НАТО — УКРАЇНІ: ДВЕРІ ЩЕ ВІДЧИНЕНІ, АЛЕ ЩІЛИНА ЗВУЖУЄТЬСЯ - Політика - dt.ua

НАТО — УКРАЇНІ: ДВЕРІ ЩЕ ВІДЧИНЕНІ, АЛЕ ЩІЛИНА ЗВУЖУЄТЬСЯ

15 лютого, 2002, 00:00 Роздрукувати Випуск №6, 15 лютого-22 лютого

«Україна не планувала і не планує вступати в НАТО», — заявив на початку 2001-го, у самісінький розпал «Тейпгейту», український Президент, який потребував російської підтримки...

«Україна не планувала і не планує вступати в НАТО», — заявив на початку 2001-го, у самісінький розпал «Тейпгейту», український Президент, який потребував російської підтримки. І запропонував курс на співробітництво України з євроатлантичними структурами. Через десять місяців під впливом зовнішніх чинників у Києві — на Банковій, 11, Каменєва, 8, і Михайлівській, 1, — забули слова про «євроатлантичне співробітництво» і знову заговорили про євроатлантичну інтеграцію.

Зміни в лексиці офіційного Києва гідно оцінили в Брюсселі, де розрізняють співробітництво й інтеграцію. Так само, як бачать різницю між формулюванням «у найближчій перспективі не стоїть питання про членство України в НАТО» і фразою, що «сьогодні не йдеться про вступ України в організацію Північноатлантичного договору».

Та, попри всю свою знаковість, зміни в лексиці українських чиновників не дають відповіді на головні запитання. І передусім, у якому форматі Київ бачить свої подальші відносини з НАТО? Чи зуміє він скористатися можливостями, що відкрилися в результаті зближення альянсу й Росії?

Стрімкий розвиток роману між Росією та Північноатлантичним альянсом викликав неоднозначну оцінку України. З одного боку, тут цілком серйозно стривожені, що внаслідок появи нового формату співробітництва Росії з НАТО — «дев’ятнадцять плюс один» — відносини альянсу й України розвиватимуться в контексті відносин цієї військово-політичної організації з Москвою. І в цій ситуації можна буде надовго забути про особливе українсько-натовське партнерство.

Швидше за все, саме ці побоювання призвели до того, що наприкінці минулого року Київ терміново вжив заходів, які мали продемонструвати Брюсселю, що в Україні щиро зацікавлені у співробітництві з альянсом і мають щодо нього далекосяжні плани: змінилася офіційна лексика, призначено національних координаторів зі співробітництва з альянсом. Крім того, Київ виступив з ініціативою прийняти новий документ, що «освіжив» би підписану 1997 року Хартію про особливе партнерство між Україною та НАТО.

З другого боку, зближення Росії з НАТО було сприйнято з певною надією, оскільки створило офіційному Києву простір для політичного маневру. І той дістав унікальну можливість підняти на якісно інший рівень свої відносини з альянсом і на ділі продемонструвати Брюсселю щирість бажання стати членом євроатлантичного співтовариства. Проте Київ обмежений у часі.

Для реалізації своїх честолюбних планів йому відпущено термін до травня, коли у Рейк’явіку на засіданні Північноатлантичної ради на рівні міністрів закордонних справ буде зафіксовано нові реалії на просторі від Атлантики до Уралу й розроблено механізм взаємодії Москви та Брюсселя. Можливо, часу трохи більше — до листопада, коли в Празі відбудеться саміт НАТО.

Проте в Києві немає одностайної думки про те, як далеко слід іти у розвитку своїх контактів із НАТО. Є принаймні дві групи високих українських чиновників, які обстоюють різний рівень відносин України з альянсом. Сьогодні на Банковій найменш популярна позиція пасивних відносин з організацією Північноатлантичного договору. У фаворі нині — прибічники активного розвитку контактів із НАТО.

Проте й серед «атлантистів» немає єдності. Частина виступає за скрупульозне виконання Україною положень, зафіксованих у Хартії та Державній програмі співробітництва з НАТО на 2001—2004 роки, і проти підвищення рівня співробітництва. Інші пропонують не марнувати час і підписати новий документ, який вивів би відносини на інший рівень. Більше того, наскільки нам відомо, окремі члени Кабінету міністрів переконують главу держави подати заявку на вступ в альянс, поки ще є така можливість.

Аргументи тих, хто закликає не поспішати підписувати новий документ із НАТО й подавати заявку, такі. По-перше, не виконуються повністю положення Хартії: співробітництво України й альянсу розвивається нормально тільки в окремих сферах. А в Брюсселі велику увагу приділяють скрупульозному виконанню підписаних документів. За цією логікою, багато хто вважає, що розумніше повністю виконати всі необхідні положення, вийти на певний рівень, а вже потім вести мову про новий документ між Україною та НАТО.

А щодо заявки на членство в Північноатлантичному альянсі, то, вважають «помірковані», до цього не готові ні в НАТО, ні в Україні. І передусім із безлічі причин внутрішнього характеру, які не дозволяють Україні порушувати питання членства. Це і невідповідність рівня економічного розвитку нашої країни рівню розвитку багатьох країн — членів альянсу; і необхідність значних фінансових видатків на модернізацію армії; і незавершена реформа Збройних сил; і негативне ставлення багатьох громадян України до альянсу, які, за колишньою звичкою, вважають НАТО агресивним блоком. Та й багато іншого, що робить недоцільними такі кроки.

І, нарешті, «помірковані» кивають у бік Росії: в Москві завжди з підозрою ставляться до контактів Києва з Брюсселем. Мовляв, що дозволено Юпітеру, те не дозволено бику. І в Кремля не викличе захоплення дедалі конкретніше формулювання наміру українського керівництва зробити свою країну членом НАТО. Наслідком цього невдоволення стане політичний тиск на українське керівництво, яке, на жаль, з огляду на внутрішні чинники, муситиме піти на поступки. І цим ще раз буде дискредитовано ідею інтеграції України в євроатлантичне співтовариство.

Останнім часом до російського чинника додається й чинник Македонії. Маленька балканська країна, з якою Україна підтримує військово-технічне співробітництво, сьогодні досить серйозно ускладнює відносини Києва та Брюсселя: у НАТО несхвально дивляться на продовження постачання Україною військової техніки й озброєння законному урядові, тоді як альянс намагається владнати конфлікт.

Поки що жодна сторона не готова змінювати свою позицію. Про серйозність впливу на відносини Києва та Брюсселя македонського чинника свідчить і те, що в Брюсселі ставлять зустрічі на вищому рівні комісії Україна—НАТО у залежність від продовження постачання української зброї в Македонію.

Опоненти «поміркованих» погоджуються, що внутрішні українські чинники не сприяють тому, аби Київ подавав заявку на членство в НАТО. До того ж, на носі 31 березня — парламентські вибори, які, у свою чергу, не сприяють такому радикальному кроку. Проте якщо вже так благополучно склалися зовнішні чинники, то гріх не скористатися шансом. Адже нинішні відносини Росії з НАТО роблять природною подачу Україною заявки на членство в цьому престижному клубі. У такому разі з порядку денного було б знято багато питань, приміром, участі в європейських оборонних програмах, а також у розробці національного українського законодавства.

І, нарешті, цим політичним кроком Київ продемонстрував би, що зробив свій остаточний вибір на користь євроатлантичного співтовариства. Адже на Заході вже втомилися від гарних і правильних українських слів, за якими не видно конкретних справ і які, відтак, викликають розчарування. А заявка Києва недвозначно свідчила б: це крок людей, готових на багато що. Навіть на ускладнення відносин із Росією. І це могли б гідно оцінити і у європейських столицях, і у Вашингтоні.

Зрештою, на Заході перестали б вагатися, куди зарахувати Україну в системі координат «свій—чужий»? Пригадаймо історію з Ан-70: саме відсутність чіткої ідентифікації Києва стала основною причиною того, що західні європейці відкинули український літак, зробивши вибір на користь дорожчого і поки що «паперового» європейського А-400М.

Хоча більшість зовнішніх чинників сприяє тому, щоб Київ зробив рішучий крок у бік стабільної Європи, є ще й чинник Росії, і його ніяк не назвеш сприятливим. Хоча заявка на членство в Північноатлантичний альянс не означає саме членство, неважко здогадатися про реакцію Кремля на українську ініціативу. І хоча деякі українські експерти і вважають, що Москва сьогодні в змозі тиснути на Київ більше політично, ніж економічно, але важко скинути з рахунку нашого північного сусіда.

Можливо, з огляду на складнощі, які може викликати такий радикальний крок, частина українського істеблішменту вважає, що в теперішніх українських умовах було б авантюрою подавати заявку на членство в НАТО. Тому, вважають вони, найреальніше підготувати новий документ, у якому було б зафіксовано положення, наявні у плані набуття членства в Північноатлантичному альянсі. На кшталт того, який свого часу підготувала Хорватія. Тим паче що, як вважають в Україні, країна близька до переходу за обсягом контактів і заходів до плану дій щодо здобуття членства в альянсі. Втім, у Брюсселі допускають, що хоч би якими багатогранними й насиченими були програми співробітництва України та НАТО, їхній нинішній статус не веде до прийому в альянс.

Тим часом у Києві гадають, що документ дозволить зафіксувати нові сфери для співробітництва України й альянсу. Крім того, з моменту підписання Хартії минуло п’ять років, а з 1997 року трохи змінилися умови. Цей документ буде тим адекватним кроком, який дозволив би адаптуватися до нових умов — друга хвиля розширення НАТО, антитерористична операція, зближення альянсу з Росією тощо.

А яка реакція на українські ініціативи у представників країн — учасниць НАТО? Чи готові в Брюсселі до нового рівня співробітництва з Україною? На ці запитання важко відповісти однозначно.

Брюссель не раз повторював і повторює, що політика розширення НАТО поєднується з політикою відчинених дверей. І, пригадується, Київ завжди чув запевнення від представників альянсу, що для України двері в НАТО відчинені. Проте в міру наближення Рейк’явікського саміту щілина в них стає дедалі вужчою. НАТО поки що не сформувало єдиної політики щодо України. Але складається враження, що через непоквапливість Києва в Брюсселі й Вашингтоні починають дедалі скептичніше ставитися до українських ініціатив. Представники альянсу нагадують, що Україні слід скрупульозніше виконувати Хартію та Державну програму зі співробітництва з НАТО на 2001—2004 роки.

У недавньому інтерв’ю одній із київських газет посол США в Україні Карлос Паскуаль зазначив, що «відносини між Україною та НАТО охоплюють дуже широкий спектр проблем, але водночас їм бракує глибини. Постає запитання: як Україна збирається розвивати їх далі?». При всій неоднозначності слів американського дипломата, є всі підстави вважати, що пан Паскуаль мав на увазі передусім те, що Київ повинен максимально скрупульозно виконувати положення Хартії про особливе партнерство, й аж ніяк не закликав Україну робити такий рішучий крок, як подача заявки на членство. Більше того, у Штатах досить скептично оцінюють і необхідність підписання документа, який доповнював би Хартію.

Зважаючи на все, цю думку американського посла поділяють і європейські країни — союзники Сполучених Штатів по блоку. І причина такого обережного ставлення до українських пропозицій полягає не так у тому, що в Брюсселі й Вашингтоні втомилися від невиконання Києвом своїх зобов’язань, як у Росії. Хоча в Брюсселі й говорять, що у своїх відносинах з Україною альянс відвертіший, ніж із Росією, проте в Європі схильні вважати, що тісніше зближення НАТО й України може викликати нову істерику з боку Кремля. А це в умовах, коли на членство в НАТО реально претендують три балтійські держави — Латвія, Литва й Естонія, — украй небажано.

Що ж, побоювання Європи можна зрозуміти. Правда, не ясно, що може протиставити Москва одностайному рішенню Брюсселя. Адже, як засвідчила перша і друга хвилі розширення, у стратегічних питаннях Північноатлантичний альянс не планує йти на поступки Росії. Про що, до речі, не раз публічно й неофіційно говорили функціонери НАТО.

Тим часом можна пригадати історію з підписанням Хартії про особливе партнерство між Україною та НАТО. Брюссель спочатку також був проти встановлення особливих партнерських відносин із Києвом. Тоді також побоювалися російського чинника. Проте бажання, воля, наполегливість дали свої плоди. До того ж не варто переоцінювати можливостей та впливу Росії. Безумовно, Москва — значимий партнер для Європи, з думкою якого треба рахуватися, але зовсім не обов’язково діяти відповідно до неї. Інакше на багатьох планах НАТО можна було б поставити хрест.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №30, 17 серпня-23 серпня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво