Непроханий гість кращий за Березовського

Знаменитий британський troublemaker і біженець Платон Єлєнін, більше відомий світові як російський опальний олігарх Борис Березовський, виконав свою обіцянку й уже спакував валізи для поїздки до Києва. Про те, що він-таки приїде в українську столицю, було відомо давно. Але ніхто не думав, що все станеться так швидко і Платон Єлєнін попросить українську візу вже на початку місяця, явно розраховуючи опинитися в Києві 19 березня, в один час із президентом Росії Володимиром Путіним. Уже те, що Березовський почав робити формальні кроки для приїзду в Київ, створило дражливу ситуацію для України. «Дражливість» у тому, що українські чиновники не дійшли згоди, впускати Березовського в країну чи ні, і, якщо він усе-таки опиниться в Україні, чи віддавати Росії, де проти олігарха порушено кримінальну справу.

Ще два місяці тому співробітники консульства України в Лондоні дали зрозуміти адвокатам Березовського, що його звернення за візою було б небажаним. Подібну відповідь, за нашими даними, отримав і Володимир Гусинський, який так само свого часу намагався бути корисним українській опозиції. Та з ним контакти в лідерів «Сили народу» не склалися. А з Березовським склалися. Посередником у цьому питанні після Саакашвілі, Жванії, Безсмертного та Тимошенко виступив Олександр Волков, провівши з опальним російським олігархом кілька зустрічей на нейтральній території — одній з країн Близького Сходу. У результаті підтримка Березовського, надана опозиції в найскладніший період, виявилася дуже суттєвою та доречною. На сьогоднішній день ця обставина є чинником, який не дозволяє закрити перед носом БАБа хвіртку в українському кордоні. І річ не стільки в подяці, яку відчувають нові лідери країни, скільки, можливо, у небезпідставних побоюваннях, пов’язаних із «специфічною» охайністю, яку виявляє їхній союзник стосовно багатьох своїх колишніх партнерів. Борис Абрамович уміє при необхідності доказово виносити з хати сміття...

Тільки повідомивши про своє бажання приїхати до Києва, Березовський почав випробовувати українську владу на зрілість. Упевненість у цій демократичності дозволила йому заявити, що він обов’язково приїде, і, можливо, навіть оселиться тут надовго. Адже Лондон далеко, а Березовському хотілося бути ближче до Росії, де, на його думку, назрівають революційні зміни на кшталт українських. В інтерв’ю «Главреду» 11 березня він сказав: «Я не хочу говорити про третю російську революцію, хочу лише сказати, що вона, безумовно, відбудеться. І станеться це найближчим часом». Те, що Україна у планах Березовського може виявитись ідеальним плацдармом для експорту революційних настроїв, засвідчує заява одного з організаторів російського молодіжного руху «Пора!» Андрія Сидельникова. На прес-конференції в Києві він заявив про намір створити з Михайла Касьянова російського Ющенка. Цікаво, що про плани російської опозиції, яка окопалася в Україні , Касьянов сам ще не відає. Зате, зізнавався пан Сидельников, він підтримує особисті стосунки з Борисом Березовським, бо «в нас схожі погляди на стан справ у країні». І хай навіть Березовський жодного стосунку до російської «Пори!» не має, метою цієї організації заявлено просвітительську діяльність, спрямовану на розвінчування «месіанського образу» президента Путіна та зміну його «авторитарного політичного режиму». Втім, сайт організації (//www.pora.tk/) зустрічає відвідувачів свастикою й далі надає доступ до матеріалів (причому явно не приємних для лідерів помаранчевої революції в Україні), які відповідають цій символіці. Днями і Видавничий дім «Коммерсантъ» оголосив про плани повернутися зі своїм виданням на український ринок.

Сам Борис Абрамович про далекосяжні плани в Україні говорить неохоче і, напевно, щоб заспокоїти українців, запевняє: їде «не до влади й не до опозиції» і взагалі щоб відпочивати. А саме, погуляти на території Києво-Печерської лаври й дати інтерв’ю телеканалу. За словами самого Березовського, запрошення приїхати до Києва він отримав від «1+1», який поточного тижня мав намір записати з ним інтерв’ю й навіть оплатити олігархові дорогу. Зупинитися Березовський планує в депутата Олександра Волкова. І взагалі, з юридичного погляду, Березовський не розуміє, які є причини не приїхати в Україну з приватним візитом.

«У політичному житті брати участь точно ніяких планів немає, а стосовно бізнесу, то на сьогодні в Україні в мене немає ніякого бізнесу, а буде чи ні — стане зрозуміло після того, як я розберуся в тому, що там відбувається», — сказав БАБ в інтерв’ю «Главреду». І практично наступного дня в інтерв’ю Бі-бі-сі заявив, що має намір відкрити в Києві офіс свого «Фонду громадянських свобод» і допомогти українській владі в розслідуванні злочинів старого режиму, уточнивши, що йдеться, зокрема, про вбивство журналіста Георгія Гонгадзе й отруєння Віктора Ющенка.

Проте в Україні рішення про видачу візи британцеві Платону Єлєніну потребує додаткових «міжвідомчих узгоджень». Вони тривають уже більше тижня з метою явно затягнути приїзд олігарха на «після візиту Путіна». Хоча всі дипломати зазначають, що саме з юридичного погляду підстав відмовити Єлєніну у візі немає, але з політичного, мабуть, довелося сильно замислитися. Ну й ще щоб просто розділити відповідальність між кількома відомствами, хоча раніше (за колишнього міністра закордонних справ Костянтина Грищенка) МЗС почувалося досить повноважним, аби самостійно відмовити Єлєніну. А нині дипломати посилаються на певні чи то «моменти», чи то «аспекти» справи Платона Єлєніна, які потребують узгоджень із Мін’юстом, Держкомкордону, МВС. Як відомо, головний правоохоронець Юрій Луценко заявив: Березовському слід відмовити відразу, щоб не опинитися в правовій колізії, коли перед Києвом постане дилема — видати гостя в руки російського правосуддя чи ні. І дати відмову мають дипломати самостійно, вважає Луценко. Проте, з іншого боку, в МЗС підкреслювали, що жодне відомство не знайшло причин для відмови Єлєніну у візі. А керівник Мін’юсту Роман Зварич навіть обґрунтував, чому його не слід піддавати екстрадиції в Росію. Річ у тому, що в україно-російських відносинах це питання ніяк не відрегульоване, і міждержавного договору про передачу осіб, підозрюваних у скоєнні злочинів, не існує. У цій сфері країни будують відносини на основі багатосторонніх правових актів — на конвенціях. Зазначеного випадку стосуються, як мінімум, три з них. По-перше, це Європейська конвенція про екстрадицію від 1957 року, яка діє стосовно і Британії, і Росії, і України. Відповідно до неї, Україна не може видати підозрюваного, якщо існує загроза його життю або переслідування особи базується на політичних мотивах. Крім того, з 11 країнами СНД Україна пов’язана зобов’язаннями, встановленими Мінською конвенцією про правовий захист і правові відносини в цивільних, сімейних та кримінальних справах (від 22.01.1993 р.). Ця конвенція новіша, але і її положення вже відкориговані додатковим Протоколом від 28 березня 1997 року. Своєю чергою, останній діє не для всіх її 12 учасників, а лише для тих шести країн СНД, котрі Протокол ратифікували і, відповідно до статті 83 Конвенції, передали свої ратифікаційні грамоти на збереження в дипозитарій у Мінську. Україна виконала цю процедуру, а Росія, хоч і ратифікувала документ у 2000-му, але грамоту ще не здала. Таким чином, щоб у відносинах із північним сусідом не було плутанини, Київ керується не положеннями Мінської конвенції чи Протоколом, а настановами Європейської конвенції, яка обов’язкова для обох країн і тому пріоритетна. І тут Роман Зварич має рацію на всі сто. Але й це ще не все. За словами заступника міністра закордонних справ Валентина Наливайченка, існує й Конвенція про статус біженців, встановлена в Женеві 28 липня 1951 року. І, відповідно до неї, якщо Великобританія визнає Березовського політичним біженцем, то й Україна, яка також підписала цю конвенцію, повинна вважати його біженцем. А саме так представив себе Платон Єлєнін у проханні на візу. В цьому статусі він не підпадає під «автоматичну» дію Мінської конвенції та Протоколу до неї, вважає Валентин Наливайченко. Отже, і легальних підстав видавати його Росії немає. Ну, майже... Річ у тому, що представники російської Феміди також читають конвенції. І, як зауважив директор департаменту міжнародного права і співробітництва мін’юсту РФ Саак Карапетян, у Женевській конвенції про статус біженців є пункт про те, що статус біженця не може мати «людина, котра скоїла тяжкий злочин неполітичного характеру поза країною, що дала йому захисток, і до того, як вона була допущена в цю країну як біженець». Тобто Росія вважає, що Великобританія 2002 року фактично порушила це положення конвенції, надавши Березовському статус біженця і не узявши до уваги обвинувачення, висунуті проти нього російською прокуратурою. (Тепер їх два: Березовського заочно обвинувачують у злочинах, передбачених частиною 3 статті 159 КК РФ (шахрайство) та частиною 1 статті 286 КК РФ (перевищення посадових повноважень). Є ще відносно недавня кримінальна справа за статтею «Шахрайство за обтяжливих обставин» (ч.3 ст. 147 КК РРФСР)). Для більшої переконливості російська генпрокуратура хотіла «повісити» на Березовського ще й фінансування терористів із Чечні, але цього в Лондонському суді кілька років тому не змогли довести. Справу закрили, і Березовський став біженцем Єлєніним. Цікаво, що з минулої осені Росія оголосила Березовського в міжнародний розшук, але вже, як мінімум, двічі він без якихось наслідків для себе виїжджав у Грузію та Латвію. У четвер грузинська влада знову підтвердила, що Березовський може не остерігаючись приїхати в Тбілісі знову, а Латвія пояснила, що не видала Росії непроханого гостя в лютому, бо «боїться за його долю».

Тут фактично і криється «правова заковика» для Києва — визнати Березовського або злочинцем, або біженцем. Як сказав Валентин Наливайченко: «Саме тому ми ведемо консультації з Міністерством юстиції, саме тому це питання не просте, і ми не можемо відповісти на нього самостійно й від імені одного відомства, але відповідно до законодавства, і міжвідомчі узгодження з усіма міністерствами тривають».

Києву справді найлегше було б відмовити Платону Єлєніну у візі, але тоді Борис Березовський може показати на кордоні свій російський паспорт — документ країни, з якою в України безвізовий режим, і, на свій страх і ризик, не приховувати в Києві, що він саме Березовський. При такому варіанті загроза екстрадиції стає реальнішою, але Березовський, мабуть, сподівається на краще, бо навіть у найгіршому для нього випадку — затримки в Україні — в російських правоохоронців є лише місяць, щоб довести Києву необхідність його екстрадиції.

Зрозуміло, офіційний Київ хотів би опинитися від усієї цієї суперечки якнайдалі і в принципі впустити Березовського, щоб продемонструвати свою демократичність і водночас не насолити Путіну. Мабуть, тому Віктор Ющенко днями відмовився відповідати на запитання про Березовського, сказавши лише, що не хоче змішувати приватний візит із міждержавними відносинами. Проте водночас він попередив: російським «суб’єктам» не слід з’ясовувати свої стосунки на території України. Хоча зі сказаного вище зрозуміло, що таке з’ясування стосунків уже триває і тепер, очевидно, буде складно зробити так, аби Україна опинилася осторонь цієї війни (цього, схоже, найбільше не хоче саме Березовський із товаришами.) Ще складніше українцям буде вийти з зазначеної ситуації з честю. Хоча передусім і Путін, і Березовський — лише два полюси дуже непростої нинішньої російської дійсності, а Росія, в будь-якому разі і в усіх своїх проявах, як добрих, так і лихих, продовжуватиме впливати на Україну.