Особистий рахунок до Януковича - Політика - dt.ua

Особистий рахунок до Януковича

14 жовтня, 2011, 14:10 Роздрукувати Випуск №37, 14 жовтня-21 жовтня

Розумні люди давно передбачили, що розчарування «донецьких» у Януковичі буде набагато сильнішим, ніж «помаранчевих» — у Ющенку.

© Андрій Товстиженко, ZN.UA

Розумні люди давно передбачили, що розчарування «донецьких» у Януковичі буде набагато сильнішим, ніж «помаранчевих» — у Ющенку. Віктор, котрий Анд­рійович, став об’єктом палкої, але швидкоплинної закоханості. А ось Віктор, котрий Федорович, був щасли­вим володарем дуже-дуже стабільної групи підтримки.

Його виборці терпляче вибачали йому все — від неоднозначного минулого до помітних труднощів у формулюванні власних думок (а Янукович-президент — це просто Цицерон, порівняно з Януковичем-губернатором!). Заплющували очі на лакуни в літературній та географічній обізнаності «доктора економічних наук». І терпіли б далі, і вибачали б досі, якби це бісове «покращення» нарешті сталося. У сенсі сталося для всіх земляків та симпатиків президента, а не тільки окремих представників Донбасу. Але не визнавати очевидного не можна — Донецьк і Янукович одне одному більше не «свої».

Нерозумно було б шукати якісь загальні причини розчарування. Це для фанатів «жителі Донбасу» — певна однорідна маса (доповнимо список рим). Насправді населення Донецької області неоднорідне і складається з класів, соціальних груп та підмножин. У кожної з цих груп причини невдоволення свої. Бо люди діляться на «три сорти» не за географією, не за національністю й не за мовою. Хоч як стався до радянського минулого, а мусиш визнати, що Ілліч мав рацію: соціальна напруга виникає на лінії поділу класів. Тому виводити якісь загальні резони безглуздо. Але здебільшого земляки президента незадоволені відсутністю «покращення» особисто в себе при очевидній наявності цього «покращення» в інших — мабуть, тих самих «людей», для яких тепер Україна.

Чоловіки раптом згадали, що вони не тільки «жителі Донба­су», а й голови родин, батьки й чоловіки. Жінки виявили, що вони не просто бюджетна масовка для мітингів, а берегині вогнищ. Нареш­ті, всі перелічені разом усвідомили, що вони не «електорат Януковича», а службовці, робітники, лікарі, вчителі… І в кожного з’явився свій, особистий набір претензій до президента.

На все це можна було б попльовувати з високої дзвіниці, якби не почалося бродіння в середовищі «господарів життя», високопоставлених і авторитетних соратників Віктора Януко­вича. Зрозуміло, це явище ретельно приховується… Але сягнуло таких масштабів, що віддалена луна проривається назовні.

Мер Донецька Олександр Лук’янченко, скажімо, вже просто не міг мовчати й демонструвати лояльність, коли побачив, що в проекті держбюджету-2012 прямі вилучення з міської скарбниці зросли… вп’ятеро! Міру його обурення важко оцінити. П’ять років градоначальник терпів таки грабунок від «клятої Юльки», чекав і сподівався. Активно трудився на виборах на перемогу «своїх». І тут — на тобі! «Навіть вихідці з Донецька, які пішли в Київ, і ті намагаються рідному місту вставляти палиці в колеса», — такий крик душі, до того ж публічний, із вуст донецького чиновника… Це свого роду громадянський подвиг. Точніше, міг бути, якби мер не поспішив зректися цих слів. На пряме запитання кореспондента DT.UA, чи слід розуміти ці слова так, що пан Лук’янченко не згоден із політикою президента і його команди, градоначальник посуворішав на обличчі й відкарбував: «Зго-ден повністю! Так і запиши!». Записати-то записав, але сумніви залишилися…

Сумніви ці підкріплюються і планами на майбутні вибори, кулуарно озвученими кількома депутатами-регіоналами. Усі па­м’ятають, що робили народні обранці, коли Раду штурмували афганці? Знімали значки.

Отож, вони вже давно «знімають значки», у тому сенсі, що дехто вже вирішив балотуватися мажоритарно, не акцентуючи при цьому на своїй партійній приналежності. І навіть почав «оброб­ляти» свої майбутні округи.

Під час місцевих виборів 2006 року в донбаській глибинці трапився скандал: один із кандидатів виставив свої агітпалатки із символікою Партії регіонів, щоб заробити рейтинг (хоча насправді ПР його не висувала). Сьогодні відбувається протилежне — з’явилися люди, котрі не хочуть, аби їх зараховували до
біло-синіх.

І на те є вагомі причини. Скажімо, у Красноармійську 28 вересня обурені жителі (переважно ті ж таки афганці й чорнобильці) просто розігнали сесію міськради, на якій планувалося підвищити квартплату! Отож навіть у Донбасі бути регіоналом нині небезпечно…

Є ще держслужбовці — вірні солдати партії, гвинтики налагодженого механізму адмінресурсу. Але і в них є мотив глибоко задуматися. Привід з’явився ще рік тому, коли на верхні поверхи влади раптом стали масово потрапляти люди, які не мали ніякого стажу держслужби, але пройшли довгий шлях у бізнес-структурах Ріната Ахметова, Олександра Януковича або Того-чийого-імені-не можна називати (нове прізвисько Іванющенка — з’явилося після його пошуку журналістів, котрі «дискредитували» чесне ім’я).

На місце кожного чиновника, що вибував, призначався менеджер. Губернатор Андрій Ши­шацький — виходець із «імперії Ахметова». Голова обласної ради Андрій Федорук прийшов із корпорації Олександра Януко­вича. Їхні заступники — теж з бізнесу.

Відповідно, кожен чиновник, від молодого фахівця до ветерана, запитує себе: ну й навіщо, цікаво, гарувати на державу в поті чола десятки років, якщо твоя стеля — начальник відділу, у кращому разі — управління? Приз­на­­чення кожного з бізнесменів керівники аргументували тим, що залучають «професіоналів». Кад­ровий бюрократ цілком логічно має право поцікавитися: а я тоді хто? Певна річ, як не згадати знову й знову, бодай пунктиром, «оптимізацію» шкіл та лікарень?

Зіграла проти Януковича і передача функції затвердження комунальних тарифів до Києва. Ра­ніше можна було розповідати обу­реним громадянам про доброго царя та лихих бояр, тепер усе розповідають із точністю до нав­паки. Цього року «подаруночок» до зими у вигляді нових цін на опалення отримали жителі Горлівки.

Пенсійна реформа чітко викристалізувала ще одну велику групу потенційних противників Януковича — шахтарів, металургів та інших працівників шкідливих виробництв. Чому саме їх? А тому, що саме нинішня система дозволяла їм жити відносно непогано: жахливі умови праці компенсувалися раннім виходом на пенсію, причому на досить пристойну пенсію. Якщо пощастило відхопити на роботі ще й кілька «висульок» на чорний шахтарський мундир, але не пощастило отримати групу інвалідності, — йдуть надбавки. Та­ким чином, добросердий гегемон, який становив ядро електорату, — це ще не старий чоловік на заслуженому відпочинку, якому держава за колишні заслуги виплачує три, чотири, а то й п’ять тисяч щомісяця. Знайти пристойний підробіток — і жити можна. Але тепер у найближчій перспективі — затягування пасків, та ще й закриття як мінімум трьох шахт. До своїх маленьких привілеїв донецькі пролетарі ставляться досить серйозно. Приклад — наметове містечко під місцевим управлінням Пен­сій­ного фонду, що виникло одночасно з київським штурмом Ради.

Хто ще залишився? Великий бізнес? О так, ці, безумовно, як сир у сметані. Їм віддають нові й нові ринки, під них дбайливо коригують законодавство, їхнім лобістам перепало безпрецедентно багато посад в органах влади. У тепличних умовах олігархи вугільні й металургійні раптом відкрили в собі таланти будівельників, рестораторів і агрономів, нев­пинно розширюючи коло інтересів і сферу докладання капіталів. Але тим, хто розраховує таким чином завоювати відданість «грошових мішків», можна порадити тільки заповнити прогалини в освіті й нарешті прочитати написані для дітей, але не по-дитячому мудрі вірші Бориса Заходера:

«Львы и тигры приручаются —
Это редко, но случается.
Но никто еще пока
Приручить не смог хорька…»

Віктор Янукович постійно демонструє свою релігійність. Жод­ного важливого рішення він не приймає без консультацій із афонсь­кими старцями, патріархами, ченцями Святогірської лаври та іншими шанованими у духовному світі людьми. Багато його сподвижників — чи то прагнучи догодити шефові, чи то від чистого серця — теж підкреслюють свою відданість християнству. Але, очевидно, хтось із них надто буквально зрозумів фразу Авгус­тина Блаженного: «Жінка — твар квола й ненадійна»… Інші пояснення того, що в Донбасі від «реформ» у соціальній сфері пост­раждали насамперед предс­тавниці прекрасної статі, на думку не спадають. Під­ви­щення пенсійного віку — раз. «Викрес­лення» дек­рету із загального стажу — два. Зарплатна диск­реди­тація педагогів, яка закінчилася страйком «училок» навесні поточного року, — три.

Для Донецької області всі ці заходи виявилися болісними. Тутешнім дамам нечасто загрожує доля домогосподарки. Жінки здебільшого працюють. Однак винахідливі донеччанки придумали гуманний і цілком законний спосіб знайти компроміс між своїм материнським та трудовим обо­в’язком: на «шкідливих» виробництвах, де «рік — за два», панянки за два-три декрети з невелики­ми перервами на роботу набирали необхідний гарячий стаж і йш­ли на пенсію саме під «ягідний» вік. Раніше на це заплющували очі. Проте лазівку прикрили. Так до списку незадоволених додалися десятки й сотні тисяч трудівниць донецьких підприємств.

Нарешті, є, звісно, люди, обра­жені за «кидок» із другою державною мовою (і їх не так уже й мало!)…

Зараз головна властивість «зем­ляцьких» претензій до Вік­тора Януковича в тому, що в кожного ці претензії свої. Президент встиг так багато пообіцяти й не зробити (або зробити щось прямо протилежне), що висувати йому особистий рахунок — простіше простого. І універсальні гасла навряд чи будуть ліквідним засобом для оплати цих рахунків.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №38, 12 жовтня-18 жовтня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво