ООН ВТОМИЛАСЯ ВІД ЧОРНОБИЛЯ? - Політика - dt.ua

ООН ВТОМИЛАСЯ ВІД ЧОРНОБИЛЯ?

19 грудня, 2003, 00:00 Роздрукувати Випуск №49, 19 грудня-26 грудня

В ООН про це прийнято говорити на закритих засіданнях, у Києві — у кулуарах МЗС, МНС і Мінекономіки...

В ООН про це прийнято говорити на закритих засіданнях, у Києві — у кулуарах МЗС, МНС і Мінекономіки. Розкрити карти для дипломатів у даному випадку означає заявити: з порядку денного Генеральної асамблеї може зникнути чорнобильське питання. У неформальних розмовах представники країн-донорів аргументують свою позицію гранично лаконічно: «втома від Чорнобиля».

Усе, що вдалося українським дипломатам — відвоювати чорнобильський пункт в оонівському порядку денному на наступний рік. Це було підтверджено на пленарному засіданні 58-ї Генеральної асамблеї ООН, що відбулося нинішнього тижня. Проте, за наявною інформацією, у Нью-Йорку нам натякнули: чергової пролонгації не буде. Примітно, що такий сценарій підтримали всі ключові гравці в чорнобильському питанні — від Швейцарії до Японії.

Утім, у кадрі нам намагалися показати дещо інше. За інформацією зі штаб-квартири ООН, ухвалена в середу резолюція наголошує на «довгостроковому характері наслідків аварії на Чорнобильській електростанції, а також передбачає зміцнення міжнародного співробітництва й координації зусиль у справі пом’якшення й мінімізації цих наслідків». У ній — уже по торованому тексту —визнавалися труднощі, «із якими зіштовхуються найбільш потерпілі країни при мінімізації наслідків чорнобильської катастрофи, і міститься пропозиція до держав-донорів і всіх фондів і програм системи ООН, включаючи бреттон-вудські установи, продовжувати підтримувати зусилля, яких докладають Білорусь, Російська Федерація й Україна, з метою пом’якшення наслідків чорнобильської катастрофи, зокрема шляхом виділення додаткових коштів на підтримку медичних, соціальних, економічних й екологічних програм, пов’язаних із катастрофою». Схвалена резолюція також закликала країни—члени ООН відзначати 26 квітня як Міжнародний день пам’яті жертв радіаційних аварій і катастроф.

Хто б міг подумати, що за лаштунками в ООН ведеться цілком інша гра? І неприйнятність найбільш імовірного її результату — зняття чорнобильського питання з порядку денного Генасамблеї — для Києва більше ніж очевидна. В українській столиці чудово розуміють, що вже сам цей факт міжнародне співтовариство сприйме як сигнал: проблеми Чорнобиля більше не існує. Принаймні на міжнародному рівні. Українські дипломати побоюються, що наступний крок може помітно підкоригувати лінію поведінки «боржників» України щодо Чорнобиля — ЄБРР і «великої сімки» (ясна річ, не в кращий для нас бік). Не виключено, що хибним маяком стане рішення ООН і для тих міжнародних організацій та окремих країн, що надають дійову підтримку в рамках чорнобильської тематики. Скажемо більше: деякі посольства в Києві з метою заручитися фінансовою підтримкою своїх урядів у реалізації того чи іншого проекту в Україні навчилися хитрувати — посилаються на те, що ці гроші підуть безпосередньо на ліквідацію наслідків аварії на ЧАЕС. У цьому разі шанси на «добро» тамтешніх зовнішньополітичних відомств автоматично збільшуються.

А присутність чорнобильського питання на порядку денному Генасамблеї розцінювалася Києвом як своєрідна політична парасолька. І було б півбіди, говорять у неформальних розмовах дипломати, якби Україні свого часу не вдалося потрапити під цю «парасольку». Але пікантність ситуації полягає саме в тому, що вона в Києва була. Причому протягом понад десяти років. Тут слід зазначити, що чорнобильське питання було включено в порядок денний усіх сесій ООН практично з 1990 року. Саме тоді, тринадцять років тому, Постійне представництво України при ООН (у компанії з постпредствами колишнього СРСР і Білорусі) звернулося з проханням включити до порядку денного чергової весняної сесії 1990 року економічної та соціальної ради ООН (ЕКОСОС — один із ключових органів організації) додатковий пункт — «Міжнародне співробітництво в ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській атомній електростанції». Відразу було підготовлено проект резолюції. Документ містив заклик до генерального секретаря направити в потерпілі райони спеціальну комісію для оцінки першочергових потреб цих територій і розробки пропозицій щодо міжнародного співробітництва. Примітно, що вже тоді декотрі члени ЕКОСОСу (передусім, США) угледіли в цій резолюції досить небезпечний сигнал. Висловлювалися думки, що ухвалення такого документа стане початком переорієнтування ООН, плюс потягне за собою чималі фінансові видатки. Гуляли в оонівських коридорах і побоювання, що Україна, Росія та Білорусь (а тоді це просто Радянський Союз) просто хочуть скинути всі фінансові проблеми Чорнобиля на «багатий Захід». (Зізнаємося, у чомусь вони мали рацію. Попри те, що подолання наслідків від чорнобильської катастрофи щороку «висмоктує» 5—7% українського бюджету — із 1991 до 2002 року це вилилося в суму близько 6,5 млрд. доларів, — самотужки давати раду «чорнобильській спадщині» стало не набагато легше.)

Так чи інакше, хитання в лавах ключових гравців зробили свою справу: тоді резолюцію підтримало тільки 23 країни. Відігратися вдалося лише через кілька місяців: на літній сесії економічної та соціальної ради ООН (Женева, 4—27 липня 1990 року) 63 країни виступили співавторами резолюції (Е/1990/64) — «Про зміцнення міжнародного співробітництва й координації в справі вивчення, пом’якшення й мінімізації наслідків Чорнобильської катастрофи». А інший факт можна вважати й зовсім безпрецедентним: у співавторах резолюції 45/90 «Міжнародне співробітництво в справі пом’якшення й подолання наслідків аварії на Чорнобильській АЕС», ухваленої 21 грудня 1990 року, значаться 120 країн.

І хоча діалог між ключовими гравцями ООН й Україною часто зводився до формули взаємної підозри (вони побоювалися, що ми не виконаємо обіцянку закрити ЧАЕС, ми — що вони не виконають своїх зобов’язань після закриття Чорнобиля), питання про зняття чорнобильського пункту з порядку денного Генасамблеї не стояло. Практично до сьогоднішнього дня.

Тут слід уточнити, що йдеться саме про Генеральну асамблею, а не ООН як таку. Оскільки, свідчать наші джерела, країни-«доброзичливці» борються саме за перенесення «досьє» щодо Чорнобиля в один із комітетів організації. Але для Києва це слабка втіха. «Ми вважаємо, що це питання повинно бути на порядку денному Генеральної асамблеї ООН. Якщо понизити рівень, перенести чорнобильське питання в один із комітетів організації, то й ставлення до нього з боку інших країн буде відповідним: їхня підтримка зменшиться пропорційно», — поділився з «ДТ» директор-координатор Чорнобильського центру з проблем ядерної безпеки радіоактивних відходів і радіоекології Кабінету міністрів України Євген Гарін.

Є інформація, що особливо ревно нове місце чорнобильського питання — один із комітетів ООН замість Генасамблеї — обстоювала делегація США. Американці зводили свої аргументи до того, що чорнобильські заходи вже себе вичерпали, і на порядку денному Генасамблеї повинні стояти важливіші питання. Причому з вуст американських дипломатів знову звучить риторика тринадцатирічної давнини: не оонівська це справа — наслідки аварії на ЧАЕС. Куди, очевидно, важливіша ситуація в Іраку чи обстановка в Ліберії.

З іншого боку, Вашингтон продовжує декларувати свою підтримку в чорнобильських справах на двосторонньому рівні. У понеділок 22 грудня навіть планується візит посла Сполучених Штатів в Україні Джона Хербста в місто Славутич.

Про офіційну позицію Вашингтона «ДТ» дізналося від посольства США в Україні. «Сполучені Штати приєдналися до консенсусу під час ухвалення резолюції в середу. Наші раніше озвучені застереження щодо попереднього проекту резолюції стосувалися, головним чином, пропозиції ООН зробити 26 квітня Міжнародним чорнобильським днем, оскільки це створювало б прецедент для проголошення подібних днів у зв’язку з іншими катастрофами. Але ми не заперечували проти компромісного тексту, який привітає рішення ради глав СНД проголосити 26 квітня Міжнародним днем пам’яті жертв радіаційних аварій і катастроф у країнах СНД. Ми також підтримуємо заклик до розробки довгострокової стратегії щодо Чорнобиля», — говориться в коментарі диппредставництва.

Наголошувати на двосторонньому рівні у вирішенні чорнобильських питань почала і Японія. Загалом, поведінка японської делегації в Нью-Йорку стала свого роду сюрпризом для Києва. Якщо раніше Країна вранішнього сонця була для України чимось на кшталт промоутера в міжнародній «засвітці» чорнобильського питання (японські дипломати використовували мало не кожну нагоду, щоб нагадати: радіаційний викид у результаті вибуху на четвертому реакторі ЧАЕС дорівнює випромінюванню від 500 бомб, скинутих на Хіросіму), то тепер, за словами обізнаних людей, позиція Токіо помітно змінилася. По суті, у японській столиці солідарні зі своїми колегами зі США: тут також вважають, що трибуна Генасамблеї — уже не найкраще місце для обговорення наслідків чорнобильської катастрофи. «Усі питання щодо Чорнобиля — на двосторонній рівень» — приблизно до такої формули зводиться неофіційна позиція японської сторони. Хоча багатьом, напевно, відомо: за технічною допомогою на двосторонньому рівні уже сьогодні немає рівних японцям. Правда, якщо раніше в Токіо орієнтувалися на великі проекти (передача медичного устаткування та препаратів українським лікарням на суму в 4,7 млн. доларів), то тепер віддають перевагу невеличким грантам, як, приміром, створення кризового центру в місті Славутич (68 тис. доларів) або поліпшення санітарних умов у дитячому будинку «Берізка» (24 тис. доларів США). «Їх набагато швидше «провести» через японські відомства», — пояснило «зміну орієнтації» джерело ДТ в японському МЗС. У Києві навіть мають своїх представників окремі неурядові організації, що займаються наданням грантової допомоги. Приміром, організація «Чорнобиль Чубу».

Утім, офіційна позиція Токіо звучить дещо інакше. У посольстві Японії в Україні, куди ми звернулися з проханням прокоментувати події на Генасамблеї, нас повідомили: «З цього питання в Японії немає чіткої позиції. З одного боку, Японія як країна, що постраждала від ядерного бомбардування, висловлює співчуття всім, хто став жертвами аварії на Чорнобильській АЕС. З іншого боку, нині ведуться активні дискусії з приводу того, що Україна вже не потребує термінової гуманітарної допомоги — їй необхідна підтримка для розвитку. Японська сторона розуміє такий підхід. Японія не виступає проти ухвалення такого рішення (резолюції Генасамблеї щодо Чорнобиля. — Авт.), але шукає шляхів ефективнішого використання цього документа».

В інших дипломатичних представництвах країн, які також демонстрували «втому від Чорнобиля», коментувати «тихий бунт» в ООН відмовилися. «У нас немає повідомлень із цього приводу» — приблизно так звучала лаконічна відповідь цих дипмісій.

Водночас говорити, що можуть справдитися найстрашніші побоювання Києва — рано чи пізно Захід нас «кине» з Чорнобилем, — не цілком коректно. Хоча б тому, що деякими своїми діями в чорнобильському напрямі Київ сам спровокував коливання в оонівських лавах. У західних столицях не можуть зрозуміти, приміром, того, що саме чорнобильську зону підпорядковано міністерству з надзвичайних ситуацій, а Чорнобильська станція підконтрольна винятково Міністерству палива й енергетики. Дивує наших партнерів й інше: більш як за десять років Києву так і не вдалося розробити довгострокову Національну стратегію щодо Чорнобиля. Посприяти підтримці країн-донорів (вони ж члени ООН) не допомогли й постійні нарікання нашого керівництва на наївність України та безсовісність когось іще. Часто на переговорах самі українці не можуть пояснити, у чому полягає їхня позиція з того чи того питання.

Який можна запропонувати рецепт у даному конкретному випадку? Йдеться, за великим рахунком, не про те, що з завтрашнього дня зупиняться всі «чорнобильські» програми та проекти в Україні. Необхідні дії полягають, передусім, у побудові чіткої структури (зокрема й інституціональної), що охоплювала б увесь спектр чорнобильської проблематики: від фізичного захисту до соціальних аспектів реабілітації потерпілого населення. При цьому, вважають експерти, потрібно покінчити з практикою «перетягування ковдри» — незмінного атрибута діяльності деяких відомств і неурядових організацій, який проявляється завжди, щойно починається мова про залучення додаткових коштів на ліквідацію наслідків аварії. І, нарешті, давно час створити чітку схему роботи з «зовнішнім світом». Передусім, із донорськими організаціями.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №34, 14 вересня-20 вересня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво