ОСОБЛИВОСТІ НАЦІОНАЛЬНОЇ ТОЛЕРАНТНОСТІ В УКРАЇНІ - Політика - dt.ua

ОСОБЛИВОСТІ НАЦІОНАЛЬНОЇ ТОЛЕРАНТНОСТІ В УКРАЇНІ

30 серпня, 2002, 00:00 Роздрукувати Випуск №33, 30 серпня-6 вересня

Однією з найважливіших умов переходу від суспільств закритого типу (традиційно-общинних, тоталіт...

Однією з найважливіших умов переходу від суспільств закритого типу (традиційно-общинних, тоталітарних і т.п.) до відкритого демократичного суспільства є перехід від ізоляціоністських принципів (територіальних, соціальних, ментальних) функціонування соціальної системи до принципів доступності та співробітництва. У контексті аналізу перспектив розвитку суспільства расова, етнічна й національна толерантність може розглядатися не лише як потенціал підтримки миру та спокою в країні, а й як показник ступеня готовності масової свідомості населення до відкритості та співробітництва зі світовим співтовариством на основі загальновизнаних демократичних принципів.

Аналіз проблеми національних відносин у контексті оцінки перспектив соціальних трансформацій вимагає спеціальних методичних прийомів, які дозволяють вимірювати рівень національної толерантності як глибинної психоемоційної основи міжнаціональної поведінки. Однією з таких методик є шкала «соціальної дистанції» Богардуса. Вона дозволяє вимірювати психологічну готовність до зближення або ж навпаки, до відторгнення людей іншої національності, незалежно від їх особистісних якостей та особливостей. Відповідь респондента на запитання, ким він згодний бачити представників іншої національності, дозволяє визначити соціальну дистанцію, яку людина хотіла б зберегти між собою та даною етнічною групою.

Технічно шкала соціальної дистанції побудована за кумулятивним принципом. Це означає, що позитивна відповідь на першу позицію («згодний бачити як членів сім’ї») припускає позитивні відповіді й на всі інші позиції (...як друзів, сусідів і т.п.), за винятком останньої — «узагалі не пустив би в країну». Кумулятивний характер шкали дозволяє обчислити індекс (бал) соціальної дистанції стосовно представників певної національності. Відповідь «згодний бачити як члена сім’ї» — зараховується як 1 бал, «...як близьких друзів» — 2 бали, «...сусідів» — 3 бали, «...колег по роботі» — 4 бали, «...жителів країни» — 5 балів, «...відвідувачів (туристів) — 6 балів, «взагалі не пускав би в країну» — 7 балів. Середнє арифметичне індексу соціальної дистанції по будь-якій соціальній групі є усередненим показником ставлення даної групи до певної національності.

У квітні 1992 року шкалу Богардуса вперше застосували в дослідженні психологічного стану населення України за репрезентативною для дорослого населення України вибіркою. Опитали 1800 чоловік старших за 18 років, по статі, віку, освіті, області й типу поселення (місто/село), які представляли репрезентативно доросле населення України. Отримані дані свідчили, що соціально-психологічний базис демократичного розвитку на шляху до відкритого суспільства виявився не таким благополучним, як це виглядало на перший погляд. По-перше, населення України характеризується значно менш високим рівнем толерантності стосовно всіх національностей, ніж, приміром, населення США. По-друге, аналіз структури національного дистанціювання показав, що ставлення населення України до представників різноманітних національностей у 1992 році характеризувалося орієнтацією на національно-державну відособленість: тільки українці, росіяни, білоруси, діаспора й поляки за шкалою соціальної дистанції мали показники, значення яких було менше за 4 бали, що свідчить про той чи інший ступінь толерантності. Перелік національностей, які потрапили в число найбільш відторгнених (кримські татари, грузини, араби, цигани), дозволяв припустити, що причина такого відторгнення щодо цих національностей пов’язана у свідомості населення України із загрозою міжнаціональних сутичок.

Більшість національностей характеризувалася значеннями від 4 до 5 балів, змістовне значення яких можна інтерпретувати в такий спосіб — «нехай живуть в Україні, але мені б не хотілося вступати з ними в безпосередні контакти». Цей феномен був охарактеризований нами як «східнослов’янська відособленість». Як чинник він домінував у масовій міжнаціональній свідомості жителів України 1992 року. Кореляційний аналіз показав, що виявлення нетолерантності (неприйнятності) стосовно якоїсь конкретної національності є окремим випадком прояву загальної національної ксенофобії (недовіри та підозрілості до всіх «чужих»).

З 1994 року дану методику включено до щорічного моніторингу Інституту соціології НАНУ. Це дозволяє відстежувати характер і направленість змін у інтенціях міжнаціональних відносин: чи розвивається в нації схильність до міжнаціональної інтеграції чи навпаки — розвивається ксенофобія та схильність до національного ізоляціонізму.

Результати моніторингу виявляють украй несприятливу тенденцію зростання як інтегрального показника національного дистанціювання, так і відчуженості населення України практично від усіх національностей, включених до списку. За винятком росіян, українців і білорусів, практично всі національності «відсунуті» масовою свідомістю за оцінку 5 балів — «виселені з країни». Знижується і самотолерантність: зростання дистанції стосовно основних національностей, які проживають в Україні (титульної нації — українцям і найчисленнішим меншинам — росіянам і білорусам). Кого ж хоче бачити більшість населення як жителів України, а кого взагалі не пускали б до країни? Суттєво змінюється сукупний «митний менталітет» нинішніх громадян України та зменшується частка людей, які подумки можуть бачити представників різноманітних (практично всіх) національностей як громадян України, і відповідно збільшується відсоток тих, хто взагалі не пускав би їх до країни.

Особливої уваги вимагає «стрибок», зафіксований 2002 року від національної толерантності й відособленості до ізольованості та ксенофобії.

Питома вага толерантних громадян в Україні за десять років знизилася більш ніж утричі. Найчисленнішу групу (практично половину населення) у даний час становлять громадяни з ізоляціоністськими установками на міжнаціональні відносини. Питома вага цієї категорії населення з 1992 року зросла із 33% до 48%.

Особливу тривогу викликає розростання ксенофобічних настанов: чисельність групи ксенофобів за десять років збільшилася більш ніж учетверо. Підвищення рівня ізоляціонізму та ксенофобії є феноменом, який охоплює все населення України.

Аналіз особливостей національної толерантності дозволив виявити певні парадокси національної самосвідомості в цій галузі. Приміром, у відповіді на пряме запитання «Як ви ставитеся до людей не вашої національності?» близько чверті населення (24,7%) зазначили «скоріше позитивно», 6,5% відповіли «скоріше негативно», а більшість (68,4%) дала відповідь «нейтрально». Яким же змістом наповнена ця самооцінка свого ставлення до людей інших національностей? (Саме такі прямі формулювання найчастіше фігурують у соціологічних опитуваннях.) Що ж стоїть, приміром, за відповіддю «позитивно ставлюся»? З тих людей, хто оцінив своє ставлення до осіб іншої національності як «позитивне», багато хто не пускав би цих осіб іншої національності взагалі в Україну (або пускав би їх лише як туристів). Так, азербайджанців би не пускали в Україну 28% тих, хто «позитивно ставиться до осіб іншої національності» (як туристів — 44%); американців — 16% (і 50% — відповідно); арабів — 38% (46%); афганців — 43% (41%); білорусів — 7% (22%); грузинів — 17% (24%); євреїв — 14% (29%); китайців — 21% (55%); кримських татар — 21% (31%); молдаван — 14% (36%); негрів — 25% (52%); німців — 12% (45%); поляків — 8% (42%); росіян — 4% (14%); румунів — 14% (49%); словаків 10% (47%); турків — 24% (56%); угорців — 11% (52%); українців — 1% (95%); українців діаспори — 3% (16%); циган — 37% (31%); чехів 11% (50%); чеченців — 52% (34%). Спробуйте визначити — до людей яких національностей населення України ставиться добре.

Програмою моніторингу передбачили показник цивільної ідентифікації, який визначався відповіддю на запитання: «Ким ви себе насамперед вважаєте?» Залежно від відповіді на це запитання ми провели таку класифікацію населення залежно від типу цивільної ідентифікації: «регіоналісти» — ті, хто відчуває себе «жителем свого села, району чи міста», а також «жителем регіону (області чи кількох областей)»; «громадяни» — ті, хто відчуває себе «громадянином України»; «націоналісти» — ті, хто відчуває себе «представником свого етносу, нації»; «ностальгісти» — ті, хто відчуває себе «громадянином колишнього Радянського Союзу», і «космополіти» — ті, хто відчуває себе «громадянином Європи» або «громадянином світу».

«Ностальгісти», які відчувають себе «громадянами колишнього Радянського Союзу» (виховані в дусі «пролетарського інтернаціоналізму»), не хотіли б бачити як жителів України багатьох представників колишніх радянських республік: 36% із їхнього числа взагалі не пускали б до України азербайджанців (43% — пускали б лише як туристів); білорусів — 5% (і 22% — відповідно); грузинів — 23% (41%); євреїв — 16% (30%); кримських татар — 34% (29%); молдаван — 20% (37%); росіян — 3% (7%); чеченців — 65% (28%).

«Космополіти», у свою чергу, як «громадяни Європи і світу», теж не всіх пускали б до України. Американців не пускали б до України 12% космополітів, а пускали б лише як туристів — 48%; євреїв — 20% (і 24% відповідно); китайців — 37% (37%); негрів — 25% (41%); німців — 17% (31%); турків — 37% (32%); чеченців — 63% (25%) тощо.

Якщо десять років тому основною домінантою масової свідомості в сфері міжнаціональних відносин був чинник «східнослов’янської відособленості» (уникнення подумки особистих і професійно-ділових контактів з особами більшості «інших» національностей), то 2002 року головною домінантою стає чинник «відторгнення» (уявне «виселення» представників «інших» національностей за «державний кордон»).

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №43-44, 16 листопада-22 листопада Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво