Останній прихисток диктатора - Політика - dt.ua

Останній прихисток диктатора

21 жовтня, 2011, 15:01 Роздрукувати Випуск №38, 21 жовтня-28 жовтня

Традиційно вважається, що для пост­каддафіївської Лівії можливі чотири сценарії розвитку подій.

Колишній лідер Соціалістичної Народної Лівійської Арабської Джамахірії Муамар Каддафі став іще одним диктатором, який загинув від рук повсталого народу. Полковник прийняв смерть на своїй батьківщині в лівійському місті Сирт зі зброєю в руках. І це робить йому честь. Його плем’я в подальших переговорах зі стороною-переможницею про умови примирення має право скористатися цим фактом для укладення більш справедливої угоди.

Традиційно вважається, що для пост­каддафіївської Лівії можливі чотири сценарії розвитку подій: громадянська війна і — міжплемінний конфлікт, який не забариться після неї, встановлення військового режиму, консервація перехідного періоду й розкол країни. Характерно, що серед цих сценаріїв практично не згадується успішний перехід від диктатури до демократії. Звичайно, гіпотетично така можливість не виключається. Але вперта статистика громадянських конфліктів лише посилює скептицизм: шанси на успішний вихід з насильницького конфлікту і встановлення демократичного режиму — близько 3—5%.

Міжплемінний конфлікт за ресурси, або, інакше кажучи, війна всіх проти всіх, фігурує як досить імовірний сценарій. Деякі аналітики стверджують, що початок «справжньої лівійської кризи» ще попереду. Цьому сприяє затяжний характер конфлікту й спричинена ним дегуманізація. В умовах відсутності монополії держави на насильство, коли практично все населення озброєне, з’являється шанс поліпшити свої фінансові можливості або просто звести порахунки зі своїми кривдниками. Таке раз у раз трапляється в нинішній Лівії. Голова перехідної національної ради Лівії Мустафа Джаліль, як можна судити з його виступів, цю проблему усвідомлює. Його заклики до примирення звучать щиро, але поки залишаються всього лише добрими побажаннями без визначення конкретних процедурних механізмів.

Що це означає? Оскільки мала місце ескалація конфлікту, ціна питання для певних груп, особливо для тих, які вже тривалий час були противниками лівійського диктатора, істотно зросла. Що більше зусиль і жертв інвестовано в конфлікт, то ціннішим стає виграш і складніше відмовитися від гри з нульовою сумою, коли переможець отримує все. Це універсальна формула, що працює в усіх без винятку насильницьких конфліктах. Згодом у процесі переговорів радикали можуть не просто ускладнити укладання угоди, а й остаточно його підірвати.

У лівійському випадку йдеться передусім про ісламістів, які інвестували в перемогу над Каддафі значні ресурси. Додайте до цього ще й розбіжності з приводу майбутнього характеру державного устрою, місця ісламу в лівійському суспільстві, амбіції харизматичного лідера ісламістів Абдельхакіма Бельхаджа, і ви отримаєте всередині самого табору переможців гримучу суміш протиріч, готову вибухнути будь-якої хвилини. Інакше кажучи, перш ніж сідати за стіл переговорів з переможеною стороною й домовлятися про умови почесного миру, союзники мусять досягти прийнятної угоди між собою.

Розкол у таборі переможців, надмірні амбіції деяких польових командирів і зростання дефіциту безпеки можуть призвести до встановлення військового режиму. Сценарій можливий, але нині малоймовірний через відсутність силових структур як інститутів.

Не варто обманюватися і з приводу загальної радості лівійців у зв’язку з падінням режиму. Тут ми маємо справу з так званим ефектом переможця, коли люди прагнуть примкнути до сторони, яка перемогла. Це пов’язано не тільки з бажанням убезпечити себе в умовах руйнування звичного соціального порядку, а й зі зрослими очікуваннями призу у зв’язку з очевидним наближенням перемоги.

Подібно до українського Майдану 2004 року, коли після перемоги революції в помаранчевому шалику дефілювали практично всі (навіть нинішній прем’єр-міністр України), більша частина населення лівійських міст нині демонструє видиму підтримку нової влади. Ця ж чимала за масштабами група, охоплена, можливо, непідробним ентузіазмом, згодом може опинитися в перших лавах зневірених. Те, що розчарування настане, не викликає сумніву, питання полягає в тому, якими будуть його масштаби, відбудеться цей процес стрімко чи розтягнеться в часі.

Звідси випливає такий сценарій: консервація перехідного періоду і — дискредитація ідеї трансформації Лівії в демократичну державу. Для спільноти, яка протягом сорока років бачила лише диктаторську форму правління, яка не має досвіду демократії, що передбачає постійне досягнення компромісів, за повної відсутності громадянського суспільства як такого, цей сценарій є найбільш реалістичним. І саме його реалізації найбільше бояться лівійці…

Спостерігаючи за драматичними подіями в Лівії, долею Муамара Каддафі, багато хто слідом за італійським прем’єр-міністром Сильвіо Берлусконі повторює відомий латинський вислів Sic transit gloria mundi (так минає земна слава). Сказане стосується не тільки колись усесильного полковника Каддафі, останнім прихистком якого стала дренажна труба.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №22-23, 15 червня-21 червня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво