Немає такої мети, яку б не виправдали солідні кошти - Політика - dt.ua

Немає такої мети, яку б не виправдали солідні кошти

6 березня, 2009, 17:35 Роздрукувати Випуск №8, 6 березня-13 березня

Влада витікає крізь пальці, і через це стискаються кулаки. Втративши повагу до себе, держава черго...

Мабуть, єдине, що особисто мене здивувало в історії протистояння НАК «Нафтогаз» і СБУ, то це стримана поведінка міністра МВС. Політичний підтекст напіввоєнних дій, забезпечений наявністю контролю прем’єра і президента над різними силовими структурами, навіває стійкі асоціації з 2007 роком та подіями навколо Генпрокуратури. Гвардійці кардинала і мушкетери короля — чистота жанру передбачала впевнене проникнення Юрія Луценка в будинок «Нафтогазу» з наміром захистити працівників від свавілля спецназівців із СБУ. Але цього не сталося. МВС обмежилося взяттям НАКу під охорону, а працівників компанії взяли під захист депутати БЮТ. В іншому — нічого дивного. Ще й не таке буде. Влада витікає крізь пальці, і через це стискаються кулаки. Втративши повагу до себе, держава черговий раз дала можливість: країні — переконатися, що багатьом із тих, хто при владі, не до неї, а світовій спільноті — метнутися до батарей, щоб перевірити, чи теплі вони ще.

Деякі ЗМІ поспішили представити боротьбу за 11 млрд. кубометрів газу як бій між Тимошенко і Ющенком за свої комерційні інтереси. Мабуть, це не так. У цій війні прем’єр, з одного боку, відстоює інтереси державні, з іншого — свої політичні. Президент, з одного боку, бореться за чистоту правових підходів і недоторканність приватної власності, а з іншого — за «вонючий газ» Дмитра Фірташа, з яким зустрічається значно частіше, ніж із будь-яким міністром.

Фото: PHL
 
Фото: PHL

Газові угоди, привезені Юлією Тимошенко з Москви в січні нинішнього року, були сплетені з ряду поступок і двох очевидних плюсів. До останнього належала 20-відсоткова знижка на ціну газу 2009 року і переуступка НАКу боргу РУЕ перед «Газпромом» у вигляді 11 млрд. кубометрів газу, що перебуває в українських сховищах. (Саме цей газ хотіла заарештувати в «Укртрансгазі» СБУ, ґрунтуючись на власній постанові під назвою «Про забезпечення можливого в майбутньому цивільного позову у кримінальній справі».)

Ціна цього газу становила 153,8 дол. за тисячу кубометрів. Тоді як середньорічна ціна російського блакитного палива у 2009 р. становитиме для України майже 229 дол. Оскільки для забезпечення транзиту російського газу в Європу Україна має спалити від 6 до 7 млрд. кубів, використання дешевого технічного газу стане істотною підмогою для дірявого бюджету НАК «Нафтогаз». Іншою частиною дешевого газу, за словами Юлії Ти­мошенко, вона має намір «бодяжити» ціну газу на внутрішньому ринку. Інакше на споживачів, у тому числі й на населення, доведеться неминуче покласти повною мірою компенсацію за підвищену ціну. Таким чином, борючись за перехід газу «РосУкрЕнерго» до НАКу, Тимошенко бореться за інтереси НАК «Нафтогаз» і, як наслідок, — за інтереси споживачів. Розмит­нення газу — а на сьогодні його «пройшли» понад 6 млрд. кубів — відбувається на НАК, а не на «ліві» структури, у зв’язку з чим комерційний інтерес прем’єра в цій оборудці не простежується.

А ось політичні інтереси — на виду. По-перше, підвищення ціни на газ досить чутливе як для економіки країни, що впала в кризу, так і для населення, яке перебуває там же. Розуміючи це, Тимошенко намагається зробити все можливе, аби максимально довго утримувати встановлені ціни на газ. Обтяжена політичною відповідальністю за все, що відбувається в економіці країни, прем’єр розуміє: ще один перегляд цін у бік підвищення може завдати відчутного додаткового удару по її «пораненому» рейтингу. Ось і намагається цього не допустити.

По-друге, про що Тимошенко сказала відкрито, — капітал «РосУкрЕнерго» може бути використаний у проведенні президентської кампанії трьома її конкурентами — Віктором Ющенком, Віктором Януковичем, а про Арсенія Петровича нічого не говоритимемо, оскільки він сам про себе все в будь-який момент на «Інтері» розповісти зможе. Безумовно, для кожного зі згаданих політиків відсутність підтримки Фірташа не смертельна, але відчутна — безумовно. Для Віктора Ющенка це найбільший лобістський проект за історію його президентства. Саме він благословив захід «РосУкрЕнерго» на український ринок 2006 року. Саме він заплющив очі і дозволив лояльному до РУЕ менеджменту взяти під контроль усі основні фінансові потоки НАК «Нафтогаз». Саме він, за словами прем’єрів Росії й України, 31 грудня не дав реалізувати домовленості, які передбачали витіснення «РосУкрЕнерго» зі схеми поставок газу в Україну. Саме він перетворив лояльні до нього органи — прокуратуру, СБУ і почасти РНБО — на засіб захисту інтересів РУЕ.

Батьки-засновники «РосУкрЕнерго» — Кучма і Путін, — вочевидь, і уявити собі не могли, що в долонях Віктора Андрійовича компанія, котра стартувала з двох стільців і столів, дістанеться зіц-голові, який уже через кілька років отримає можливість купувати заводи, канали, облгази, політиків першого ряду, правоохоронців тощо.

На думку одного з керівників НАК «Нафтогаз», через неможливість реалізувати в Європі відібрані у компанії «РосУкрЕнерго» 11 млрд. кубів, РУЕ може недоотримати від 2,5 до 3,5 млрд. дол. Оскільки ж домовленості між Тимошенко і Путіним виключили «РосУкрЕнерго» зі схеми поставки азіатського газу в Україну і Європу, то в цілому можна говорити про п’ятимільярдні втрати. Є за що боротися?

Ось, очевидно, і Віктор Федо­рович так вважає. Гостра форма конфлікту між командами Ах­метова—Колеснікова і Фірта­ша—Льовочкіна була не вилікувана, а залікована публічним проханням вибачення Сергія Льовочкіна в однопартійців. Батьки-засновники Партії регіонів відстояли свій вплив і місце в партії, але ще більше віддалилися від її лідера. На сьогодні команда Дмитра Фірташа має значно тісніший контакт із Януковичем, аніж коман­да Ахметова. І, відповідно, на його особисту стратегію має значно більше впливу. Безперечно, саме ця команда для Януковича могла б стати альтернативою ахметовській у питанні забезпечення ресурсу президентських виборів. Проте якщо газ не буде повернуто компанії «РосУкрЕнерго», то з ресурсом може статися напряг. Можливо, саме тому Віктора Януковича й не турбує той факт, що саме за зверненням та інформацією депутатів фракції ПР Тадієва і Новикової (сестри Сергія Льовочкіна) СБУ й порушила кримінальну справу за невластивою Службі статтею. Може, тому таку пасивну позицію в конфлікті займає і генеральний прокурор Олександр Медведько. Не в зимову ж сплячку впав близький друг Віктора Фе­доровича. У світлі всього переліченого вище немає потреби пояснювати, чому Інна Богослов­ська виступає від імені слідчої комісії з газу, при тому що жодного рішення комісія ще не приймала. Як, утім, немає потреби пояснювати, чому Інна Германівна була запрошена на знамените засідання РНБО з газу, а, наприклад, голова такої ж слідчої комісії Ко­новалюк не удостоївся свого часу честі виступати на РНБО з питан­ня про Грузію... Я так розумію, що Віктор Федоро­вич просто на ресурс і підтримку «Укрспецекспорту» не розраховує?

Що стосується Служби безпеки, то, власне, яка різниця, на кого вона працює — на Ющенка з Фірташем чи на Тимошенко з Губським і Медведчуком? Працювати там уже майже нікому, бо людей, які поєднують професіоналізм із самоповагою і кодексом честі, у Конторі залишилося як кіт наплакав. А ось відпрацьовувати є кому — здібних багато. Жахлива депрофесіоналізація і деінтелектуалізація, що сталися з більшістю органів влади в країні, не зачепили Службу безпеки, а накрили її. У результаті покликана бути осередком інтелекту структура перетворилася на мікроскоп для забивання політичних цвяхів. Втім, на кожного боксера є дошка від паркану — маючи серйозний вплив на судову систему, прем’єр непогано дає здачі опонентам: шальками терезів Феміди — по вухах. Через два з половиною роки Служба безпеки отримала легітимного голову. Вчора ним став Валентин Наливайченко, який весь цей час виконував обов’язки голови Служби. Він був не найбільш довіреною особою Банкової у Службі, але, звісно, і не чужий їй. Вносячи кандидатуру голови СБУ на вимогу парламенту, Вік­тор Ющенко, можливо, розрахову­вав, що на тлі подій у «Нафтогазі» його кандидатура не пройде. Адже бютівці були налаштовані дуже агресивно: Андрій Ко­жемякін заявляв про неможли­вість голосування за кандидатуру Наливайченка; не приймав його призначення Андрій Порт­нов; а депутатський запит Валерія Писаренка до прези­дента з вимогою негайно звільнити Валентина Наливайченка і Валерія Хорошковського із займаних посад в СБУ отримав у залі підтримку трьох чвертей депкорпусу. Ну і?..

Ніч переговорів, зважувань, відновлення пам’яті про колишню дружбу, аналіз і відторгнення альтернативних кандидатур, які міг би запропонувати президент у разі незатвердження Наливайченка (а це — голова служби зовнішньої розвідки Микола Маломуж, бізнес-партнер Дмитра Фірташа — Валерій Хорошковський, колишній заступник голови СБУ Микола Куркін), сформували рішення прем’єра, і Тимошенко дала відмашку підтримати кандидатуру Наливайченка. Очевидно, Юлія Володимирівна вирішила, що Валентин Олександрович впорається з роллю Труффальдіно з Володимирської. Але, по-перше, нам з вами що від цього? Людина, змушена бути слугою двох панів, навряд чи зможе стати слугою 46 мільйонів. По-друге, не вирішить це кардинально і проблем прем’єр-міністра. Навіть у разі закриття чи пом’якшення протистояння на лінії фронту з СБУ в тилу в Тимошенко справи не кращі. Виступаючи на фракції «НУ—НС», Юлія Тимошенко визнала давно для всіх очевидне, повідомивши, що частина міністрів сидить на корупційних схемах, а інша частина робить те саме, але при цьому ще й свідомо шкодить державі (тобто працює на Ющенка, котрий неодноразово в розмовах із представниками фракцій ділився думкою: скоріше б уже все завалилося, щоб її під собою придавити).

А розрахунок на ротацію уряду поки що не підкріплюється потрібною кількістю голосів у сесійному залі. Вже й кандидатури здебільшого визначено — крісло в Мін’юсті очікує Шемчука або Мусіяку, у Мінкульті — Яковину, але швидше Богуцького, МНС — Короля або Немилостивого, Мінмолодьспорту — Черниша, у Мінфіні — Ярошенка, Мінвугілля — Клименка, віце-прем’єрські посади — Порошенка і Тігіпка. Гайдука теж очікує віце-прем’єр­ське крісло, але Ігор Коломойський його там не чекає. У зв’язку із чим перспективи Віталія Анатолійовича з кожним днем стають дедалі туманнішими.

На цілісну ротацію коаліції не вистачає голосів. Комуністи готові підтримати кандидатів на Мін’юст, Мінкульт і, можливо, віце-прем’єрів. Стосовно інших — кривляться і поки що відмовляються. Утримувати коаліцію стає дедалі складніше, тому прем’єр намагається задовольняти кадрові апетити призначеннями дрібнішими. Та й тут не все так просто. Наприклад, цього тижня Юлія Тимошенко намагалася змінити главу «Укртранс­газу». Поміняти пана Марчука, котрий очолював цю структуру в період легендарного забезпечення реверсного руху газу, не дало керівництво самого НАК «Нафтогаз». Питання для верхівки НАКу навіть не в тому, що реверс — заслуга Марчука, оскільки його плечі, підставлені під нашу ГТС, були не головними. І, можливо, навіть не в тому, що нинішній керівник «Укртрансгазу» дуже близький якщо не до «рук, які нічого не крали», то вже точно до «родича, який нічого не брав». Питання в тому, що замінити керівника «Укртрансгазу» прем’єр хотіла паном Єфименком, долею котрого дуже переймався депутат-литвинівець Шаров. А Олег Дубина, котрий досі залишається головою НАК «Нафтогаз», звільнення пана Єфименка зі структур компанії сприймав свого часу як особисту кадрову перемогу. Насправді ж питання, схоже, в одному: хто напередодні президентських, і, можливо, дострокових парламентських виборів здійснюватиме тендерне освоєння мільярдів, що їх Європейська донорська конференція має виділити на реконструкцію української газотранспортної системи цього року? Власне, це окремий випадок, але він ілюструє універсальний підхід.

Розхитаний уряд, голодні спонсори коаліції, опозиція, яка погрожує масовими акціями, губернатори, котрі саботують прем’єра, і, звісно ж, падіння економіки — вибивають ґрунт з-під ніг Юлії Тимошенко. На цьому тлі події в НАК «Нафтогаз» — лише епізод. Але в цьому епізоді їй поки що вдається поєднувати боротьбу за особисте і суспільне.

У принципі, пам’ятаючи історію створення, збагачення та призначення РУЕ, можна було б обмежитися вердиктом — «катюзі по заслузі». Проте певні сумніви з приводу чистоти та прозорості схеми відбирання в «РосУкрЕнерго» 11 млрд. кубометрів газу не дають можливості це зробити. Якщо РУЕ виграє суд у «Газпрому» або НАК «Нафтогаз» (на момент виходу статті позов щодо 11 млрд. кубометрів не був поданий жодному із господарюючих суб’єктів), то доведеться або відшкодовувати компанії втрачені активи, або компенсувати збитки. Інше питання, що трапитися це може, швидше за все, при іншому українському прем’єрі і при іншому українському президенті. В оточенні українського прем’єра вірять у те, що Москва спробує зробити все, щоб цього не трапилося: політичну волю в цьому плані Путін виявив активно і Медведєв — вимушено. А Рахункова палата РФ під керівництвом Степашина, яка займається розслідуванням діяльності «РосУкрЕнерго», спробує дати в руки «Газпрому» низку реальних аргументів.

Проте, за даними «ДТ», компанія «РосУкрЕнерго» швидше за все не позиватиметься з «Газпромом». Навпаки, як стверджує близьке до власника РУЕ джерело, Дмитро Фірташ не втрачає надії знайти захисників свого газу в Білокам’яній. А от проти НАК «Нафтогаз» РУЕ позов готує і сподівається в міжнародному суді справу виграти.

Якщо «РосУкрЕнерго» отримає право повернути свій газ, то з правової точки зору це буде справедливо. Так само, як по справедливості, у разі виявлення порушень у діях чиновників НАК «Нафтогаз» та української митниці, вони муситимуть за це відповісти. Звісно, зовсім не зайвим, у порядку справедливості та невибіркового застосування закону, було б проведення слідства і винесення вердикту суду, наприклад, стосовно пана Бойка, котрий у статусі першого заступника міністра палива та енергетики входив у керівні органи комерційної компанії «РосУкрЕнерго»; або пана Єханурова, котрий як прем’єр підписав статут «УкрГазЕнерго» за відсутності рішення Кабінету міністрів; або пана Вороніна, що перевищив повноваження під час підписання невигідних для країни багаторічних договорів із РУЕ у 2006-му. Якщо все по справедливості, то в цих людей буде багато часу для з’ясування своїх стосунків у замкнутому просторі.

Та нічого цього не буде, тому що справедливості немає. Оскільки за неї ніхто не бореться. Системно й послідовно. А головне — альтруїстично. У країні бізнес-влади та бізнес-опозиції це неможливо. Але країна є. І за неї треба боротися.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №38, 12 жовтня-18 жовтня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво