Не слон у посудній крамниці - Політика - dt.ua

Не слон у посудній крамниці

11 лютого, 2005, 00:00 Роздрукувати Випуск №5, 11 лютого-18 лютого

Помаранчева революція справила на нас найглибше враження. Те, як там, на Майдані, люди протестувал...

Помаранчева революція справила на нас найглибше враження. Те, як там, на Майдані, люди протестували проти маніпуляцій і брехні, як радісно і, зрештою, нездоланно вони чинили опір зашкарублому режиму, просто відмовлялися сприймати нав’язані їм категорії викривленого мислення, — усе це приголомшило Європу. Ми раптом згадали про те, що в повсякденній сірості та дріб’язковості берлінської (і брюссельської) політики стало настільки буденним і природним, що його вже й перестаєш цінувати. А саме: демократія, свобода, солідарність і верховенство права в державі є підвалинами наших суспільств, і вони, ці найвищою мірою європейські цінності, варті того, щоб боротися за них.

Повідомлення засобів масової інформації були докладними і сповненими великої симпатії. І європейський парламент, і німецький бундестаг дебатували і приймали заяви на підтримку демократичного протесту (мерзотник той, хто не вбирався у помаранчеве!). Уряди принципово поводяться обачніше, але навіть вони зайняли несподівано чітку позицію. «Воля народу має бути виявлена без фальсифікацій», — постійно заявляв після 22 листопада міністр закордонних справ Німеччини Йошка Фішер. А верховний представник Європейського Союзу з питань зовнішньої політики та безпеки Хав’єр Солана приїздив до Києва з однозначною місією: допомогти прокласти шлях справжньому переможцю виборів. Чи може хтось пригадати настільки чіткий вияв власної позиції на користь грузинської революції троянд, поки Михайло Саакашвілі не взяв штурмом парламент?

Неначе випущена з катапульти, Україна ввірвалася у свідомість європейців. Не дивно, що тепер — після мирної зміни влади, коли знову повернулися будні й на перший план виходять інші теми національної і міжнародної політики, — вони здивовано протирають очі й ламають голову над тим, як це могло статися. Спонтанна симпатія до мужніх громадян — це, звісно, добре й мило, але ж ми цієї країни зовсім не знаємо! Чи справді ці зміни незворотні? Чи виконає Ющенко обіцяне?

Не можна забувати: колись на Заході вже покладали великі надії на Україну: на початку 90-х років вважали, що вона змогла б здійснити перетворення швидше, ніж багато інших східноєвропейських держав. Ці надії не справдилися. І не вина західних урядів, що протягом багатьох років Україна сприймалася передусім як «колишній Радянський Союз», як країна для транзиту наркотиків, як джерело повій, нелегальних трудових іммігрантів і мафіозних структур. Роками західні політики змушені були терпіти пишномовну риторику українських дипломатів і політиків, котрі завжди вимагали, багато обіцяли й нічого з обіцяного не виконували — особливо стосовно постульованого зближення з Європою.

У Давосі Віктор Ющенко назвав свою країну розумним, сильним слоном, який нарешті прокинувся. Слони не лише великі й розумні, а й дуже обачні. Вони ніколи не кидатимуться необдумано вперед, і, усвідомлюючи власну силу, вони зовсім не відчувають необхідності без причини сурмити про неї на весь світ. І, звісно ж, вони не штурмуватимуть скелю, якщо її можна зручно обминути.

Про що йдеться? Ну, просто для України немає причин саме тепер вимагати проведення абстрактних символічних дебатів про перспективу вступу до Європейського Союзу, оскільки існує ризик потрапити в стару, досить відому психологічну пастку — стати прохачем, який відчуває себе знехтуваним. На перший план нині мають вийти конкретна робота та здійснення реформ. Важливим є також установлення контактів із країнами—членами ЄС і розширення бази друзів, зокрема — і саме — серед тих, хто поки що ставиться до процесу подальшого розширення на Схід скептично або негативно. Професіональні політики і дипломати також намагатимуться зрозуміти позиції усіх партнерів. Та це вимагає багато роботи, витримки й обережних підходів.

ЄС заявив, що він на сьогодні не готовий відкривати Україні конкретну перспективу для вступу. Причини варто шукати насамперед у самому ЄС: вступ десяти, здебільшого східноєвропейських країн, ще далеко не «перетравлено». Зокрема одна з цих країн — Польща — у непростих дебатах на тему Європейської конституції зайняла, м’яко кажучи, не найконструктивнішу позицію (у Брюсселі щодо цього знайшли б куди більш однозначні вислови!). Душевна травма внаслідок відсутності одностайності в ЄС щодо війни в Іраку ще не забута. І недавно було прийнято рішення розпочати переговори про вступ із Туреччиною, причому головним аргументом прихильників цієї ідеї був такий: ми повинні, тому що ми обіцяли. Багато з тих, хто бажав би поглиблення політичної інтеграції в Європі, бояться за долю своєї мрії. Коротше кажучи: серед країн—членів ЄС немає єдиної думки, на сьогодні дискусія про нові раунди розширення стала б непосильним випробуванням для ЄС.

Типовим для ЄС розв’язанням такої проблеми є досягнення кулуарної домовленості про те, щоб поки її не обговорювати. І тут знову вступає в дію психологія: поки Україна сприймає своє становище як становище прохача і бідного родича, вона розумітиме це як відмову, і далі випрошуватиме або навіть вимагатиме, а звідси ризик, що двері справді буде зачинено. Та коли вона спробує осягнути реалії, виявить розуміння скрутної ситуації партнера і повністю використає запропоновані можливості, вона — а в це вірить більшість експертів — переконає результатами своїх дій. Адже двері залишаються відчиненими, поки їх не закриють.

З огляду на ці реалії, важко назвати мудрою і, насамперед, корисною для досягнення мети озвучену прес-секретарем Міністерства закордонних справ України заяву, в якій, використовуючи канали міжнародних агентств, висловлюється критика стосовно рішення Ради міністрів закордонних справ Європейського Союзу від 31.01.2005 року і виголошується заява про те, що ЄС «повинен» дати Україні перспективу на вступ. Причому треба зазначити: висувається ця вимога не після багатьох років успішної реформаторської роботи, навіть не після перших ста днів діяльності нової адміністрації, а в той момент, коли навіть уряд іще не призначено й не розпочато бодай якусь із реформ!

Європа заявила, що вона активно й рішуче підтримуватиме Україну в процесі її наближення до європейських структур. Європа готова бути оптимістичною і вірити в те, що новому президенту вдасться здійснити глибинні реформи. Він показав це в період своєї діяльності на посаді прем’єр-міністра. Тому в Раді Європи й на Всесвітньому економічному форумі в Давосі Ющенка зустріли з великим захопленням.

Покладаючись на власні сили, українці звільнилися від авторитарної системи, мирними засобами домоглися торжества європейських цінностей і обрали президента, який має великий міжнародний авторитет. Таким чином, у них є всі передумови для того, щоб залучати до ЄС прихильників і переконувати тих, хто сумнівається. Є всі підстави дивитися в майбутнє з гордістю і впевненістю в собі.

Автор є фахівцем з історії Східної Європи і переважно займається дослідженням минулого й сучасності в Україні. Від 2000-го до 2003 року жив і займався науковою працею в Києві.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №28, 20 липня-26 липня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво