НАМ РІК ТАКИМ ЗАПАМ’ЯТАВСЯ ДЕСЯТЬ ГОЛОВНИХ ПОДІЙ 2002-ГО ЗА ВЕРСІЄЮ «ДЗЕРКАЛА ТИЖНЯ» - Політика - dt.ua

НАМ РІК ТАКИМ ЗАПАМ’ЯТАВСЯ ДЕСЯТЬ ГОЛОВНИХ ПОДІЙ 2002-ГО ЗА ВЕРСІЄЮ «ДЗЕРКАЛА ТИЖНЯ»

27 грудня, 2002, 00:00 Роздрукувати Випуск №50, 27 грудня-10 січня

ЄВРО: один на всіх, хоча ціни відстояти не вдалося Новорічні урочистості в Євросоюзі збігаються зі святкуванням першої річниці євро, введеного в готівковий обіг 1 січня 2002 року...

ЄВРО: один на всіх, хоча ціни відстояти не вдалося

Новорічні урочистості в Євросоюзі збігаються зі святкуванням першої річниці євро, введеного в готівковий обіг 1 січня 2002 року. Хоча свято це дуже умовне. Насправді євро вийшов на світові фінансові ринки вже чотири роки тому — у безготівковому вигляді, а проведення пробних розрахунків почалося ще роком раніше. Крім того, багато європейців незадоволені новою валютою. Що не дивно, оскільки разом із новими грошима прийшли і нові ціни — лише в першому півріччі їхнє зростання склало 1,4%. Особливо засмучуються німці, 70% яких досі перераховують ціни в марки, щоб зайвий раз переконатися: раніше життя було набагато приємнішим (у деяких містечках на північному заході Німеччини досі можна розплачуватися марками). Втім, в інших країнах, де запровадження євро не наклалося на явний спад в економіці, ставлення до нової валюти цілком позитивне. Так, у Греції, Іспанії, Італії та Португалії незадоволених практично немає.

Сьогодні можна сміливо говорити про те, що євровалюта виконала свою головну місію — противага долару створена й успішно функціонує. Європа довела всьому світу, що мистецтво робити гроші більше не є винятковою прерогативою янкі. Останні, до речі, не протестують — сильний євро слугує потужним чинником світової фінансової стабільності і вдалим «запасним варіантом» на випадок якихось неприємностей із доларом. Однак євро задумувався і як стимул до євроінтеграції, яка в ідеалі мала призвести до створення не лише фінансової, а й політичної противаги США — таких собі Сполучених Штатів Європи. На жаль, поки ця ідея більше схожа на утопію. Так, євро набув широкого використання за межами єврозони, особливо в популярних туристичних регіонах. Але саме перспективи розширення єврозони і є тут головним чинником ризику.

Мабуть, рано чи пізно до єврозони увійдуть Великобританія, Данія та Швеція, яких не вдалося спокусити принадами єдиної валюти. Поки ж вони воліють почекати і подивитися, як підуть справи в розширеному Євросоюзі. Адже згодом на євро перейдуть Польща, Чехія й Естонія, що стоять на порозі ЄС. Втім, колись їм доведеться пройти складну процедуру і виконати ряд умов, що займе мінімум чотири-п’ять років. До речі, цим критеріям відповідають сьогодні лише вісім із 12 країн єврозони. Німеччина, Франція, Італія та Португалія з поставленим завданням не впоралися.

Слобо і його некраїна

Початок процесу над колишнім президентом Югославії Слободаном Мілошевичем продемонстрував, що у світі починає формуватися геть нова система міжнародного правосуддя, що ні державні кордони, ні президентська чи депутатська недоторканність не можуть тепер уберегти від відповідальності за злочини проти людства. Процес над Мілошевичем тривав протягом практично всього року і триватиме наступного року. Вже перші місяці його проведення продемонстрували всі недоліки міжнародного трибуналу і всі складності, що виникають при оцінці діянь осіб, які не убивають своїх жертв із сокирою в руках, як банальні кримінальники, а віддають злочинні накази, що призводять до цілої серії масових смертей. Але важливішим за все був не сам хід процесу, а створений ним прецедент. Тож цілком можна було порівняти гаазькі зусилля із встановлення провини Мілошевича і російські зусилля із встановлення неосудності полковника Юрія Буданова, котрий убив чеченську дівчину Ельзу Кунгаєву. Хід процесу над Будановим ще раз продемонстрував, наскільки важливо ввести примат міжнародного правосуддя в оцінці злочинів, скоєних у ході військових дій, надзвичайних ситуацій або контртерористичних операцій.

Мілошевич, який перебував у Гаазі, утім, міг бути задоволеним свідком наслідків своєї руйнівної політики: перші роки його правління в Сербії стали смертним вироком СФРЮ, останні — смертним вироком «новій Югославії», що складалася із Сербії та Чорногорії. Груба доцентрова політика Мілошевича призвела не лише до втрати контролю над Косовом, а й до практичного відділення Чорногорії: нинішнього року було вирішено створити нове утворення Сербії та Чорногорії, що стає, по суті, проміжною ланкою до створення двох самостійних держав. А назва «Югославія» вже наступного року остаточно зникне з політичної карти світу.

Гроші йдуть до грошей, права — до прав

Знаковими подіями минулого року стали листопадовий саміт НАТО в Празі і грудневий саміт ЄС у Копенгагені.

Рішення про безпрецедентні розширення НАТО і ЄС на схід, що років десять тому були мрією народів, які втомилися від життя в розділеній Європі, стають реальністю.

Наполегливість і послідовність громадян, які пройшли Будапешт-56 і Прагу-68, Варшаву-89 і Вільнюс-91, їхнє прагнення повернутися в сім’ю цивілізованих, демократичних і заможних країн та підкріплення цього прагнення реальними справами схилили шальку терезів розвитку Європи у бік історичного возз’єднання.

Із вступом у ЄС десяти нових членів до травня 2004 р., а Болгарії та Румунії — 2007 р. його територія збільшиться більш ніж на третину, виникне внутрішній ринок у 500 млн. споживачів, що більше, ніж у США та Японії, разом узятих. Європейський Союз має всі шанси стати справді глобальним центром сили з перспективами стійкого зростання та посилення впливу на забезпечення стабільності і демократії у Європі й усьому світі.

Входження в НАТО семи країн колишнього соціалістичного табору не лише розширить географічно зону безпеки під парасолькою Північноатлантичного альянсу, а й стане свідченням кардинальних змін у світовому ладі.

Водночас ці справді історичні зміни є амбітними проектами, від успіху реалізації яких залежить і здійснення надій та сподівань народів тих країн, які виявилися на сьогодні в статусі «сусідів», у «кільці друзів», по суті — за межами єдиної Європи.

Ще ніхто достеменно не знає, як розвиватимуться ЄС-27 і НАТО-26. Ні в кого поки що немає впевненості у тому, що вдасться вирішити всі проблеми, що на практиці не буде поділу європейців на людей першого і другого гатунку. Не виключена і небезпека створення нових розділювальних ліній поруч із процесами возз’єднання.

Однак 2002 р. європейці поставили перед собою питання, від успішності відповідей на які залежить розвиток нашого континенту в найближчі десятиліття.

Похмурий ранок на Уолл-стрит

Банкрутство найбільшої у світі енергетичної компанії Enron, яке сталося за місяць до початку 2002 року, обумовило глобальні потрясіння системи американського корпоративного управління. Трюк енергетичного велета, який до свого падіння займав сьоме місце в списку найбільших компаній США, полягав у елементарному обмані довіри акціонерів й інвесторів, від котрих Enron приховував наявність боргів на суму 70 млрд. доларів. Але скільки б клубочок не вився...

Зрештою, хитромудрі схеми привернули увагу регулюючих фінансових органів США й завантажили роботою слідчих ФБР. Слідство в справі про банкрутство Enron не закінчене й досі...

Фінансовий крах і моральне падіння компанії Enron, де змішалися обман, жадібність, зрадництво і шахрайство, вразили не лише політичний істеблішмент США, а й увесь фінансовий світ. Enron став ім’ям загальним, синонімом фінансових маніпуляцій і нечистого ведення бізнесу.

Протягом 2002 року світ спостерігав, як наймогутніша економіка світу переживає справжній розгул банкрутств. Через півроку після Enron у банкрути подався ще один велет — телекомунікаційний WorldCom, де рух готівки на рахунках виявився на 4 млрд. доларів менше, ніж повідомлялося в офіційних звітах. Та й сама Уолл-cтрит, ще недавно яскравий і беззастережний символ фінансового процвітання Америки, нині на роздоріжжі. Слідом за корпоративними скандалами розпочалася «велика чистка» серед «непотоплюваних» — могутніх інвестиційних банків.

Генеральний прокурор Нью-Йорка Еліот Спітцер практично виграв війну проти банкірів Уолл-стрит. Лише минулого тижня 10 провідних інвестиційних банків США підписали угоду про виплату сумарного штрафу в розмірі 1,4 млрд. дол. Звісно, сума ця не підірве фінансову могутність інститутів, чий прибуток на піку процвітання 2000 року досяг 58 млрд. дол. Але в даному випадку принциповий результат.

Сьогодні Уолл-стрит, а з нею і вся корпоративна Америка, невесело вдивляється в новорічний ранок 2003-го. Чи вдасться їй відновити колишню репутацію? Знайомий американець — із тих, котрі відомі патріотизмом, що б’є через край, — любив повторювати в минаючому році: мовляв, американська фінансова система спіткнулася й, можливо, навіть злегка захворіла, але це не означає, що вона помирає. І він, за великим рахунком, правий. Бо не хтось із боку, а регулюючі органи США ініціювали багатоступінчасті розслідування. Вони ж розпочали і процес реформування фінансового господарства країни з тим, аби відновити громадську довіру до чесності ринків, настільки глибоко підірвану вперше за сім десятиліть.

Футбол у кольоровій гамі

«Мундиалі» — те ж саме, що тижні високої моди в Парижі. Світові першості визначають стратегію розвитку футболу на найближчих чотири роки, даючи багату поживу для роздумів тренерам і функціонерам, арбітрам і бізнесменам, скаутам і психологам, журналістам і політикам.

Чим запам’ятався ЧС-2002? Футбол став технологічнішим, багатшим і корумпованішим. Футбол став швидшим, жорсткішим і раціональнішим. Він став ще менш результативним, ще менш видовищним і ще менш передбачуваним. Але від цього не менш логічним. ЧС-2002 спростував багато прогнозів і водночас підтвердив багато припущень.

Чемпіонат підтвердив: курс на подальшу комерціалізацію гри залишається незмінним. Як, утім, і курс на подальше освоєння футбольної «цілини». Уперше світова футбольна фієста проходила одночасно у двох державах (які, до того ж, належать до футбольної «глибинки») — Японії та Південній Кореї. «Роздвоєння» ударило по інтересах уболівальників: розкиданість міст, у яких проходили матчі, спричинила зниження відвідуваності. А підвищення цін на телетрансляції трохи звузило глядацьку аудиторію. Проте високе футбольне начальство задоволене організацією турніру, організатори — отриманими баришами. І тому виняток вирішили зробити правилом.

Чемпіонат підтвердив: у футболі відчувається гострий дефіцит талантів. Із тих, хто досі не був зігрітий славою, сяйнув хіба що 24-річний німецький форвард Мірослав Клоссе. Він та ще двоє його юних колег по амплуа — парагваєць Нельсон Куевас і росіянин Дмитро Сичов — ось і весь перелік відкриттів азіатського мундиалю.

Чемпіонат підтвердив: футбол вирівнюється. І що у футболі (на відміну від переважної більшості інших ігрових видів спорту) порядок усе ще в змозі побити клас. Крах французів, оглушлива поразка аргентинців, невдача Італії й Англії, Іспанії та Португалії компенсувалися успіхами американців і парагвайців, японців і сенегальців, вражаючим виступом корейців і тріумфом турків.

Чемпіонат підтвердив: футболові бракує свіжих ідей. Тренери, що представляють різні школи, дотримувалися, по суті, однакових тактичних схем. Південноамериканські й африканські команди за стилем дедалі більше нагадували європейські, а представники Старого Світу інколи й зовсім здавалися близнюками.

Чемпіонат підтвердив: одна з головних проблем сучасного футболу — суддівство. Окремі арбітри приймали такі абсурдні й несподівані рішення, що пояснити їхні вчинки можна було лише двома причинами: або вони дуже недобачають, або їм дуже добре заплатили.

І, нарешті, чемпіонат дав зрозуміти, як далеко ще українській збірній до світових стандартів...

Народилася клонована людина?

Напередодні Нового року УНІАН повідомило, що у США народилася перша клонована людина. Дівчинка — точна копія своєї 30-річної матері...

Обстановка глибокої таємності поки що не дозволяє стверджувати, що народжена дитина є клоном. Проте дедалі більша кількість повідомлень про те, що на різних континентах робляться спроби проведення такого експерименту, дозволяє стверджувати: реалізація цього наміру не за горами. Генетики готують для людства несподівані сюрпризи...

Отримано змогу порівняти геноми миші й гомо сапіенс. Це привело до разючого відкриття, яке, вважають учені, обіцяє стати одним із найзначніших в історії сучасної науки.

З’ясувалося, геноми людини та звичайної лабораторної миші схожі. 80% їхніх генів практично повністю збігаються, а серед решти 20% виявлено багато спільних ознак. При цьому чимало спільного й у послідовностях, які беруть участь у регуляції генів. Дедалі менш вловимими стають генетичні елементи, котрі якісно відокремлюють один вид від іншого. Тобто накопичується дедалі більше генетичних доказів принципової єдності всього живого.

Ще одна разюча наукова подія минаючого року пов’язана з дослідженнями українських учених генетичної структури дельфінів. З’ясувалося, деякі характеристики геному цих дивовижних ссавців мають певну подібність до генетичних ознак доместикації (одомашнення), раніше виявлених у таких видів, як велика рогата худоба, кози, вівці, коні. Вчені гадають: такі ознаки вказують на тісний зв’язок дельфіна з людиною. І якщо їхнє припущення підтвердиться, тоді унікальні здібності цих морських тварин можуть засвідчити те, що колись дельфін був нашим «симбіонтом». Людина про це забула. А дельфін пам’ятає...

Заплановані катастрофи

Аварія танкера з пишною назвою «Престиж» протягом місяця привертала до себе увагу планети. Смерть мільйонів живих істот і зубожіння десятків тисяч людей. Телебачення надало всьому світові можливість спостерігати безпорадність уряду розвиненої європейської країни в кризовій ситуації. Роз’єднаність, продемонстрована ЄС і ООН, підтвердила давню підозру, що країни беззбройні перед серйозною катастрофою.

Люди, котрі досі всерйоз боялися лише ядерної енергетики, раптом чітко усвідомили — небезпека підстерігає всюди. Не випадково пролунали слова — «іспанський Чорнобиль».

«Зелені» полегшено зітхають, що вдалося закрити останній блок Чорнобильської АЕС. Приємним сюрпризом для них на початку 2003 року буде закриття першого ядерного блока в Литві. На черзі — закриття двох блоків у Болгарії. А далі... Утім, перед тим, як зрадіти тому, що найбідніші країни Центральної Європи залишаються без ядерної енергетики (фактично без енергетики взагалі), спробуємо відповісти на запитання болгарського професора Еміля Вапірєва: «Щоб замінити болгарську атомну станцію на теплову, потрібно буде возити нафту двадцятьма танкерами вантажопідйомністю в 200 тисяч тонн кожен. Чим це загрожує Середземному морю?..»

І не вірте, що все замінить альтернативна енергетика — в ній поки що стільки ж сенсу, як у «кремлівській таблетці», яка зцілює від усіх хвороб. Катастрофа біля берегів Іспанії, можливо, змусить нас придивитися до того, чого домоглися ізгої минулого століття — ядерники. А вони за час безпрецедентного тиску товариства на технократів створили унікальну систему захисту від застосування ядерних технологій на шкоду людині — аж до спеціального «захисту від дурня»...

Досвід ядерників може виявитися рятівним — адже розроблювана енергетична стратегія України спирається навіть не на нафту, не на газ, а на... вугілля. Скількома життями заплатять українці за неї? І це при тім, що експерти підрахували — наступного року через крайню зношеність устаткування Україна вступає в період різкого збільшення кількості техногенних катастроф.

Марш блокбастерів

2002 року Голлівуд видав на-гора понад 400 фільмів, що значно вище за попередній звітний період. Головний показник успіху — власне, касовий збір, що також зріс і перевершив 9,5 млрд. дол.

Судячи з цифр, попит на кіно зростає з кожним роком, в той час, що аналогічні показники радіо й телебачення неухильно падають. Фахівці думають, що небачений інтерес до кіно можна зіставити хіба що з «Золотим століттям кінематографу» 50-х і обумовлений потребою в ескейпістській утечі від реальності. Зізнайтеся, добре зроблений фільм не лише цікавіший, а й комфортніший за випуск новин! Навіть переживаючи за героїв фільму, ми все одно знаємо, що все закінчиться добре, а якщо хтось з «наших» і загине (щоб шкода було), то це не насправді.

А найголовніше — нам із вами подобається, коли розповідають знайомі історії з героями, яких ми впізнаємо, і, звичайно, несподіваними пригодами в рамках улюбленого сюжету. Не випадково, що нинішнього року понад половина фільмів із верхнього табелю про ранги — це чи сіквел («Люди в чорному-2», «Помри, та не зараз»), чи пріквели («Атака клонів») або франчайзи («Людина-павук», «Гаррі Поттер», «Володар каблучок» тощо).

Звичайно, безсумнівним лідером прокату залишається «Людина-павук» — 403 млн. дол. — не жарт! Чудова, перевірена часом історія статевого дозрівання непримітного підлітка, наділеного зате особливими здібностями. Це компенсаторна легенда — як у тому дитячому віршику: «... зате я нюхаю і чую добре». Фільм вийшов дуже вчасно, подавши позитивний приклад прогресивному людству, пригніченому подіями 11 вересня. Якщо врахувати, що виробничий цикл блокбастеру у середньому становить два-три роки, то можна собі уявити, що в найближчому майбутньому на нас очікує ще ціла серія відгуків про цей чорний день календаря.

Мабуть, найприємнішим сюрпризом кінороку став ювілейний, 20-й фільм про Джеймса Бонда, що ознаменував у рік 40-річчя виходу першої книжки повернення до витоків на новому технічному рівні (збори на сьогодні становлять 138,5 млн). Легка й іронічна картина наповнена цитатами з попередніх фільмів, «внутрішніми жартами» для знавців. Чого варте лише одне нагадування про книжку «Птахи Карібських островів», в автора якої Ян Флемінг запозичив ім’я свого безсмертного героя — Бонд, Джеймс Бонд. У той самий час — це блискучий, хоробро закручений бойовик, зорієнтований на нове покоління кіноглядачів. У фільмі є все: від погоні до сцен у ліжку (до речі, цнотливіших, ніж у попередніх серіях фільму). Продюсери обіцяють запустити нову серію бойовика-відгалуження від бондіани — пригоди Джінкс — суперагента-жінки.

Так зване незалежне кіно також піднесло серйозний сюрприз не лише інтелектуалам, а й голлівудським бухгалтерам. Комедія «My Fat Greek Wed» за мізерного бюджету на виробництво та рекламу (2% від середньоголлівудського) зібрала 217 млн. доларів, ставши найуспішнішим інді-фільмом усіх часів. Режисер і продюсер фільму переконують, що причина успіху в тому, що греки — впевнені в собі люди і з задоволенням сміються над собою, запрошуючи до цього оточуючих.

Може, це й є рецептом успіху для українського кіно? Давайте дивитися фактам в вічі — суперагентів у нас не було й немає (Мельниченко — не в рахунок), казки розповідати ми не вміємо (ні Гаррі Поттер, ні Володар каблучок у нас не виходять) — може, є резон хоча б посміятися привселюдно?

Тому що вирячені очі гетьмана, які читають погано написані монологи, нікому, включаючи нас, не цікаві. Тож, може, спробуємо розважити хоча б самих себе, а там, дивися, й інші підтягнуться.

Багатоликий тероризм

Понад рік, який минув після подій 11 вересня 2001-го в Сполучених Штатах, довів, що праві були ті, хто не сумнівався: експансія світового тероризму аж ніяк не завершиться війною в Афганістані, вересень 2001 р. — не кульмінація, а лише початок нової терористичної епохи. Найбільш вражаючим і страшним прикладом цього став теракт на острові Балі. Найскладнішим із погляду розуміння причин і наслідків — захоплення Театрального центру в Москві. Вибухи на Балі були класичним прикладом тероризму в його аль-каїдівській упаковці. Захоплення центру на Дубровці — при тому, що й російська влада, а потім і президент США пов’язували з проявами світової терористичної активності, — пояснювався вимогами припинення війни в Чечні, тобто тими самими вимогами, що неодноразово лунали під час обговорення чеченської теми на Заході. До того ж заручники загинули не від рук терористів, а в результаті штурму центру російськими спецслужбами й невчасного надання медичної допомоги постраждалим від застосування спецзасобів. Не дивно, що в перші дні після захоплення Захід попросту не знав, як кваліфікувати те, що сталося, а чимало зарубіжних ЗМІ відмовлялися називати бараєвців терористами, використовуючи для цього різноманітні евфемізми. І це за того, що самі нападники були відомі в Чечні як представники жорсткого криміналізованого клану, що викликав стійку відразу земляків. Це ще одне відкриття — терористи можуть використовувати у своїй діяльності цілком реальні проблеми й трагедії та виглядати при цьому респектабельно. Та найголовнішим висновком із трагедії в Москві можна вважати те, що до стокгольмського синдрому, коли заручники починають ототожнювати себе з тими, хто їх захопив, — додався і московський, коли влада починає асоціювати заручників із терористами. Те, що головним завданням спецслужб було знищення терористів, а не порятунок заручників, стало ясно досить швидко... Однак президент Путін, який віддав наказ про використання бойового газу, став у Росії політиком року з офіційним рейтингом довіри 83%.

нерозпочата Війна

Логіка антитероризму вимагала від США вирішення проблеми іракського режиму Саддама Хусейна — для них стало неможливим терпіти державу-парію, яка сидить на нафті і здатна постачати терористам зброю масового ураження (ЗМУ).

Застосування Іраком хімічної зброї у недавніх війнах плюс володіння ракетними технологіями не дозволяли плекати особливих ілюзій. Тому ні в кого не викликала подиву активізація зусиль США з примушення Багдада до беззастережного виконання резолюцій ООН, які вимагають «роззброєння Іраку від ЗМУ» і повернення інспекторів ООН, вигнаних 1998 р. При цьому опоненти США схильні вбачати в тиску на Ірак не так проголошену турботу про нерозповсюдження ЗМУ, як прагнення контролювати нафту, від якої залежить економіка Заходу. США обвинувачувалися й у підсобництві «антиарабській політиці Ізраїлю», причому критики керувалися не симпатіями «за Саддама», а антипатіями «проти Сема».

Тому протягом року США та їхній союзник Великобританія доклали значних зусиль, щоб переконати в необхідності рішучих дій решту постійних членів РБ ООН — Китай, Росію та Францію, а також сусідів Іраку на Близькому Сході. Було важко, адже зачіпалися конкретні інтереси, пов’язані як із сьогоднішніми проектами в Іраку, так і з перспективним зниженням цін на нафту. Але компромісну резолюцію ООН № 1441 у листопаді ухвалити вдалося. У ній немає прямої загрози війни, але є попередження про можливі «серйозні наслідки».

Звісно ж, Багдад боронився і начебто досяг деяких тактичних успіхів — від позиціонування в ролі «жертви американського імперіалізму» до демонстрації єдності нації (99% «за» переобрання Хусейна президентом). Однак у стратегічному плані похвалитися нічим — рік почався оголошенням Іраку ланкою в «осі диявола» і завершується виходом на фінішну пряму режиму. Хусейн майже загнаний у глухий кут — інспектори ООН знову в Іраку, США й Великобританія завершують зосередження військового угруповання поблизу його кордонів, їхні союзники в регіоні (Туреччина, Йорданія, Катар та ін.) надають військову інфраструктуру і готуються до напливу біженців. Жодна з провідних держав не виступає на захист Іраку, а антисаддамська опозиція попунктно обговорює перспективи Іраку «після Саддама».

Поступово вимальовується найближча перспектива. США та їхні союзники готуються до «останнього ультиматуму» з оголошенням секретних розвідданих про іракські розробки ЗМУ, після якого лік часу, що залишився до війни, піде на дні, якщо не на години. Багдад метушиться перед вибором варіанта дестабілізації як єдиної можливості нейтралізувати військову перевагу США (наприклад, спровокувавши виступи співчуваючого населення арабських країн або масові протести цивільного населення в США та Європи). Чия стратегія виявиться успішнішою — покаже новий 2003 рік.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №1288, 28 березня-3 квітня Архів номерів | Останні статті < >
Вам також буде цікаво