Навіщо Ющенко йде у президенти?

Поділитися
кщо п’ять років тому кандидат Ющенко, заявивши на Співочому полі, що «Ющенко йде у президенти!», на...

Якщо п’ять років тому кандидат Ющенко, заявивши на Співочому полі, що «Ющенко йде у президенти!», надихнув мільйони, — то сьогодні розлогі тези ВАЮ, що втратив свій внутрішній блиск, але аж ніяк не амбіції, надихають виключно політичних критиків, аналітиків та експертів.

Можливо, автор не була б така категорична до Віктора Андрійовича, якби він на останньому з’їзді напівживої «Нашої України» бодай спробував її технологічно реанімувати, провести роботу над помилками та сформулювати виразні стратегію і тактику. У тому числі й на перспективу партії-2015, а не лише на потребу кандидата-2009. На жаль. Важко шукати чорну кішку в темній кімнаті. Особливо якщо її (стратегії) там немає. Тому питання залишаються:

— навіщо Ющенко йде у президенти, якщо керував країною вже п’ять років і не відбувся як державний діяч, котрий ніколи не розміняв би стратегію реформування країни на тактику власного виживання у владі?

— з ким Ющенко йде у президенти, якщо ним же «породжена і вбита» політична сила дихає на ладан, а численні свого часу соратники по Майдану активно перекладають яйця в інші кошики?

— за чий рахунок Ющенко іде в президенти, якщо його, м’яко кажучи, рейтинг перебуває на рівні статистичної похибки й автоматично остуджує інвесторів, які роблять, до речі, те ж саме, що і його екс-соратники по революції?

Насправді президентові просто критично необхідно поставити ці запитання перед самим собою. І якомога швидше дати на них прямі відповіді. Виключивши при цьому обволікаючий вплив придворних «гінців із доброю звісткою», що давно і з головою занурили Ющенка в теплу ванну дутих відсотків, переможних прогнозів та обіцяної підтримки давніх заокеанських партнерів по демократії.

Навіщо?

Вирушаючи у невдячні пошуки відповіді по задвірках чужої душі і політичних амбіцій, мабуть, уже зовсім не обов’язково докладно аналізувати плідну політичну і державну діяльність Ющенка. Так сталося, але великі плани Віктора Андрійовича провалилися, а результати правління легко систематизуються у стислі тези, які констатують, що Ющенко:

а) не провів обіцяних на шляху в Європу політичних, економічних і соціальних реформ;

б) не піднявся над сутичкою політичних еліт, які зчепилися за владу, а взяв у ній найбезпосереднішу участь;

в) не став гарантом Конститу­ції і закону, а, навпаки, у числі інших політичних сил особисто сприяв їх дискредитації.

Звідси — президентський рейтинг нижчий, аніж у Кучми. Ще п’ять років тому в нього не повірив би і найзатятіший опонент лідера помаранчевої революції. Але навіть після того, як ВАЮ розчару­вав... Януковича, який недавно абсолютно серйозно заявив, що тепер він просто «зобов’язаний виконати справедливі обіцянки Майдану», Ющенко, у прямому і в переносному сенсі (цього разу 18 лип­ня), продовжує своє вже до сміху символічне сходження на Говерлу.

Що ним рухає? Версій три.

По-перше, нездоланне бажання залишитися в політиці. Справді, погодитися на політичне забуття для ще досить молодого політика (а Ющенку всього 56), якому стоячи (!) аплодував весь світ, — непросте завдання. Як для космонавта, котрий усе життя готувався до польоту в космос, потім полетів один раз і... далі що?.. Пенсія? Тренажери? А чому не лекції, просвітництво, «Україна-3000» або «Мистецький Арсенал»? Чому взагалі не нормальна робота третього президента України у третьому секторі? Але Ющенко, схоже, не готовий до того, щоб знайти себе в якійсь іншій ніші. Зате може виявитися цілком готовим до використання важелів, які теоретично можна застосувати в боротьбі за своє політичне довголіття.

Один із них — адміністративний ресурс. У вигляді губернаторської вертикалі (хай навіть вона багато в чому відбилася від рук), Міноборони (хай воно і з великим скепсисом ставиться до верховного головнокомандувача) і частини СБУ (а вона досить часто Тимошенко підморгує). Саме цей актив, який становить капіталізацію Ющенка й виключає «технічність» його кандидатства, може зіграти визначальну для нього роль у форматі довиборних переговорів. І дати ВАЮ, за прогнозами оптимістів, 5—7 відсотків. А отже, зовсім інший рівень переговорів при здачі влади. Ці ж люди кажуть не тільки про серйозні особисті гарантії, що їх під свої віртуальні відсотки Ющенко може вибити у переможця, а й навіть про портфель прем’єра.

Тим часом не слід забувати, що адмінресурс Ющенка — це зовсім не одне й те ж саме, що адмінресурс Кучми, Медведчука чи Януковича. І навіть якщо Віктор Андрійович вирішить зіграти з Януковичем за правилами другого туру, не факт, що йому це вдасться. Втім — як і дотиснути дострокові парламентські вибори, на яких сьогодні наполягає не так сам президент, який потребує, звісно, власної фракції, як президентське оточення, що турбується про свою недоторканність. Минулого тижня ця тема стала предметом обговорення закритої наради в «липському особняку», де креативили Дмитро Видрін, Ганна Герман та секретар РНБО Раїса Богатирьова.

По-друге, можливість вигідно поторгуватися з елітами до офіційного старту кампанії. А потім, обмінявши той-таки доступ до адмінресурсу на особисті гарантії, вчасно зійти з дистанції. Цікаво, що в торговому асортименті президента обізнані люди називають і відвертий блеф ВАЮ стосовно свого відомого (тепер уже не в газових, а хімічних колах) спонсора.

Один депутат, який побажав залишитися невідомим, розклав комерційну версію буквально по поличках: «Те, що всі три так звані демократи — Тимошенко (15,8%, червневі дані компанії Right&Bright. — Авт.), Яценюк (12,3%) і Ющенко (2,2%) гратимуть на одному полі, ясно як божий день. І якщо, за останніми оперативними даними, «Арсеній» — періодично наступає на п’яти Юлії Володимирівні, то Віктор Андрійович мертвою хваткою вчепився у свої залізні два відсотки. А вони для нереалізованого наступника (офіційно J — Авт.) ВАЮ можуть стати золотими. Та й криза надворі. Зрозуміло, що давні і впливові спонсори Ющенка тактично мають у ньому потребу. Доки він сидить на Банковій і ДУСі. Але стратегічно вони вже навряд чи хочуть ризикувати й розпорошувати як відсотки свого основного рейтингового кандидата від демократів Яценюка (консерватора Януковича пан Фірташ проводить за іншим кошторисом), так і власні ресурси. Віктор Андрійович розуміє це і не здається. Поки що. Певно, виторговуючи за свою відмову почесне місце в системі координат можливого нового президента (наступника)». Поживемо — побачимо.

По-третє, «висока життєва і політична місія». На думку більшості опитаних «ДТ» представників політбомонду, це і є тією самою фішкою, що стала ледь не основною глибинною причиною президентських амбіцій Ющенка. Як з’ясувалося, у те, що ВАЮ беззавітно вірить у свою місію, вірять усі. При цьому ніхто давно не вірить ВАЮ. У світі його власних відсотків і відчуттів, періодично підкріплюваних лестощами оточення, — він переможець. Він — людина, якої не зрозуміли. Але яка все ще має шанс довести до завершення те, що йому накреслено згори.

Усе, що накреслено тут на землі, Ющенко через свою внутрішню харизму освіченого пана, а його команда — через егоїстичні звички, до уваги не беруть. А дарма. Адже в Україні, де не просто значиться якийсь абстрактний і безликий народ, котрий переймається виключно НАТО, УПА і Голодомором, а живуть цілком конкретні люди з іменами, прізвищами й земною місією — нагодувати своїх дітей, дати їм європейську освіту, медицину й майбутнє, — висока ідеологічна місія Ющенка виявилася нездійсненною. При цьому нація не зрозуміла свого «вчителя» глобально й повсюдно — від Львова до Донецька. Динаміка падіння рейтингу Віктора Андрійовича, котрий стартував 2005 року з позитивної позначки довіри в 75 відсотків (04.2005, Центр Разумкова) і пізнав відносний сплеск електоральної любові в момент розпуску парламенту 2007-го (32%, Right&Bright), а також у момент провалу ПРіБЮТ 2009-го (7,3%, Національний центр стратегічних досліджень), чітко це демонструє. Як, утім, і наводить на повчальну думку про те, що, схоже, й сам ВАЮ не зрозумів свій народ (2,2% у червні 2009 р.; докладну розгорнуту картину електоральних симпатій Ющенка, надану українською соціологічною компанією Right&Bright, дивіться на сайті «ДТ». — Авт.).

З ким?

Те, що Віктор Балога, з певного часу скептично налаштований щодо президентського римейка Ющенка, пішов з посади глави СП, не тільки послабило хватку СП у медіапросторі, а й посилило внутрішню боротьбу за лідерство в команді гаранта. Проте вже сьогодні ясно, що успішно розставлені Ігорем Тарасюком противаги Вірі Ульянченко, яка ще не набрала сили, та Раїсі Богатирьовій, котра вже втрачає вплив, дали главі Державного управління справами (у народі ДУСі) змогу вийти на перший рядок президентського чарту. Таким чином, Ігореві Григоровичу, якого свого часу неодноразово ЗМІ сватали на посаду глави СП, вдалося вбити відразу двох зайців — нині він має можливість контролювати і секретаріат президента, і виборчий штаб, що його вже розгортають. Ми не запитуємо — навіщо йому це. Запитання — чи зможе?

Поява на ключових посадах у СП людей не Ульянченко — як-от Тарасюка — тільки підтверджує факт впливу глави ДУСі. Що ж до прогресуючого заходу зірки секретаря РНБОУ Раїси Богати­рьо­вої, то поінформовані люди стверджують, що причина тут одна: у зв’язку з уже зробленими передвиборними ставками до персо­ни Раїси Василівни помітно охололи Рінат Ахметов і Дмитро Фір­таш. І це не могло не позначитися на внутрішньокомандному рейтингу Богатирьової, яка свого часу так необачно пожертвувала своєю політичною кар’єрою на користь олігархів, котрі шукали президентської підтримки.

Проте навряд чи Ігореві Тарасюку вдалося б так легко відтіснити від государевого тіла впливових статсдам, якби не його довірчі стосунки із сім’єю Ющенка та потенційна можливість інвестувати у виборчу кампанію власні кошти. Почнемо з останнього. За здогадами деяких наближених до СП людей, Віктор Балога покинув свого колись глибоко шанованого, але низькорейтингового патрона не в останню чергу з небажання витрачатися. Марно витрачатися. Тарасюк же, крім однієї дуже популярної на харчовому ринку торгової марки, а також заводів і пароплавів ДУСі (а їх, у разі критичного дефіциту інвесторів у ВАЮ, за нашою інформацією, можуть почати активно продавати в «свої» руки), володіє головним — упевненістю в майбутній перемозі свого шефа. Так що своїх курчат і СП, і «Наша Ряба», схоже, рахуватимуть не восени, а в січні.

Є ще один кадровий момент. Хоч як крути, хоч як розводь формати Ющенко-2009 і Єльцин-1996, напрошуються деякі показові паралелі. І річ тут не тільки в низькому стартовому рейтингу обох, а й у політичній самотності й тотальній недовірі, які і в Єльцина, і в Ющенка вивели на перший план Сім’ю та людей, до неї наближених. Різниця лише в тому, що Єльцин віддав кермо своєї виборчої кампанії доньці Тетяні Дьяченко офіційно. В українському ж варіанті Катерина Ющенко, котра грає важливу роль і в просуванні своїх людей, і в процесі ухвалення рішень, які стосуються виборів, за традицією залишається в тіні. Наскільки це чесно стосовно команди президента і його майбутніх виборців? Питання до Катерини Михайлівни, яка чомусь наполегливо не бажає визнати очевидне. Як це сталося колись у Росії. Як це досить часто відбувається в інших країнах Європи сьогодні.

У цьому зв’язку варто зазначити, що вже не перший тиждень Віктора Ющенка консультують три американські компанії політтехнологів. Серед них знайома на українському політичному піар-ринку «АПКО», яка свого часу працювала з Віктором Медвед­чуком і Григорієм Суркісом, а тепер опікується міжнародним просуванням українського президента. Її колись привела в СП Раїса Богатирьова. Також трудиться на піарній ниві команда впливового в Штатах політтехнолога Джеймса Карвілла. Відомо, що координує роботу американських і місцевих фахівців давній друг Сім’ї Ющенка, глава української філії відомої американської корпорації PBN, яка брала участь у президентській кампанії-2004, Мирон Василик. Проте поки що не ясно, хто і з яких резервів оплачує роботу таких висококласних і дорогих заморських піарників. Утім, не зовсім зрозуміло й те, на якій підставі понад півтора десятка представників чужої країни періодично засідають в офісі президента України на Банковій.

Щоб не з чуток, а з фактів розібратися з уже зазначеними вище питаннями, а також у кадрах, організаційній структурі, стратегії та бюджеті виборчої кампанії Ющенка, ми звернулися по коментар безпосередньо до Ігоря Тарасюка (його Ющенко неодноразово у своїх заявах у ЗМІ називав главою кампанії). На жаль, масив інформації, добутої і сформульованої в питаннях «ДТ», які люб’язно, але, очевидно, необачно, прийняв до вивчення Ігор Григорович, на даний момент виявився непідйомним для керманича виборчої кампанії Ющенка. «У мене ще немає повноважень на публічну думку. Та й, боюся, якщо почну відповідати на ваші запитання, то навряд чи дочекаюся офіційного призначення. Краще потім», — зіронізував Тарасюк і більше не виходив на зв’язок. Таким чином, «ДТ» залишає за собою право на перше інтерв’ю Тарасюка, вже офіційного керівника кампанії. Зокрема й з таких суспільно значимих питань:

— кого і в якому статусі (крім американських політтехнологів, Віри Ульянченко та Раїси Богатирьової) Ігор Григорович запрошує на наради в СП?

— чи стане структурною основою агітаційної мережі президентської кампанії Ющенка партія «Наша Україна»? Якщо так, то яким чином штаб планує компенсувати втрату столичної організації — єдиної, яка в процесі розвалу і недофінансування партії в регіонах зберегла потужну мережу, структуру та людей?

— чи це буде пул партій, що включатиме УНП, «Собор», а також політичний проект В’ячеслава Кириленка та «Українську партію»?

— хто фінансуватиме ці нові проекти — сам Тарасюк чи пан Аваков? І чи не вважають у штабі цю обставину непростимим розпиленням і так мізерних ресурсів кампанії єдиного кандидата?

— чи можлива участь у фінансуванні кампанії пана Ахметова, пана Коломойського і пана Пінчука, які раніше підтримували всі президентські політичні проекти?

З фінансуванням же в штабі Ющенка віднедавна виявилися проблеми.

За чий рахунок?

Днями відбулася зустріч однієї з ключових представниць виборчого штабу Ющенка з акціонером «РосУкрЕнерго» Дмитром Фірташем. Тема — відкриття окремої «кредитної лінії» кандидата у президенти Віктора Ющенка. Проте, на підтвердження наших прогнозів підвищеної ощадливості олігархів, які переживають економічну кризу, дама повернулася ні з чим. Інвестор же мотивував свою нібито тимчасову відмову відсутністю офіційного рішення про створення виборчого штабу, а також кандидатство Ющенка.

Насправді цей пікантний факт ставить логічну крапку в основній версії, що стосується ситуації, яка склалася навколо президента. У Ющенка немає своєї гри. Він перестав бути цікавий усім. Включно з електоратом, основними політичними гравцями та інвесторами. Віктор Андрійович розгублений і не знає, що йому робити далі. За останніми даними джерела в СП, на закритій зустрічі з участю президента і його найближчого оточення — Ігоря Тарасюка, Віри Ульянченко та голови Служби зовнішньої розвідки України Миколи Маломужа — Ющенко висловив великі сумніви з приводу своєї участі в майбутній кампанії. А цього тижня Віра Ульянченко терміново почала готувати ґрунт для можливого відступу і заявила, що ВАЮ ще не прийняв остаточного рішення. «Проте партія і команда, — про всяк випадок уточнила Ульянченко, розпушуючи ґрунт у протилежному напрямку, — на сьогодні не бачать іншого кандидата».

Але перевірені джерела натякають, що зорові й нюхові рефлекси СП можуть бути серйозно скориговані під час майбутнього візиту в Україну американського віце-президента Джозефа Байдена. Та-так, того самого сенатора-демократа, голови комітету з міжнародних питань, який у квітні 2007 року лобіював у сенаті прийняття знакового законопроекту про всебічну підтримку результатів помаранчевої революції в Україні. І тим самим підтримав Ющенка, який оголосив вендету Кабміну Януковича і розпустив Раду.

І все ж ми не збираємося в цій історії скидатися на пришелепуватого, який віщає «пане президенте, ваша дружина американка». Не збираємося також, вказуючи на його американських технологів, вважати Ющенка ставлеником Америки. Зрештою, Тимошенко недавно підписала контракт із російським Ситниковим, а Янукович — із американським Монофортом. Але мусимо зауважити, що розмови про візит Байдена як ключову точку рішення Ющенка заграли новими барвами з появою в Києві представника колись головного стратега виборчої кампанії Барака Обами, а нині — старшого державного радника президента Америки Девіда Аксельрода. Гостя прийняв штаб Яценюка. Схоже, Вашингтон — не «РосУкрЕнерго», а Обама — не Фірташ, щоб супроводжувати до крісла по три-чотири кандидати. Може, це, за нашими мірками, і фешенебельно. Проте за їхніми — нерентабельно. Байден справді може сказати «стоп».

…А може, воно й на краще? Що скажете, Вікторе Андрійовичу? Адже, якщо абстрагуватися від нинішньої політичної ситуації й повернутися у ваше славне минуле, то, мабуть, вам нікуди ходити більше й не треба. Треба просто врахувати помилки своїх попередників і залишитися в історії не кандидатом у президенти, який програв кампанію, не маловпливовим депутатом Верховної Ради або ще гірше — обслугою нових політичних гравців, а третім президентом України. Президент не виходить на пенсію. Це на все життя. Хоч би з яким рейтингом і куди — у науку чи на сцену — він пішов. Головне — знайти нішу. А вже грошей на життя й кипучу громадську діяльність у вас — провідника «РУЕ», антикризового куратора НБУ, господаря курсу долара і ДУСі, покровителя Черновецького, захисника Монт­ризора, ангела-охоронця Ріната Ахметова і компанії «Венко» — точно вистачить. Проте чи вистачить мудрості самостійно прийняти це непросте рішення?..

Поділитися
Помітили помилку?

Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter або Надіслати помилку

Додати коментар
Всього коментарів: 0
Текст містить неприпустимі символи
Залишилось символів: 2000
Будь ласка, виберіть один або кілька пунктів (до 3 шт.), які на Вашу думку визначає цей коментар.
Будь ласка, виберіть один або більше пунктів
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Відміна Надіслати скаргу ОК
Залишайтесь в курсі останніх подій!
Підписуйтесь на наш канал у Telegram
Стежити у Телеграмі