Однопартійна демократія

Конституційна реформа в Казахстані, задекларованою метою якої було перетворити республіку з президентської на президентсько-парламентську, найпарадоксальнішим чином трансформується в щось протилежне: країна, замість стати більш демократичною, стає більш авторитарною. А несподіваним каталізатором процесу формування жорсткої вертикалі влади стали дострокові вибори до нижньої палати казахського парламенту — мажилісу, які проводили саме для того, щоб конституційна реформа, котра передбачає обмеження влади глави держави та посилення ролі політичних партій, втілилася в життя.

У результаті виборів із семи партій, які брали участь у цій кампанії, семивідсотковий бар’єр зуміла подолати лише провладна «Нур Отан» («Світло Вітчизни»). За попередніми даними казахської ЦВК, за неї проголосували 88,05% виборців, які прийшли на вибори. «Нур Отан» отримає у парламенті 98 місць. Опозиційні народно-демократична партія «Ак жол» («Світлий шлях») і Загальнонаціональна соціал-демократична партія (ЗСДП) набрали 3,27% і 4,62% голосів відповідно.

Лідери «Ак жол» і ЗСДП мають сумнів, що ці дані відбивають істинне волевиявлення народу, оскільки соціологи прогнозували: бодай одна опозиційна партія все-таки опиниться в парламенті. Представники опозиції вже заявили, що мають у своєму розпорядженні докази грубих порушень і опротестовуватимуть результати голосування. Втім, немає жодних шансів, що опозиціонери зможуть домогтися свого і Нурсултан Назарбаєв скасує результати виборів. Країни Центральноазіатського регіону сприйняли б цей крок як слабкість лідера, його невпевненість у власних силах. А в ситуації, коли дедалі актуальнішим стає питання про наступника, 68-річний Назарбаєв не може собі дозволити давати опонентам привід вважати президента політично слабким.

Варіант зі скасуванням результатів тим паче видається малоймовірним, оскільки оцінки міжнародних спостерігачів з європейських організацій були для казахської влади досить доброзичливими. Спостерігачі з СНД і ШОС традиційно заявили, що ці вибори — «легітимні і транспарентні», а також «відповідають нормам чинного в дер­жаві виборчого законодавства, усталеним підходам до організації та проведення демократичних виборів». У свою чергу спостерігачі з місії ОБСЄ хоча й вважали, що парламентські вибори не відповідають міжнародним стандартам у зв’язку з непрозорістю під час підрахунку голосів і високим порогом для проходження партій до парламенту, усе-таки відзначили, що це голосування стало кроком уперед порівняно з попередніми.

Намагаючись пояснити, чому до парламенту пройшла лише одна партія, експерти висувають кілька версій. Лідер ЗСДП Булат Абілов, наприклад, говорив, що місцеві керівники бояться одержати на своїй дільниці високі показники підтримки опозиції: це означало б для них зняття з посади. Хтось із них, бажаючи вислужитися, свідомо завищував кількість голосів, відданих за «Нур Отан». Не виключено, що все саме так і було. Проте ряд експертів сумнівається, щоб у такій авторитарній країні, як Казахстан, місцева влада могла дозволити собі самодіяльність на виборах.

На думку цих аналітиків, справжню причину появи «однопартійного парламенту» слід шукати в т.зв. проблемі політичного наступника: президент страхується, намагаючись створити для свого наступника сприятливе політичне середовище в парламенті. Втім, Нурсултан Назарбаєв не Сапармурад Ніязов, а «Нур Отан», як і будь-яка партія влади на пострадянському просторі, є еклектичним та ситуативним об’єднанням політиків, чиновників і бізнесменів. І перебування «Нур Отан» при владі зовсім не означає безпроблемного переходу влади до наступника Назарбаєва.

Хай там як, але результати парламентських виборів дали підстави незалежним спостерігачам заговорити про те, що в Казахстані встановився «нурсултанат». Мовляв, тепер, коли в однопартійному парламенті відсутня опозиція (дев’ять безпартійних кандидатів від пропрезидентської Асамблеї народу Казахстану, яких обирають до мажилісу за спеціальною квотою, погоди не роблять), ніщо не заважає Назарбаєву зміцнювати особисту владу й далі проводити обраний курс: «Спочатку економічні реформи, потім — політичні». Та й конституція нині дозволяє чинному президенту висувати свою кандидатуру для переобрання необмежену кількість разів.

І все-таки дуже сумнівно, що ситуація з результатами парламентських виборів викликає в Назарбаєва захоплення. Схоже, що однопартійний парламент створює для нього набагато більше проблем, ніж наявність невеликої кількості представників опозиції в контрольованому владою мажилісі. Хоча б тому, що однопартійний парламент б’є по іміджу Назарбаєва як «найдемократичнішого правителя» регіону. І тут показовим є зауваження глави місії спостерігачів від ОБСЄ Любомира Копая, що він «ніколи не бачив демократичної країни, в якій у парламенті лише одна партія». До того ж «однопартійна демократія» різко зменшує шанси Казахстану на головування в ОБСЄ у 2009 році. А в останні роки вирішення цього завдання стало одним із зовнішньополітичних пріоритетів Астани.