Небезпечний вирок - Політика - dt.ua

Небезпечний вирок

10 листопада, 2006, 00:00 Роздрукувати Випуск №43, 10 листопада-17 листопада

Вирок Саддаму Хусейну поклав кінець ілюзіям, що він зможе повернутися до влади в країні. Водночас ...

Вирок Саддаму Хусейну поклав кінець ілюзіям, що він зможе повернутися до влади в країні. Водночас він зовсім не знімає питання остаточної стабілізації в Іраку, оскільки наслідки саддамівського правління усунути набагато важче, аніж самого іракського диктатора. Власне, навряд чи можна сумніватися в тому, що за геноцид проти курдського населення Саддам заслуговує на смертну кару, але не менш очевидним є факт, що виконання вироку зможе надати колишньому диктаторові статусу мученика в очах значної частини сунітського населення Близькосхідного регіону й перетворити його ім’я на символ боротьби з «невірними» загарбниками. Крім того, цей вирок поглиблює прірву непорозуміння між тривалий час гнобленими режимом Саддама Хусейна шиїтами і курдами та сунітами, котрі нізащо не змиряться із цим рішенням суду.

Ейфорію в американській адміністрації, звичайно, зрозуміти можна, як і твердження президента Джорджа Буша, що «засудження Саддама Хусейна стало віхою в зусиллях іракців замінити правління тирана правовими нормами», чи слова представника Білого дому Тоні Сноу з приводу того, що це був «хороший день для іракців... найважливіше те, що жителі Іраку почали керувати своєю власною системою. Ми не говоримо їм, що робити, коли робити і як робити». Можливо, деякою мірою це й справді так, але якщо ця «система» справді діє, то наскільки ефективно вона зможе функціонувати в майбутньому, коли американці виведуть свої війська з Іраку?

Що ж до вердикту «незалежного іракського суду», то тут іще можна подискутувати. Адже важко не помітити того факту, що рішення суду було «впритул підігнане» до проміжних виборів до американського Конгресу. Адже більшість американських спостерігачів очікували, що рішення суду буде винесене набагато пізніше, отже, поспіх цілком пояснюється бажанням показати американському виборцеві, що, попри все, в Іраку досягнуто певного прогресу, а засудження Саддама Хусейна до страти є позитивним чинником.

Тим часом намір провести суд над Саддамом Хусейном та його соратниками на кшталт Нюрнберзького процесу явно не досяг очікуваного «бушівцями» правового результату. Не виключено, що майбутні покоління студентів юридичних факультетів вивчатимуть цей судовий процес як зреалізовану модель правосуддя переможців, оскільки процедура винесення вироку була досить поспішною, а адекватні розшифровки стенограми судових слухань відсутні. Найгірше, що тепер значна частина іракців і жителів Близькосхідного регіону утвердиться в думці, що іракський спеціальний трибунал було задіяно як слухняну маріонетку американців та інструмент помсти ворогів екс-диктатора. А правосудність вироку жорстокому тиранові піддаватимуть сумніву через очевидну поспішність намагань команди Буша підігнати цілком справедливе рішення під американський виборчий календар.

Американці навряд чи можуть пишатися цією пародією на справедливе й виважене рішення. Достатньо лише згадати про вбитих адвокатів захисту, відсторонених суддів, заляканих свідків і суд, який був залежний від чинної влади та американської військової присутності. Гіршої антиреклами становлення нового демократичного Іраку Буш і його команда вигадати просто не могли. Крім цього, навряд чи цей смертний вирок посприяє інтеграції арабських країн Близького Сходу з рештою світу. Скоріше, навпаки, насилля над Іраком, яке чиниться ззовні, спонукатиме близькосхідних лідерів, котрі побоюються повторити долю іракського президента, шукати — намагаючись знайти противагу американській експансії у регіоні — підтримки на стороні.

Не встигне рука ката накинути мотузку на шию цього серійного вбивці, як злий дух Саддама Хусейна може спровокувати нову різанину. Таким чином, виконання смертного вироку тиранові стане реальним смертним вироком для багатьох невинних людей, а безжального вбивцю і патологічного садиста його сунітські прихильники зарахують до рангу мучеників за віру. Мотивацію цього знайти не важко. Щось на зразок того, що незаконно скинутого лідера Іраку, члена ООН, засудив до страти маріонетковий режим. Тоді Саддам Хусейн може ввійти в історію як один з найбільших мучеників ісламського світу, а в численних мечетях після його страти закликатимуть до священного джихаду проти «невірних», котрі підступно знищили цю «велику» людину.

З іншого боку, якщо адміністрація Буша під тиском міжнародної громадськості замінить страту на довічне ув’язнення без права перегляду вироку, то це рішення може лише законсервувати нестабільну ситуацію в Іраку і спровокувати близькі до екс-диктатора політичні сили до намагань повернути його до влади в той чи інший спосіб. Ситуація, що склалася, виглядає досить трагічно, оскільки злочинці, котрі, безумовно, винні у злочинах проти людяності, постали перед публічним судом, який не відповідає мінімальним стандартам, необхідним для такого випадку.

Проте найгірше для Сполучених Штатів у цій ситуації те, що вони починають втрачати свої позиції на Близькому Сході. Так, Ричард Хаасс, один з провідних спеціалістів із зовнішньої політики США, проголосив, що «американська ера на Близькому Сході закінчується».

Крах Радянського Союзу 15 років тому поклав початок періоду, коли Америка отримала безпрецедентні можливості і свободу діяти на власний розсуд. Тепер же, вважає Ричард Хаасс, — ця ера наближається до завершення. За його прогнозом, регіон входить у нову фазу свого розвитку, за якої зовнішні політичні актори матимуть доволі скромний вплив, а місцеві сили, навпаки, набиратимуть політичної ваги.

Звісно, з висновками американського експерта можна посперечатися, однак за роки президентства Джорджа Буша було допущено низку хибних трактувань ситуації в регіоні, недоглядів і грубих помилок у близькосхідній політиці США. Але найбільшим американським прорахунком стало вторгнення до Іраку. Власне, бушівська політична забаганка, на яку вже витрачено понад 500 мільярдів доларів, утримувати 140-тисячний військовий контингент на великій відстані від території США і стала своєрідним каталізатором втрати американського впливу у Близькосхідному регіоні. Причому не можна не помітити того факту, що, користуючись ситуацією, яка склалася, Росія починає реанімувати свої впливи на Близькому Сході.

Можна сказати, що американцям поки просто щастить, що на сьогодні араби роз’єднані більше, ніж європейці. А їхній головний матеріальний актив — нафтове багатство — не втілився в озвучення послідовної політичної мети. Очевидно, що після іракського вторгнення, і особливо вироку Саддаму Хусейну, США не є дуже популярними ані в арабському, ані в мусульманському світі. Проте саме цей чинник може стати об’єднуючим фактором у досягненні стратегічного політичного консенсусу між країнами арабського світу. Іракські події стали уроком для арабів, окресливши справжні спонукальні мотиви США — поставити під свій контроль великі нафтові ресурси Іраку.

Власне, починаючи з 1991 року, часу закінчення війни у Перській затоці, політичну ситуацію в Близькосхідному регіоні не можна назвати безпечною. Напружені відносини між державами увесь час загрожують дестабілізацією у регіоні та виникненням гуманітарних криз. Сьогодні ж погрози міждержавною агресією виявляються новим й більш небезпечним засобом. Крах арабо-ізраїльського процесу розрядки і спалахи насильства після цього стали детонатором антизахідних настроїв у регіоні. А експортування тероризму з Близького Сходу в інші країни світу сприяло його політичній та економічній ізоляції.

Цілком можна припустити, що виконання вироку Саддаму Хусейну лише пришвидшить закінчення ери домінування США на Близькому Сході, оскільки політична нестабільність у регіоні може мати серйозні наслідки для Америки. Очевидно, що, починаючи з часу терористичних нападів 11 вересня 2001 року, Близький Схід відіграє значно помітнішу роль в американській політиці, ніж будь-коли. У боротьбі з тероризмом та спробах його зупинити США покладаються тут на своїх близькосхідних партнерів — Ізраїль, Саудівську Аравію, Єгипет, Кувейт, Катар. Проте не виключено, що приклад Саддама Хусейна, замість переорієнтації на західні демократичні цінності, спонукатиме лідерів регіону більш пильно відслідковувати процеси, які відбуваються в межах їхньої досяжності, бо, за певного збігу обставин, вони теж можуть втратити свої владні крісла.

У такому разі лібералізація посуватиметься повільно, а демократичні цінності можуть і геть обмежити. Близькосхідними державами правлять типово авторитарні та антидемократичні режими. В останні роки вони перебували під західним тиском і намагалися імітувати трансформацію своїх політичних систем. Деякі з них, відповідаючи на цей тиск, навіть дозволили деяку лібералізацію — як-от свобода слова і свобода зібрань. Але водночас обмежили демократизацію —вільні вибори та участь у представницьких законодавчих органах.

Наочний приклад Саддама Хусейна відлякуватиме близькосхідних лідерів і від більш радикального перегляду економічної політики своїх країн. Оскільки недавні спроби економічної модернізації в регіоні зазнали невдачі, а великі державні борги та урядова корупція стоять на заваді економічному зростанню. Населення регіону потерпає від безробіття, бідності, відсутності питної води і необхідності постачати продовольство ззовні. Усе це лише підсилюється високим приростом населення. Злиденне життя закономірно стає чудовим живильним середовищем для поширення на Близькому Сході ідей радикального ісламського фундаменталізму. Отже — коло замикається. Страх втратити владу спонукатиме лідерів регіону до консервації патової ситуації політичної та економічної стагнації, що, у свою чергу, лише посилюватиме можливість терористичних дій з боку доведеного до відчаю населення...

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №39, 19 жовтня-25 жовтня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво