«Опозиційний» рух

Виключення на позачерговому з’їзді Народного Руху України з його лав керівників Львівської і Тернопільської крайових організацій Ярослава Кендзьора та Івана Стойка, а також попереднє добровільне «вибуття» з нього лідера івано-франківських рухівців Романа Ткача — це, безперечно, тріумф голови НРУ Бориса Тарасюка та його прихильників, перемога нинішнього загальнорухівського курсу на зближення з БЮТ. Однак події 25 січня стали точкою відліку для формалізації опозиції в середовищі Руху. Голови трьох західноукраїнських регіональних організацій НРУ зайняли оборонні рубежі, звідки збираються активно атакувати, щоб не допустити на свої посади людей, лояльних Тарасюкові. Нещодавно хід конем зробив Ярослав Кендзьор, вступивши (а не поновившись!) в НРУ, так би мовити, знизу, через Старосамбірську районну організацію. Справді, навіщо ж йому наражатися на пункт 27 статуту партії, де чітко записано: «Особи, виключені з Руху Всеукраїнськими Зборами (З’їздом) Руху, можуть бути поновлені в Русі рішенням Всеукраїнських Зборів (З’їзду) Руху за поданням Центрального Проводу Руху»? На 28 лютого заплановано звітно-виборну конференцію Львівської крайової організації Руху. Неважко передбачити: пан Кендзьор знову змагатиметься за посаду головного рухівця Львівщини, посаду, яка дає шанс залишатися у великій політиці. Опозиціонери із сусідніх регіонів планують діяти схожим чином.

Початком нового великого розколу в лавах партійців можна вважати травень минулого року. Тоді прем’єр-міністр Юлія Тимошенко, прибувши на засідання Політради НРУ, запропонувала голові Руху Борисові Тарасюку угоду зі стратегічним пунктом — внесення змін до Конституції, в результаті яких Україна перетворюється з парламентсько-президентської в парламентську республіку. У ній леді Ю бачила себе канцлером. Натомість у майбутньому, спільному із БЮТом табелі про ранги, за словами голови Тернопільської крайової організації НРУ народного депутата Івана Стойка, «Рухові була гарантована квота — десять відсотків виборчого списку, двоє міністрів, двоє голів парламентських комітетів, двоє голів облдержадміністрацій». Голова НРУ угоду підписав, чим викликав принципову незгоду керівників трьох крайових організацій — Львівської, Тернопільської та Івано-Франківської. Вони переконані, що Народний Рух на наступних виборах до Верховної Ради повинен бути у блоці правих, національно-демократичних сил чи у блоці Віктора Ющенка. Якщо ж урахувати, що з 63 тисяч рухівців три західні області мають 40 відсотків цієї кількості, то зберегти єдність Народного Руху стає вельми проблематично.

Розбіжність позицій керівництва партії і низки регіональних організацій яскраво проявилася іще в листопаді минулого року, коли стартував 18-й позачерговий з’їзд НРУ. Заявлені основні питання — обговорення ситуації в державі, що склалася у зв’язку зі світовою фінансово-економічною кризою, та ухвалення платформи для виходу з неї, підготовка до відзначення 20-ї річниці Руху, — втрачали значимість перед, так би мовити, звітно-виборним задумом керівництва організації. Із 259 делегатів з’їзду 172 висловили довіру Борисові Тарасюку, і він залишився біля керма цієї політичної організації іще на два роки.

На тріумфальній прес-конференції голова НРУ заявив, що дії представників «опозиційних» організацій свідчать про намір скинути його з посади на замовлення секретаріату президента. «Зміст цього замовлення і мета полягали в тому, щоб зробити Рух слухняним і керованим з Банкової, а на перешкоді цьому стояв, стоїть і стоятиме Борис Тарасюк», — поставив крапку Борис Іванович.

«Заводячи Народний Рух у лоно Блоку Юлії Тимошенко, Тарасюк, по суті, робить Рух формальним. Буде лідер і невеличка його резервація, печатка, свідоцтво, і цього буде достатньо для голови і його найближчого оточення, щоб вторгувати два-три депутатські мандати на парламентських виборах. Тарасюк думає, що він ставить фінальну крапку на легендарній політичній партії, яка багато зробила для відродження державної незалежності України. Переконаний, що три галицькі організації не піддадуться цьому політичному мародерству», — вимальовує водночас сумну і оптимістичну перспективу партії екс-голова Львівської крайової організації НРУ Ярослав Кендзьор.

«Домовленості з Балогою та з іншими чиновниками секретаріату президента — це вигадки, — каже голова Тернопільської крайової організації НРУ Іван Стойко. — Мені важко уявити, що першу в Україні крайову організацію НРУ — Тернопільську — виключать з Руху, що Ярослава Кендзьора, який стояв біля витоків Руху, хоче виключити Тарасюк. Не може одна людина вирішувати долю всієї партії. В цьому нас підтримує Київська крайова організація, Полтавська, Харківська і частина Запорізької… Співпраця Руху з іншими політичними силами, в тому числі з БЮТом, — можлива. Але, повторюю, співпраця, а не вливання. Рух має свої принципи, сповідує національно-консервативну ідеологію, а не ліберальну чи ліву».

Очевидно, голова НРУ Борис Тарасюк відходить від президента. «Моментом істини» для Бориса Івановича стало, скоріш за все, внесення главою держави іншої кандидатури на посаду міністра закордонних справ у Верховну Раду, обрану на позачергових виборах. Переорієнтацію на Юлію Тимошенко можна пояснити також катастрофічним падінням рейтингу Віктора Ющенка… Мабуть, пошук більш перспективного патрона надихнув Бориса Тарасюка на підписання від імені фракції «Наша Україна—Народна Самооборона», як він вважає, «повідомлення» про коаліційну угоду у форматі трьох — «НУ—НС» — БЮТ і Блок Литвина.

Яскравий приклад вливання до БЮТу колективом продемонструвала партія «Реформи і порядок». У березні 2006 року на виборах до Верховної Ради вона разом із Громадянською партією «Пора» не подолала прохідного бар’єра. Через півроку «бджолярі» приєдналися до «ордену червоного серця» і непогано в ньому почуваються. Керівники ПРП були включені до виборчого списку БЮТу на позачергових виборах-2007 і пройшли до Верховної Ради. Голова партії Віктор Пинзеник отримав портфель міністра фінансів.

В окремих регіонах виразний крен у бік БЮТу зробило місцеве керівництво НРУ. Наприклад, у Волинській облраді керівники Руху, які стали депутатами за виборчим списком «Нашої України», приєдналися до бютівської більшості. Як нагороду за такі дії лідер крайової організації Володимир Банада здобув посаду заступника голови обласної ради. І не нарікає на життя. Бо засвоїв життєву мудрість, висловлену героєм кінофільму «Вокзал для двох»: «Это — не продаться. Это — вовремя предвидеть».

Народний Рух, як першу в Україні і найбільш потужну громадсько-політичну організацію, руйнували з часу її створення. Політбюро ЦК Компартії подавало його суспільству як групу шкідників, крикунів і демагогів, які рвуться до влади. Рух розвалювали і зсередини. Нарешті — офіційний розкол НРУ в лютому 1999 року і невдовзі загадкова загибель В’ячеслава Чорновола, який намагався відновити єдність Руху. Але наперекір задумам усіх «доброзичливців» партія вижила. Проте геть відсунути її на задвірки українського політичного життя — цілком реально. Що й довів час.