Одеса, яку ми втрачаємо - Політика - dt.ua

Одеса, яку ми втрачаємо

13 травня, 2011, 15:07 Роздрукувати Випуск №17, 13 травня-20 травня

DT.UA продовжує розмову про руйнацію звичного образу міст, їхньої культурної спадщини. Одеса зі своєю унікальною історією, як і інші території України, зазнає непоправних втрат.

© glasweb.com

DT.UA продовжує розмову про руйнацію звичного образу міст, їхньої культурної спадщини. Одеса зі своєю унікальною історією, як і інші території України, зазнає непоправних втрат. Ні час, ні війна не зруйнували тут стільки, скільки за останні роки влада та гроші.

Своєрідність Одеси — в неповторному образі міста, що було створене за канонами класицизму і розвивалося як вільне місто, населене торговим, портовим та іншим діловим людом різних станів і національностей. Це визначило унікальну специфіку міського устрою і сформувало те міське середовище, яке ми іменуємо культурним феноменом Одеси. Усе це, якщо говорити про архітектуру і містобудування, досі зберігає стара Одеса.

Цей колорит живе у вулицях та площах міста, і саме він поступово зникає разом із пам’ятками архітектури, що руйнуються й знищуються, з кожним новим кроком міської влади з його благоустрою, з тими руйнівними проектами, які вона гучно або тихцем запускає задля «порятунку і процвітання» Одеси.

Ці добрі справи наскрізь просякнуті неймовірним цинізмом, який не знає меж ще й тому, що всі градоначальники останнього десятиліття приміряли на себе мундир то Рішелье, то Лонжерона, то Воронцова, планомірно і поступово руйнуючи все, що було тими створене. А потім підхоплене, розвинуте й доповнене іншими. Те, без чого Одесу — місто біля моря — важко уявити.

Щоб цей внесок кожного був зрозумілим, назвемо роки правління мерів Одеси, починаючи з другої половини дев’яностих, коли образ Одеси почав зазнавати помітних змін, які з кожним роком набирали дедалі бурхливіших та руйнівніших темпів. Отже: Едуард Гурвіц (1994—березень 1998 рр.; квітень 2005—жовтень 2010 р.); Руслан Боделан (вересень 1998—березень 2005 р.); Олексій Костусєв — листопад 2010 року.

Звісно, не все в Одесі — одеського підпорядкування. Проте можна навести не один приклад, коли місцева влада відстоювала інтереси міста, незважаючи на Київ. Їй є з чим ставати у позу. В руках потужна зброя — земля, на якій стоїть місто.

Щоб показати зникаючий історичний образ Одеси, ми зверталися до великих об’єктів: вулиць, площ, бульварів. По-перше, в Одесі немає пам’яток архітектури світових масштабу та звучання, а національного і місцевого значення (якщо брати лише історичний центр міста) — близько 240. І якщо говорити загалом, то до всіх без винятку однакове ставлення — недбале. Ось хоча б гордість Одеси — оперний театр. Рятували всім миром — врятували. Але впритул спорудили новий високий житловий будинок. Обіцяла влада знести з нього два поверхи — знесли один.

По-друге, Одеса цінна своїм плануванням, камерною забудовою, природними, гуманними, сумірними людині масштабами. Простір, повітря, світло, небо, море... Нічого не втратилося. Від того Одеса — комфортне, привітне, життєрадісне місто. Було. І досі ще залишається. І цей матеріал — лише маленька ілюстрація того.

Приморський бульвар

(переглянути на мапі)

Цінність

Ансамбль Приморського бульвару (XIX ст.) — єдине, що може гідно представляти Одесу у всесвітній культурній спадщині ЮНЕСКО. Це витвір містобудівного мистецтва. Його нагірне розміщення, високохудожня забудова, органічний зв’язок із рельєфом, зеленню, просторова гармонія, спрямованість у морську далечінь зробили його неповторним. Він увійшов до підручників архітектури й урбаністики.

Бульвар чудовий у будь-який час. Він урочистий і розкішний без надмірностей, місцями стримано монументальний. На Приморський бульвар з його знаменитими Потьомкінськими сходами приїжджають подивитися.

Це обличчя міста, його візитна картка. Це свого роду морські ворота, через які величезними сходами іноземні туристи «в’їжджають» у місто. В Одеський порт щорічно заходять не менше
70 круїзних лайнерів.

Загрози

Кілька років тому біля підніжжя Потьомкінських сходів планували побудувати заправку. Бог милував — пронесло. Сьогодні їх чекають нові випробування. Схили Приморського бульвару від сходів до Воронцовського палацу давно обгороджені парканом. У 2008 році цю територію площею два гектари віддали компанії ТОВ «Медіа Інвестмент Груп», яка планує облаштувати дитячий луна-парк, який був тут колись. За задумом, на середній терасі з’являться майданчики, альтанки, фонтани, зимова ковзанка. А на нижній — центр відпочинку та розваг, торговий комплекс із паркінгом. І бозна що ще! Що буде з насипним схилом, як це позначиться у майбутньому на сходах, які є складною технічною спорудою зі своїми болячками, — відповідей немає.

Друга загроза — реконструкція палаців. Зараз на колишньому будинку Родоканакі на Приморському бульварі, 10 (арх. Ф.Моранді, 1823—1825 рр.), господар надбудовує мансарду. Тепер цей будинок вищий за прилеглий готель «Лондонський» і — поки що — за сусідній будинок, колишній Палац моряків (будинок поміщика Шидловського, а пізніше — графині Наришкіної, — арх. Ф.Боффо, 1830 р.) Його теж викуплено, і реконструкція під готельний комплекс із апартаментами торкнеться всього архітектурного ансамблю. Але в його внутрішньому дворі планують спорудити новий будинок — обіцяють не вищий парадного. І пристосувати підземний паркінг. Одне слово — тримайся, пам’ятко!

Реконструкція — це лихо, хоч як дивно. Але і її відсутність — теж. Припудреним Воронцовським палацом можна захоплюватися лише віддалік, проте не зблизька, а всередину краще не заходити: колишні розкіш і пишнота залів, де тепер зі стін і стелі сиплеться штукатурка, у поєднанні з дитячим сміхом та звуками музики, — жалюгідне видовище. На реконструкцію міського Палацу дитячої і юнацької творчості, який там розмістили, грошей ще довго не буде.

Хто будує

Схили, за інформацією, яка просочилася у ЗМІ, дісталися синові колишнього президента Молдови.

Власник колишнього будинку Наришкіної, який сховався за вивіскою УК ТОВ «Одеський палац моряків», за нашими даними, якась запорізька компанія. А мансарду споруджує приватна особа, громадянин Німеччини.

Правовий аспект

Озеленені тераси між Приморським бульваром і вул. Приморською (на яку збігають Потьомкінські сходи) — невід’ємна частина його ансамблю, частина панорами історичного центру з боку Одеської затоки. Як і сквер Пале-Рояль біля оперного театру, міський сад на Дерибасівській, сквер на Соборній площі, вони формують традиційний характер середовища центру міста. Тому їх забудова потужними об’єктами — недопустима. На жаль, охоронну зона ландшафту для схилів бульвару так і не було встановлено.

Що стосується надбудов на палацах Приморського бульвару та всіляких прибудов і копання паркінгів, то споруди бульвару — національні пам’ятки архітектури і містобудування. Але дозволи Київ видає без проблем. Хоча для Одеси цілісність ансамблю бульвару в первозданному вигляді — це хоча й слабка, та все ж таки надія бути представленою у всесвітній культурній спадщині ЮНЕСКО.

Одеса входить до його попереднього списку як місто-порт. Точніше — історичний центр. Межі цього об’єкту охоплюють ряд вулиць, у тому числі Дерибасівську та Грецьку площу, про які йтиметься нижче. Але, судячи з того, як відбувається реконструкція в цій історичній частині міста і ростуть за «спиною» бронзового Дюка багатоповерхівки під знущальною назвою «Наследие Ришелье», шансів потрапити до списку ЮНЕСКО немає. Була єдина надія — Приморський бульвар, але й вона тане на очах.

У 1994 році створили державний історико-архітектурний заповідник «Стара Одеса». До нього входило 915 пам’яток історії та культури. Але 1995-го заповідник ліквідували. Керівництво міста і області не могло поділити, кому він належатиме. Перетворити місто на музей, за словами нинішніх чиновників, нереально. Але зробити пам’яткою містобудування національного значення під назвою «Стара Одеса» бодай дві-три-чотири вулиці і внести до держреєстру — цілком можливо. Була б воля. Проте її у влади немає.

Вулиця Дерибасівська

(переглянути на мапі)

Сучасна мансарда на старовинній будівлі

Цінність

Головна, найстаріша вулиця міста. І цим усе сказано.

Не велика, не висока, камерна, домашня — така, як і вся стара Одеса. Видатних пам’яток архітектури немає, проте одесити завжди пишалися своїм Пасажем, «Великим московським». І називали Дерибасівську найгарнішою вулицею і головною визначною пам’яткою.

Тут багато пам’ятних місць. Міський сад, закладений два століття тому і подарований місту братом засновника Одеси Феліксом Де-Рібасом, — найбільш людне місце.

Дерибасівська — уже багато років пішохідна, а тому тут усі гуляють, навіть якщо квапляться у справах. А щойно сонячне проміння починає прогрівати бруківку, вулиця перетворюється на одне суцільне кафе, приваблюючи ще більше людей.

У радянські роки жителі міста приїздили на Дерибасівську не тільки погуляти, а й купити все найсвіжіше та найсмачніше. Одесити досі згадують «Золотий ключик», «Будинок книги», «Центральний гастроном», овочевий. На зміну їм прийшла «Європа». На жаль, не та, в яку ми всі прагнемо.

Йдеться про новий торговий комплекс, виконаний у стилі хайт-тек. Сам собою (поза Дерибасівською) цей архітектурний проект заслуговує всіляких похвал. Але на головній вулиці йому не місце. Сучасний будинок втиснули між камерну забудову, вивищили над цілим кварталом, принизивши тим самим вишукану простоту головної вулиці.

Загрози

Знесення старих будинків та будівництво на їхньому місці нових «шедеврів» — давно не загроза, а реальність і тенденція.

Влітку 2009 року ті, хто прогулювався головною вулицею, озиралися на клуби пилу та гуркіт. Ламали готель «Спартак», який простояв мало не два сторіччя. Тепер на цьому місці стоять дитячі атракціони. Скільки вони «прикрашатимуть» головну вулицю, не знає ніхто. На їх місці новий власник планує збудувати п’ятизірковий готель на сім поверхів. Замість чотирьох, зауважте. Його мають підігнати і за висотою, і за стилем під сусідній готель «Великий московський», який уже підняли настільки, що тепер він вищий, ніж будинок на розі Пасажу, що завершує головну вулицю.

Сама будівля «Великого московського», який стоїть у риштуванні не один рік, — теж біль одеситів. Власник обіцяє, що після реконструкції і реставрації він збереже свій попередній вигляд — фасади, оформлені в стилі модерн, вишукану ліпнину, фігури, скульптурні композиції. Проте надбудовані два мансардні поверхи вже спотворили його образ.

А якщо завтра власники інших будинків теж захочуть добудувати собі нових «шпаківень»? На що тоді перетвориться головна вулиця?

Надбудова мансард на пам’ятках архітектури — друга сумна тенденція. І не тільки для Дерибасівської, де вже надбудували третій поверх на колишньому будинку Хлопоніна (на розі Преображенської), змінивши зовнішній вигляд фасаду. І планують надбудовувати (власники житлових квартир) на Будинку книги. Це лихо (яке змінює образ будинків, порушує масштабність вулиць, їхню пропорційність, камерність) усього історичного центру міста.

Хто будує

Десять років тому рятувати будівлі двох готелів на Дерибасівській влада доручила місцевому бізнесменові, тодішньому депутату міськради (він представляв громаду Одеси не одне скликання), Руслану Тарпану. Його фірма «Мечта», завдяки Русланові Боделану, отримала у приватну власність не тільки обидва приміщення готелю, а й земельні ділянки на Дерибасівській.

Фірма «Мечта» клялася впоратися з комплексною реставрацією, реконструкцією та капітальним ремонтом упродовж трьох років. Не змогла. 2003 року влада пішла на поступки і подовжила термін до 2007-го. Потім — до середини 2010-го. А потім... прийшла нова влада і взагалі позбавила фірму такого права. На засіданні міськради 8 квітня 2011 року депутати проголосували за скасування рішення міськвиконкому від 22.02.2007 року про видачу дозволу ТОВ «Мечта» на подальше проектування, реставрацію і реабілітацію будівель готелів «Спартак» і «Великий московський» з надбудовою мансардних поверхів. Головний аргумент — невиконання інвестором своїх зобов’язань. Але справжні причини — у переділі власності.

До речі, саме фірмам Тарпана було довірено (Едуардом Гурвіцем) реставрацію 52 фасадів пам’яток архітектури. Проект стартував торік і будувався на закритих домовленостях із владою. З приходом нової команди їх було анульовано, фірма прибрала риштування і припинила роботи. Сьогодні обдерті фасади будинків шокують своїм виглядом та безпорадністю.

Нинішня міська влада планує рятувати пам’ятки з допомогою надбудови мансард, приваблюючи таким чином інвесторів.

Правовий аспект

Вулиця Дерибасівська входить у межі центрального історичного ареалу, де нова забудова суворо регламентується. Висота будинків тут не повинна перевищувати 18,6 м, на кутах — 21,3 м. З надбудовою нових поверхів висота двох готелів становитиме 34,8 метра.

В історичному центрі Одеси вулична забудова, крім архітектурних і містобудівних домінант, не перевищує цих параметрів. Саме цей принцип золотого перетину, закладений при будівництві Одеси, забезпечує гармонійність і психологічний комфорт міського середовища.

 

Дерибасівська. Готель «Велика московська»

Що стосується знесення готелю — то 2008 року міністерський інститут пам’яткоохоронних досліджень видав висновок про те, що приміщення готелю «Спартак» не відповідає критеріям пам’ятки: втрачено автентичність і фізична зношеність конструкцій становить 100%. У зв’язку з втратою предмета охорони Міністерство культури і туризму (наказ від 15.04.2008 р.) веліло вивести будинок по вул. Дерибасівській, 25, із Держреєстру нерухомих пам’яток України і при спорудження на його місці нового будинку відтворити головний фасад в історичних архітектурно-художніх формах. До речі, чи то наказ чиновники не виконали, чи то реєстр на сайті міністерства не оновили, але готель «Спартак» значиться в ньому, як і раніше. І ще. Позбавлення статусу — це не дозвіл на знесення. Як запевнив тодішній заступник Гурвіца, власник зніс будинок незаконно.

Грецька площа

(переглянути на мапі)

Цінність

Найстаріша площа міста, яка називалася до революції Олександрівською, потім — Мартинівською. Прилягає до Дерибасівської. З площі давно прибрали весь транспорт, кінцеві зупинки маршрутів, вимостили новою плиткою, набудували висотних «шедеврів», і площа заблищала як нова мідна копійка.

Входить до переліку туристичних маршрутів — переважно для гостей із близького зарубіжжя. У центрі площі розмістили сучасний торговий центр «Афіна», де можна недорого попоїсти. Все.

Загрози

Площу вже спотворили до невпізнанності. «Афіни» збудували на місці колишнього круглого будинку Маюрова, від попереднього вигляду якого залишилася лише імітація першого та другого поверхів. Його нова скляна надбудова, що підняла будинок до семи поверхів, закриває з вулиці Грецької бані відтвореного Спасо-Преображенського кафедрального собору.

Грецька площа. ТЦ «Афіна»

А на місці знаменитих торгових рядів, створених архітектором Фр. Фраполлі, спорудили неадекватний духу площі будинок-пластину з декоративно приставленою галереєю.

Старі будинки на Грецькій почали руйнувати десь у середині дев’яностих. Було багато галасу, обурення, болю, безнадії та безсилля. Виявляється, будинок із колонами ламали тому, що така пам’ятка архітектури по Грецькій не значилася, — вона значилася за іншою адресою.

Нинішня Грецька площа — зразок варварської містобудівної політики останніх років. Промовисте свідчення того, як не слід чинити з об’єктами культурної спадщини. Але ніхто жодних уроків і висновків не зробив. А тому й далі продовжують зносити, надбудовувати, перебудовувати. Грецька площа ще довго залишатиметься будівельним майданчиком. Нині там риють ще один підземний паркінг.

Хто будує

Власник майбутнього паркінгу — директор комунального підприємства «СМЕП» Вадим Чорний, затятий опонент Гурвіца. Під час виборів він працював, як міг, на перемогу Костусєва.

В основному ж змінюють площу грецькі бізнесмени з високого дозволу міської влади. Проектувала, будувала й управляє ТЦ «Афіна» компанія «Механіки України», яка охрестила свій витвір символічним містком із минулого в майбутнє. Допомагала їй будівельна компанія «Гефест». Вона зробила особливий внесок у реконструкцію площі, побудувавши тут перший бізнес-центр і назвавши його «проривом європейського вітру перемін у провінцію біля моря». Потім — висотний адміністративно-торговий центр «Ольвія» із дзеркальним панорамним заскленням і каріатидами при вході, які підтримують семиповерхове склепіння. І кінця перетворенням поки що не видно.

Правовий аспект

Добре, що архітектори, які люблять Одесу, створюють міське середовище нового тисячоліття. Але чому на пам’ятках містобудування? Колишня Олександрівська площа і прилеглі до неї провулки — найстаріша частина міста, де планування і забудова мають високу цінність. Це перше.

Друге. Ветхі будинки, котрі знесли (якщо й не становили собою архітектурної цінності, як і багато інших у старій частині, що руйнуються на очах), формували дух, ауру історичного центру. Тобто зберігали традиційний характер середовища, руйнувати який заборонено законом.

Це нехтування об’єктами культурної спадщини призвело й до того, що в історичній частині міста періодично горять пам’ятки архітектури. Порівняно недавно горів багатостраждальний Будинок Руссова, фасад якого прикрашав Соборну площу (кінець вулиць Садової та Дерибасівської). Невідомо, коли оговтається від пожежі і будинок Англійського клубу (Музей морського флоту на Ланжеронівській), що стоїть якраз на лобному місці, між оперним театром і міськрадою. Список можна продовжити.

На ці пам’ятки, точніше — землі, на яких вони стоять, великий попит у бізнесу. Ось вони й горять, — так думають містяни.

Французький бульвар

(переглянути на мапі)

Цінність

Французький бульвар, що тоне в зелені, простягся від театру Музичної комедії ім. М.Водяного вздовж моря в Аркадію. Його тишу порушує лише старий одеський трамвай і шум машин, що проїжджають бруківкою.

Санаторії, бази відпочинку, старі дачі, особняки, Ботанічний сад, Одеська кіностудія, Інститут очних хвороб ім. Філатова, найстаріший Завод шампанських вин, що зберіг своє обличчя... Цей цінний перелік, здавалося, чітко й надовго визначив долю зазначеної території. На жаль.

Загрози

З огляду на містобудівну політику влади, зовсім скоро навіть важко буде уявити, яким був бульвар, коли носив ім’я Пролетарський. Що вже казати про часи дореволюційні. Хоча не завадить згадати слова міського інженера В.Зуєва, який перетворив Малофонтанську дорогу, а саме так вона називалася до 1902 року, на мальовничий бульвар: «Було б непрощенною помилкою перетворити цей район на міські вулиці зі щільною забудовою». Те, що ми тепер і спостерігаємо.

Дух бульвару вивітрюється з кожним ударом молотка. Нові житлові висотки-монстри витісняють малоповерхову, камерну забудову. Багато тихих, затишних провулочків, спрямованих до моря, вже забудовано. Старі особняки, опинившись у залізобетонних обіймах, загубилися на тлі сучасного урбаністичного пейзажу.

Найнебезпечніше — посадка новобудов на краї верхнього плато над морем: витримає, не витримає... Серйозних досліджень ніхто не проводив. Учені застерігають, але хто їх слухається.

Найбільш гнітюче враження — коробки, натикані вздовж бульвару. Судячи з виданих дозволів, скоро вони вишикуються високою щільною стіною. Десять-дванадцять поверхів — не межа. Початок бульвару буде щільно забетоновано висотним каскадним кутовим будинком. Висота будинків від шести до 16 поверхів. Проект забудови цього насиченого пам’ятками архітектури району колишньої Відради охоплює приблизно 18 гектарів. Під знесення підуть одно- і двоповерхові будинки. Як почуватимуться будівлі кінця XIX — початку XX століття, та й чи збережуться вони, відповіді немає.

У зоні ризику — і одеський трамвай, що гуркоче бульваром з початку XX століття, і бруківка, яка змінила неміцне покриття дороги приблизно тоді ж.

Вони заважають її нинішнім vip-жителям. Влада вже намагалася розширити дорогу й відремонтувати покриття. Але в місцевій пресі зчинився галас. Перед очима був приклад вулиці Успенської в центрі міста. Під час реконструкції та розширення дороги бруківку замінили на звичайне асфальтне покриття.

Управління охорони об’єктів культурної спадщини Одеської облдержадміністрації зверталося в Держслужбу з питань національної культурної спадщини з проханням включити бруківки 12 одеських вулиць у Держреєстр пам’яток України, але Київ не побачив історико-культурної цінності в цих витворах інженерного мистецтва.

Хто будує

Стрімко змінювати образ бульвару допомагають великі будівельні компанії: ТОВ «Гефест», ТОВ «ЗАРС», «Берег-груп». Замовники нового житла: ТОВ ТО «Дюк», ТОВ «Французький бульвар» — Білдінг», ТОВ «Прима-дом», банк «Порто-франко». Серед них — і Південне управління капітального будівництва Міністерства оборони України. З допомогою будівельників військові планують спорудити у кварталі, який прилягає до Французького бульвару, два висотних житлових будинки.

Правовий аспект

Французький бульвар входить до другого історичного ареалу Одеси. Будівництво в його межах суворо регулюється. Щільна й висока забудова виключається. Загалом же чітких критеріїв щодо висотності немає. Точніше, ви їх ніде не знайдете. Років два тому чиновники ще озвучували якісь параметри. Приміром, не вище шести поверхів. А тепер вони кажуть, що висота визначається містобудівним обгрунтуванням з урахуванням сформованої забудови, тобто натиканих висоток. Будинки ж із кожним роком будують вищими й вищими. Нині, замість того, щоб цю варварську практику припинити, її успішно продовжує й новий мер Одеси Олексій Костусєв. Міськрада 8 квітня 2011 року затвердила містобудівне обгрунтування розміщення житлового будинку на Французькому бульварі, 29. До нього докладаються умови забудови земельної ділянки. Гранична висота будинку — 35 м, або 9 — 10 поверхів.

Що стосується краю плато, яке прилягає до Французького бульвару, — то це історично сформована частина ландшафту міста, і вона має свою планувальну структуру та своє призначення. Це рекреація. Цінність цієї території в тому, що вона збереглася в такому вигляді, в якому її створила природа. І забудова її свічками — порушення історично сформованого морського фасаду міста. Як і активна, безжалісна забудова одеських прибережних схилів останніми роками.

На жаль, це позбавляє Одесу підстави для створення вздовж її узбережжя зони охоронного ландшафту. Хоча схили в районі Французького бульвару, здається, все ще могли б претендувати на територію з особливим охоронним статусом. Тим більше що, за чинним генеральним планом, прибережні схили Одеси — це парк «Ювілейний».

Необхідна післямова

До матеріалу прибережні схили не ввійшли як окрема ілюстрація. Хоча вони бурхливо змінюють свій вигляд, а заодно — й вигляд усього міста з боку моря. Схили — це окрема тема, велика, мабуть — найболючіша для містян, пов’язана з акціями протесту, обуреннями, докладними описами в пресі. На знищення цього багатства біля моря, яке, між іншим, належить не тільки Одесі, справді боляче дивитися, бо людей позбавляють цінного простору. Так, схили недоглянуті й занедбані, і взимку там бігають зграї голодних собак. Але з приходом весни й до пізньої осені вони оживають — місця для маївок, прогулянок кращого в Одесі не знайти. Гарно там, добре, легко. Тут-таки пролягла «Траса здоров’я». Владі цього не зрозуміти. Точніше — у неї свої поняття. Влада там не відпочиває. Вона там хоче жити. І тому разом з архітекторами нав’язує Одесі думку про необхідність створення нового морського фасаду зі скла та бетону.

З цієї причини знівечений висотним житлом і курорт «Аркадія». Постійно висить загроза над парком ім. Т.Шевченка (колишнім Олександрівським) — пам’яткою садово-паркового мистецтва.

До матеріалу не потрапили й одеські дворики, Молдаванка, «Привоз», без яких немає старої Одеси. Їх теперішнє омолодження скидається на невдалу пластичну операцію. Наче немає зморщок, непомітно шрамів, але виглядає пацієнт потворно і до болю невпізнанно. Так і хочеться сказати: «Це — не наша Одеса». І таких прикладів, які спотворюють вічно молодий образ старої Одеси, безліч.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №39, 19 жовтня-25 жовтня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво