ОЛЕКСАНДР СТЕЦЕНКО: СТВОРЕННЯ ОЗБРОЄНЬ НЕОБХІДНО ДИФЕРЕНЦІЮВАТИ ДО РІВНЯ ЗАГРОЗ - Політика - dt.ua

ОЛЕКСАНДР СТЕЦЕНКО: СТВОРЕННЯ ОЗБРОЄНЬ НЕОБХІДНО ДИФЕРЕНЦІЮВАТИ ДО РІВНЯ ЗАГРОЗ

18 січня, 2002, 00:00 Роздрукувати Випуск №2, 18 січня-25 січня

Так уже склалося, що західний вектор зовнішньої політики України завжди протиставляється східному...

Так уже склалося, що західний вектор зовнішньої політики України завжди протиставляється східному. Навряд чи можна назвати помилкою твердження, що найяскравішою складовою зовнішньополітичної діяльності держави є військова і військово-технічна політика. Вона свідчить не стільки про те, із ким дружить та чи інша столиця, скільки про залежність у таких ключових галузях, як оборона і безпека. Сьогодні Захід ще явно не готовий до проникнення України на її ринки, хоча серед торішніх успіхів України називають близько 600 спільних заходів із НАТО (порівняно з 52 україно-російськими заходами цифра більш аніж значна) і суттєве проникнення на ринки таких держав, як Греція і Македонія. Однак тризначна цифра з огляду на декларативність і накопичення декорацій не відбиває суті партнерства, а робота з Грецією і Македонією відбувається радше не внаслідок зближення Києва і Брюсселя, а всупереч.

Що стосується РФ, то тут усе навпаки: трохи бутафорії і більш-менш успішний розвиток конкретних проектів. Цього тижня в Москві пройшов черговий раунд українсько-російських переговорів, де, серед іншого, розглядалися такі питання, як спільна модернізація наявних нових систем озброєнь і їхнє виробництво, а також просування в напрямі створення спільних фінансово-промислових груп.

Переговори пройшли в ході засідання Військово-технічного комітету при Раді міністрів оборони СНД у штабі з координації військового співробітництва держав — учасниць СНД.

Нашу країну там представляв заступник міністра оборони України по озброєнню, начальник Озброєння ЗСУ генерал-полковник Олександр Стеценко. Досить примітно, що сам генерал зауважив у розмові: його статус як учасника буде «робочий». (Вперше українські військові не підкреслюють, що їдуть на заходи СНД спостерігачами.)

Перед від’їздом О.Стеценко дав інтерв’ю «ДТ», яке багато що пояснює у військово-технічній політиці країни.

— Україна стикнулася із серйозними проблемами в питаннях оснащення армії новими озброєннями і модернізації застарілих у 1995—96 рр., коли російські оборонні підприємства перестали працювати прямо з українськими і контакти пішли через «Росвооружение» (нині «Рособоронекспорт». — Авт.). Відповідно і ціни суттєво зросли. Крім того, необхідно було підписувати цілий ряд двосторонніх угод. Нині ми вже розглядаємо питання формування державного оборонного замовлення безпосередньо на підприємствах Росії. У РФ підготовлено проект відповідного указу про зовнішньоекономічну діяльність оборонних підприємств. До речі, Росія вже розміщала держзамовлення на українських оборонних підприємствах, коли мала потребу комплектуючих. Зокрема, йдеться про такі заводи, як АНТК ім. Антонова, ВО «Південмаш», ВАТ «Мотор-Січ». Якби і ми були зацікавлені формувати держоборонзамовлення у Росії, на підприємствах ОПК, це значно знизило б вартість модернізації озброєнь української армії.

Тепер необхідно лише доробити нормативно-правову базу. І цілком буде можна працювати на ринках третіх країн — для цього незабаром буде підписано міжурядову угоду про взаємодію.

— Олександре Олексійовичу, а як у таких випадках вирішуватиметься питання української участі в контрактах? Наприклад, багатьох турбує питання, чому ніколи не згадується, що українські вузли київського заводу «Артем» присутні на літаках Су-30МКІ, що поставляються в Індію? Ніхто не згадує і про те, що на новому вертольоті «Чорна акула» поставлено український двигун ВАТ «Мотор-Січ», хоча про вертоліт говорять як про російсько-ізраїльську повітряну машину.

Але можна згадати й інший приклад: БТР, котрий Україна готувала для Об’єднаних Арабських Еміратів, презентувався під двома прапорами — українським і держави ОАЕ. А двигун там американський, і коробка передач — німецька. Просто субконтрактером бути вигідно. Бо працює економіка, з’являються робочі місця.

Сьогодні питання полягає в тому, щоб вирішити проблему інтеграції: як, приміром, з Ан-70.

— Ну а якщо мова йде про модернізацію парку літаків ВПС України, зокрема винищувачів МіГ-29. Чи дозволить Росія продавати ці машини?

Програмно-математичне забезпечення МіГ-29 секретне і, відповідно, є винятково власністю РФ. Це так званий замкнутий контур управління літаком, зв’язку із землею і управління озброєнням. Тому модернізація МіГ-29 в інтересах України в рамках кооперації з Росією — це одне питання, і воно детально вивчається, а модернізація літаків для третіх держав — зовсім інша річ. Проробляються сьогодні кілька варіантів, у яких Росія буде повноправним членом контрактів. Наприклад, не знято з порядку денного можливі варіанти модернізації за участю України, Росії та Німеччини, а також України, Росії й Ізраїлю. Є також і варіант модернізації з такими учасниками: Україна, Росія та Франція. Але в цих випадках Росія буде повноправним учасником контрактів. Адже літаків у нас забагато.

— Скільки МіГ-29, якщо це не секрет, може бути реалізовано третім державам?

Близько півсотні.

— Яким буде механізм: частина літаків модернізується і продається, а за ці гроші модернізуються літаки для українських ВПС?

Ми ведемо переговори про те, щоб частина виробництва була на території України. Природно, із передачею технологій. І в Росії нормальне ставлення до такого підходу.

— Яка частина виробництва при проведенні модернізації може бути розміщена в Україні?

У реалізації такого проекту братимуть участь оборонні заводи в Хмельницькому, Львові та Луцьку. В Україні освоюється ремонт двигуна й озброєнь, а російський «Фазотрон» може передати нашому «Новатору» виробництво радара для літака. Сьогодні йдеться про вкладення капітальних коштів із тим, щоб підготувати виробничі потужності на ряді національних підприємств. Скажімо, літаковий приціл виробляється в Росії, і немає ніякого сенсу переносити його виробництво в Україну. Тривають переговори про спільну модернізацію ракет «повітря—повітря» Р-27, що випускаються київським заводом «Артем», і навіть про спільний експорт цих ракет. Як і будь-яка держава, ми прагнемо, щоб якнайбільше робіт проводилося на території України. Адже Росія теж веде пошук шляху модернізації літаків.

— Але без РФ нічого не можна буде реалізувати?

Річ у тім, що лише генеральний конструктор може взяти на себе відповідальність за продовження експлуатаційного ресурсу.

— Коли почнуться роботи з модернізації українських літаків?

Поспішати з цим не будемо: краще ми витратимо ще рік, щоб остаточно усе вивірити, аніж будемо платити двічі. Сьогодні нам потрібен багатофункціональний літак, який буде використовуватися і як винищувач, і як бомбардувальник. Ми зробимо зразок, проведемо випробування. І лише потім зможемо говорити про проведення повномасштабних робіт із модернізації.

— А чому обрано МіГ-29, а не, скажімо, літак фірми «Сухого»?

Зараз МіГ-29 узято за основу, але при цьому розглядається і питання модернізації штурмовиків Су-27.

— Ви згадали про модернізацію ракет.

Нині ця робота йде за декількома напрямами. Зокрема, ми маємо намір ракету «повітря—повітря» пристосувати і для дії «земля—повітря». Вже є певні успіхи, але говорити про деталі мені не хотілося б.

— А розробка «Борисфен»?

Можу лише сказати, що сьогодні ми працюємо над головною частиною ракети.

— Її дальність перевищуватиме 500 км?

Ні, ми працюємо винятково по дальностях до 500 км і не маємо наміру порушувати раніше підписані угоди.

— А як просуваються питання створення українського комплексу ППО?

Йдеться про створення комплексу ППО малої та середньої дальності. Дуже складно вирішити головне питання — створення контуру управління, про який я вже згадував, коли говорив про літаки. Сьогодні ми, окрім ряду підприємств, підключили до вирішення цієї проблеми Харківський військовий університет, у якому науковий потенціал цього напряму дуже високий. Все це коштує чималих грошей.

— Які кошти необхідні для завершення робіт?

Не менше півмільярда гривень. Якщо ми зможемо частково інтегрувати розробки і сформувати частково інтегроване виробництво, нам удасться цю суму зменшити.

— А чи є результати з модернізації радіолокації для комплексів ППО С-300?

Так, на сьогодні адаптовано дві станції радіотехнічної розвідки 36Д6 і 36М6 під системи протиповітряної оборони. Було додано можливості по висоті і майже вдвічі збільшено дальність — до 350 км. Ця станція вже стала цифровою. Після її стикування з комплексом С-300, що працював у системі, може діяти автономно.

— Ви могли б навести приклади співробітництва із західними державами?

Наприклад, ведемо досить детальні переговори з французькою корпорацією Sagem. У цієї фірми є непогані напрацювання з модернізації вертольотів Мі-24, зокрема технології з установки тепловізора для Мі-24, з модернізації МіГ-29. На виставці в Ле Бурже минулого року цією фірмою було продемонстровано як модернізовано Мі-24, який нас зацікавив. Зараз французька сторона допрацьовує пропозиції.

— Як було профінансовано Озброєння ЗСУ торік?

Науково-дослідницькі й дослідно-конструкторські роботи профінансовано приблизно на 50%, закупівля озброєнь і модернізація — приблизно на 40%. Цього року на науково-дослідницькі й дослідно-конструкторські роботи буде виділено 51 млн. грн., і близько 50,5 млн. грн. — на утримання озброєнь і військової техніки. Ще близько 63 млн. одержимо за рахунок коштів, що виділяються на реформування Збройних сил України.

— Це гроші спецфонду?

На жаль, так. Адже відповідальність за придбання озброєнь і військової техніки і проведення НДДКР лежить на військовому відомстві, а ці статті мають бути захищені. У тій же Росії гроші за реалізацію техніки є не спецфондом, а додатковими позабюджетними коштами. Тобто військові мають не лише стабільне фінансування цієї сфери, а й певний резерв.

— А план реалізації озброєнь і військової техніки торік виконано?

В основному виконано, це близько 600 млн. грн.

— А гроші за стратегічні бомбардувальники Ту-160 і Ту-95МС, передані Росії 2000 р.?

Так, але оскільки НАК «Нафтогаз України» не має можливості сплатити борг грошима, головним чином він погашається продукцією. 2002 року заплановано погашення боргу за виконання науково-дослідницьких і дослідно-конструкторських робіт, що утворився протягом кількох років. Це близько 70 млн. грн.

— А чи прийшли в Збройні сили гроші від ООН за підготовку миротворчого контингенту в Сьєрра-Леоне, що були взяті з бюджету Озброєння ЗСУ?

Так, ці гроші повертаються. Лише Озброєння ЗСУ до кінця минулого року одержало 13 млн. грн.

— А як ставитеся до можливого продажу Китаю останнього десантного корабля на повітряній подушці «Зубр»?

Якщо купують — його треба продати. Сьогодні це робота серійного заводу, і упевнений, вона для держави важливіша.

— Які плани з проведення закупок і модернізації цього року?

Про закупку нових систем питання сьогодні не стоїть. Ми будемо займатися глибокою модернізацією систем ППО — насамперед, С-300, «Бук», «Оса». І, звісно, модернізацією бойової авіації. Що стосується ракетних військ — це продовження ресурсу ракет «Точка». Після 2005 р. ми сподіваємося на збільшення бюджетного фінансування.

— Незабаром ви презентуватимете Програму розвитку озброєнь і військової техніки. Чи зберігаються пріоритети, оприлюднені на початку 2001 р.? І в чому полягає доопрацювання Програми?

Ці пріоритети — розробка систем управління, радіоелектронної боротьби і розвідки, модернізація бойової авіації та техніки ППО, розробка вітчизняних систем державного розпізнавання, створення зброї на нових фізичних принципах, створення інтелектуальних засобів ураження було затверджено указом Президента України, вони не повинні змінитися.

На їхнє фінансування передбачається близько 60% коштів, що виділяються на реформу армії, і 2001 р. воно було близьким до цієї цифри. Хоча в нас утворилися великі борги — з Озброєння ЗСУ знімали гроші в судовому порядку. Проблема полягає в тому, що ця програма готувалася під одне фінансування, котре нині передбачено зменшити удвічі. А створення озброєнь необхідно диференціювати до рівня загроз.

— Як ви можете оцінити співробітництво з Державною комісією з питань оборонно-промислового комплексу України під керівництвом Володимира Горбуліна?

Ми дуже тісно співробітничаємо і знаходимо підтримку з боку цього органа. Завдяки спільній роботі при виробленні пріоритетів було максимально враховано можливості національного ОПК. У свою чергу, Озброєння ЗСУ бере участь у підготовці Концепції перебудови ОПК. Появу цього органа в Україні важко переоцінити.

— Чи може Україна з тим озброєнням, яке вона має, ефективно брати участь у війні п’ятого чи, тим більше, шостого покоління?

Захистити себе Україна поки ще здатна. Але хочу додати, що головне завдання, як і раніше, виконують люди. Одна й та ж зброя може різними людьми бути застосована з різною ефективністю.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №43-44, 16 листопада-22 листопада Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво