НОВІ РОСІЙСЬКІ ЕМІГРАНТИ - Політика - dt.ua

НОВІ РОСІЙСЬКІ ЕМІГРАНТИ

17 листопада, 2000, 00:00 Роздрукувати Випуск №45, 17 листопада-24 листопада

Минулого тижня відразу два значних російських бізнесмени й політики заявили про свою відмову повертатися в Росію для давання свідчень у Генеральній прокуратурі...

Минулого тижня відразу два значних російських бізнесмени й політики заявили про свою відмову повертатися в Росію для давання свідчень у Генеральній прокуратурі. Один із них — Борис Березовський — вважав за необхідне виступити з великою політичною заявою, в якій повідомив про намір стати емігрантом, другий — Володимир Гусинський — вважав за краще передоручити пояснення власним адвокатам і прес-службі «Медіа-Мосту». Та хоч як би там було, стає очевидним, що нова влада вирішила тримати «олігархів» за кордоном, вміло перетворивши їх на неповерненців з допомогою повісток із Генеральної прокуратури. При цьому ясно, що Березовський і Гусинський зовсім непотрібні Кремлю в Лефортово: їхні закордонні мандри набагато зручніші для влади, яка розраховує, вочевидь, що тривала відсутність зведе нанівець як можливості Володимира Олександровича, так і вплив Бориса Абрамовича. Втім, об’єднувати їх у єдине ціле я не став би. Не став би, навіть попри те, що обох згадав у своїй гучній заяві заступник генерального прокурора Росії Василь Колмогоров, першим повідомивши пресі, що «олігархів» переведуть зі свідків в обвинувачувані. Не став би, попри повідомлення, що Березовський і Гусинський нарешті зважилися об’єднати зусилля й спільно боротися з Кремлем, аби не допустити обрання Володимира Путіна на другий термін. Навіть ставлення самої Генеральної прокуратури до неявки Гусинського та Березовського на допит ілюструє, це — дві різні справи. У першому випадку ми бачимо обурення, оголошення у федеральний розшук й погрозу надалі вдатися до послуг Інтерполу. В другому — лише обіцянку викликати повторно, бо Борис Абрамович завжди був зразковим свідком...

Ризикну припустити, що, швидше за все, ми маємо справу саме зі справою Березовського, до якої «пристібається» справа Гусинського — якраз для того, щоб суспільство виявилося нездатним оцінити масштаби конфлікту з Борисом Абрамовичем. Березовський не просто згущує фарби, повідомляючи Путіну, що у випадку продовження нинішнього політичного курсу президентові доведеться піти у відставку до завершення терміну своїх повноважень: він насамперед намагається привернути увагу до суті подій.

Гусинський — давно вже не політичний діяч. Він насамперед господар фінансово недосконалої медіа-імперії, що свого часу зробив неправильну політичну ставку. Юрій Лужков і Євген Примаков, яких «Медіа-Мост» активно підтримував у боротьбі за єльцинську спадщину, практично залишили сцену: перший став політиком міського масштабу, другий — пристарілим маргіналом, що іноді виконує втішні доручення молодих товаришів по службі. Гусинського та його медіа-господарство, таким чином, ще до передачі Борисом Єльциним влади Володимиру Путіну було виведено з протиборства кремлівських і навколокремлівських кланів та угруповань. Можуть заперечити, що НТВ, попри переслідування господаря «Медіа-Мосту», продовжує перебувати в ефірі і критикувати чимало рішень влади. Але, по-перше, не будемо перебільшувати ні впливу ЗМІ, ні їхніх нинішніх можливостей, особливо коли йдеться про ЗМІ Гусинського, що охоплюють теле- й радіосигналами далеко не всю територію Росії. По-друге, фінансової бази для продовження подальшої діяльності в НТВ та інших ЗМІ Гусинського все одно немає. Їх доведеться віддавати «Газпрому-Медіа», і сам Гусинський це чудово розуміє. Інша річ, що «олігарх» хоче передати своє майно на умовах, вигідних для себе, а влада настільки дріб’язкова, що й цього намагається не допустити, — звідси й зрив досягнутої після тривалих переговорів мирової угоди між «Медіа-Мостом» та «Газпромом-Медіа», і плутані пояснення Альфреда Коха, який підписав цю угоду, але не підтвердив у суді, і готовність «Газпрому» продовжувати переговори, попри вибух скандалу. Адже майно все одно прибирати треба...

У випадку з Березовським ситуація бачиться так. Найближче оточення Володимира Путіна готується до рішучої атаки, мета якої — отримати реальну владу. Сьогодні всі ключові посади в державі — за людьми, котрі підпорядковуються Путіну виключно в силу службових обов’язків, але насправді є ставлениками угруповань та кланів, далеких від нинішнього президента Росії. Ці угруповання й клани, при всіх їхніх відмінностях, зорієнтовані на «сім’ю» першого російського президента. Не знаю вже, що там насправді вийде в Путіна, але з погляду логіки влади він чинить цілком розумно: гріх не скористатися повноваженнями, які надає президентська посада, щоб спробувати перетворити режим Єльцина з керуючим Путіним на режим Путіна, при якому Єльцин буде лише спогадом. У нової влади грандіозні завдання: нещодавно звільнений із ФСБ генерал-лейтенант Сергій Іванов має стати новим прем’єр-міністром Росії, нинішній керівник ФСБ генерал-полковник Микола Патрушев має замінити Олександра Волошина на посаді керівника президентської адміністрації, голова парламентської фракції руху «Единство» Борис Гризлов стане новим головою Державної думи... Значні зміни відбудуться також у керівництві силових структур: ну, чи бачено, щоб у нинішній ситуації людина Березовського — Володимир Рушайло — була міністром внутрішніх справ?

Причому проводити всі ці зміни слід уже найближчими місяцями: «закрита» та й відкрита соціологія свідчить про зниження президентської популярності. Ясно, що до весни рейтинг Володимира Путіна піде вниз і почне посилюватися фронда незадоволених новими порядками політиків, регіональних лідерів, бізнесменів — і все це на тлі проблем, які неминуче виникнуть після початку зниження цін на нафту. Або очікування цих проблем.

Тож Кремль готується не просто до атаки, а до кавалерійської атаки. І в цій ситуації нейтралізувати Березовського просто необхідно. У Бориса Абрамовича ще достатньо сил і зв’язків, щоб перешкодити задумам команди Путіна — принаймні частково.

Сам Березовський чудово розуміє — річ саме в ньому, а не в Гусинському. І що Путін його в Росію не впустить. Тим часом сьогодні «олігархові» важливе не так примирення з владою, як... нейтралізація зусиль влади стосовно нього. Тобто, практично цілі сторін збігаються з точністю до навпаки: Путін будь-що хоче домогтися, аби Березовський не приїжджав, Березовському потрібно, щоб влада не змогла йому перешкоджати, коли знадобиться приїхати. У прагненні зупинити махину, що суне на нього з галантністю танка, Березовський порушує одне з неписаних правил поведінки серед нинішньої російської еліти — повідомляє, що передвиборні кампанії Володимира Путіна та «Единства» фінансувалися за рахунок швейцарських фірм — партнерів «Аерофлоту».

Власне, цю інформацію важко назвати новиною. Всі й раніше чудово розуміли, що передвиборні кампанії Путіна й путінського блоку, придуманого та створеного Березовським і компанією, фінансуються відданими «сім’ї» олігархами — а ким же ще? Але в устах Березовського інформація звучить уже зовсім інакше: не випадково нещодавно нагороджений орденом за активну виборчу діяльність Олександр Вешняков дав зрозуміти, що повідомлення Березовського перевірять і, якщо вони підтвердяться, результати президентських виборів анулюють.

Звісно, не підтвердяться. Але: Березовський може сказати і багато чого з того, що можна підтвердити. І в Кремлі це чудово розуміють. Тому м’яку реакцію Генеральної прокуратури на неявку Березовського можна пояснити як своєрідний сигнал із президентського оточення: ви заспокоюєтеся, і ми заспокоюємося... І не треба було так переживати...

Проте це навіть не тимчасове перемир’я. Це просто припинення вогню. Сторони очікують. Вони не можуть домовитися, вони можуть лише тверезо оцінити свої сьогоднішні можливості і чекати зручного моменту, щоб відновити боротьбу. Путіну неможливо довго залишатися президентом без реальної влади, Березовський не може припустити, щоб посилення Путіна перешкоджало його підприємницькій та політичній активності, ставило під питання особисту безпеку. Як передбачливий стратег, Березовський розуміє, що посилення Путіна — при збереженні ним сьогоднішніх уявлень про владу — і означає близький кінець Путіна. Але, навіть погоджуючись з об’єктивністю цього посилення, Борис Абрамович має зробити все можливе, щоб зберегти власні позиції й закласти — вже сьогодні — базу під майбутній розвал режиму й заміну його на більш зручних для «нових російських емігрантів» політиків.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №30, 17 серпня-23 серпня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво