» в одну велику партію влади, вже створена координаційна рада на чолі з Юрієм Лужковим... Проте завдання створення «спільної» партії влади може виявитися непростим. «Единство», принаймні на словах, готове до того, щоб бути правою партією з підходу до економічних реформ. «Отечество» — організація номенклатурно-популістська. Вже зараз високі договірні сторони вилучають із творів В.В.Путіна різні цитати, звинувачуючи одна одну в недостатній повазі до думок нашого дорогого. Проте навіть якщо спроба створення суперпартії скінчиться нічим, а Кремль остаточно розчарується в «Единстве» і «Отечестве», партія влади в Росії однак існуватиме — тільки під іншою назвою.

Наступна партія, яка може не турбуватися про самозбереження, — КПРФ. У комуністів свій стабільний електорат, змінювати його уявленням про суспільство лідери КПРФ не збираються. Та водночас це вже далеко не ті комуністи. Вони давно й успішно співпрацюють із владою, користуються всіма правами, наданими антинародним режимом. З такими комуністами легко домовлятися, і влада домовлялася з ними завжди. Закон «Про політичні партії» дуже сприятливий для комуністів. Виконати його вимоги вони зможуть без особливих зусиль. Зате з політичної сцени зникне низка радикальних комуністичних організацій, які звинувачували КПРФ у зрадництві й відбирали в неї найагресивніший червоний електорат.

Наступна організація, яка залишається на політичній арені, — це «Союз правых сил». Буквально напередодні ухвалення закону про партії лідерам СПС, насамперед Анатолію Чубайсу й Борису Нємцову, вдалося домогтися саморозпуску ліберальних організацій, які входили до коаліції, у тому числі і знаменитих «Демократическая Россия» та ДВР, і «Общее дело», «Россия молодая», «Голос России», «Новая сила», які менше запам’яталися, — певний час існувала мода, згідно з якою кожному політику нової хвилі належало мати власне політичне об’єднання, швидше віртуального характеру. Проте нині ліберали рішуче налаштовані створити нову політичну партію. Судячи з усього, її лідером стане Борис Нємцов, який отримав і підтримку Кремля, і підтримку Чубайса, і підтримку великих підприємців, котрі домовилися між собою, що саме Нємцов стане виразником нового російського лібералізму.

Ось, мабуть, і все. Чи збережуться в новій політичній системі «Яблоко» Григорія Явлінського і ЛДПР Жириновського, сказати поки що важко. Обидві партії мають стабільний електорат, але — невеличкий. «Яблоко», за своєю ідеологією, організація, швидше ліво-соціал-демократичного спрямування з популістським і вождістським ухилом. Звичайно, в «Яблока» є свій опозиційний імідж, яким не може похвалитися СПС, причому Явлінський використовує останнім часом будь-яку можливість, щоб заявити про себе не як про серйозного економіста, імідж якого він підтримував стільки років, а як про мітингового трибуна. Та незрозуміло, чи вистачить цієї опозиційності, щоб подолати п’ятивідсотковий бар’єр. Заодно слід враховувати, що влада на всіх рівнях навряд чи допомагатиме «Яблоку». Що ж до жириновців, то вони і були створені владою для того, щоб відтягати на себе люмпенізований електорат. Та останнім часом більшість цього електорату знайшла своїх у «Единстве» — отже потреба в Жириновському просто відпаде. Ось наочний приклад. На губернаторських виборах ЛДПР вдалося відзначитися лише один раз, коли у Псковській області переміг її активіст Євген Михайлов. Проте на наступний термін Михайлов йшов уже як кандидат «Единства», й сьогодні цей псковський Йошка Фішер намагається не згадувати про помилки молодості...

У результаті виходить, що всі три партії, які залишаються на російській політичній арені, так чи так пов’язані з чинною владою. Звичайно, у них можуть бути власні інтереси, платформу КПРФ просто не можна порівняти з платформою СПС, але, за ідеєю, це та сама система, про яку мріяв ще Єльцин, коли в 1995 році ставив перед Черномирдіним і Рибкіним завдання сформувати правоцентристський та лівоцентристський блоки... Витівка тоді з тріском провалилася. Виявилося, що стійкіша конструкція з центристською невиразною партією влади посередині, яка виступає посередником між лівими і правими і яка об’єднується по черзі з однієї з цих сил, коли слід приймати потрібне владі рішення. Ось під таку конструкцію і був ухвалений новий закон «Про політичні партії».

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №43-44, 16 листопада-22 листопада Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво