Особливості волевиявлення часів економічної кризи. Про проблеми з вибором - Політика - dt.ua

Особливості волевиявлення часів економічної кризи. Про проблеми з вибором

14 січня, 2010, 17:44 Роздрукувати Випуск №1, 14 січня-22 січня

От і завершилася перша частина передвиборної кампанії. Загалом і в цілому тиха така, майже європейська вийшла кампанія...


Відвідувач у ресторані

— Здрастуйте, мені б води...

— Чудово, якої саме?

— Без газу, звичайної, дуже пити хочеться...

— Супер! А можу я вам запропонувати особливу воду? Кажуть, вона практично свята...

— Ну давайте, я не знаю...

— А може, чай, кава, капучино, наприклад. Чи какао?

— Не треба, просто води.

— А хочете воду зі смаком
70-х? Кажуть, у неї тоді був особливий смак. Вас ностальгія не мучить?

— Послухайте, мене мучить спрага. І вже давно.

— А є ще вода «Селянська». Трохи мутнувата, але пити можна...

— Слухайте, в моєму організмі бракує рідини. Мені потрібна вода! І, бажано, чиста.

— Ага! В нас є нова вода — «Нове покоління» називається. Вип’єте — і забігаєте як очманілий...

— Я не хочу бути очманілим...

— А є вода з етикеткою 3D... Дивитеся через спеціальні окуляри — а там мультфільм... Окуляри в нас теж є...

— Знущаєтеся?

— А можна ще замовити воду з музичним акомпанементом! Наш ансамбль зіграє вам пісню популярних композиторів. Вам яка музика подобається? Руслана піде?

— Пити дайте!

— А ще наш художник може намалювати ваш портрет. Хочете такий, де ви п’єте воду?

— Покличте вашого начальника!

— У нас немає начальника, у нас демократія!

— Господи, ну чому так виходить — якщо демократія є, то води немає? Можна якось поєднати воду і демократію?

— Послухайте, ну вам не догодиш! Гаразд, тільки для вас. Якщо ви зараз берете солоні огірочки, наш спонсор обіцяє вам трилітрову банку води щодня. Починаючи з наступного понеділка!

— Та йдіть ви під три чорти! Я зараз піду додому і вип’ю воду з-під крана! І більше до вас не прийду!

— От вередливий трапився! У нас асортимент, як у Європі, а він носом крутить! Зроби вибір, виродку! Голосуй, а то засохнеш!

— Усе, я пішов.

Іде.

— Ну йди, йди… та тільки воду в усьому місті відключили з ранку. Приповзеш іще, проситимеш какао, а я його тобі не дам!

Про мінливість сучасного моменту

От і завершилася перша частина передвиборної кампанії. Загалом і в цілому тиха така, майже європейська вийшла кампанія. Без тієї наднормативної кількості лайна, яке було вилито на народ у 2004 році, наприклад. І ця тенденція не може не тішити.

Ми стали цивілізованішими? В якомусь сенсі — так.

Є стійке відчуття, що ніхто з учасників процесу не сприймає можливу поразку як кінець світу, оскільки не вірить у можливість репресій. І правильно не вірить — команди різних кандидатів так за останні роки перемішалися, переплелися, а де-не-де й скооперувалися, що репресії неминуче вдарять по репресованому. Тому відповідь на запитання, чи є життя після виборів, однозначна: «Є!».

Ми стали безпринципнішими? Безперечно. Але це логічний результат п’ятирічки, що минає, у ході якої спочатку всі по черзі воювали один проти одного, потім домовлялися один з одним, потім усі не домовилися, але крапки не поставили. Тому про жоден принциповий геополітичний, економічний чи соціальний вибір уже не йдеться. П’ять років тому вибір було зроблено — але влада його не реалізувала. Про цей вибір тепер — або добре, або нічого.

І все було б зовсім тихо і по-європейськи, якби не одна обставина. Ми, як і всі інші, перебуваємо в кризі, але виявилися перед нею набагато уразливішими, ніж цивілізована Європа. Криза, звісно, не закінчиться за місяць-два, нам іще довго жити в режимі виживання, а не розвитку, і в цьому — серйозний виклик майбутній владі. Влада неминуче буде вимушена не стільки ділити, скільки змінювати, причому процес цей буде дуже болісним для її власних виборців. Але про це ще буде час наговоритися, а поки що економічна невпорядкованість привносить у вибір народу неприємний колорит.

Про добрі і злі міфи

Ось ви заходите до кабінки і ставите галочку в меню під назвою «бюлетень». Згадайте: у магазині, ресторані, кафе, ательє ви вибираєте те, що потрібно, або те, що подобається? Звичайно, багато хто скаже, що відповідь залежить від статі покупця (виборця). Тобто передбачається, що чоловік вибирає головою, а жінка — серцем. І це в багатьох випадках так і є, вже вибачте, дами.

Та, як правило, вибори серцем відбуваються тоді, коли голова вже попрацювала і забезпечила все для елементарного проживання. Якщо, звичайно, жінку звуть не Еллочка, прізвище її не Щукіна і вона не веде війни з Вандербільдихою, не зважає на розмір чоловікової зарплати й відсутність сосисок у холодильнику.

Це коли в країні все більш-менш у порядку, вибирають того, хто симпатичніший, більш яскравого й оригінального. Це тоді перемагають політтехнологи і рекламісти. Пам’ятаєте давно сформульований закон реклами — змусити людину купити те, що їй не потрібно, на гроші, яких у неї немає?

Це в благополучній країні вибори нагадують мікс конкурсу краси і програми «Що? Де? Коли?». Це саме там вибирають телевізійного президента — і правильно роблять, оскільки життя і так налагоджене, і йдеться, як правило, про те, соромно мені чи ні бачити цього персонажа на чолі моєї держави.

Ви теж збираєтеся зробити вибір за принципом, щоб не соромно було? Навіть нині, в цей триклятий депресивний час? Тоді я радий за вас, у вас усе гаразд. На жаль, у значної кількості громадян усе далеко не так вдало, і вони чекають допомоги.

Це неправильно — чекати допомоги від держави, якщо ви не пенсіонер і здоровий, скаже дехто. Але, по-перше, є безліч людей, які працюють на державу й отримують у ній зарплату, і вони мають право сподіватися на краще. А по-друге, далеко не всім пощастило в кризу залишитися з бізнесом, далеко не скрізь платять колишні зарплати і вчасно, далеко не всі можуть розрахуватися з банком за іпотеку. Всі люди, так чи інакше зачеплені кризою, сподіваються на допомогу. І це природна причина патерналістських настроїв, і не треба кваліфікувати всіх, хто чекає підтримки, як ледарів.

Посушливий клімат нині в економіці. Посуха в багатьох у гаманцях, які потребують життєдайної вологи.

Тому в меню на виборчих дільницях багато хто шукатиме надію на зміни та допомогу. Тому запит на міф про роздачу хлібів, перетворення води на вино чи просто про повернення в недавнє минуле є. Є величезне бажання, щоб повернулися доступні кредити й зростали зарплати, а з ними — впевненість у завтрашньому дні. Коротше — все, що сьогодні здається добробутом, а тоді називали неподобством. (Тут і далі про міфи, до речі, в хорошому сенсі цього слова. Міф не в сенсі обману, а в сенсі уявлення про прекрасне.)

Освічена частина покупців при цьому купує міф про менеджера. Так би мовити, управляючого, який поміняє цю владу, розставить її як слід. Правда, незрозуміло, як усе це стосується президента, адже вони, по суті, обирають прем’єра. Але це тонкощі, які значення не мають.

І є ще міф про Юлію Володимирівну — оскільки людина видатна, то й міф у неї свій, персональний. Хоча й він урешті-решт повинен відповідати наведеним вище.

Проте в Юлії Володимирівни є ще одна особливість — вона не стільки міф, скільки реальність. Вона діє, і дії її абсолютно відчутні. А влада, як відомо, двосічна. Одним лезом ти рубаєш противників виплатою зарплат і пенсій, присутністю в телевізорі. Вона, одним словом, «працює».

Інше лезо — всі негаразди сьогодення ти теж приймаєш на себе. Так, велику частину виборчого часу вона витратила на пояснення того, як заважають їй жити президент і опозиція. І яким прекрасним буде ранок, коли їх не стане взагалі.

Вона працює. Це правда. Але вона, задовольняючи запити народу, має постати або як загальнонаціональний донор, або як загальнонаціональний менеджер.

Виплачені титанічними зусиллями зарплати і пенсії в залік донорства навряд чи потраплять — це її обов’язок. Дати додаткові блага вона не може, хоча й дуже хоче — немає благ у бюджеті.

Ефективне менеджерство? Добре бути менеджером на фазі підйому і кредитного шалу. Тоді, хоч би що ти робив, завжди є, що пред’явити. «Завдяки моїм заслугам ВВП зріс на 9%!». І він зріс — тому що кон’юнктура на зовнішніх ринках підіграла, тому що знайшлися дешеві гроші, тому що бульбашка почала надуватися, а не завдяки системним реформам, які в країні й не ночували.

Менеджерство у фазі стагнації за умови необхідності дарувати передвиборні подарунки — річ дуже невдячна. І будь ти тричі герой праці, не спи ночами й особисто діли витрати бюджету, але якщо в тебе нема чого ділити, вся ця праця гідно оцінена не буде.

Тому в передвиборній риториці з’явилися тези про боротьбу з олігархами і поцуплене Януковичем Межигір’я.

Ну, добре. Вона — захисниця від хижаків. Але річ у тому, що олігархи не виглядають сьогодні посланцями диявола, а вони для багатьох є роботодавцями. А роботодавець — він як отримувач від тебе кредиту, ти бажаєш йому довгого й успішного життя, яке має гарантувати цього кредиту повернення.

Припустимо, вони — демони. Покладіть тоді докази на стіл. І доведіть, що саме витівки цих конкретних демонів не дають конкретному громадянинові жити. Тільки без посилань на «регіональну Генпрокуратуру» — йдеться ж не про посадки, а про інформацію.

Сумно, але більшості вже абсолютно начхати на те, де Янукович узяв Межигір’я. Так само як і на те, де сама Тимошенко бере гроші на оренду будинку. Янукович не вкрав Межигір’я в кожного окремо громадянина з тієї простої причини, що цей конкретний громадянин його ніколи не мав. Не можна вкрасти те, що тобі не належить. Це в розвинених країнах є розуміння, що державне — це і моє теж, оскільки утримується на мої податки.

У нас державне — це нічиє, зокрема й тому, що несплата податків не вважається в нас чимось надзвичайним. Отже, привласнення державного називається не крадіжкою, а приватизацією, хоч як гірко доводилося б усвідомлювати це тим, хто намагається прикласти британські стандарти до українських реалій.

Якщо за нішу міфу про менеджера йшла боротьба між Тігіпком і Яценюком, то міф про потенційного доброго дядечка, який поверне нас у забезпечене минуле, виявився приватизованим Януковичем, котрий, по суті, взагалі міг нічого не робити. Міф про нього жив сам по собі, акуратно, як у 2004 році процвітав міф про Ющенка. Розвіяти його тоді могла тільки практика, що вона пізніше й зробила.

Міф же про Януковича прожив у значної частини населення всі п’ять років, за що нинішня влада може сказати спасибі тільки самій собі. А розвіюється він чим? Почасти — його публічними виступами. Багато хто відзначає, що його появи на телеекрані в 2004 році були більш підготовленими, а тепер практично будь-яке несанкціоноване запитання стає проблемою.

Але головне — деміфологізацію знову здійснює практика. А оскільки йдеться сьогодні не про абстрактні геополітичні очікування чи блиск харизми, а про конкретні економічні справи, процес може піти швидко.

Про користь гармонії

Якщо зовнішньо кампанія і мала вигляд європейської, то її коріння явно походило з інших континентів.

Для початку в переважній більшості штабів у результаті мозкових штурмів дійшли висновку, що в країні бардак, а коли так — країна хоче покласти йому край, і зробити це повинен саме їхній кандидат. Тому він — сильна рука. У нас узагалі, якщо мають на увазі порядок, кажуть: сильна рука потрібна. Не розумна голова, зауважте, а сильна рука, яка без голови такого накоїть, що й швидкі ноги на врятують.

Як наслідок, кандидат повинен ставити вимогу — саджати. Тут важливо — краще пересаджати, ніж недосаджати. На словах це дуже просто, тим паче що ніхто цього робити не збирається.

До пропаганди масових розстрілів цього разу не дійшло — тоді б довелося цілими днями блукати по західних посольствах і пояснювати, що це технологічний хід такий.

Далі йшов обов’язковий набір: землю — селянам, море — матросам, ліси — лісникам, річки — річковикам, заводи — робочим (на зустрічах із робітниками), заводи — бізнесменам (на зустрічах із бізнесменами), товари і послуги — людям, ціни — ворогам, Росія — ворог (на заході), Росія — друг (на сході), Росія — і не друг, і не ворог, а так — у центрі, всі в Європу негайно — на заході, всі в Європу повільно — на сході.

І начебто все правильно. Але хирлявий семикласник може пообіцяти намилити пику групі боксерів, заєць може пообіцяти побити лева, а літня прима може заспівати в опереті арію юної красуні. Результат — фінгал під оком семикласника, з’їдений заєць і прогоріла оперета.

Гармонія образу і меседжів узагалі стає ключовою проблемою. У цьому сенсі гармонічні Янукович і Тимошенко. Образ людини-гори, небагатослівної, але упевненої в собі, був пред’явлений і на бордах, і в кліпах. Віктор Федорович одним своїм поглядом, здається, передає народу привіт — я не такий, як вони. І він справді не такий, але... У принципі, краще було б обмежитися поглядом.

Професійні кліпи Тимошенко. Така вона там мила...

Гармонійний Тігіпко як незаплямований останньою п’ятирічкою економіст, і в цьому головна заслуга тих, хто планував його кампанію. А от повірити в спроможність його основного конкурента по соціальній верстві Яценюка піти на війну, щось увесь час заважало. Ну хіба що аналітиком у Генштаб.

Крім цієї гармонії ще важлива гармонія слоганів і реальності. Слогани кампанії мають сенс тільки в тому разі, якщо щодня підтверджуються в повсякденному житті або цим життям затребувані.

«Вона працює» — це було добре. Але до цього було потрібне підтвердження того, що вона не просто ходить на роботу, а від цього процесу живеться людям краще і веселіше. По можливості, більшості людей — оскільки будівництво Дністровської ГАЕС і старт якогось літака впливають на повсякденне життя народу тією самою мірою, як і наявність чи відсутність Межигір’я.

А роздача в ході поїздок матеріальних благ окремо взятим райцентрам, як уже неодноразово перевірено попередніми кампаніями, викликає лише глуху ненависть у сусідніх райцентрів, кому не так сильно пощастило з візитом прем’єра.

«Україна для людей» — це все одно, що взагалі нічого не сказати. Але, як уже зазначалося, образ же в Януковича — мовчазний.

Прекрасний Противсіх. Щоправда, автори ідеї, певне, самі давно були на виборах, бюлетенів не читали, а то прізвище кандидата звучало б як «Непідтримуюжодногокандидата». Схожі прізвища, до речі, популярні на Мадагаскарі.

Проте всі ці політтехнологічні штучки якось відразу девальвуються при жорсткій сутичці з реальністю. Світ не такий, яким його показують по телевізору, тим паче по нашому телевізору. І подія, яку не показали по ТБ, усе одно відбулася і свій слід залишила. А в ящику ми маємо реальність віртуальну, яка може справжній реальності відповідати, а може від неї й відрізнятися.

Не вважати ж реальністю нескінченні мильні опери за участі «еліти нації», де багато хто з них неталановито грає ролі, написані неталановитими сценаристами, нехай і з талановитими ведучими.

А якщо політик заграється у світі власних фантазій, починає сприймати життя за розповідями власних охоронців, за сюжетами власних тележурналістів і за статтями власних економістів — реальність ображається на нього й кусається.

Список покусаних нам дуже скоро оголосить Центрвиборчком.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №34, 14 вересня-20 вересня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво