Орган без політики, або Навіщо президентові контроль над ЖКГ? - Політика - dt.ua

Орган без політики, або Навіщо президентові контроль над ЖКГ?

26 жовтня, 2007, 15:47 Роздрукувати Випуск №40, 26 жовтня-2 листопада

Схоже, позиція частини «НУ», яка зараховує себе до неупереджених лобістів заїждженої політиками р...

Схоже, позиція частини «НУ», яка зараховує себе до неупереджених лобістів заїждженої політиками реформи ЖКГ і прилеглих до неї сфер, також піддає сумніву міф про повну узгодженість позицій партнерів із демократичної коаліції. Услід за публічними заявами екс-прем’єра Єханурова на адресу лідерів БЮТ і «НУ—НС» з’явився лист екс-глави профільного парламентського комітету Олексія Кучеренка, в якому він закликав коаліціянтів одним із пунктів домовленостей внести ініціативу президента про створення незалежного регулювального органу у сфері природних монополій.

По-суті, своїм указом (від 27.09.2007), на який посилається автор листа, за тиждень до парламентських виборів президент Ющенко ініціював створення у країні цілком нової системи регулювання тарифної політики, правовідносин і ліцензування у сфері природних монополій, що об’єднують такі стратегічні галузі, як транспорт, зв’язок, газо- , електро- , тепло- і водопостачання. Основна фішка указу — виведення нового органу з-під впливу виконавчої вертикалі влади і підконтрольність його президентові та парламенту.

На підтвердження серйозності своїх намірів група Кучеренка презентувала громадськості концепцію Банкової (на документі стоїть підпис глави секретаріату пана Балоги), що забезпечує реалізацію президентського указу. До того ж сам Кучеренко, який, за його словами, ситий по горло бажаннями кожного чергового глави Кабміну в ручному режимі покермувати економікою країни, у разі продовження ігнорування демократами пропозицій робочої групи секретаріату, не виключає голосування відповідних законопроектів «НУ» разом із «регіоналами».

Упс... І тут справді постає кілька запитань. На додачу до головного: як планує використовувати свою антимонопольну фішку сам президент — як ключовий важіль для приборкання владних апетитів чергового прем’єра чи все-таки як державний крок у бік деполітизації економічної та регуляторної політики в Україні?

Про що Ющенко розмовляв із Вексельбергом?

На поверхні цієї історії — тра­гедія в Дніпропетровську й трохи запізніле особисте запевнення на адресу президента України російського бізнесмена Віктора Вексельберга, який контролює потужну російську групу «Газекс», а також низку українських підприємств, зокрема і «Дніпргаз», про майбутні компенсації постраждалим (500 тис. грн. на кожного загиблого). Після цього, як відомо, двері за перемовниками зачинилися. Проте вже через кілька днів після цієї зустрічі президент КЕС-холдингу (компанія групи «Газекс») пан Слободін у рамках того самого круглого столу, на якому соратни­ки Ющенка презентували президентську стратегію регулювання природних монополій, оприлюднив аналітичну записку під інтригуючою назвою «Прав­да про газорозподіл». До­кумент став першою спробою ком­панії, що діє на газовому ринку, провести незалежний від політичних розкладів моніторинг процесів, які відбуваються в самому підніжжі газової піраміди — у міськ- і облгазах. Копії документа відіслані на Банкову, а також у Генеральну прокуратуру України. Дозволимо собі кілька висновків на її основі.

По-перше, моніторинг із допомогою цифр та фактів підтвер­джує вже неодноразово озвучені припущення «ДТ», що протягом останніх років в Україні було створено майже ідеальні умови для перерозподілу активів газороз­подільних компаній. «У 2007 році, паралельно з процесом зростан­ня домінування на ринку продажу газу комерційним споживачам, відбувався процес консолідації і самих газорозподільних активів, — відзначають експерти. — Та­ку консолідацію де-факто здійснила компанія «Укргаз-Енерго» (дочірня структура «РосУкрЕнерго», контрольована паном Фірташем) у тісній взаємодії з державними структурами (передовсім Мінпа­лив­енерго і НАК «Нафтогаз»). При цьому використовувалися різні засоби примусу до такої консолідації — тиск через фінансові важелі, договірні умови з постачання газу та володіння мережами, відкликання ліцензії та інші методи. У процесі консолідації ГРО (газорозподільних організацій) перестали існувати всі великі гравці, за винятком групи «Газекс», яка консолідувала потенційно привабливий сегмент промислових міст Східної України».

Слід зазначити, що, відповідно до цього документа, всі дальші принади існування ГРО в Ук­раїні є або інструментом, або наслідком консолідації підприємств у руках монополіста, який прагне контролювати не тільки мільярдні надприбутки на голов­них газових магістралях, а й первинні мережі. Одним із основних інструментів стало навмисне банкрутство підприємств на користь монополістів (90% ГРО перебувають у стані, близькому до банкрутства, і формально тримаються на плаву тільки завдяки відбиванні на своєму балансі мереж, які, по суті, належать державі (про плутанину з власністю в галузі ми писали в попередньому числі «ДТ»). Мораторій на банкрутство діє до 1 січня 2008 року. Також використовується і непрозора система затвердження дер­жавою (НКРЕ) тарифів на газорозподіл, штучне їх заниження, що, на думку фахівців, призводить до негативних економічних результатів роботи підприємств, а також тотальної економії витрат та інвестиційних вкладень. Тут-таки — деградація інфраструктури як у технічному, так і в людському плані. І, як наслідок, трагедії, пов’язані з використанням газу. Тільки за останніх шість років газ забрав життя 102 українців. Зокрема 60 осіб загинули в результаті вибухів газу. Дніпропетровськ теж тут.

Відповідно до даних моніторингу групи «Газекс», загальний рівень зношеності газорозподільних мереж України становить 55—60%. Основний обсяг газорозподільних мереж у великих містах створений у 60—70-ті рр., середній термін їх експлуатації наблизився до 40 років. 10% інфраструктури вже переступили цю межу. З погляду забезпечення норм безпеки, Україна в найближчі десять років повинна фактично повністю оновити до 50% своєї газорозподільної інфраструктури.

Головним посиланням, яке прозвучало з вуст інвесторів, — а на заході були присутні представники ще цілої низки великих російських компаній, що намагаються будувати свій бізнес в українському хаосі (європейці тут не приживаються), — стало бажання об’єднати зусилля для лобіювання своїх інтересів у цьо­му сегменті газового ринку.

Проте, крім чіткого регулювання і прозорих правил гри, яких очікують від України інвестори не тільки газового, а й інших ключових для економіки країни ринків, усі вони хочуть якнайшвидше визначитися з поняттями в розділі «власність». Якщо це буде концесія, то на яких умовах?

Соратники Ющенка, зі свого боку, твердять, що нині інтереси бізнесу, який бореться за свої права з Українською державою, котра представляє глобальні газові, енергетичні й теплові монополії, стовідсотково збіглися з нинішньою стратегією президента. І саме бізнес, на їхню думку, зобов’язаний допомогти президентові лобіювати ці питання. Вже зважаючи на таку риторику наближених до Ющенка людей, можна додумати, про що глава Української держави говорив за зачиненими дверима з російським бізнесменом Вексельбергом. Послуга за послугу? Так чи інакше, але якщо, за словами пана Кучеренка, наполегливість Віктора Андрійовича продиктована багаторічною пробуксовкою реформування цієї сфери, особливо ЖКГ, і потребою гарантувати елементарну безпеку для життя людей, то за нашими припущеннями активність гаранта зумовлена ще й серйозними зіткненнями інтересів бізнесових структур, близьких до Кабміну й лояльних до президента, які бажають утриматися, або ж закріпитися в цьому сегменті ринку. «Але жодної політики тут шукати не треба. Гарант — над сутичкою», — каже депутат Кучеренко. А отже…

«…гарантує порядок і безпартійність?»

Волею останніх подій, зупинившись на проблемах саме газової галузі й її жадібних монополій, ми можемо стверджувати: щось подібне відбувається в усіх без винятку стратегічних для системи життєзабезпечення населення України сферах — електро- , тепло- , водопостачання, а також транспорту й зв’язку. Очевидно, не випадково усі без винятку політичні сили, зокрема трійка лідерів, задекларували у своїх програмах наведення ладу в цих стратегічних для української економіки галузях. Проте показово, що поняття порядку для наших політиків змінюється в тій же послідовності, як вони переміщаються з влади в опозицію й назад. У цьому, напевно, основний казус українського політичного істеблішменту, який от уже котрий рік вхолосту реформує країну.

Насправді все досить просто.

По-перше, на будь-яку реформу потрібні гроші. По-друге, політична воля, підкріплена дер­жавними механізмами, що дозволяють дотриматися балансу інтересів усіх гравців того чи іншого сегмента ринку. По-третє, наявність інституціонального органу, готового контролювати роботу створених у законодавчому полі регулятивних механізмів.

У випадку з нашоукраїнцями, котрі лобіюють президентський проект, як такий механізм і пропонується використовувати незалежний регулятивний орган, про який президент сказав у своєму указі. Або кілька органів (розробники ще не вирішили), котрі регулюватимуть тарифну політику, правовідносини і питання ліцензування у сфері транспорту, зв’язку, електроенергетики й ЖКГ. Два останні об’єкти регулювання, на думку Кучеренка, можна об’єднати й вибудувати на базі нині здорової й дуже залежної від Кабміну НКРЕ (Національної комісії регулювання енергетики). Комісію нашоукраїнці пропонують формувати виключно з фахових міркувань, поставивши біля керма безпартійного висококваліфікованого фахівця. Кандидатуру затверджуватиме парламент за поданням президента. Цю аксіому пан Кучеренко сформулював приблизно так: «Коли вже ви, шановні міністри, вирішили управляти монополіями, то будьте люб’язні вивести регулятор, який вас контролює, за межі свого впливу». Такі органи, які успішно діють у низці європейських країн, дістали назву — квазі-судових. «Це вищий суд в якійсь конкретній сфері, який не приймає виконавчих рішень, а регулює якісь конфліктні відносини й налагоджує збалансовані правила гри», — каже пан Кучеренко.

Відповідаючи на логічне запитання: як при цьому регуляторі уникнути тиску самого українського президента, котрий досі не марнував жодної нагоди покерувати чиєюсь незалежністю, його однопартійці стверджують, що завдяки такому підходу виграє насамперед парламент, а не президент.

«Усю роботу регулюючих комісій ми будемо пропускати через парламент, — каже Кучеренко. — Верховна Рада стане гравцем у тарифній політиці. Подивіться, що було рік тому: відбувається тарифна криза й повна імпотенція парламенту! По суті альянсу парламенту й президента приділяється роль стабілізатора й регулятора. А Кабмін нехай працює над конкретними проектами, нехай залучає інвестиції... Цю модель нам підказали міжнародники. Ну немає у світі правил гри для трьох ключових гравців відразу (президент, Кабмін і ВР). Є правила для двох гравців. З одного боку, це коаліція й уряд. З другого, як якась альтернатива — парламент і президент».

Треба думати, розробники цієї стратегії усвідомлюють, що такий поворот у бік явного посилення важелів впливу президента навряд чи сподобається якомусь прем’єрові, хоч демократові, хоч стабілізатору. Схоже, що уряд Януковича, який пакує валізи, вже висловив своє «фе» в особі віце-прем’єра Рибака, котрий заявив, що навряд чи президентське ноу-хау є справою, вартою уваги. Особливо з огляду на те, що при Кабміні вже працює НКРЕ.

«Стосовно позиції БЮТ, — каже Кучеренко, — то хоч я ще не дістав відповіді на своє звернення, можу припустити, ініціативу навряд чи сприймуть. Хоча ще рік тому лідер БЮТ, підтримуючи ідею незалежного регулятора й голосуючи в парламенті за наш із Кінахом закон про створення такого органу, кілька разів повторювала, що такий незалежний регулятор просто життєво потрібен. Але, треба розуміти, тоді йшлося про регулятор, незалежний від кабінету Януковича. Тепер — від кабінету Тимошенко, що може докорінно змінити хід речей і не дозволити говорити про потребу якихось втручань у функції уряду.

Те ж саме стосується й ухвалення додаткових законодавчих актів до закону про концесію, які могли б запустити цей механізм в Україні. Або якийсь інший, що дозволить врегулювати правовідносини у сфері власності й залучити на ринок не тільки вітчизняних і російських інвесторів, які звикли через схожі проблеми грати «втемну», але й зарубіжних, до такої гри не готових. Якщо чесно, мені важко пояснити, чому Юлія Володимирівна, котра свого часу пропонувала приватизувати тепло-, водо- і газорозподільчі мережі (щодо цього проходила маса нарад із участю моєю, екс-міністра ПЕК Плачкова й ін.), за п’ять хвилин до ще одного прем’єрства раптом стала проти як приватизації, так і концесії. Що називається — відчуйте різницю! Такі заяви нині навряд чи можна вважати некон’юнктурними», — завершив Кучеренко.

Зазначимо, що один із натхнен­ників житлової стратегії БЮТ, народний депутат Володимир Бондаренко (ПРП), у розмові з журналістом «ДТ» заявив: хоч диску­сії у блоці стосовно президентських ініціатив ще не було, все ж таки малоймовірно, що Тимошенко підтримає створення якоїсь позаурядової регулятивної структури. Втім, як і змінить свою позицію щодо корисності перебування газових розподільчих мереж у власності держави. Отже, панове, ніяких концесій?

Проте, як нам стало відомо, ініціатори президентського нововведення продовжують вести інтенсивний діалог із Партією регіонів. І коли публічні спікери цієї політичної сили й уряду змушені, так би мовити, тримати марку під час відступу, то деякі досить авторитетні експерти «Регіонів» висловлюються цілком ідентично президентським ініціативам. Так, кандидат економічних наук Ірина Акімова, яка брала участь у створенні програми Партії регіонів, ініційованої Рінатом Ахметовим, прокоментувала позицію партії так:

— Створення незалежного регулятора у сфері діяльності природних монополій — необхідність. Безумовно, такий регулятивний орган чи органи, якщо розбивати за сферами, має бути незалежний від виконавчої влади. Він може бути підконтрольний кільком її інституціям. Апріорі — парламенту. Але й президентові. З чітко виписаними законами, функціями, звітністю й прозорістю. Тільки в цьому разі він виконуватиме свої функції насамперед у тарифній політиці. Коли ми представляли свою програму в період передвиборної кампанії, ми вже тоді казали про незалежний регулятор і концесію, як одні з найважливіших інструментів у розвитку інфраструктури сфери діяльності природних монополій.

Що стосується концесій, то слід чітко визначити критерії концесійних договорів. Яким чином формуватимуться інвестиційні зобов’язання, якщо такі будуть? Як розглядатимуться суперечливі питання між державою та приватником, котрий буде вкладати свої гроші? Яким чином розглядатиметься тривалість договору? Які будуть основи, через котрі держава гарантуватиме приватному інвесторові повернення вкладених коштів? Усі ці питання тісно взаємозалежні. Оскільки, якщо тарифи у сфері природних монополій не покривають реальні витрати, то ніяка концесія не залучить інвестора — вітчизняного чи закордонного. Добре, коли ці проекти будуть розглядатися паралельно.

Через це можна тільки здогаду­ватися, чому буквально вчора було скасоване засідання НКРЕ, на якому планувалося збільшити тариф за постачання газу споживачам. Очевидно, уряд, незважаючи на думки навіть своїх авторитетних експертів-депутатів, прийняв суто політичне рішення — залишити цей важкий тарифний вантаж своєму наступникові.

Ще одним із нелегких вантажів, який, очевидно, також дістанеться демократам, стане реформа ЖКГ, із якої, в принципі, ми й починали нашу розповідь. Річ у тім, що в листі Кучеренка однією із ключових вимог до коаліційної угоди став пункт про неможливість оперативної ліквідації Міністерства ЖКГ. Уважний читач помітив, що цей інститут був відсутній у списках партійних квот під час розподілу міністерських портфелів. Бунтівливі лобісти реформи ЖКГ із «НУ», багато в чому не поділяють політики нинішнього уряду, який убухав у відомство Попова чотири мільярди бюджетних коштів (освоєно всього близько 500 мільйонів), проте заперечують проти бездумної ліквідації органу, котрий координує процеси в галузі, яка, по суті, гине. Принаймні, до створення тієї регулятивної системи діяльності природних монополій, а ЖКГ — їхня невід’ємна частина, яку запропонувала команда президента. І яка дозволить насамперед залучити до галузі приватні інвестиції.

Насправді, сьогодні важко сказати, успіхом чи неуспіхом увінчаються спроби Банкової ввести свою системну й концептуальну ініціативу до коаліційного пакета. Або проголосувати її в ситуативному союзі з «Регіонами». Як, втім, у разі успіху неможливо вгадати й подальші дії президента, котрий благословив свою політичну силу на вибори з популістським гаслом про скасування депутатської недоторканності, тоді як у його арсеналі був (та по суті й є) один із чітко сформованих пріоритетів стратегії держави, яка прагне вийти з правового й економічного колапсу.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №42, 9 листопада-15 листопада Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво