ОДКБ: Повернення до пройденого

Поділитися
Напевно, в усьому винні місяць уповні та амбіції Кремля. Але генеральний секретар ОДКБ Микола Бордюжа ні сіло ні впало заговорив про готовність відкрити інформаційний центр цієї організації в Україні...

Напевно, в усьому винні місяць уповні та амбіції Кремля. Але генеральний секретар ОДКБ Микола Бордюжа ні сіло ні впало заговорив про готовність відкрити інформаційний центр цієї організації в Україні. На його думку, у нашій країні громадяни отримують інформацію тільки про Північноатлантичний альянс і нічого не відають про Організацію договору про колективну безпеку.

Ця ініціатива заскочила зненацька офіційний Київ. Багато хто просто спантеличено знизував плечима: навіщо відкривати інформаційний центр, коли українська влада вже давно, ще за часів президентства Леоніда Кучми, недвозначно заявила Кремлю, що не збирається вступати в цю військово-політичну організацію? В українському зовнішньополітичному відомстві знову підтвердили таку позицію держави. «Україна не є членом ОДКБ і не має наміру вступати до неї. Саме ж питання про відкриття інформаційного центру ОДКБ перебуває в гіпотетичній площині: українське МЗС не має офіційного звернення ні Бордюжі, ні інших офіційних осіб. Наша реакція буде побудована на офіційному зверненні», — сказав «ДТ» тимчасово виконуючий обов’язки міністра закордонних справ України Володимир ХАНДОГІЙ.

З другого боку, після того як місяць тому у Верховній Раді шість парламентарів створили міжфракційну депутатську групу з вивчення правових і організаційних основ діяльності ОДКБ, а Кремль на початку президентської виборчої кампанії в Україні посилив тиск на Київ, заява пана Бордюжі не видається незвичайною. Схоже, що ініціатива генсека ОДКБ, яка пролунала на початку передвиборної президентської кампанії, — сигнал про поновлення Москвою цілеспрямованої політики щодо залучення України до членства в російських інтеграційних проектах на пострадянському просторі. А отже, невдовзі ми знову почуємо заклики активізувати участь України в таких давно забутих проектах, як ЄЕП і ЄврАзЕС.

Але будемо справедливі: Микола Бордюжа правий у тому, що ОДКБ (Ташкентський договір) справді не дуже відома організація в Україні. Тому, жодною мірою не збираючись відбирати хліб у центру, який чи то буде, чи то ні розміщено в нашій країні, нагадаємо українським громадянам, що таке Організація договору про колективну безпеку.

Для Москви ОДКБ, до якої сьогодні входять Росія, Вірменія, Білорусь, Казахстан, Киргизстан, Таджикистан, Узбекистан, — улюблена геополітична іграшка. Відповідно до офіційних російських документів, створена 15 травня 1992 року військово-політична організація «розглядається як головний міждержавний інструмент, покликаний протистояти регіональним викликам і загрозам військово-політичного і військово-стратегічного характеру, включаючи боротьбу з незаконним обігом наркотичних засобів і психотропних речовин». Сьогодні в рамках організації проводяться операції «Канал» (з боротьби з наркотрафіком), «Нелегал» (з протидії незаконній міграції), «ПРОКСІ» (з боротьби з кіберзлочинністю).

Але цінність ОДКБ для Росії полягає в іншому: Ташкентський договір став для Москви інструментом реалізації російської зовнішньої
політики, засобом відновлення впливу Росії на пострадянському просторі. Тому і критеріїв прийому до цієї організації (на відміну, наприклад, від НАТО) не існує. Щоб стати членом ОДКБ, не треба відповідати демократичним критеріям і мати реформовану економіку і судову систему. Достатньо простого бажання грати за правилами, встановленими Москвою.

Кремль намагається подати цю організацію як реальну альтернативу НАТО і всіма силами домагається збільшення ваги ОДКБ у системі міжнародних відносин. У чомусь Москва досягла успіху. Наприклад, зробила ОДКБ повноправною міжнародною організацією. І з грудня 2004-го вона має статус спостерігача генасамблеї ООН. Але сьогодні сама організація, як і багато інших російських інтеграційних проектів, переживає серйозну кризу: надто вже великі суперечності між її учасниками, котрі домагаються різних військово-політичних цілей у Центральній Азії та на Південному Кавказі. У минулому з цієї організації вже вийшли Азербайджан і Грузія. А Ташкент, що встиг за сімнадцять років існування ОДКБ залишити організацію і знову до неї увійти після андижанських подій, знову перебуває на межі виходу після початку відновлення діалогу із Заходом.

Загострюють кризу і суперечності, які зберігаються між Узбекистаном і Таджикистаном, Киргизстаном, Казахстаном. Та й намір Москви і Бішкека, всупереч думці Ташкента, відкрити військову базу біля киргизько-узбецького кордону зовсім не зміцнює військово-політичного союзу. Коли члени однієї військово-політичної організації починають на спільному кордоні будувати стіни і рити траншеї, що й відбувається на узбецько-киргизькому кордоні, — це демонструє, що ОДКБ не може розв’язати кризи між учасниками договору і гарантувати їхню безпеку.

Мінськ, на тлі розгортання молочної війни з Москвою, в останні місяці також дистанціюється від ОДКБ. При цьому Білорусь, як і Узбекистан, відмовилася підписувати угоду про формування Колективних сил швидкого реагування (КСШР). Днями Олександр Лукашенко пояснив, що Білорусь підпише угоду про створення сил оперативного реагування Організації договору про колективну безпеку тільки на вигідних умовах. «Але я запитаю: скажіть, що я маю захищати у вас, за що повинні гинути наші хлопці, коли що? За те, що нас у Росії на ринки не пускають? За те, що ми не можемо отримати енергоресурси з Казахстану, Таджикистану, Росії, за те, що нам загинають шалені ціни? Мертва тиша у відповідь», — сказав Лукашенко. — «І зрозуміла тоді сама структура НАТО, що вони воюють одне за одного. Адже там немає ні бар’єрів, ні кордонів. Це виключено. Там сильні допомагають слабким. А в нас усе навпаки в цій ситуації».

Втім, фронда узбецького і білоруського президентів не завадила Росії домогтися від інших країн згоди на створення КСШР. Ця історія стала дуже показовим прикладом того, як насправді працює механізм прийняття рішень в ОДКБ. Вони мають ухвалюватися консенсусом. Та коли щось потрібно Москві, то, попри протести незгодних, рішення в ОДКБ буде ухвалене з порушенням процедур. Очевидно, що це також не може не насторожувати амбіційних лідерів Білорусі, Узбекистану, Казахстану, котрі не бажають, щоб їхні країни були безмовними статистами в розігруваній росіянами партії «великої гри».

Однак усі ці проблеми не заважають Росії і далі намагатися затягнути Україну до ОДКБ. Адже поки не відомо, хто буде наступним українським президентом і які в нього будуть зовнішньополітичні уподобання. Зважаючи на те, що в основних претендентів на посаду глави держави немає чіткого бачення зовнішньополітичних орієнтирів, а державні інститути вкрай слабкі, у росіян є всі підстави сподіватися, що майбутній український президент буде більш доброзичливо налаштований до ОДКБ і менш — до НАТО…

«ДТ» звернулося до ряду експертів і парламентаріїв з проханням прокоментувати намір керівництва Організації договору про колективну безпеку відкрити свій інформаційний центр в Україні і висловити свою думку про перспективи відносин між нашою країною та ОДКБ.

Анатолій ГРИЦЕНКО, голова комітету Верховної Ради з питань національної безпеки та оборони:

— Україна не є членом Ташкентського договору (ОДКБ) і не має намірів вступати до цієї організації. Відносини з державами — членами ОДКБ у військово-політичній, військовій і військово-технічній сферах ми будуємо на двосторонній основі. На принципах рівноправності і взаємної вигоди. Чи можливе глибше співробітництво з ОДКБ? Так, насамперед з питань боротьби з тероризмом, нерозповсюдження зброї масового ураження і її компонентів, протидії контрабанді наркотиків, нелегальній міграції, локалізації наслідків надзвичайних ситуацій техногенного і природного характеру. Йдеться про регіональні і глобальні загрози, які не мають кордонів, і тут об’єднання зусиль, взаємне інформування, координація дій можуть бути корисними.

Чи потрібно для цього відкривати в Україні інформаційний центр ОДКБ? Не бачу особливої необхідності. Якщо йдеться про практичну роботу, то в ній задіяні державні структури і канали обміну інформацією. Для роботи центр не потрібен. Якщо ставиться мета інформувати про роботу ОДКБ українське суспільство, тоді це інше питання. Не думаю, що біля нього стоятимуть черги людей, як немає їх і під центром інформації НАТО в Києві. До речі, а подібні інформаційні центри ОДКБ функціонують в самих країнах — учасницях Ташкентського договору? Може, з цього слід було почати? Адже за час діяльності ОДКБ з цієї організації вийшли дві держави-засновниці — Азербайджан і Грузія, а протягом тривалого періоду за рамками ОДКБ перебував і Узбекистан, столиця якого, власне, й дала назву договору — Ташкентський. Можливо, хтось розраховує, що відкриття інформаційного центру ОДКБ сприятиме вступу України до цієї організації. Та я так не вважаю. Інформаційний центр ОДКБ може бути відкритий в Україні, але за однієї умови — якщо відповідне рішення буде ухвалене вищим керівництвом нашої країни і реалізоване відповідно до норм законодавства України. Якщо це і станеться, то, гадаю, нескоро.

Олександр ЛИТВИНЕНКО, доктор політичних наук:

— Минулого тижня пролунала заява Миколи Бордюжі, генерального секретаря ОДКБ, про плани відкриття в Києві інформаційного центру цієї організації. Аналізуючи цю заяву, слід зазначити два моменти. По-перше, Росія реалізує стратегію зміцнення ОКДБ як потенційно важливого зовнішньополітичного інструменту. Ініціатива президента Дмитра Медведєва щодо створення нової архітектури безпеки в Європі передбачає, зокрема, посилання про рівний статус Ташкентського пакту і НАТО. Попри реально невисоку цінність організації для Кремля, яскраво продемонстровану в серпні 2008 року, ОДКБ в очах російського керівництва зберігає своє значення принаймні ефемерної противаги Північноатлантичному альянсу та інструменту підвищення зовнішньополітичного статусу РФ як лідера групи країн. По-друге, пропозиція про відкриття центру цілком укладається в політику Москви щодо розвитку свого потенціалу впливу на Київ, зокрема й в інформаційній сфері.

Оскільки всі рішення організації ухвалюються в Москві, то й побудова окремих відносин України з ОДКБ лише ускладнить взаємодію з Кремлем внесенням додаткових ланок. А тому розвиток відносин із Ташкентським пактом є недоцільним.

По суті ініціативи — насамперед слід чітко визначитися з механізмом відкриття інформаційного центру. Якщо він існуватиме як громадська або комерційна організація, то у разі дотримання українського законодавства його появу можна лише вітати. Якщо ж ОДКБ збирається створювати інформаційний центр як офіційне представництво міжнародної організації, то його заснування потребуватиме підписання окремої угоди. Зважаючи ж на вищевикладені причини підписання такої угоди є недоцільним.

Григорій ПЕРЕПЕЛИЦЯ, професор, директор Інституту зовнішньої політики Дипломатичної академії при МЗС України:

— Готовність секретаріату ОДКБ відкрити свій інформаційний центр у нашій країні виходить за рамки відносин України з цією військово-політичною організацією. Я розглядаю цю заяву в контексті здійснюваної Росією боротьби за Україну, за її громадську думку. І центр ОДКБ — це намір відкрити ще один канал інформаційного впливу на Україну і її громадян, спроба Росії протиставити свою інформаційну політику тим заходам, які Київ проводить у рамках євроатлантичної інтеграції.

Йде велика геополітична гра. РФ удалося переконати деякі країни — члени альянсу в недоцільності надання Україні ПДЧ, що, своєю чергою, зробило невизначеними перспективи вступу нашої країни до НАТО. І тепер Москва розвиває свій зовнішньополітичний успіх, намагаючись переконати українських громадян, що ОДКБ набагато ефективніша система безпеки, ніж НАТО. А отже, вступ України до Організації договору про колективну безпеку — в інтересах країни і її громадян.

Для України інтеграція в ОДКБ неприйнятна, оскільки головним пріоритетом у сфері безпеки і зовнішньої політики є інтеграція в Північноатлантичний альянс: НАТО дає набагато більше гарантій у сфері безпеки, ніж ОДКБ. Крім того, приєднання до останньої може створити певну загрозу для демократичного устрою країни і її національної безпеки. І тоді ми вже точно будемо ізольовані від Європи, ЄС і НАТО. Адже Кремль розглядає цю організацію так само, як і Варшавський договір — як військово-політичний табір, орієнтований на Росію.

А до чого веде участь у такій організації, добре знають у Празі і Будапешті: коли уряди Чехословаччини та Угорщини спробували провести демократичні реформи, це призвело до воєнної інтервенції країн — членів Варшавського договору.

Поки президентом є Віктор Ющенко, немає ніякої загрози, що Україна стане членом Організації договору про колективну безпеку. Але якщо до влади прийдуть проросійські сили, то цілком можливо, що Україна замість того, щоб вступити до НАТО, стане членом ОДКБ. І намір відкрити в Україні інформаційний центр — це ознака того, що готується основа для переорієнтування української громадської думки до зміни зовнішньополітичного курсу з інтеграції в євроатлантичну систему безпеки на інтеграцію в євразійську структуру.

Поділитися
Помітили помилку?

Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter або Надіслати помилку

Додати коментар
Всього коментарів: 0
Текст містить неприпустимі символи
Залишилось символів: 2000
Будь ласка, виберіть один або кілька пунктів (до 3 шт.), які на Вашу думку визначає цей коментар.
Будь ласка, виберіть один або більше пунктів
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Відміна Надіслати скаргу ОК
Залишайтесь в курсі останніх подій!
Підписуйтесь на наш канал у Telegram
Стежити у Телеграмі