НОВА БЕРЛІНСЬКА СУМІШ - Політика - dt.ua

НОВА БЕРЛІНСЬКА СУМІШ

25 травня, 2001, 00:00 Роздрукувати Випуск №20, 25 травня-1 червня

Відрядження в Берлін почалося з легкого шоку. Під’їжджаючи до Александрплатц і вже було приготув...

Відрядження в Берлін почалося з легкого шоку. Під’їжджаючи до Александрплатц і вже було приготувавшись продемонструвати колегам готель «Редіссон», у якому зупинялася чотири роки тому, — я так і завмерла з простягнутою рукою: замість сучасного респектабельного готелю перед нами стояв обгороджений будівельним парканом напівзруйнований будинок із зяючими порожніми очницями замість вікон і обвислою арматурою. Гігантська машина відкушувала страшними ножицями від однієї зі стін (десь там була моя кімната!) черговий шматок.

— Що сталося з «Редіссон»? — вражена, запитала я в наших супроводжуючих.

— Нічого, — здвигнули ті плечима, — інвестор вирішив тут побудувати щось інше.

— І що ж тут буде?

— Новий готель.

— ...

«Родзинки» нової
старої столиці

 

Берлін будується й перебудовується з такою швидкістю, що, боюся, через кілька років я знову здивовано роззиратимусь, намагаючись упізнати колись знайомі площі й вулиці. Ось ще одне потрясіння: коли я востаннє була на Потсдамерплатц, там кипіло будівництво, а тепер на цьому місці сяють грандіозні Даймлер-сіті і Соні-центр, розкинувшись на весь квартал (тут тепер можна проводити окремі екскурсії), і просто не віриться, що все це можна було відбудувати всього за чотири роки.

Увагу привертають дві «родзинки» нового Берліна: так звана «нова берлінська суміш» і повальна прозорість споруджуваних будинків — символ нової політики відкритості нової старої столиці Німеччини. Схоже, що берлінці просто схибнуті на цій відкритості. Уявіть собі, приміром, стометрову офісну будівлю із повністю прозорими стінами. З вулиці легко можна спостерігати, що відбувається всередині: ось у цій кімнаті молоді люди припали до екранів комп’ютерів, он там ліворуч, мабуть, начальник вичитує підлеглого, а на третьому поверсі молода дівчина обчищає банан і задумливо дивиться на вулицю. До речі, як нам розповіли чи то всерйоз, чи жартома, жінкам, які працюють у таких офісах, дошкуляє одна незручність: вони не можуть носити спідниці. А я, чесно кажучи, не знаю, як почувалася б, коли б випало мені працювати на стометровій висоті, де замість надійної бетонної або цегляної стіни від зовнішнього світу тебе захищає прозоре й крихке на вигляд скло.

Втім, берлінцям нововведення архітектури, схоже, подобаються, тому що прозорими будують не тільки офіси, а й посольства. Приміром, шість скандинавських держав збудували собі загальний посольський комплекс із прозорих будинків і з також прозорим «Спільним домом», куди пускають відвідувачів і проводять екскурсії та «дні відчинених дверей». Це називається «нова відкрита дипломатія». «Дні відчинених дверей» та екскурсії бувають і в багатьох інших посольствах, а також у німецьких міністерствах і відомствах, а нова споруда міністерства закордонних справ ФРН також наполовину прозора. Подейкують, що тільки посольство Росії довго не хотіло «відкриватися», і союзу екскурсоводів знадобилося два роки, щоб домогтися дозволу провести там екскурсію.

Символом нового Берліна став новий прозорий купол рейхстагу, куди можна піднятися у швидкісному ліфті й подивитися згори не тільки на місто, а й у зал засідань німецького парламенту. Німецьких депутатів, схоже, не лякає, що хтось може побачити, як вони дрімають на робочому місці або колупаються в носі.

До речі, навіть у канцелярію федерального канцлера тепер інколи пускають «повитріщатися». Тим більше є на що. Новий будинок відомства канцлера також вражає. Берлінці, що люблять придумувати всім новим будівлям дотепні назви, охрестили його «слонячою пральною машиною», «оком канцлера», «колізеєм Коля» (Kohliseum) і «стадіоном імені Шрьодера». Цікаво розпорядилася історія (точніше, її творці): нова штаб-квартира глави уряду нової Німеччини відбудована на тому самому місці, де колись Гітлер планував спорудити Великий зал народу і спеціальне величезне поле для проведення нацистських мітингів і з’їздів.

Резиденція канцлера міститься в тому самому будинку, що і його офіс. Це також певною мірою відповідає принципу «нової берлінської суміші», згідно з яким інвестори, що забудовують і змінюють вигляд Берліна, повинні, крім офісів, обов’язково будувати там і житло (не менше 20%), щоб запобігти появі «мертвих» кварталів. Тому навіть у таких центрах, як «Даймлер» і «Соні», офіси сусідять із житловими апартаментами, численними магазинами, майстернями, кафе, кінотеатрами і підземними автостоянками. Мабуть, за великого бажання в Берліні тепер можна народитися, прожити і пропрацювати, а потім померти, нікуди не виїжджаючи за межі рідного кварталу.

 

Берлін панельний

«Нову берлінську суміш» ви побачите не тільки в новому центрі нової німецької столиці. На відміну, приміром, від столиці української (де облагороджують, ремонтують і вистилають гарною плиткою тільки центральні вулиці та майдани, а в «спальних» районах водії, як і раніше, чортихаються, потрапляючи в чергову вибоїну), берлінським «борщагівкам» і «теремкам» приділяється не менше уваги, ніж урядовому кварталу або тій самій Потсдамерплатц.

Мешканці українських «хрущовок» і панельних «шедеврів» радянської архітектури можуть поки що лише позаздрити жителям видозмінених панельних районів східної частини Берліна. Безліч будівельних фірм, узявши банківські кредити під гарантії землі Берлін (вкладені кошти планується «відбити» приблизно за 30 років), викупили в держави цілі квартали панельних будинків, побудованих за часів НДР, і за короткий термін буквально змінили їх, перетворивши на гідне житло, що відповідає сучасним німецьким стандартам.

Голова правління однієї з таких фірм — АТ «Мега» — Зігрід Херфнер провів для українських журналістів невелику екскурсію оновленим кварталом панельних будинків (2400 квартир були модернізовані всього за вісім місяців). Як з’ясувалося, п’яти-шестиповерхові будинки будувалися в НДР не тому, що східні німці боялися висоти, а тому що в країні тоді були великі проблеми з виробництвом ліфтів. Та нині, після реконструкції, у малоповерховості виявилися свої переваги — облагороджені і буквально тонучи у квітах та зелені, квартали видаються досить затишними. А ліфти були просто прибудовані зовні до кожного парадного. Змінилося і планування квартир — зникли кухоньки-клітинки без вікон (таких, здається, не було навіть у Радянському Союзі), збільшилися вітальні. Оренда такої квартири (близько 70 кв. м.) коштує тепер приблизно 930 DM на місяць. За кількома будинками наглядає один «завгосп» — майстер на всі руки. Одного такого ми застали за зафарбовуванням молодіжного «мистецтва» на білосніжних стінах будинку. Виявляється, якщо «завгосп» не поверне фасадові будинку первозданного вигляду протягом дванадцяти годин, то його оштрафують. Ну а на випадок серйозної аварії цілодобово працює спеціальна комунальна служба, послуги якої також входять у вартість оренди. До речі, у кожному кварталі стоїть спеціальна поштова скринька для скарг і пропозицій мешканців. З огляду на ідеальний, на наш погляд, стан будинків і дворів, скарг у жителів або немає, або всі вони задовольняються блискавично.

Як і в центрі Берліна, тут усе поруч — за два кроки побудовано офісно-торговий центр, у якому є не тільки кафе, магазини (із точно таким самим асортиментом товарів, як і в центрі міста) і філії багатьох банків, а й навіть приватні лікарські кабінети буквально всіх фахівців і невеличкий стаціонар на 40 місць.

Тут, мабуть, досить приємно та зручно жити. І дуже хочеться, щоб виставка «Новий Берлін — конструкція і реконструкція німецької столиці», що відкривається цього понеділка у рамках візиту до Києва правлячого бургомістра Берліна пана Еберхарда Діпгена, а також спільний українсько-німецький семінар з розвитку панельних масивів не минулися для Києва та його керівництва марно і досвід німецьких фірм (які, до речі, з великим зацікавленням дивляться на український ринок) був затребуваний і в нашій столиці.

 

«Партнери по Берліну»

 

Це була воістину геніальна ідея — створити таку фірму, щоб рекламувати своє місто, причому не тільки іноземцям, а й своїм жителям. Задум виник ще навіть до переїзду столиці в Берлін, оскільки, як розповіла нам відповідальна за зв’язки з пресою товариства зі столичного маркетингу «Партнери по Берліну» Беттіна Тормейер, на початку дев’яностих розвиток міста загальмувався, і потрібно було «підтягти» майбутню столицю до рівня інших німецьких мегаполісів.

«Партнери» були створені як ТОВ, засновниками якого стали сенат Берліна і попервах 20, а нині вже 130 комерційних фірм та концернів, у тому числі такі гіганти, як «Люфтганза», «Даймлер-Крайслер», «Сіменс», безліч ЗМІ і видавництв. Товариство зі столичного маркетингу створювалося як неприбуткова організація (існує виключно за рахунок внесків своїх засновників, що становлять до 300 тис. DM на рік) з єдиною метою — рекламувати місто і головним завданням — генерувати цікаві іміджеві ідеї й організовувати їх втілення. Витрати на кожен проект беруть на себе 50x50 сенат Берліна і комерційні засновники фірми, а перевіряє — рахункова палата сенату.

Перший проект «Партнерів» став одним із найцікавіших і реалізується вже п’ятий рік. Той, хто відвідував Берлін під час грандіозного будівництва, мабуть, запам’ятав жахливий гамір, пилюку і нескінченні автомобільні «пробки». А уявляєте, як було берлінцям? І тоді у глави «Партнерів» Фолькера Хассемера, колишнього сенатора з міського розвитку, народилася приголомшлива ідея — відкрити будівництва для публіки. Не лише для «робочих екскурсій» мера і президента з почтом, а для всіх без винятку охочих. Успіх ідеї був колосальний — будівництво відвідали десятки тисяч гостей міста і самих берлінців, які після цього почали набагато терпиміше ставитися до тимчасових незручностей. І тепер фірма, нерозривно пов’язана з розвитком міста, вийшла вже з деякими проектами на міжнародний рівень.

Берлінцям же напевно запам’ятався проект «Довга ніч музеїв». До 1998 року більшість берлінських музеїв потерпала від браку відвідувачів. «Партнери» стали шукати можливості поліпшити ситуацію і запропонували їм відчинити свої двері вночі. Хоча б один раз спробувати. Спочатку ризикнули всього дванадцять музеїв, але успіх був настільки масштабним, що нині у нічних заходах беруть участь понад 70 музеїв.

Ще в середині 90-х у Берліні було зовсім мало висококласних «зоряних» кухарів. З 1997 року «Партнери» стали проводити конкурс на кращого кухаря міста, і, як стверджують, сьогодні необхідність у ньому вже відпала. На рахунку маркетингової фірми і проекти «Найприязніший водій таксі» і «Найлюб’язніший берлінець» (вони виникли через поширену думку про недостатню люб’язність жителів німецької столиці). Сьогодні «Партнери» збирають найцікавіші історії, розказані таксистами міста.

Українські бізнесмени, батьки міста, та й прості городяни, напевно, ще не розуміють, як можна добровільно вкладати сотні тисяч марок не в рекламу власних підприємств, а в розвиток міста, і кому потрібні пошуки «дружелюбних» таксистів. Але берлінці, мабуть, уже знають, що пасажиром водія-хама може бути ваш діловий партнер, у якого є ще сотня можливостей укласти свої гроші туди, де, за всіх багатьох однакових умов, не поводяться по-хамськи, смачно годують, де перехожі всміхаються одне одному і з задоволенням пояснюють дорогу приїжджим. Вони розуміють, наскільки важливе створення особливої атмосфери, особливого духу міста, в якому всі відчувають себе не випадковими співмешканцями, а добрими сусідами, і в якому вже просто неможливо напаскудити в під’їзді або зламати дитячу гойдалку.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №42, 9 листопада-15 листопада Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво