Операція «Помаранчеве простирадло» - Політика - dt.ua

Операція «Помаранчеве простирадло»

1 липня, 2005, 00:00 Роздрукувати Випуск №25, 1 липня-8 липня

Помаранчевий бренд українських політтехнологів настільки сподобався сучасним революціонерам, що навіть на Землі обітованій серед вічно помаранчевої розжареної спеки не придумали нічого оригінальнішого...

Помаранчевий бренд українських політтехнологів настільки сподобався сучасним революціонерам, що навіть на Землі обітованій серед вічно помаранчевої розжареної спеки не придумали нічого оригінальнішого. Ні, в Ізраїлі революції поки що не спостерігається, тут готуються до громадянської війни...

Невблаганно наближається день евакуації єврейських поселень у секторі Газа, запланований на кінець серпня. І чим він ближче, тим активніший опір поселенців. Саме вони, майбутні захисники своїх форпостів, і є нині революціонерами. З кожним днем їхні лави поповнюються. І щоб усі знали й нічого не переплутали, на індивідуальному транспорті закріплюється відмітний знак. Правда, робиться це через виробничу потребу. Ну не ходити ж людям в ізраїльську спеку вулицями в помаранчевих шапочках. Чи не простіше прохолоджуватися в кондиціонованих машинах? Так і снують трасами країни автомобілі з помаранчевими шлейфами стрічкових гірлянд. Треба сказати, що боротьба під назвою «акції протесту» не менш геніальна, ніж перевірений на полі бою помаранчевий колір перемоги. Не звернути увагу на форми й методи, якими поселенці намагаються протистояти реалізації «плану розмежування», практично неможливо, що дуже спірно у випадку з дальтоніками, яким однаково, якого кольору майорить стрічка на авто.

Народ вражають оригінальні способи опору. Яскравий приклад — «демонстрація ягнят», проведена перед будинком кнесету.

Вівці знадобилися активістам для того, щоб наочно продемонструвати головне гасло майбутнього мітингу: «Ми не будемо твоїми баранами, Арику!» Бекаючі демонстранти — це, очевидно, натяк чи то на захоплення Аріеля Шарона домашніми тваринами, чи то на знаменитий фільм «Мовчання ягнят». У кожному разі, поселенці не хочуть бути безмовною чередою. Або, приміром, щоб привернути до себе увагу, революціонери регулярно палять покришки від машин на центральних автомагістралях країни. Час вибирають найбільш підходящий — годину пік. Якщо врахувати, що автострад в Ізраїлі не так уже й багато, то можна собі уявити настрій водіїв, коли вся країна перетворюється на одну багатокілометрову пробку! Проте це теж свого роду психологічний пресинг. Противники плану розмежування максимально використовують час до початку евакуації поселень для активної пропагандистської роботи, і не можна не визнати, що їхні акції протесту яскраві і, зрештою, навіть дотепні. Чого варте хоча б «заклеювання» дверей державних установ: під покровом ночі «диверсанти» залили замки спеціальним клеєм так, що рятувальникам і слюсарям довелося добряче потрудитися, аби відновити трудовий ритм країни.

У світлі останніх подій, нинішнє літо буде явно багатим на «сюрпризи». Представники радикально налаштованих правих уже повідомили, що готуються не тільки блокувати транспортні магістралі, а й порушувати водопостачання, а також електропостачання великих міст країни. Якщо припустити, що це поки що тільки погрози, то ізраїльська служба безпеки (ШАБАК) одержала цілком конкретне попередження про початок операції під кодовою назвою «Помаранчеве простирадло». Революціонери планують перекинути в райони, що підлягають евакуації, сто тисяч добровольців для зміцнення своїх лав. Про масштаби майбутнього опору «відходу з Гази» свідчить акція протесту, що відбулася на цьому тижні. З півночі на південь уздовж автострад, практично через весь Ізраїль, вишикувався 350-кілометровий ланцюжок людей із помаранчевими стрічками та плакатами: «Зупинися. Ми повинні ще раз подумати!». Організатори демонстрації настійно просили водіїв автомашин припаркуватися на узбіччі на 15 хвилин, щоб дати короткочасну можливість усім жителям країни, і в першу чергу авторові «плану розмежування», ще раз зважити свої кроки.

Щодо майбутнього відходу з Гази ізраїльське суспільство розділилося навпіл. Але ще зовсім недавно людей, котрі співчувають поселенцям, було значно менше. В Ізраїлі, де, за східною традицією, шанують силу, наполеглива боротьба за свої права зазвичай викликає співчуття й розуміння. Тому певною мірою противників шаронівського плану стає дедалі більше. Багато ізраїльтян починають сумніватися в слушності ухваленого урядом рішення. Ці зміни в суспільстві відбулися не тільки тому, що ізраїльтянам важко примиритися з вигнанням «передового загону сіоністів» із їхніх домівок. І не тільки тому, що в теплицях поселень виробляється 15% ізраїльського сільськогосподарського експорту, який приносить мільярди доларів у державну скарбницю.

Громадяни Ізраїлю всерйоз побоюються, що в результаті плану одностороннього відділення вони можуть пошитися в дурні. Навіщо, власне кажучи, євреям іти з Гази, якщо ісламістські терористичні організації однак загрожують знищити весь Ізраїль? Після деякого затишшя ракетні обстріли ізраїльських територій відновилися, а Абу Мазену, попри все його бажання, ніяк не вдається втихомирити бойовиків. Та й сам він не приховує свого безсилля: «Я не обманюю, я справді хочу миру, — сказав він на зустрічі з Аріелем Шароном. — Я роблю все, що мені під силу, але в мене немає чарівної палички...» Природно, все це не може не викликати розчарування і в ізраїльтян, і в палестинців, адже обіцяне врегулювання мирного процесу відкладається, а з ним і політична стабільність, піднесення економіки та настання нової ери на Близькому Сході. Власники помаранчевих стрічок зовсім не впевнені, що «план Шарона» принесе довгоочікуваний мир на Святу землю.

З іншого боку, щоб виправдати свої дії, «помаранчеві» намагаються знайти юридичні докази правомірності присутності євреїв у секторі Газа. Кожен хоч трохи грамотний ізраїльтянин сьогодні інтенсивно долучається до історії своєї держави. Найпопулярніше чтиво в країні — документ, що називається «Декларація Бальфура», підписаний 2 листопада 1917 року міністром закордонних справ Великобританії Артуром Бальфуром. Відповідно до цього документа, в євреїв є два основні права: на повернення в Палестину і на поселення в будь-якій її частині, принаймні в будь-якому куточку на захід від річки Йордан, як це було вирішено 1922 року, коли британці поділили Трансйорданію на Західну та Східну. Щодо інших територій, у тому числі сектора Газа, які залишилися за межами утвореної 1967 року держави Ізраїль, то вони, можна сказати, стали нічиїми. Великобританія полишила ці землі, Єгипет ніколи не заявляв права на сектор Газа, а Йорданія, що спочатку планувала анексувати Іудею та Самарію, відмовилася від цього в 1988 році. Отож до певної міри євреї є спадкоємцями Британського мандата. Або хочуть такими себе бачити...

Незважаючи на шалений опір поселенців, факт евакуації вже практично неминучий, людей однак будуть відселяти. У мальовничих куточках уже будуються перші «каравіли» (модернізовані каравани) для переселенців, але вони чомусь не поспішають у них переселятися, віддаючи перевагу помаранчевим демонстраціям і щоденному екстріму.

Нещодавно до прем’єр-міністра Ізраїлю потрапив документ, у якому перераховувалися, на перший погляд, звичайні речі: 1200 наметів, 1000 біотуалетів, 100 генераторів, кілька тисяч метрів кабелів — ось далеко не повний перелік устаткування, замовленого керівництвом поселень у рамках підготовки до майбутньої евакуації. Як тут не тривожитися й не замислитися? Адже безперервні акції протесту і перелік «предметів першої необхідності» свідчать про те, що поселенці просто так не покинуть насиджених місць, ніякі «каравіли» їх не спокушають. Можливо, тому Аріель Шарон сказав фразу, яка згодом облетіла ЗМІ: «Атмосфера в Ізраїлі напружена, як напередодні громадянської війни…»

Тим часом ні в уряду, ні в армії, ні в поліції досі немає жодного уявлення про те, як «мирним» способом вивезти з сектора Газа сотні тисяч людей, готових у будь-яку хвилину кинутися під бульдозери. А що робити з революціонерами, які пообіцяли заблокувати всі дороги країни? Їм уже наказали з’явитися на барикади з рюкзаками, куди передбачливо має бути покладено «набір політв’язня»: рушник, зубну щітку та зміну білизни. Ці люди, одержимі ідеєю, дуже нагадують дисидентів, готових за справедливість вирушити навіть на каторгу. Тоді теж заздалегідь пакували валізи. Нині в Ізраїлі все ж таки демократія й інші часи, тому в моді рюкзаки — теліпаючись за спиною, вони не заважають «скувати» помаранчевими стрічками підняті вгору руки демонстрантів.

У поліції щодо цього інші інструкції. Для співробітників, які братимуть участь в операції «Депортація», вже закупили 240 фото- та відеокамер на загальну суму приблизно півмільйона доларів. З їхньою допомогою планується документувати кожен рух, кожне слово, кожен погляд людей, яких депортуватимуть. Призначення дорогої техніки — озброїтися речовими доказами, які можна буде пред’явити в судових інстанціях у разі арешту тих, хто противиться, за обвинуваченням у проведенні несанкціонованих демонстрацій.

Армія оборони Ізраїлю також розробляє свою тактику й стратегію до майбутніх подій. На військових полігонах солдатів навчають правил «евакуаційного етикету». Поводитися треба впевнено, але акуратно, особливо стосовно жінок із дітьми. Якщо жінка з дитиною чинитиме активний опір, солдати одержали вказівку постаратися не розділяти матір і дитину. Якщо з якихось причин матір і дитину доведеться розділити, то вони мають перебувати в межах видимості одне одного. Керівництво армії прийняло рішення виділити на кожного «заколотника» по п’ятьох солдатів: на кожну кінцівку — по одному військовику, а п’ятий солдат звільнятиме дорогу для колег, які відноситимуть поселенців в автобус. Стріляти дозволено тільки для залякування, та й то рішення про застосування зброї було ухвалене зовсім недавно. Армія також може вдатися до технічних нововведень — «ароматизованих гранат». Це ноу-хау, вибухнувши, поширює нестерпні, м’яко кажучи, туалетні, запахи, від яких і кінь упаде. До речі, кінні загони ізраїльської поліції при депортації поселень будуть у перших лавах.

Служба безпеки Ізраїлю не виключає, що на час евакуації поселень в Ізраїлі можуть увести комендантську годину. У кожному разі, вже сьогодні шеф поліції Моше Караді в телевізійному зверненні до ізраїльтян попросив виявити терпіння й розуміння. Терпіння єврейському народу не позичати, але вже тепер майбутнє розмежування для багатьох видається національною катастрофою. Громадянської війни, звичайно, в Ізраїлі може й не бути, але помаранчевий колір абсолютно точно до кінця літа переважатиме у політичній веселці країни, затьмаривши навіть біло-голубий.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №34, 14 вересня-20 вересня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво