НИМ МОЖЕ СТАТИ КОЖЕН - Політика - dt.ua

НИМ МОЖЕ СТАТИ КОЖЕН

23 травня, 2003, 00:00 Роздрукувати Випуск №19, 23 травня-30 травня

Суд у справі Бондаря сказав своє слово — екс-заступникові голови правління Нацбанку дали п’ять років...

Суд у справі Бондаря сказав своє слово — екс-заступникові голови правління Нацбанку дали п’ять років. Вирок викликав бурю емоцій як у політичних, так і в банківських колах.

У політиків — оскільки справу Бондаря білими нитками пришито до політичної постаті Віктора Ющенка, заступником якого був підсудний. Сам Володимир Олексійович, банкір-професіонал, у політику ніколи не пхався і не збирався. Але висунуті йому й Нацбанку обвинувачення мали перетворити Бондаря на заручника з метою стримування політичних амбіцій його колишнього шефа. Чи досягла в цьому випадку «політика стримувань і противаг» своєї мети, сказати важко, принаймні Ющенко української революції поки що не очолив.

У банкірів — оскільки епізоди, схожі на ті, що інкримінуються Володимиру Бондарю як злочини, не є чимось надзвичайним у практиці взаємин комерційних і центрального банків. Рішення, ухвалені в ручному режимі, часто бувають єдиною запорукою ефективності фінансової установи. Однак перетворюють комерсантів на заручників своєї ініціативи. Як сказав щодо вироку один банкір — «можна взяти будь-кого з нас і судити за тією самою статтею».

Юристи ж звертають увагу на численні процесуальні порушення, допущені судом і слідством, які залишають широку базу для скарг та апеляцій. А якби виписати всі граматичні, фактичні й числові помилки, що містяться в тексті вироку, — вийшла б веселенька книжечка. «Б» — бо за кожною з цих помилок — доля людини.

«Закрити» Бондаря мали тільки після набрання чинності вироком — після всіх оскаржень. Як вважає сам банкір, що перебуває зараз у лікарні, «суд вчинив ще гуманно: могли відправити у в’язницю прямо із залу засідань».

Період вагань

Ім’я Віктора Ющенка у вироку не згадується, хоча інколи випливає у матеріалах справи. Однак і обвинувальний висновок, і вирок є прямими натяками — заступник голови правління, який одноосібно підписує контракти, не міг робити це без благословення свого шефа. Принаймні з самого початку метою роботи парламентської комісії з розслідування діяльності Нацбанку був саме Ющенко. Зате збіги в часі активізації розслідування справи Бондаря з різними політичними кроками Віктора Андрійовича простежуються чітко. Так, саму парламентську слідчу комісію з перевірки діяльності НБУ було створено 1998 року, щойно пролунали перші заяви про можливість балотування Ющенка на посаду Президента на виборах-99. Щойно В.А. став прем’єр-міністром — на початку 2000 року з’явилася історична серія статей у Financial Times, написана на основі просочування матеріалів слідчої комісії. Початок розслідування кримінальної справи влітку 2000 року прокуратурою збігся з моментом, коли від Ющенка-прем’єра якнайактивніше вимагали звільнити свого заступника з ПЕК Юлію Тимошенко (що він і зробив). Заарештували Володимира Бондаря якраз у момент підготовки звіту Кабінету Ющенка перед парламентом навесні 2001 року — того самого звіту, після якого уряд на чолі з прем’єром пішов у відставку. А до суду справа передається перед самими виборами-2002 — у розпал успішної політичної кампанії очолюваної Ющенком «Нашої України», — попри те, що з її матеріалами Бондар ознайомився не до кінця (він тоді проходив стаціонарне лікування). Активізувався доти неквапливий і марудний розгляд справи в суді наприкінці квітня року поточного — якраз після заяви Ющенка про необхідність єдиного кандидата від опозиції на виборах-2004. Віктора Андрійовича таким чином смикали за ниточку: пам’ятай, мовляв, що твій колишній колега може перетворитися на твого подільника... Робилося це грубо і неприємно. Особливо для Володимира Бондаря — заручник, як правило, відчуває набагато більше нервове навантаження, ніж навіть простий в’язень чи підсудний.

У фінансовому аспекті обвинувачення проти Володимира Бондаря будується на двох епізодах. Перший — укладення двох фідуціарних контрактів із банком «Креді Свісс Фіст Бостон» (Цюріх), кредитні кошти за якими були згодом переказані «Реал-Банку», а останній їх вчасно не повернув. Другий — депозитна угода з «КСФБ», відповідно до якої у кіпрському відділенні цього банку було розміщено 75 млн. дол. золотовалютного резерву Нацбанку, а по припиненні контракту ОВДП повернуто 180 млн. грн.

У правовому аспекті в обох випадках Володимир Бондар обвинувачується в заподіянні збитку державі і перевищенні повноважень.

Україна фідуціарна

24 січня і 4 березня 1997 року Нацбанк уклав фідуціарні контракти з надання кредитів на суму 5 і 10 мільйонів доларів харківському «Реал-Банку», посередником за якими виступав банк «Креді Свісс Фіст Бостон» (Цюріх). Оскільки на той час пряме рефінансування комерційних банків в іноземній валюті було заборонене постановою НБУ від 23.09.1996, застосували схему, відповідно до якої Нацбанк розміщував у КСФБ депозити, а КСФБ цими коштами кредитував «Реал-Банк». Угоди не раз пролонговувалися, однак у вересні 1998 року «Реал-Банк», що постраждав від обвалу фондового ринку, призупинив виплати за кредитами. Відповідно, депозити на той момент залишилися в розпорядженні КСФБ.

Суд дійшов висновку, що за цим епізодом Володимир Бондар, який підписав обидві угоди, а) завдав державі матеріального збитку на суму 15 млн. дол. (убивча цитата з тексту вироку: «... що в перерахунку на національну валюту на початок 1999 року становить 1 454 341,35 гривень за офіційним курсом...» — коли це офіційний курс був десять доларів до гривні???) і б) перевищив повноваження, одноосібно підписавши ці угоди. У другому висновку суд спирався на постанову НБУ №198 від 31.07.1996 «Про порядок укладання... договорів із господарсько-фінансової діяльності НБУ», яка регламентувала, на його думку, порядок оформлення зовнішньоекономічних угод банку. Відповідно до чинної тоді норми статті 6 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність», згодом скасованої, на таких угодах мають стояти два підписи керівників банку, а Бондар підписав фідуціарні угоди одноосібно. Понад те, суд навів доказ, що чотири фідуціарні угоди, укладені тоді НБУ, були оформлені відповідними постановами правління НБУ — і в усіх цих випадках кошти повернуто вчасно!

Щоправда, як стало відомо «ДТ», згадані у вироку «фідуціарки-постанови» були далеко не такими простими, як кредит «Реал-Банку». Один із них (кредит «Промінвестбанку», постанова НБУ №27 від 28.01.1998) був наданий під пакистанський танковий контракт, один — під погашення боргів перед остарбайтерами на вимогу німецького уряду і Президента України, інші — з метою штучного збільшення, що таки було в дійсності, показників міжнародних резервів НБУ (кредити банку «Україна», постанова НБУ №335 від 31.12.1996, і кредит ПУМБу, постанова НБУ №372 від 05.11.1997). При цьому в першому й останньому випадках повернення коштів у Нацбанк було гарантоване — успішним продажем танків і самим характером «збільшувальних» операцій (кошти поверталися на баланс НБУ відразу після операції). Всі ці угоди об’єднує те, що проводилися вони в інтересах не так кредитованих банків, як держави в цілому; ініціювалися також не комбанками, і навіть не НБУ, а вищими посадовцями України. Тому, напевно, саме керівництво Нацбанку перестрахувалося, прийнявши під них відповідну постанову. До того ж терміни завершення цих угод (що зазначено у вироку) не заходили далі липня 1998 року. «Фідуціарка» із «Реал-Банком» була єдина, що діяла у серпні на момент «обвалу». Якби на той час діяла бодай одна з «ухвалених» угод — доля її була б такою ж самою, попри численні підписи під нею.

—Неповернення вчасно коштів ще не є збитками, і це знає будь-який студент-економіст, — повідомив Володимир Бондар в інтерв’ю «ДТ» — Адже невдовзі після описуваних подій КСФБ перепоступився Нацбанку вимогами до «Реал-Банку». А між українськими учасниками тієї угоди було укладено угоду про реструктуризацію боргу й узгоджений графік його погашення. І цього графіку, наскільки мені відомо, «Реал-Банк» дотримується; до того ж банк цей ніколи не відмовлявся від обслуговування цього боргу і сплачує відсотки. Таким чином, держава в особі Нацбанку згодом одержить «заморожені», з огляду на певні обставини, активи назад. До того ж Нацбанк на запит суду дав офіційну відповідь, що створені за цією угодою резерви не використовувалися. Це свідчить про те, що банк не вважає її збитковою! Щоправда, суд, ухвалюючи рішення, листом знехтував. А прокуратура навіть не наважилася провести за цим епізодом фінансово-економічну експертизу, розуміючи її повну безперспективність для обвинувачення.

На 90% зміст вироку випливає з тлумачення постанови №198. За словами Бондаря, у справі є навіть офіційне роз’яснення самого Нацбанку щодо сфери застосування цієї постанови. На початку 1997 року, коли укладалися угоди з «Реал-Банком», вона стосувалася лише договорів із внутрішньогосподарської діяльності банку. Точніше — закупівлі імпортного обладнання за валюту (самою постановою регламентований нею вид переведення валюти за кордон визначається як «оплата», а не розміщення депозиту чи кредит). Є й висновки з цього питання науково-правової експертизи Інституту держави і права імені Корецького НАН України. Сам Володимир Бондар твердо стоїть на своєму: на початку 1997 року він не мусив керуватися постановою №198. «Як тоді бути з тими п’ятьма тисячами валютних операцій, підписаними мною тільки за 1997 рік, які принципово не відрізнялися від цих двох?» — запитує Володимир Бондар. До того ж депозитна угода з КСФБ 16 грудня про розміщення в ньому 75 млн. дол. зі складу золотовалютного резерву України готувалася ним уже відповідно до вимог нової постанови НБУ №307 від 15.09.1997 — і на ній стоять усі необхідні візи.

Депозит від депозиту відрізняється

Однак у другому епізоді — із депозитною угодою — обвинувачення проти Бондаря будується вже на інших доказах. Власне, доказів там майже немає. 75 млн. дол. були розміщені в КСФБ під 6% річних — за рік, що вони там пролежали, сума зросла до 78 млн. дол. З огляду на негативні темпи зростання економіки країни в ті роки — непоганий спосіб збільшувати резерви банку. Угода передбачала для КСФБ можливість повернення замість цієї суми у валюті облігацій внутрішньої державної позики на суму 180 млн. грн. (за курсом тих років — 80 із лишком млн. дол.).

Ця умова, що трактувалася деким як невигідна, насправді була покликана призупинити тоді зниження інтересу зарубіжних фінансистів до ОВДП і не допустити масового виходу інвесторів з українського ринку, що було б рівносильне фінансовій катастрофі. Нацбанк, таким чином, надав КСФБ додаткові гарантії за ОВДП.

Хоч би там як, а коли 4 вересня 1998 року (у розпал кризи) НБУ припинив дію депозитної угоди з КСФБ, той розплатився саме ОВДП на суму 180 млн. грн. І основна суперечка захисту і обвинувачення спалахнула якраз навколо еквівалентності обміну. З цього приводу провели експертизу (докладніше про неї та інші експертизи — нижче), висновки якої були настільки заплутані, що їх навіть не включили у вирок. Висновки ці рясніли фразами на кшталт «...формально НБУ збитків не зазнав... проте міг би зазнати, якби...», а держава «зазнає витрат при погашенні облігацій». У вироку ж суду сказано, що збитком є сам факт обміну депозиту на облігації, тобто — скорочення валютної позиції банку і втрата високоліквідних активів.

— Якби хтось із професійних фінансистів, особливо зарубіжних, дізнався про те, що збитками в Україні вважається обмін валютних активів центрального банку на фінансові зобов’язання власного уряду, авторитет України у фінансових колах упав би дуже низько, — вважає Володимир Бондар. — З такою економічною компетенцією наших правоохоронних органів навряд чи можуть спокійно спати абсолютно всі учасники фінансового ринку. Епопею з доведенням збитковості цієї операції можна ввести в підручники з «Логіки фінансового абсурду». Так, свого часу члени комісії Суслова вважали збитком усі 75 млн. дол., за висновками СБУ — 28 млн. дол., за висновком призначеної судом експертизи збиток становив 5,5 млн. дол. У вироку ж сума збитку взагалі не вказана — однак однозначно стверджується, що він був. Але все це не йде в жодне порівняння з висновком одного з експертів про те, що будь-які операції НБУ з золотовалютними резервами, включно з кредитно-депозитними (власне, розміщенням резервів), незаконні... без дозволу Верховної Ради України! Експерт начебто зробила цей висновок, базуючись на положеннях Конституції, абсолютно не проаналізувавши бодай Закону «Про банки і банківську діяльність», — і одним розчерком пера поставила під сумнів усю багаторічну діяльність НБУ на зовнішніх ринках.

13 березовтня

— При побіжному погляді на вирок упадають в око дві грубі помилки, — каже адвокат Володимира Бондаря Богдан Ференц. — По-перше, дата на ньому зазначена 13 квітня, тоді як оголошувався він 13 травня. По-друге, спотворено українське прізвище мого підзахисного — він записаний як «Бондарь» із м’яким знаком. Начебто прості помилки через неуважність, однак для виправлення їх у такому основному документі, як вирок, потрібна спеціальна ухвала суду. Не кажучи вже про те, що термін подачі апеляції минає 28 травня — 15 днів від дня фактичного винесення рішення суду, однак за документами, виходить, він давно минув.

І Володимир Бондар, і його адвокат у своїх заявах не раз висловлювали недовіру експертизам, результати яких враховував суд. Жоден з експертів, які їх проводили, не мав ні практичного, ні теоретичного досвіду роботи в банківських установах. Четверо з п’яти членів Комісійної наукової фінансово-банківської експертизи отримали статус судових експертів... в один день, незадовго до експертизи, що стала першою в їхньому житті. Схоже, суд свідомо уникав залучення до експертизи хоча б одного професійного банкіра. Не кажучи вже про експертів Нацбанку, котрі найкраще могли б оцінити суть операцій із золотовалютними резервами, що є його прерогативою. Причина — банківські працівники ніколи б не дали потрібних слідству і суду висновків.

Суддя активно апелює до показань свідків, які, за словами з вироку, цілком підтверджують вину підсудного. Однак, за даними захисту, ВСІ показання свідків вирізнялися нейтральністю. Зате у вироку містяться висмикнуті з них цитати, вирвані від контексту, із перекрученим змістом. Наприклад, свідок Ольга Кандибка, директор фінансового департаменту НБУ, прямим текстом заявила в суді (і це зазначено в тексті вироку), що «Положення про порядок укладання... договорів із господарсько-фінансової діяльності НБУ» №198 від 31.07.1998 регламентувало лише порядок укладання контрактів, які стосувалися господарської діяльності банку, і не мали стосунку до його зовнішньоекономічної діяльності. Але суддя все одно посилається на її свідчення як на такі, що підтверджують вину Бондаря.

Сьогодні, щоправда, не зрозуміло, наскільки хорошим заручником є Володимир Бондар. Суд виніс вирок, але щось не схоже, щоб Віктор Ющенко дуже цього злякався. Адже інкримінованих Бондарю угод Ющенко не підписував, як не підписував переважної більшості документів, які можуть стати приводом для слідства. Тож «паравоза», коли один подільник тягне за собою іншого, а той третього, і так далі — швидше за все, не вийде. Чому ж тоді правоохоронні органи так чіпляються за можливість засудити колишню другу людину в Нацбанку? Можливо, ними рухає бажання будь що довести справу до переможного кінця, аби не отримати потім по голові за неякісне слідство. А може, це є справою принципу когось із екс-депутатів-фінансистів, які особливо активно проявили себе в тимчасовий слідчій комісії по Нацбанку. Сам Володимир Бондар лікує серце і сподівається, що в судах вищої інстанції краще вміють користуватися якщо не законами, то хоча б калькулятором.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №38, 12 жовтня-18 жовтня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво