Нічого особистого - Політика - dt.ua

Нічого особистого

5 жовтня, 2007, 15:39 Роздрукувати Випуск №37, 5 жовтня-12 жовтня

На наш погляд, жоден з потенційно можливих форматів парламентських коаліцій, на жаль, не є ідеальним...

Вікторові Януковичу не позаздриш. Результати народного волевиявлення вдарили як грім серед ясного неба, показавши реальну загрозу втрати влади. Представники ПР Банкову брали в облогу вже в першу поствиборну ніч. Вони обіцяють президентові все, але замість цього не одержують жодних гарантій.

Не позаздриш і Юлії Тимошенко — її слабка перевага, досягнута в результаті блискуче проведеної передвиборної кампанії, не гарантує їй крісла прем’єра, до якого рукою подати. Ось воно, поруч! Але Литвин тягне час і жили, президент висуває умови, а Клюєв шастає й шастає...

Не позаздриш і президентові, який вступив в епопею з достроковими виборами, серед іншого плекаючи надію на можливість не допустити до прем’єрського крісла обох своїх конкурентів на виборах-2009. Не виходить.

Зате знаєте, кому ми заздримо? Тим, хто вважає, що головне — створити помаранчеву коаліцію, а отже, обумовити ясний і однозначний шлях розвитку країни. Президент, лідери БЮТ і «НУ — НС», безумовно, зобов’язані об’єднатися. Досить ясне розуміння цього усіма згаданими вище звело переговорні групи в одному з конференц-залів готелю «Хайят», де розпочався перший раунд переговорів про створення «Демократичної коаліції».

Але питання навіть не в тому, чи зможуть союзники, під тягарем минулих протистоянь і майбутніх виборів, домовитися одне з одним. Питання в тому, наскільки адекватними існуючим викликам будуть їхні спільні дії потім.

На наш погляд, жоден з потенційно можливих форматів парламентських коаліцій, на жаль, не є ідеальним. Час такий. Та й гравці. Основні ж плюси і мінуси можливих і неможливих варіацій як для основних постатей, так і для суспільства, ми спробували проаналізувати в цій статті. І зробивши це, зрозуміли: тим небагатьом, хто вважає, що країна важливіша за коаліцію, не позаздриш…

Коаліція БЮТ— «НУ—НС» (228 голосів)

Процес об’єднання «серцевих» із «помаранчевими» на цей момент виглядає найбільш реалістичним варіантом розвитку подій. Лідери обох політичних сил присягалися перед своїм виборцями, що створять у парламенті VI скликання так звану коаліцію демократичних сил, і електорат має право сподіватися, що їхні обранці стримають бодай цю обіцянку. Тим більше що Блок Юлії Тимошенко і «Наша Україна — Народна самооборона» у змозі (хай і зі скрипом) створити більшість самостійно. Реальні переговори вже розпочалися, і найближчим часом ми зможемо судити про їхню плідність.

А поки що розглянемо плюси і мінуси гіпотетичного союзу соратників Тимошенко і прибічників Ющенка.

Особисті вигоди

1. Головний позитив від парламентського блокування наступників Майдану очевидний. Саме такий союз виглядає найбільш комфортним із погляду електорату обох політичних сил. Проте керманичі обох блоків, наважуючись на створення такого альянсу, імовірніше за все, дбають не стільки про душевний спокій своїх прибічників, скільки про власні перспективи. «Демократична» коаліція виключає (принаймні на якийсь час) відплив електорату. Постмайданні подвиги Ющенка вже позбавили Віктора Андрійовича частини симпатиків, котрі, у свою чергу, поповнили ряди прибічників Юлії Володимирівни. Проте якщо помаранчева більшість не стане реальністю, то «плинність електоральних кадрів» майже напевно спостерігатиметься і в нього, і (можливо) у неї. Певна частина населення в цьому разі може остаточно розчаруватися в їхній здатності домовлятися і готовності виконувати обіцянки. Такий розвиток подій не входить у плани ні Ти­мошенко, ні Ющенка. Вони однаковою мірою зацікавлені, як мінімум, у збереженні кількості помаранчевих виборців до початку наступної президентської кампанії.

2. Демонстрація єдності демсил обіцяє главі держави й інші вигоди. У цьому разі він залишається одним із головних фаворитів перегонів-2009. Крім того, (якщо, звісно, буде дотримано досягнутих раніше домовленостей) пропрезидентський «НУ—НС», незважаючи на істотний відрив від БЮТ, отримає половину посад в уряді і парламенті. У разі створення будь-якої іншої коаліції команді Віктора Андрійовича довелося б поділитися із союзниками набагато більшим числом портфелів.

Потенційні надбання Юлії Володимирівни? По-перше, доступ до владних важелів і ресурсів. По-друге, посада глави уряду (на яку Тимошенко, як і раніше, розраховує) — зручна трибуна і непоганий плацдарм для майбутнього президентства. Навіть якщо прем’єрство виявиться нетривалим або неефективним — не біда. Завжди можна сказати: хотіла, намагалася, але не дали. Щоправда, у цій ситуації, буде не зовсім зрозуміло, хто.

Говоримо про президентські шанси недарма. І Ю.В., і В.А. думають про 2009-й. І обоє, зважаючи на все, не виключають повернення президентської посади колишнього владного масштабу. Обоє розглядали вибори-2007 як прелюдію до іншої кампанії. Якби не були ті перегони такі близькі, напевно не було б і цих...

Плюс для обох — ділити владу доведеться «на двох». Збільшення кількості учасників неминуче зменшує розмір дивідендів.

Особисті втрати

1. І «НУ—НС», і (особливо) БЮТ під час нетривалої кампанії роздали неймовірну кількість цілком нереальних обіцянок. Прийшовши до влади, вони мусять принаймні спробувати виконати бодай частину обіцяного. Проте факт у будь-якому разі відрізнятиметься від плану, що обов’язково позначиться на рівні довіри і, як наслідок, на рейтингах сил і вождів.

2. Не слід забувати про те, що Ющенко і Тимошенко — ситуативні союзники, але при цьому ще й переконані суперники. Створивши коаліцію, вони на якийсь час вдихнуть нове життя в міф про помаранчеву єдність, позбавивши себе можливості публічно критикувати одне одного і відверто працювати на перемогу в кампанії-2009. На час існування такої коаліції питання про єдиного кандидата в президенти від націонал-демократичних сил залишиться відкритим.

3. Обопільну неприязнь лідерів і взаємну недовіру команд важко буде приховати, коли вони муситимуть працювати в одній упряжці. Ефективність роботи подібного колективу однодумців викликає серйозні сумніви. Прогнозовано низький ККД і майже неминучі внутрішні конфлікти (що їх опоненти не лише старанно підігріватимуть, а й широко висвітлюватимуть у своїх медіа) спричинятимуть втрату довіри і зниження авторитету як «НУ—НС» із БЮТ, так і особисто Тимошенко та Ющенка. Створивши коаліцію «на двох», союзники позбавлять себе можливості звалити провину на підступи попутників.

4.Серйозним випробуванням для помаранчевих «коаліціянтів» має стати поява опозиції не те що у півпарламенту — у півкраїни.

5. І ще один мінус. Віктор Андрійович, швидше за все, муситиме поділитися з бойовою подругою частиною губернаторських посад. Конфлікту по лінії «глави адміністрацій — голови рад» залагоджено вочевидь не буде, зате з’явиться новий. Керівникам ОДА і РДА, призначеним за особистою ініціативою Ющенка, непросто буде знаходити спільну мову з прем’єром. У губернаторів, протегованих Тимошенко, періодично виникатимуть тертя з главою дер­жави.

Суспільні вигоди

1. Уперше в історії незалежної України сили, які називають себе демократичними, отримають можливість сформувати більшість у парламенті. Зникнуть формальні перешкоди, які до цього часу заважали ефективній роботі державної машини. Парламент може не боятися президентського вето на ухвалені закони, а президент — його подолання. Губернатори (котрі так і залишаться слугою двох панів — президента і Кабміну) у цьому разі підпорядковуватимуться бодай відносно єдиному центру впливу. Процес ухвалення і втілення рішень, за ідеєю, має максимально спроститися. Однак лише за ідеєю. Оскільки має йтися про єдність помислів і монолітність більшості. А тут виникає безліч запитань, про які — нижче.

2. Створення «постмайданної» більшості дасть державі можливість, окрім іншого, чітко визначитися з вибором зовнішньополітичного курсу. І ухвалити (буде бажання) значну кількість відповідних законів, не озираючись на позицію меншості.

3. Якщо під час розподілу буде збережено, як обіцялося, пропорцію 50/50, це дасть шанс створити відносно демократичну владу. У Кабміні в жодної політичної сили не буде можливості (як донедавна у Партії регіонів) протиснути будь-яке рішення, незважаючи на несприйняття цього рішення партнером. Ця обставина як мінімум знизить ризик допущення помилок і знизить кількість можливих зловживань.

4. Хоч би яким довгим був перелік реальних і вигаданих помилок прем’єра Тимошенко, вона була єдиним керівником уряду, чия діяльність не обмежувалася примітивним гасінням пожеж. Вона акцентувала увагу на конкретних проблемах і робила спроби скласти програми їхнього подолання. Є надія, що за час перебування в опозиції вона цих якостей не втратила.

5. Те, що можна вважати мінусом для конкретних політиків, може виявитися безперечним плюсом для країни. Амбіційна, упевнена у своїх силах влада може тільки мріяти про таку опозицію, як Партія регіонів. У протистоянні із таким суперником гріх не загартуватися! ПР на чолі з Януковичем і Ахметовим буде і контролером, і мотиватором. Будь-яка помилка, будь-яке зловживання «помаранчево-пурпурових» будуть негайно помічені і підняті на біло-синій стяг. Наявність спільного ворога і страх втратити владу можуть стати не лише запорукою єдності, а й стимулом зробити що-небудь для батьківщини.

Суспільні втрати

Хоч як сумно буде це читати численним прибічникам створення коаліції БЮТ—«НУ—НС», але мінусів у цього союзу ледь не більше, ніж плюсів.

Якщо переможці виборів відверто відмовляться від даних раніше обіцянок — буде погано для їхнього авторитету. Надто завзяте втілення в життя обіцяного може обернутися лихом для країни. Здійснення бодай частини задекларованих соціальних виплат просто підірве її фінансову систему. Якщо дати волю розбурханій фантазії і хоча б припустити, що із січня 2008 року буде скасовано призов на строкову службу в Збройні сили, легко спрогнозувати — через кілька місяців у нас не буде армії взагалі.

2. Ідеться про найбільш хистку більшість, яку можна було б придумати. Якщо учасниками коаліції будуть тільки ці дві сили, вони зможуть зіпертися тільки на 228 штиків. І не всі «штики» можуть виявитися необхідного загартування. Законодавчої норми, яка забороняє перехід із фракції до фракції, як і раніше, немає, а отже, ризик краху такого об’єднання зберігається. Достатньо простимулювати трьох — і коаліції немає.

Але навіть якщо Андрієві Клюєву (незважаючи на поставлене завдання) не вдасться знайти формальних дезертирів, такій більшості буде дуже непросто. Кожний голос буде на вагу золота, і позиція будь-якого депутата може поставити під сумнів долю будь-якого рішення, будь-якого закону. За великим рахунком — долю цілої коаліції. Якщо комусь раптом чогось заманеться (дешевої землі, вигідного контракту, податкових пільг, преференцій для свого підприємства), блок двох блоків приречений буде піти назустріч шантажистові, адже саме його голосу може не вистачити, наприклад, для схвалення бюджету або ухвалення життєво важливого закону. Навіть якщо буде легалізовано імперативний мандат, проблеми це не зніме. З’явиться заборона переходити з фракції до фракції, але ніхто не може заборонити не голосувати. Перший «облом» може трапитися на першому ж голосуванні новоявленої коаліції.

3. Навіть в ідеальному варіанті (неможливому в принципі), який передбачає найвищу порядність і непорочну святість кожного члена більшості, ніхто з коаліціянтів не матиме права захворіти, поїхати у відрядження або просто не вчасно відлучитися. У протилежному разі доля будь-якого рішення висітиме на волосині. Те, що «Регіони» не даватимуть своїм опонентам можливості натискати на тридцять кнопок обома руками — можете не сумніватися. Знадобиться —оскаржуватимуть будь-яке рішення на предмет відповідності Конституції, яка зобов’язує кожного депутата голосувати особисто.

На жаль, для прихильників Тимошенко і (або) Ющенка, у «коаліції демократичних сил» немає запасу міцності. А погано приховувані недовіра і конкуренція цей і без того хисткий союз можуть іще більше послабити.

Маючи обмежену кількість мандатів, коаліція не в змозі буде провести конституційні зміни. Навіть якщо вдасться, як планує, до референдуму.

4. ПР, опинившись поза коаліцією, може взагалі зірвати роботу парламенту. Якщо 175 депутатів від партії не складуть присяги, Рада VI скликання виявиться нелегітимною. Легітимність Ради-V також сумнівна. Для проведення повторних дострокових виборів буде потрібно «добро» КС. А він непрацездатний. У цьому разі на нас очікує безвладдя і, цілком можливо, відкритий громадянський конфлікт.

«Регіони» можуть свідомо зірвати роботу нової Ради, аби зберегти колишній — свій — уряд. Але він буде непрацездатним. Укази президента мають більшу юридичну вагу, ніж акти Кабміну (які Ющенко призупинятиме і відправлятиме в Конституційний суд). А закони не ухвалюватимуться. Діяльність КМ може виявитися нульовою. Парламенту не буде взагалі. Країну чекає криза гірша від попередньої.

5. У разі відсутності ПР у владі, надії на прийняття єдиних правил політичної гри на підписання «пакту еліт» зникнуть.

Непотрапляння «Регіонів» у владу збереже розкол у країні. А потрапляння в неї і БЮТ, і «НУ—НС» на якийсь час продовжить міф про єдність помаранчевих і про їхню здатність провести реформи. Тим прикрішим буде неминуче розчарування. Гостра інтелектуальна недостатність, яка спостерігається в обох командах, а також небажання обох лідерів брати на себе відповідальність за непопулярні рішення залишає мало надій на проведення необхідних системних перетворень.

Коаліція БЮТ— «НУ—НС» — Блок Литвина (248 голосів)

Відмінності від попереднього варіанта незначні. Мінус і для БЮТ, і для «НУ—НС» у тому,
що посади доведеться ділити на трьох. Плюс у формальному запасі міцності. Проте із цього приводу не варто плекати ілюзій. Переважна більшість членів мініатюрної фракції Литвина не бачить ні ідеологічних, ні практичних підстав іти в коаліцію з Тимошенко і Ющенком. А тому, якщо й підуть, то навряд чи будуть надійними союзниками.

До речі, у жодну з коаліцій Володимир Михайлович і компанія не поспішають. І кріслом спікера Литвин, усупереч чуткам, зовсім не марить. Так, він затребуваний. Він уважно вислухав і думку Ющенка, і умови Януковича, і пропозиції Тимошенко (яка шукала його через рідню, навідувалася, але марно, у клініку, де лідер блоку поновлював сили після виснажливої кампанії. Нарешті, упіймала в Академії наук).

Литвин і його соратники думають. І не виключено, що плодом роздумів буде активний нейтралітет. Так зручно, коли ти всім потрібний, але при цьому ти нікому нічим не мусиш завдячувати. Коаліція ПР—БЮТ—«НУ—НС» (403 голоси)

Про вади і помилки в роботі президента України сказано, написано й осмислено чимало, про що свідчить результат, отриманий Віктором Ющенком на нинішніх виборах. Але в одному питанні президент – значно більш зрілий політик, ніж його побратими з «великої трійки»: Україна не може рухатися вперед, планомірно й успішно розвиватися без укладання пакту політичних еліт — досягнення консенсусу між основними гравцями та політичними силами з низки ключових питань внутрішньо- і зовнішньополітичного розвитку. Всі наші побратими з РЕВу і Варшавського договору, а також країни Балтії залишили Україну далеко позаду саме тому, що багато років тому досягли такого консенсусу.

Безумовно, вироблення всіма однаково прийнятих і визнаних правил гри, взяття до виконання переліку узгоджених цілей та їх ефективна реалізація можливі лише за умови погоджених дій трьох основних політичних сил. Однак цю ідею Віктор Ющенко «з ходу» провести не зміг, бо занадто кон’юнктурною була спроба з Універсалом національної єдності — не той час, не зовсім ті питання, та й результатом став не усвідомлений компроміс і консенсус, а прем’єрство Януковича.

Водночас потреба в «пакті еліт» не відпала, а, навпаки, актуалізувалася. І якби українські політики думали про країну, то, безперечно, створення коаліції між трьома провідними політичними силами було б домінуючим напрямом поствиборних переговорів. Втім, якби вони справді думали про країну, а не про своє місце в її владі і про свою частку в її коморах, то Україна не перебувала б у такому становищі, в якому перебуває тепер… Однак президент не полишає спроб хоч сурогатно, але вирішити питання: до основної споруди помаранчевої коаліції він був би не проти прибудувати «регіональний» мезонін і поселити в ньому голів провідних парламентських комітетів, віце-спікерів, а то й кількох міністрів. Які плюси та мінуси альянс ПР—БЮТ—«НУ—НС» дав би основним гравцям і країні та суспільству?

Особисті вигоди

1. Президент, провівши парламентську кампанію у клопотах, пов’язаних із агітацією за одну політсилу, отримав би можливість позиціюватися як «збирач земель». Віктор Ющенко не занадто стурбований тим, що лише три відсотки українців підтримують широку коаліцію. Розчарування помаранчевого електорату він вважав би тимчасовим, а роль лідера загальнонаціонального примирення — дуже перспективною з погляду боротьби за другий термін.

Миротворча місія у стосунках між спікером та прем’єром, внутрішньокоаліційне протистояння яких стало б основною лінією напруги, нагадала б про те, що Ющенко — арбітр нації. Вдало позиціювавшись, він став би тримачем усіх позитивів коаліційної роботи, закріпивши негативи за відповідальними за парламентську і кабмінівську ділянки, що досить важливо напередодні президентських виборів.

2. Коаліція, що має жирний запас голосів, дозволила б президентові отримати свободу маневру стосовно ухвалення тих чи інших законів. Бо в рамках широкої коаліції можливі, як мінімум, три чисті комбінації, які забезпечать просту більшість голосів у парламенті.

3. Юлії Тимошенко як прем’єр-міністрові потрійний альянс дав би можливість чітко вказати електоратові, хто не дозволив їй реалізувати передвиборні обіцянки. У помаранчевій коаліції такої багатої можливості в неї не буде.

4. Віктору Януковичу широка коаліція дозволила б залишитися біля одного з владних стерен. Для людини, котра пережила 2005-й — рік безвладдя, це подарунок долі. Причетність до влади дасть можливість Віктору Федоровичу реалізувати свою мету — конвертувати накопичене за багато років у власність та бізнес.

Особисті втрати

1. У разі створення коаліції «на трьох» реакція електорату переважно буде негативною, а це означає, що кожен із лідерів втратить ту чи іншу його частину. Повернути й наростити її можна буде лише ефективною роботою «трійки» опонентів. Українська історія має мізерну кількість прикладів дотримання домовленостей, колосальний досвід політичних зрад і повну відсутність системи гарантій виконання досягнутих домовленостей. Тож на успіх спільної роботи цих людей розраховувати навряд чи варто. Тільки велике потрясіння (не дай Боже!) примусить їх поставити наріжним каменем інтереси країни.

2. Віктор Ющенко як ініціатор коаліції у форматі трьох зазнає найсильнішого удару по рейтингу. Оговтатися від цього вибору в електоральному плані він зможе: по-перше, в разі успіху коаліції, що дуже проблематично, беручи до уваги людський матеріал її складників; по-друге, якщо його роботу супроводжуватимуть високопрофесійні політтехнологи. Убога передвиборна кампанія «Нашої України», а точніше – старт президентської кампанії, у виконанні заморсь­ких технологів і вітчизняних штабістів примушують дуже засумніватися в можливості забезпечення дієвого й технічного піару президента. Втім, остання кампанія стала логічним продовженням безбарвної політики Банкової.

3. Юлія Тимошенко, погоджуючись на коаліцію «трьох», розмиває власну, зрозумілу для електорату, політичну ідентифікацію. При домінуванні мети 2009 року Юлія Володимирівна не може собі дозволити таку похибку.

4. Віктор Янукович втрачає роль реального лідера. У часи прем’єрства численні опитування (як кількісні, так і якісні) називали його найвпливовішою постаттю у країні. Пересідаючи у спікерське крісло, він стає лише одним із трьох; асоціює себе з відповідальністю за найменш популярний у суспільстві інститут влади — парламент; випускає реальні віжки правління в економіці; стає менш цікавим для тих членів та груп у його фракції, котрі мирилися з лідером Януковичем через бізнес-необхідність.

Суспільні вигоди

1. Конституція і правила гри, вироблені й прийняті «великою трійкою», будуть найбільш адекватними їхнім очікуванням, а отже, в Україні зможе почати відновлятися правове поле. Конституція 1996 року не влаштовувала Мороза тією ж мірою, що й Кучму. Проте вона на час дії тієї еліти стала живучим, загальновизнаним компромісом. Зрозуміло, Конституція не пишеться під тимчасові еліти, але ж і ті, хто її пише, здебільшого, елітою називаються номінально… У кожному іншому форматі прийняття Конституції потребуватиме нецивілізованих методів добування голосів, яких бракує, а головне, прийнятий документ не буде компромісом основних політичних сил, що знову вагома частина політикуму сприйматиме як насильство, яке встановлює чужі йому правила гри.

2. Будь-яка коаліція, крім такої, що складається з ПР, БЮТ і «НУ—НС», не в змозі провести назрілий комплекс конче потрібних популярних і непопулярних реформ. Вибори 2009 року маячать на обрії як знак глухого кута у їх проведенні. Коаліції в іншому форматі будуть стурбовані в ліпшому разі лише реалізацією популярних у суспільстві кроків, спроможних дати результат до години «Ч». Якщо ж ситуація вимагатиме (а вона цього вимагає вже нині) прийняття непопулярних рішень, здатних не до 2009 року, а пізніше дати «плюс», то такі кроки ніхто не робитиме, оскільки політична сила, яка перебуває в опозиції й налаштована брати участь у президентських виборах, дістане потужну фору. Отже, проведення комплексу реформ, з якими держава затрималася якщо не на десять, то на два з половиною роки точно, можливе лише при поділі політичних ризиків на трьох.

3. У коаліції ПР – БЮТ — «НУ—НС» є більше шансів зберегти або раціонально розпорядитися національним майном. Атмосфера недовіри, яка неминуче буде між представниками таборів коаліції, змусить відповідальних осіб приймати більш обережні й зважені рішення. Обмін першими заступниками в усіх міністерствах і правоохоронних органах, можливо, утруднить їхню роботу, але є шанс, що зупинить тихий і непереможний дерибан.

Утім, чесно кажучи, не слід забувати й про приклад тендерного бізнесу, який став політично багатонаціональним. У цьому контексті не має ваги, представники якої політичної сили тримали контрольний пакет, а якої — міноритарний, а хто просто сидів на багатій зарплаті. Важливо інше — у всіх трьох політичних силах згодом знайшлися люди, які не змирилися й розгорнули привселюдну боротьбу проти діючої системи.

Суспільні втрати

1. При «міркуванні на трьох» влада позбавляється сильної опозиції, а суспільство втрачає ефективного контролера за діями влади. Втім, із погляду реалізації класичних функцій опозиції, Україна ніколи не мала ефективного контролера й виробника альтернативних рішень. Вона задовольнялася критиком — більш яскравим або менш яскравим. Але комуністи й Блок Литвина, які залишаються за такого розкладу в опозиції, навіть на цю роль не тягнуть. Реальна опозиція перебуватиме всередині влади. За прикладом Росії, де окремі угруповання стежать одне за одним й активно вставляють палиці в колеса конкуруючих внутрівладних команд. Різниця в тому, що в Росії є один лідер, а в коаліції їх буде три... Та й потім, сама російська ситуація дуже складно комутується з уявленнями про цивілізований і демократичний шлях розвитку. Думаюча й вільна частина російського суспільства, хай це й здасться комусь дивним, висловлює захоплення з приводу нашого гуляй-поля. Так монументальні пам’ятники заздрять живим і безтурботним перехожим...

2. Цей момент може бути як позитивним, так і негативним. Увесь великий бізнес країни боїться прем’єрства Тимошенко. Майже весь великий бізнес країни боїться альянсу Ющенка й Януковича з варіантом «теплої ванни для президента». Весь великий бізнес, незалежно від кольору, боїться реприватизації, а також концентрації влади в одних руках після ревізії Конституції. Тристороння коаліція, навіть із прем’єрством Юлії Володимирівни, розмах дій якої буде обмежений, найбільше влаштовує великий і дуже великий капітал. Якщо коаліція ПР – БЮТ — «НУ—НС» стимулюватиме паростки соціальної відповідальності, які пробиваються у великому бізнесі вже нині, то «плюси» є: робочі місця, зростання бюджету, якісний податковий кодекс, судова реформа, інтенсивний розвиток бізнес-сектора, приплив інвестицій. Якщо ж основою дії коаліції стане розподіл сфер мародерства між трьома політичними силами, основу яких становлять бізнесмени, то це обертається для країни катастрофічним стрибком назад.

3. Об’єднання трьох опонентів неминуче призведе до деморалізації й розчарування електорату. Люди, які віддали голос за політтехнологічний продукт, дуже вірять, що в жилах трьох політичних сил тече кров різної групи. Розчарування й апатія, межі котрих, з огляду на явку, ще не досягнуто, можуть виявитися досить масовими. Правда, з другого боку, створення такої коаліції стало б Юр’євим днем для представників електоральних груп, які й не думали шукати інших лідерів. Відкриття електоральних шлюзів створило б умову для перетікання голосів і, можливо, для появи нових лідерів і початку формування інших політичних проектів.

До 2009 року кожний натяк, навіть контурний, на появу потенційного конкурента «велика трійка» випалюватиме на корені. Причому спільно й у єдиному пориві. Вони не знають, куди ведуть країну, але вони добре знають, куди самі хочуть прийти...

Маючи справу не тільки з теорією, але й з практикою вітчизняного політичного життя, на жаль, можемо констатувати: цілі лідерів пов’язані з 2009 роком; мала питома вага інтелекту й громадянськості в списках трьох політичних сил; брак чіткого розуміння стратегії розвитку країни; неможливість провести інтелектуальні, мозкові штурми й дискусії у партіях і блоках, до того ж скованих імперативним мандатом, гарантують провал «коаліції трьох». При об’єктивно-кричущій потребі такої коаліції, суб’єктивний чинник, безсумнівно, перетворить її роботу не на «папський конклав», який після дуже складного пошуку компромісу таки дає пастві позитивний результат, а на кімнату з дюжиною замкнених котів, результатом роботи яких стане розбитий посуд, порвані фіранки, шпалери й... жодних кошенят.

Коаліція Партія регіонів — «НУ—НС» (247 голосів)

З погляду вірогідності цей варіант створення більшості поступається лише коаліції у форматі БЮТ—«НУ—НС». Такий розвиток подій відповідає не тільки інтересам регіоналів. У разі створення такого союзу, певну користь сподівається мати й Віктор Ющенко. Причому прибічників у нього не так мало, як це може здатися сторонньому спостерігачеві. Активний пошук точок дотику між «донами» і Банковою розпочався ще до дня виборів. За нашими відомостями, через Віктора Балогу конкретні пропозиції регіоналів були передані Ющенку на минулому тижні. Владу пропонували поділити навпіл. Обговорення умов відбулося в п’ятницю. На чому зійшлися Віктор Андрійович і Віктор Федорович і на чому розсталися, достеменно невідомо. Не думаємо, що процес переговорів завершено. Однак те, що вони загальмували, — факт. Сталося це багато в чому через активний опір політиків, обраних за списками блоку «НУ—НС». Свою незгоду не раз висловлювали формальні лідери об’єднання — вождь «самбістів» Юрій Лу­ценко і провідник «НУ» В’ячеслав Кириленко. Учора 40 із 72 майбутніх помаранчевих депутатів поставили свої автографи під зверненням до Ющенка, в якому зажадали покласти край політичним зносинам із синьо-білими.

Особисті вигоди

1. Розпочнімо з глибоко особистого. Альянс із «донцями» рятує Віктора Андрійовича від потреби вносити кандидатуру Юлії Тимошенко на пост прем’єра. До якої міри Ющенко не хоче цього робити, знає лише він.

2. Плюс для Ющенка. У переговорах із Тимошенко йому було відведено, по суті, уготовано роль «молодшого партнера». У спілкуванні з Януковичем із братією він може почуватися господарем становища. Він без них може сформувати коаліцію, вони без нього — точно ні. Отже, вони мають у ньому потребу, а не він у них.

Уточнимо, так думає (наскільки можна судити) сам Ющенко. Він переконаний, що диктуватиме безрозмірні умови. Та ми не впевнені, що «дони» йому це дозволили б. У владу вони, безумовно, хочуть, поза нею себе не мислять. Та наївно було б думати, що вони так легко погодяться на вимоги гаранта віддати під його контроль не тільки СБУ і ГПУ, а й МВС. А також пожертвують прем’єрськими амбіціями Януковича. Його В.А. не хоче бачити главою Кабміну ну, може, трохи менше, ніж Тимошенко.

3. Існує і стратегічна мета. Союз з регіоналами, із погляду президента, дарує йому титул збирача земель. Скоріш за все, «швидкозшивачем» України глава держави вважатиметься лише в межах вулиці Банкової — відповідно до недавніх досліджень Центру Разумкова, блок «непримиренних однодумців» підтримує тільки 3% населення. Віктор Андрійович, здається, вважає інакше. Зважаючи на все, він щиро вірить: виступивши об’єднувачем країни, він відновить свої позиції на Заході та здобуде прибічників на Сході. Це, своєю чергою, нібито дозволить йому стати головним претендентом на перемогу в 2009-му. Коментувати таку версію не станемо.

Припустімо, із президентством не складеться. Легко передбачити, що невладне безбідне та комфортне майбутнє «донці» забезпечать Віктору Андрійовичу легше та охочіше, ніж Юлія Володимирівна. Крім того, оточення Ющенка легше знаходить спільну мову з верхівкою «Регіонів», ніж із конфідентами Тимошенко.

4. Своєю чергою, «вкладники» ПР у разі створення коаліції з «НУ—НС» можуть жити та працювати без побоювання. Контролювати та обмежувати їх не буде кому і для чого. Домовленості, які досягнуть у цьому разі, будуть виключно кулуарними, втрутитися в них не зможе ніхто. Впливові регіонали зможуть позбутися безлічі фобій — від підсвідомого страху перед малоймовірними репресіями до цілком реальних побоювань реприватизації.

5. Істотним плюсом для ПР є те, що президентського вето «дони» можуть більше не боятися.

Прем’єрству Януковича (якщо Ющенко на нього погодиться) досить довго нічого не загрожуватиме. Він може стати першим прем’єром-довгожителем. За такого формату коаліції, всупереч поширеній думці, він може виявитися надзвичайно зручним главою уряду і для Ахметова, і для Ющенка.

6. У разі парламентського об’єднання «НУ—НС» і «Регіонів» вплив Януковича впаде, вага Ахметова напевно зросте. Виходить, бізнесменові такий політичний проект, безумовно, вигідний.

Особисті втрати

1. Віктор Андрійович думає інакше, але, найшвидше, про реальну довіру до нього як до політика він може забути надовго. Можливо, назавжди. Навіть у Закарпатті.

2. У тому, що критика на його адресу з боку Тимошенко буде нещадною, можна не сумніватися. Союз Ющенка з «Регіонами» — плюс для Юлії Володимирівни, в якої не буде більше резонів обмежувати себе в словах і вчинках.

3. Ймовірно, що президент втратить не тільки ситуативного політичного союзника та підтримку електорату, а й частину фракції. Тих, хто з різних причин не захоче трудитися в одній команді з «донами», може набратися чимало.

Це відіб’ється не тільки на репутації Ющенка (котра і так виявиться підмоченою), а й на чисельності коаліції. Вербування неофітів потребуватиме часу, коштів і сил. Знову-таки — усі на уклін до Володимира Михайловича.

4. З проблемами зіштовхнуться і регіонали. Вважають, що їхній електорат більш терпимо ставиться до політичних кульбітів своїх кумирів. Та в цьому разі якась частина може того, що сталося, й не зрозуміти. А якась — і відверто обуритися.

«Донцям» доведеться ділитися владою, а вони цього не люблять і не вміють. Їм доведеться, якщо так постане питання, передати в чужі руки контроль над усіма силовиками.

Коли казати про проблеми цілком конкретних осіб, то, не виключено, що Янукович розпрощається з мрією про президентство. Не лише тому, що союз із недавніми ворогами вдарить по його авторитету. А й тому, що одна з умов Банкової формулюється в такий спосіб: коаліція в обмін на підтримку Ющенка на президентських виборах.

Хоча... Малоймовірно, що «дони» на це погодяться. А коли пообіцяють, то навряд чи обіцянки своєї дотримають. Легенди про «донецьке слово» не раз розбивалися об бувальщину про «донецьку справу». Зовсім неймовірно, що подібна допомога, коли її й буде подано, допоможе Ющенку обратися на другий термін.

Суспільні вигоди

1. Підсумуйте обіцянки БЮТ і «НУ—НС». Проробіть таку саму операцію з передвиборними деклараціями «НУ—НС» і ПР. Порівняйте. Що вийшло? Правильно, друга сума дещо скромніша.

Отже, у цього союзу вищі шанси реалізувати бодай малу дещицю записаного в програмах. У певному сенсі коаліція колишніх ворогів приречена давати хоч якийсь результат. У неї будуть для цього і ресурси, і бажання. Якщо результату не буде, важко буде заповнити природні електоральні втрати. Не домігшись бодай якихось успіхів, і Ющенко, і Янукович прискорять свій відхід із політичної авансцени. Вони цього не можуть не розуміти.

2. Політичний союз вужа з їжаком дехто називає корисним ще й тому, що він створює принаймні видимість зшивання країни. Сама країна це навряд чи відчує, але за її межами це можуть розцінити як добрий знак.

У разі виникнення союзу помаранчевих і синьо-білих майже напевно не порушуватимуться питання, які загострюють протистояння в країні. Про референдуми з двомовності та позаблоковий статус можна буде на якийсь час забути.

З’явиться надія, що країна все-таки достойно зустріне Євро-2012. Зникне привід тягти шкуру невбитого ведмедя в різні боки.

Суспільні втрати

Перша, і дуже серйозна. Дезорієнтація електорату. У значної частини виборців по всій країні, по суті, зруйнується система політичних координат.

2. Не менш істотний мінус. Така коаліція реальних системних реформ ніколи не проведе. Перетворення матимуть урізаний, кастрований характер. Передусім у союзі ПР—«НУ—НС» зацікавлені ті, хто хоче або зберегти, або збільшити капітали. Навіщо їм реформи?

3. Домовленість між основними елітами країни неможлива — Тимошенко на компроміс з такою коаліцією не піде. Та й вони до співробітництва її не запросять. Конституційні зміни навряд чи можливі, а якщо й відбудуться, матимуть суб’єктивний характер. А очевидна неучасть у процесі БЮТ і виборців, які стоять за ним, означатиме, що реформа Основного Закону не цілком легітимна із суспільного погляду. І знову виникне бажання її переглянути.

4. Імітація «зшивання» країни, із погляду суспільства, гірша, ніж констатація розколу. Тверезий погляд на проблеми позбавляє ілюзій. А від них Україна останнім часом страждає не менше, ніж від дурнів і доріг.

Коаліція ПР—БЮТ (331 голос)

Формалізована коаліція цих двох політичних сил неможлива. Ні Юлія Тимошенко, ні Віктор Янукович, за якими найближчим часом будуть закріплені ролі лідерів у цілком ймовірному біполярному політустрої України, в офіційному союзі не зацікавлені. Понад те, акціонери Януковича не зацікавлені й у двополюсному політустрої. Тому що не хочуть залишатися сам на сам із Юлією Володимирівною. Їм потрібний «прошарок», третій гравець. Котрим на сьогоднішній день є президент.

Формат коаліції ПР—БЮТ навіть не обговорюється. Проте це не заважає самим лідерам та їхнім представникам проводити спорадичні переговори, результатом яких уже ставали та можуть стати спільні ключові голосування в Раді.

Обмежена за кількістю коаліція, яка буде створена в парламенті, важлива з погляду формування виконавчої влади, президії та керівництва Ради, визначення долі генпрокурора і глави СБУ. Однак життя не закінчується кадровим перерозподілом, воно тільки розпочинається, коли в місто заходять гусари. Надто товстий наліт особистих образ, надто ненадійні деякі члени списків, надто велика недовіра між основними гравцями майбутньої коаліції. Всі ці «надто» дають підстави для сумнівів в ефективності роботи будь-якої формальної коаліції в Раді. Саме тому ще невідомо, які коаліції більш суттєво впливатимуть на життя країни та ухвалювані рішення — формальні чи неформальні. Виникнення останніх, безумовно, ситуативне, але продумане, залишатиме дуже помітний слід на тілі української політики. Наприклад, такий, як залишило подолання президентського вето на закон про Кабмін.

Намагаючись заглянути вперед, ніхто не зможе дати гарантії щодо неможливості укладення тимчасового альянсу між БЮТ і «Регіонами» для прийняття, наприклад, нової Конституції. Хтось може гарантувати, що ця Конституція не скасує посаду президента в країні? Адже «Регіони» зацікавлені в Ющенку сьогодні, коли розраховують зберегти за собою ключові позиції у виконавчій владі. Чому вигук «тож не діставайся ти нікому!» не може стати згодом дірочкою, через яку вийде пара? А коли зважити, що попередні переговори стосовно цього ще до закінчення виборчої кампанії велися (адже й Тимошенко, і Янукович розуміли, що Ющенко не палає бажанням їх обох бачити на чолі уряду)... А коли зважити, що ніщо так не роз’єднує, як спільна робота, нехай і в помаранчевій коаліції... А коли зважити, що без президента повноваження «канцлера» стануть куди більш виразними й широкими (навіть якщо ними поділитися з парламентом), то стає зрозуміло: можливість тимчасових неформальних коаліцій виключати не варто. Зауважимо, що в чистому вигляді конституційну більшість у парламенті можуть забезпечити тільки дві фракції — Тимо­шенко та Януковича.

Утім, точно так само, як не варто виключати й ситуативні голосування «НУ» і ПР. Наприклад, зі скасування мораторію на продаж землі. Чи з питання зміни системи держзакупівель.

Словом, якщо в парламенті V скликання діяла картельна (ідеологічно неблизька та побудована на диктаті однієї політичної сили) коаліція і лише іноді виникали ситуаційні альянси, то в парламенті VI скликання перспектива виникнення та втручання в процес неформальних коаліцій може стати дуже впливовим чинником.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №27, 13 липня-19 липня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво