Острів лотофагів - Політика - dt.ua

Острів лотофагів

25 лютого, 2011, 16:23 Роздрукувати Випуск №7, 26 лютого-4 березня

Лотофаги (міфічний народець, оспіваний давньогрецькими оповідачами) з апетитом пожирали лотос, який щедро ріс на їхньому дивному острові. Після чого несамовито насолоджувалися, обплутані безтурботним забуттям.

Лотофаги (міфічний народець, оспіваний давньогрецькими оповідачами) з апетитом пожирали лотос, який щедро ріс на їхньому дивному острові. Після чого несамовито насолоджувалися, обплутані безтурботним забуттям. Гостинні аборигени радо підсовували місцеві наркотичні ласощі й мореплавцям, яких випадково прибивало до їхнього берега. Казковий наїдок дивним чином відбивав охоту плисти далі. І взагалі що-небудь робити. З ураженого мозку дочиста стиралися спогади про батьківщину та уявлення про обов’язок.

Невідомо, чим пригощають на тутешньому олімпі наших небожителів, але з ними явно відбувається щось схоже. Досить їм заякоритися нагорі, як вони починають страждати на жахливі провали в пам’яті. Вони захоплені ситою бездіяльністю. Вони нізащо не хочуть нікуди йти. Їм там добре. Схоже, багатьом із них уже нічого не треба. Мабуть, тому що в них уже все є. Їм плювати на всіх і на все.

Такий собі дауншифтінг по-українському. Іронія долі: на «верхньому» виході з метро «Хрещатик», за кількасот метрів від президентського палацу, будинку Кабміну, парламентських апартаментів і резиденції Нацбанку, блаженний на вигляд хлопчина сунув авторові цих рядків брошурку про дауншифтінг. Безіменний гуру повчав: «Головне, від чого повинен відмовитися дауншифтер, — це чужі цілі і бажання. Забудьте про них».

Із сановитими «пожирачами лотосу» все зрозуміло. Вони вже забули. Не зовсім зрозуміло інше: чим усенародні слуги прикормлюють (чи обпоюють) своїх «господарів», щоб зробити їх такими терплячими і такими забудькуватими? Панування чудовиськ подовжує сон розуму?

Пам’ятка для тих, кому лотос недоступний: передвиборні програми не мають терміну давності. До того ж ця писанина, на щастя, не горить. І, на жаль, не гріє.

Річниця правління Віктора Федоровича могла б стати приводом до пристрасного розбору його державних вчинків. Але розмови, яка відповідала б події, боюся, не вийде. І через малість вчинків. І через слабко виражену їх державність.

Незгодних закликаємо звернутися до першоджерела — до тексту передвиборної програми кандидата у президенти Януковича, до оригіналу його інавгураційної промови. Освіжіть у пам’яті яскраві обіцянки:

— забезпечити кожному громадянинові високий рівень соціальних стандартів;

— захистити пенсії від інфляції;

— гарантувати цінову стабільність «антикризового продовольчого кошика»;

— знизити ціни на основні медпрепарати та підвищити якість невідкладної медичної допомоги;

— урятувати від закриття тисячі шкіл шляхом скасування обмеження наповнюваності класів;

— забезпечити кожній дитині місце в дитячому садку;

— відродити іпотечне кредитування з фіксованою ставкою, що не перевищує 7% річних;

— ініціювати п’ятирічні податкові канікули для малого бізнесу;

— організувати перехід Збройних сил на контрактну основу вже у 2011-му;

— того ж року забезпечити безвізовий режим із країнами ЄС;

— підвищити роль парламенту в реформуванні системи державного управління і перетворити Верховну Раду на місце для плідних дискусій.

І навіть підвищити народжуваність.

Нехитрим діленням скупих справ на щедрі слова можете вивести власний рейтинг ефективності нинішнього гаранта. Проста арифметична вправа. Позбавлена емоцій. Потреби згадувати.

Що минулого року вперше (якщо пам’ять не зраджує) за останні п’ять років статистика зареєструвала зниження народжуваності. Що впровадження «цінової стабільності» добряче деформувало наш «антикризовий продовольчий кошик». Що з нього, з «кошика», зникло борошно і з’явилася привізна гречка за непристойними цінами. Що поки ще в ньому, в «кошику», збереглося молоко. Але коштує воно вже дорожче, ніж, приміром, у Німеччині. І що в ньому, на відміну від німецького, власне молока майже не залишилося. Можливо, у найближчому майбутньому його замінить вода з бюветів. Яку збираються зробити платною, але, зрозуміло, за «соціальними» цінами.

Що «порятунок шкіл від закриття» вже обертається акціями протесту проти ліквідації середніх навчальних закладів у вотчині Віктора Федоровича — Донбасі. А тим часом ми тільки на початку «реформаторського шляху»…

Що «відродження іпотечного кредитування» обернулося готовністю надати банкам право викидати людей на вулицю за один прострочений платіж. Що «підвищення» якості невідкладної медичної допомоги загрожує обговорюваною заміною лікарів на «швидких» фельдшерами.

Що «інтенсифікація переговорів» про безвізовий режим змушує приносити довідки, потрібні для банального туристичного вояжу, у валізах. У меншу тару необхідні документи невдовзі просто не влізуть.

Що процес трансформації Ради «в місце для плідних дискусій» перетворив парламент на щось середнє між політичним цвинтарем і ареною для показових виступів кетчистів.

Що гучні обіцянки провести реформи скрізь, означають банальне небажання взагалі їх проводити.

Аналізувати дії Віктора Федоровича — марна справа. Усе, що він досі робив, — інтенсивні роботи зі зміцнення схилу. А внизу — хоч трава не рости. Благо нагорі — хащі дурманного лотоса.

Немає потреби вести перепис курйозів, конфузів, ляпів і обмовок. Немає сенсу шукати приховані посилання в тезах «Відвертої розмови з країною», яка більше скидається на закритий монолог. Вибачимо йому невгамовне прагнення стати карикатурним близнюком стратегічного сусіда. У нас є що не вибачати йому і без цього.

Той, хто має очі, давно все розгледів; той, хто має вуха, — почув. Тих, хто силкується розгледіти й почути неіснуюче, передоручимо турботам Ганни Миколаївни, яка намертво вжилася в образ хитрого Петронія при недалекому Нероні. Що нам до них?

За рік, який минув, Віктор Федорович планував набрати надлишок політичної ваги. Але тільки додав корпулентності. За словами очевидців, стомлюючі переходи від машини до трибуни Віктор Федорович робить із грацією самохідної гаубиці. Важко повірити, що (за зворушливими розповідями самого гаранта) його улюбленим уроком була фізкультура. У те, що до переліку улюблених не потрапили історія, географія, література і рідна мова, — повірити легко.

Потішно, але головний вельможа ніби навмисне робить усе, аби якомога швидше гепнути з п’єдесталу. Дурманить лотос?

А що чи хто морочить наші голови? Що заважає нам — тим, хто живе по різних берегах і віддає перевагу різним політичним кольорам, стати союзниками? Якщо вже влада вимушено зробила нас союзниками? Що перешкоджає скинути руб’я статистів з мовчазної масовки і стати діяльними акторами? Що не дає згадати, що хоч і обіцяли нам різні й різне, але брешуть нам усім? І брешуть нам усі.

І бездіяльні блазовані істоти з влади. І манірні магістри гри в бісер перед свиньми, яких більшість в опозиції. Дивитися в майбутнє легко, стоячи на плечах гігантів. Але плечі ліліпутів — погана обсерваторія.

Навчитися загинути життям боягузливих простіше, ніж зважитися жити життям хоробрих. Але ми боїмося. Генетичний страх, тавро минулого. Минулого, яке було настільки невеликодушне до цього народу, настільки безжальне до цієї землі.

Ми живемо у міжсвітті. У землянці. Між лячною передовою наших несвідомих страхів і спокійним тилом наших безглуздих надій. Між рвійною ненавистю до них і туманною надією на них же. Споглядаючи на арабські бунти, ми заздримо. І здригаємося. Наш гнів ми переносимо на ближніх, усе ще боячись гніву вищих за рангом. Наш гнів накопичується і, звиваючись, б’ється об стіни кухонь, по-дурному плутається в павутинні Інтернету.

Ми боїмося. Боїмося признатися, що ми відважніші, ніж нам здається. Що ми ближчі одне до одного, ніж здається їм. І немає поруч нікого, хто, як Василь Липківський, зміг би сказати, не озираючись на катів: «Не бійтеся...».

Ми мусимо перебороти свій страх раніше, ніж ненависть ззовні грубо й зримо ввірветься в наші затишні й затхлі комірчини. Бо тоді не залишиться місця ані для страхів, ані для сподівань.

На місці цієї країни залишиться чужий острів. Порослий диким лотосом.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №35, 21 вересня-27 вересня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво