Неблизький Схід Закінчивши справи в Іраку, США повернулися в Азію

Поділитися
Америка та її нинішні лідери, схоже, вирішили всерйоз узятися за те, чим необхідно було займатися вже останні десять років, — за Азію, точніше, Азіатсько-Тихоокеанський регіон.

Америка та її нинішні лідери, схоже, вирішили всерйоз узятися за те, чим необхідно було займатися вже останні десять років, - за Азію, точніше, Азіатсько-Тихоокеанський регіон (АТР). У листопаді президент Барак Обама оголосив про повернення США в цей регіон, а члени його адміністрації почали активно працювати над виконанням поставленого завдання. Однак за останні десять років, поки Сполучені Штати вели глобальну війну з тероризмом, розстановка сил в Азії зазнала певних змін. І пов’язані ці процеси насамперед із посиленням впливу Китаю, який поступово заповнював «порожнечі», залишені американцями. Оскільки США звертали менше уваги на цей регіон, КНР дістала можливість нарощувати свій потенціал у досить сприятливих умовах: Пекін посилив свою економічну присутність у країнах Південно-Східної Азії, підкріпивши її розширенням та активізацією дипломатичних зв’язків. Нарешті, в останні роки Китай дедалі активніше обстоює свої інтереси на морських просторах із залученням військового флоту, а це вже не могло не тривожити Вашингтон.

За останні п’ять років Пекін зумів модернізувати свій ВМФ, оснастивши його кораблями і збройовими системами, які дали б йому можливість проводити операції далеко від берегів, протистояти флотам інших країн у відкритому морі. Поява цього року в Китаї першого авіаносця - переобладнаного українського «Варяга», а також початок нового циклу переоснащення китайського флоту (він завершиться до 2015 року імовірною появою у складі ВМФ КНР однієї-двох авіаносних груп, нових кораблів підтримки, фрегатів, крейсерів, протикорабельних ракетних систем, систем зв’язку і спостереження) змусили Вашингтон діяти.

Як випливає із жовтневої доповіді, підготовленої дослідницькою службою Конгресу США, питання про те, яких заходів потрібно вжити Америці у відповідь на посилення ВМФ КНР, китайської могутності в цілому, стає найважливішим завданням стратегічного оборонного планування. Американські експерти також зазначають, що, в міру послаблення військової ролі Сполучених Штатів, деякі країни регіону у своїй міжнародній політиці дедалі більше схильні зважати на позицію Китаю і ухвалюють рішення, які у свою чергу призводять до подальшого послаблення американського політичного впливу.

У середовищі американських війсь­кових і політиків подив і цікавість з приводу всього, чого досяг Китай, сьогодні змінилися стурбованістю, що Вашингтон в умовах кризи не зможе адекватно відповісти на посилення Пекіна. Це не тільки поставить під сумнів збереження наявного балансу сил у регіоні. Потенційно небезпечним є загострення напруженості навколо Тайваню, з яким Сполучені Штати пов’язані договором про безпеку.

Американські військові вважають, що основне завдання нинішнього етапу модернізації ВМФ Китаю полягає в тому, щоб запобігти будь-якій можливості втручання сил США у конфлікт навколо Тайваню. (Хоча зараз такий конфлікт малоймовірний, і острів силою «політичного» тяжіння дедалі активніше «дрейфує» у бік «возз’єднання» з материком.) Завдання убезпечити Тайванську протоку від американських кораблів уже майже вирішене Китаєм. Сьогодні зона морських інтересів Пекіна прос­тягається далі на схід і на південь, що також призводить до протистояння через спірні острови з Японією та тертя з приводу морських територій з В’єтнамом, Філіппінами, Малайзією. Усе це створює напруженість поблизу найважливіших морських торговельних шляхів планети, якими щорічно перевозиться товарів на 5 трлн. дол. Зрозуміло, що країна, яка збирається здійснювати контроль і гарантувати безпеку цих маршрутів, буде не тільки в економічному виграші, а й отримає ще один канал для розширення свого регіонального і, можливо, також глобального впливу. Це розуміють і в Пекіні, і у Вашингтоні.

Іншою надзвичайно важливою особливістю цього регіону можна вважати те, що тут досі немає якоїсь подоби колективної системи безпеки, а також єдиної регіональної організації, здатної взяти на себе відповідальність за підтримку стабільності в Азіатсько-Тихоокеанському регіоні. Почасти це якраз пояснюється тим, що тут позиції Сполучених Штатів у другій половині ХХ століття були настільки сильними, що потреби вирішувати щось колегіально не було. У новому столітті послаблення впливу США призвело лише до більшої інтеграції регіону, але регіональних проблем в Азії за останнє десятиліття не поменшало - ця обставина зіграла на руку Вашингтону.

США вибудовують геополітичні трикутники

У листопаді Барак Обама здійснив багатоденне турне країнами Азіатсько-Тихоокеанського регіону, фіналом якого стала зустріч лідерів 18 країн на індонезійському острові Балі в рамках шостого Східноазіатського саміту (САС). Цей саміт можна назвати одним з найбільш представницьких регіональних форумів в Азії. Його ініціювали десять країн - членів АСЕАН у 2005 році, і тепер до його складу входять також Росія, США, Китай, Японія, Індія, Австралія, Нова Зе­ландія, Республіка Корея. Зауважимо, що і Росія, і США приєдналися до форуму лише з цього року (щоправда, Дмитро Медведєв відрядив замість себе главу МЗС Сергія Лаврова).

США раніше відмовлялися приєднатися до саміту, оскільки довго не підписували договору про дружбу і співробітництво, за яким країни - учасниці САС зобов’язуються не застосовувати силу в регіоні. До того ж малайзійський прем’єр-міністр Махат­хір Мохамад, котрий був одним з ініціаторів створення групи, схилявся до того, щоб не приймати США, і цю ідею підтримував Пекін. Але сьогодні стало очевидно, що САС у перспективі цілком міг би претендувати на прообраз для створення архітектури безпеки в АТР. Тому трибуна цього представницького форуму і була обрана Бараком Обамою для офіційного проголошення нової азіатської стратегії Білого дому. Формально вона зводилася до зацікавленості США у забезпеченні вільної навігації та відсутності перешкод вільній торгівлі в Південно-Китайському морі. Для цього, наполягав американський президент, пот­рібно буде узгодити традиційну і нетрадиційну безпеку, зокрема, в розрізі територіальних спорів у Південно-Китайському морі, ядерної проблеми КНДР, боротьби з піратством.

Китайський прем’єр Вень Цзябао, який у свою чергу просував ідею Пекіна про тісну інтеграцію регіону, зокрема і в торгівлі, відразу ж відкинув будь-яку участь третіх країн у спорах щодо Південно-Китайського моря, сказавши, що вони вирішуватимуться на двосторонній основі. Пекін також розкритикував Вашингтон за те, що тему територіальних спорів було винесено на саміт, тоді як китайська делегація воліла цього уникнути. У відповідь Сполучені Штати дали зрозуміти, що не хотіли завдати неприємностей КНР, і заявили, що в цьому випадку йдеться лише про «утвердження позицій США як важливої держави в Тихоокеанському регіоні». Очевидно, Пекін повинен зважати на це.

Крім того, Барак Обама підтвердив серйозність намірів щодо зміцнення ролі США в Азії посиленням війсь­кової присутності в Австралії. З нас­тупного року почнеться розміщення 2500 морських піхотинців, кораблів і літаків на півночі Австралії. Фактично до 2016 року в Дарвіні побудують невелику американську військову базу, орієнтовану на операції в регіоні Південної Азії та розташовану найближче до морських комунікацій. Також не виключено створення американських авіабаз на австралійських островах у східній частині Індійського океану.

Відразу після турне американського президента стало відомо ще про одну ініціативу - створення потрійного альянсу Сполучених Штатів, Австралії та Індії. Він, як заявили у Вашингтоні і Канберрі, не спрямований проти Пекіна, але разом з тим дуже нагадує ідею «оточення Китаю», яка мусувалася у 2007 році і передбачала альянс США, Японії, Австралії та Індії. Тоді, щоправда, з того наміру нічого не вийшло через опозицію Токіо і Делі, але сьогодні американсь­кі стратеги зуміли знайти підхід до побудови геополітичного союзу.

Ключовою в альянсі буде зв’язка США-Австралія, водночас Індія до останнього не була налаштована до участі в ньому, оскільки не хотіла сваритися з Китаєм. Однак до початку грудня ситуація почала змінюватися - уряд Австралії, очевидно, під тиском Сполучених Штатів несподівано переглянув свою позицію не продавати Індії уран для потреб ядерної енергетики (країна не є підписантом Договору про нерозповсюдження ядерної зброї). Уже сьомого грудня Делі відвідав міністр оборони Австралії Стівен Сміт, який повідомив, що всі «бар’єри» для продажу урану знято. Він також домовився з індійськими військовими про розширення практичної кооперації у війсь­ковій сфері, особливо відзначивши те, що Індія підтримала позицію США про необхідність забезпечити «вільну навігацію» у Південно-Китайському морі. Стало також відомо, що індійсь­кі нафтові компанії готові брати участь у дослідженні ресурсів Пів­денно-Китайського моря, уклавши контракти з В’єтнамом, який пре­тендує на низку спірних з Китаєм морських ділянок.

США також не відмовляються і від ідеї участі в альянсі Японії: 21 грудня у держдепі відбулися тристоронні консультації за участі представників Індії та Японії, які обговорювали розвиток «стратегічних відносин» в Азіатському регіоні. За день до цього також було оголошено, що Токіо обрало новітній американський винищувач F-35 для переозброєння своїх ВПС протягом найближчих п’яти років.

У контексті посилення впливу в Азії слід також розглядати візит глави американської дипломатії Хілларі Клінтон до Бірми, що відбувся 1-2 грудня. Керівник держдепу відвідує цю країну вперше за останні 50 років. Цією поїздкою США хотіли підкреслити прогрес у демократичних перетвореннях, якого досягнуто за останні два роки, і заявили про можливість активізувати економічні контакти. Однак, з іншого боку, спостерігачі розцінили візит як іще одне «вторгнення» США в зону інтересів Китаю, адже Бірма досі була китайським сателітом.

Китай не злякався

На подив спостерігачів, Пекін досить стримано відреагував на все, що відбувається. Китайське МЗС навіть схвалило спроби США налагодити дружні стосунки з країнами регіону. Лише китайські військові у своїй заяві, зробленій після тривалої паузи, сказали, що спроби США посилити військову присутність в Азії є відображенням «ментальності» холодної війни і може підірвати довіру партнерів, ураховуючи, що Пекін зацікавлений у розвитку стратегічного діалогу з Вашингтоном. Що ж до погрози «оточити та ізолювати Китай», то такої політики США дотримуються в регіоні останні 60 років, і вона, мабуть, уже не може вплинути на Китай.

Такий стриманий тон експерти намагаються пояснити бажанням Пекіна зберегти доброзичливі відносини зі США напередодні важливих змін у китайському керівництві, які відбудуться наступного року, а також пов’язують цей підхід з виборами у США. Очікується, що віце-голова КНР Сі Цзіньпін, який, імовірно, стане лідером Китаю після Ху Цзіньтао, відвідає Сполучені Штати на початку наступного року, аби обговорити перспективи відносин. Цьому, щоправда, може завадити розгортання в Америці передвиборної кампанії, і Пекін явно не бажає давати приводу ні Бараку Обамі, ні його конкурентам з табору республіканців розіграти карту «китайської загрози». А без неї всі новітні ініціативи американсь­ких військових і дипломатів в Азії не матимуть сенсу. Разом з тим для Пекіна важливо, щоб США відмовилися від «антагонізмів» і спроб поводитися з Китаєм так, наче це СРСР. У Китаї говорять, що лише в такому разі вони визнають і достатньою мірою оцінять «повернення США в Азію», оскільки рівень переплетіння та взаємозалежності інтересів двох країн тільки зросте.

Поділитися
Помітили помилку?

Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter або Надіслати помилку

Додати коментар
Всього коментарів: 0
Текст містить неприпустимі символи
Залишилось символів: 2000
Будь ласка, виберіть один або кілька пунктів (до 3 шт.), які на Вашу думку визначає цей коментар.
Будь ласка, виберіть один або більше пунктів
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Відміна Надіслати скаргу ОК
Залишайтесь в курсі останніх подій!
Підписуйтесь на наш канал у Telegram
Стежити у Телеграмі