НІМЕЦЬ ПОЛЯКОВІ ДРУГ, ТОВАРИШ І ... - Політика - dt.ua

НІМЕЦЬ ПОЛЯКОВІ ДРУГ, ТОВАРИШ І ...

22 березня, 2002, 00:00 Роздрукувати Випуск №11, 22 березня-29 березня

На початку березня у Берліні президент Польщі Александр Квасьнєвський переконував німецьких партнерів у необхідності подолання негативних стереотипів, які розділяють сусідні народи...

На початку березня у Берліні президент Польщі Александр Квасьнєвський переконував німецьких партнерів у необхідності подолання негативних стереотипів, які розділяють сусідні народи. У Варшаві лідер популістської партії «Самооборона» Анджей Леппер з допомогою ЗМІ лякав польських селян, що уряд своїми домовленостями з Європейською комісією відкрив дорогу «німцеві», який тепер прийде і викупить польську землю. У чеському Харрахові польські вболівальники закидали німецького чемпіона світу зі стрибків із лижами Свена Ханнавальда сніжками та пляшками з-під пива. Все це протягом одного тижня.

Про складну історію польсько-німецьких відносин написано сотні книг і монографій, тисячі статей у періодичній пресі. Про останнє десятиліття польсько-німецьких відносин говорилося не інакше, як про «історію успіху» — взірцевий приклад перетворення конфліктних взаємин на партнерство. Та, як з’ясувалося, нове тисячоліття, або нова дійсність, «нового прагне слова». І це слово правди, яке намагається все розставити на місця, помістило сучасні польсько-німецькі відносини десь посередині між обома вищеназваними моделями — «непримиренного конфлікту» і «взірцевого партнерства».

У січні нинішнього року на сторінках «Газети виборчої» розпочалася поважна дискусія з участю польських та німецьких публіцистів про справжній стан польсько-німецьких відносин. Щоправда, ще 1994 року німецький публіцист Клаус Бахман звинуватив представників еліт, що вони захопилися взаємними компліментами й уникають суттєвої дискусії про реальні проблеми, назвавши цю тенденцію «кічем єднання». На початку 2000 року польський дипломат Марек Правда писав, що польсько-німецькі взаємини опинилися «в пустці пост-єднання». А директори варшавського представництва Фонду Аденауера Роланд Фройденштайн та Геннінг Тевес увели до дискурсу поняття «нової недовіри», яка, згідно з їхніми спостереженнями, з’явилася у польсько-німецьких відносинах наприкінці 90-х років.

Отже, сьогоднішня дискусія (яка, принагідно зазначу, ведеться майже виключно на сторінках польської преси) обертається переважно довкола цих понять і термінів. Основний її стрижень — застереження, що польсько-німецьке примирення та єднання, доведене протягом останнього десятиліття майже до ідилії на елітарному рівні, який переважно керується державними інтересами, — не знаходить підтвердження на рівні суспільному, який охочіше послуговується упередженнями та стереотипами.

Під стереотипами

«Unter Stereo-Typen» — саме так називається польсько-німецький журналістський клуб — організація, яка подолання взаємних негативних стереотипів визначила як своє статутне завдання. І, варто зазначити, вже має чимало досягнень у цій сфері. Та проблема залишається. Не заглиблюючись особливо в історію польсько-німецьких конфліктів, слід усе ж таки згадати основні больові пункти у свідомості обох народів.

Зі зрозумілих причин поляки таких «пунктів» мають значно більше, ніж німці. Протягом століть агресивний західний сусід становив загрозу для польської держави, а шляхом германізації населення суміжних регіонів — і для польської культури та традицій. Однак найживучішими в пам’яті стали події періоду двох світових воєн. Агресія проти щойно відновленої держави — 2-ї Речі Посполитої, криваве придушення Варшавського повстання та тотальне зруйнування старої Варшави, розкрадання та знищення національної культурної спадщини, ув’язнення в концтаборах та вбивство мільйонів польських громадян — це основні пункти польських звинувачень і німецького відчуття вини. Таким чином, у широкому значенні антинімецький стереотип пересічного поляка — це образ агресора, який таємно чи явно прагне лише до знищення польської незалежності і поневолення польського народу. Сьогодні цей стереотип видозмінився з мілітарного чинника — «німецька зброя» — на чинник економічний — «німецький капітал».

Якщо ж говорити про негативний стереотип поляка, то у свідомості пересічного німця він формувався під впливом таких зневажливих понять, як «polnische Wirtschaft» (польське господарювання — балаган), «polnischer Reichstag» (анархія) тощо. Поляк-злодій, мабуть, так міцно засів у німецькій свідомості, що навіть проблему втрачених східних територій вони інколи розглядають крізь призму «крадіжки поляками» частини їхнього майна й історії. До речі, це теж один із «живих» пунктів польсько-німецького діалогу, бо стосується розв’язання проблеми «німецьких вигнанців» — компенсацій за страждання та втрачене майно мільйонам цивільних німців, яких, за принципом «колективної відповідальності», народна влада післявоєнної Польщі вигнала до Німеччини, позбавленої східних регіонів, що стали західними польськими «віднайденими землями».

Процес об’єднання Німеччини не міг не викликати певної стурбованості з польського боку, що німці помилково (як стверджують польські публіцисти) сприйняли як ворожу налаштованість Польщі щодо цього акту «історичної справедливості. У свою чергу, чимало крові новій владі посткомуністичної Польщі попсували німецькі християнські демократи на чолі з Гельмутом Колем, які зволікали з визнанням польсько-німецького кордону у сучасному його вигляді до початку 90-х років та «не відмежовувалися» від вимоги Об’єднання вигнанців пов’язати вступ Польщі до ЄС із відшкодуваннями Польською державою за кривди, заподіяні німецькому мирному населенню після війни.

Від «кічу єднання»
до «нової недовіри»

Тут варто зазначити, що ніхто з учасників згаданої дискусії не ставить під сумнів величезних досягнень у справі примирення і єднання між польським та німецьким народами, в історії яких було чимало зворушливих жестів з обох боків. 1970 року Віллі Брандт під час візиту до Польщі став на коліна перед пам’ятником героям Варшавського гетто. Потім був лист польських єпископів до німецьких єпископів, який містив у собі єднальну формулу «вибачаємо і просимо вибачення». Німці ніколи не забудуть ролі польської «Солідарності» у поваленні Берлінського муру, а поляки — масової солідаризації простих німців із польським народом у період воєнного стану (громадяни та організації ФРН вислали до Польщі близько 3 млн. посилок із продуктами та предметами першої необхідності) тощо. В період вступу Польщі до НАТО та в процесі інтеграції в ЄС Німеччина виступала в ролі відданого «адвоката» польських інтересів.

Та відносини між Польщею і Німеччиною налагоджувалися не лише завдяки жестам, а й конкретною економічною співпрацею. На сьогодні Німеччина — головний торговий партнер Польщі, на частку якої припадає третина польського експорту і чверть польського імпорту. Німецькі підприємства протягом останніх років інвестували в економіку Польщі 10 млрд. доларів, вивівши Німеччину на третє місце, після Франції та США, серед закордонних інвесторів. На суспільному рівні контакти теж розвиваються цілком успішно — крім згаданого вже журналістського клубу «Під стереотипами», з’явилася ще низка значних і дійових ініціатив, як, наприклад, Фонд польсько-німецької співпраці, організація молодіжної співпраці Jugendwerk. У прикордонних містах Франкфурт-на-Одері та Слубіце обабіч Одри (колись — двох частинах одного міста) діє спільний польсько-німецький університет.

Тут доречно зазначити, що ініціатори й учасники дискусії про реальний стан польсько-німецьких відносин теж не є противниками єднання обох народів, а навіть навпаки — є його прихильниками. Але прихильниками справжнього налагодження добросусідських відносин, а не симулювання їх. Заохочує до дискусії й зміна ситуації — від допомоги посткомуністичній країні до співпраці із завтрашнім партнером по ЄС, — яка потребує перегляду певних формул співпраці та співіснування. Польський публіцист Кшиштоф Рак застерігає: «Політикам у Варшаві та Берліні доведеться мати справу з новим видом конфліктів — конфліктів, джерелом яких є реальні суперечності інтересів, а не історичні прорахунки».

Особливо цей «конфлікт інтересів» виліз, наче «шило з мішка», сьогодні — на останньому етапі переговорного процесу Польщі з Європейською комісією. Німеччина як один з найбільших платників до спільного європейського бюджету і країна, економічний розвиток якої перебуває зараз у не найкращому стані, опирається будь-яким спробам збільшити витрати на ЄС, зокрема на розширення Союзу. Польща ж як один з найбільших (за населенням і територією) кандидатів і країна, економіка якої також переживає не найкращі часи, домагається щонайкращих для себе умов прийняття в ЄС, сподіваючись таким чином поліпшити свою економіку. Саме тут польська коса находить на німецький камінь.

На практиці це має такий вигляд. Щодо продажу орної землі фермерам з країн ЄС Польща домагається 12-літнього перехідного періоду (при попередньому уряді хотіли 18-річного), тобто заборони. Що стосується доступу до ринку праці в країнах Союзу, поляки хотіли б отримати право на це відразу після вступу в ЄС. Німці ж, боячись напливу дешевої робочої сили, домагаються 7-літнього мораторію, тобто заборони. Що стосується субсидій для польських фермерів, які Європейська комісія запропонувала протягом перших трьох років членства на рівні 25% від тих, що отримують європейські фермери зараз, — Польща обурюється і домагається всіх ста відсотків, сподіваючись вторгувати хоч половину. Німці, розуміючи, що в разі поступок доплачувати доведеться саме їм, категорично протестують, натякаючи, що за впертість Польща може заплатити непотраплянням у першу групу розширення ЄС. Напруга, яка супроводжує дискусії між представниками еліт, на суспільному рівні трансформується у реанімування, здавалося б, відмерлих вже упереджень та стереотипів. «Поляки ліниві, вони хотіли б отримати відразу все, нічого не роблячи», — нервує німецький «бюргер». «Німці хочуть за безцінь викупити нашу землю, а наших селян перетворити на найманих робітників», — обурюється польський «рільник».

У такій ситуації і поляки, і німці починають усвідомлювати, що говорити про ідеальні польсько-німецькі відносини немає сенсу. Говорити потрібно вже про відносини між Польщею та Німеччиною в межах Європейського Союзу, але для цього Польща мусить зробити все, щоб стати членом ЄС під час запланованого на 2004 рік розширення.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №30, 17 серпня-23 серпня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво