Обороноздатності не буде! Армії нічого їсти

Одна з перших професійних армій в історії — легіони Юлія Цезаря — якось прославилася тим, що тривалий час її солдати харчувалися одними корінцями рослин, не втративши при цьому бойовий дух. Цим вони настільки нажахали легіонерів Гнея Помпея, що останні, маючи очевидну перевагу, ганебно втекли з поля бою, мотивуючи свої дії неможливістю вести війну з духами. Однак солдати ЗСУ не прагнуть зрівнятися з галльськими легіонами Цезаря хоча б тому, що за службу їм не виділять земельних наділів, та й платню навряд чи підвищать...

Обвал по всьому фронту

Кажуть, перед призначенням на посаду міністра, Юрія Єханурова запевнили, що ресурси на розвиток армії будуть. Ще на початку року обговорювалося, що армії виділять 22,5 млрд. грн. або обмежаться 17,5 млрд., але вже до квітня надії скоротилися до 12 млрд. Заразом з’ясувалося, що армію нема за що годувати. За оцінками ЦДАКР, на утримання ЗСУ піде не менше 85% усіх державних асигнувань. А на розвиток?

Експерти не здивуються зриву заявленого переходу армії на контракт — його було закладено передвиборними обіцянками. Та чимало чого обіцяли... Зрештою для оборони країни та недоторканності кордонів необов’язково мати професійну армію. Однак очевидно, що за нинішнього ресурсного забезпечення на межі 2010—2011 р. ми не матимемо контрактної армії. А замість армії можемо мати велику групу людей у військовій формі, здатну виконувати презентаційні функції, але не готову вести сучасну війну. З однієї причини — не може комплекс ППО третього покоління протистояти ракеті п’ятого покоління; а аналогові лінії цілевказівки суперничати з цифровими каналами.

Важко аналізувати збройні пріоритети військового відомства на тлі їхньої нездійсненності через нестачу ресурсів. А менеджери військового відомства не приховують, що дедалі частіше відчувають, що «стоять над прірвою». Сьогодні оборонне відомство для «латання збройних дірок» умовно має у своєму розпорядженні ресурс у 800 млн. грн. Умовно, оскільки в Міноборони не приховують, що левова частка цієї суми може бути витрачена на... утримання ЗСУ. Армії не вистачає зброї. Однак солдатам не вистачає калорій. Молодих людей, яких за нинішнього рівня інфляції уряд має намір прогодувати за 20 грн. на день, контракт навряд чи зацікавить. Поважні ж воєначальники в такій ситуації готові махнути рукою на зброю. Справді, війна точно не завтра, а от за голодних солдатів відповідати доведеться. І все ж спробуємо «пройтися» по пріоритетах по черзі.

Збройний обвал

Головна проблема українського переозброєння — затягування проектів. У результаті, армія постачається технікою, яка очевидно застаріває, і, як наслідок, готуються до війни вчорашнього дня. Кричущий приклад: один із найкращих технологічних проектів — Ан-70 — за умови, що ще немає серійної машини, сьогодні вже потребує модернізації!

Життєво важливою залишається охорона повітряного простору. Повітряні сили ЗСУ мають нести постійне бойове чергування. З опертям на експортні замовлення Україна розробила кілька версій модернізації винищувачів МіГ-29, які передбачають часткове поліпшення бойових характеристик і появу в повітряної машини можливості здійснювати вогневі удари по землі. Хоча військові усвідомлюють, що такий підхід є більше «топтанням на місці» й дуже умовною відповіддю на вдосконалення повітряної складової в іноземних армій, воно необхідне ЗСУ. Хоча б тому, що Повітряні сили можуть отримати нові тренажери для підготовки пілотів МіГ-29. В Міноборони не виключають, що неплатоспроможність головного замовника озброєнь і військової техніки може призвести до того, що будемо модернізувати літаки іншої держави. Їй же згодяться й тренажери, які планувалося поставити до ЗСУ. Розробка автоматизованих систем управління для Збройних сил України також здійснюється спеціальними експортерами за рахунок оборотних коштів і розвитку власних конструкторських потужностей. Та навіть такий «частковий» підхід до модернізації парку МіГ-29 розрахований на десятиліття через необхідність залучення винищувачів для виконання бойового чергування, а також вимагатиме близько мільярда гривень. Деякі роботи ще потрібно завершити. Наприклад, щоб прийняти на озброєння нову авіаційну ракету, треба закупити близько сотні ракет для проведення випробувань. І так майже з кожною позицією: модернізація системи тягне за собою недешеве просування її нових елементів.

Ще проблематичніша ситуація з наземними засобами ППО. Так, ми засвоїли військовий ремонт комплексів С-300 і «Бук». Однак «Укроборонсервіс», який виконує ремонтні роботи, вже котрий рік не може створити з Росією СП з модернізації цієї техніки. Зрозуміло, через незацікавленість у цьому російської сторони. Створення власного ЗРК середнього радіуса дії технологічно можливо, запевняють конструктори. Одне з київських КБ готове взяти на себе інтеграцію. Інше підприємство воліє вирішити проблему створення твердого палива для ракети. Проте й на цей проект не вистачає коштів, а вирішувати його «дрібними кроками» не можна, інакше проект застаріє ще до створення першого серійного зразка.

Непроста ситуація й зі створенням корвета для ВМС. Його вартість експерти оцінюють у чималу суму — до 250 млн. євро. З яких не менше 80 млн. піде на системи озброєння — підприємствам іноземних держав. Військові наполягають на потребі восьми корветів, але можуть не отримати жодного, адже поки щорічні асигнування не перевищують десятків мільйонів гривень. Дехто пропонує купити один-два кораблі іноземного виробництва. Мотивація одна — гарантія появи бойового корабля у ВМС.

Проблематичним на фоні нинішнього фінансування залишається і створення багатофункціонального ракетного комплексу «Сапсан», адже одна батарея БФРК, за словами генерального директора Національного космічного агентства України Юрія Алексєєва, коштуватиме близько 5 млрд. грн. А на всі проекти, виконувані на державне оборонне замовлення за останні 15 років, виділено менше 5 млрд. Тому заява того ж голови НКАУ про готовність побудувати ракетний комплекс за 2,5-3 роки виглядає малопереконливою.

Поки серед скромних досягнень України — виділення коштів на оцифрування засобів зв’язку. Однак кількох станцій цифрового зв’язку, прийнятих на озброєння, замало, щоб казати про глибоку технічну модернізацію.

Літакове свавілля

Ситуація з проектом Ан-70 має вигляд найбільш гнітючий. Важко визнати, що проект, який був візитною карткою України, сьогодні практично завалено. Сьогодні немає відповіді на запитання, чи існують технологічні можливості повного виробництва Ан-70. Крила та кіль для повітряної машини виробляють на заводі в Ташкенті. Узбецьке підприємство вже викуплено російськими структурами, і з початку наступного року Москва може впливати на темпи виробництва Ан-70.

Проте свого часу перспективний проект може бути «вбито» й без зовнішнього впливу. Це зроблять самі українці. За вартості Ан-70 у 296 млн. грн. військове відомство перерахувало на будівництво серійних машин 340 млн. грн., і, як вважають військові, вони повинні мати або один готовий і один напівзібраний літак, або як мінімум два наполовину збудованих. Реально ж на київському «Авіанті» лише один літак можна умовно вважати зібраним наполовину, готовність другого експерти оцінюють у 10-12%. Багато хто в уряді взагалі не вірить у здатність авіабудівників завершити роботу й викотити літак! Особливо на підставі того, що для безкрилих залізних птахів, які знаходяться на «Авіанті», ніде придбати металеве «оперення»...

На закінчення невеселої історії про недофінансування та затримку переозброєння армії, повернемо погляд на Кавказ, на загострення відносин між Росією та Грузією. Тут відпрацьовується технологія силових дій проти держави, яка не бажає йти у фарватері зовнішньої політики Москви. Для України, яка не має поки й не бажає адекватною увагою держави та фінансуванням створити сильну боєздатну армію як механізм стримування, наслідки можуть виявитися набагато небезпечнішими, ніж для Грузії.