Над Іраном нависнув меч - Політика - dt.ua

Над Іраном нависнув меч

18 листопада, 2011, 16:00 Роздрукувати Випуск №42, 18 листопада-25 листопада

Якщо Іран не відмовиться від своєї ядерної програми, то його війна з Ізраїлем і союзниками останнього може стати реальністю.

Якщо Іран не відмовиться від своєї ядерної програми, то його війна з Ізраїлем і союзниками останнього може стати реальністю. Як стверджує ізраїльський прем’єр-міністр Біньямін Нетаньяху, іранська ядерна програма розкрита в недавній доповіді МАГАТЕ не повністю. За його словами, Тегеран перебуває набагато ближче до створення атомної бомби, ніж це заведено вважати. Тому необхідно «зупинити іранську гонку ядерного озброєння, доки не стало занадто пізно». За оцінками деяких експертів, Іран матиме ядерну зброю вже на квітень 2012 року. Отже, залишається всього кілька місяців, аби остаточно вирішити, чи запускати військовий варіант розв’язання «іранського питання».

Росія, як завжди, намагається вести подвійну гру. Її міністр закордонних справ Сергій Лав­ров зазначив: оскільки всі попередні спроби домовитися з іранським керівництвом продемонстрували, що навіть дуже жорсткі санкції не уповільнили роботу Ірану над створенням бомби, як це підтверджується і в останній доповіді МАГАТЕ, — то метод санкцій проти Ірану можна вважати вичерпаним, і «тепер проблема має бути вирішена через дипломатичні канали».

Однак шляхи дипломатії, підтримувані Москвою, виявилися ще гіршими, ніж безрезультатні санкції, оскільки внаслідок такої політики Тегеран отримав час на продовження свого ядерного проекту в умовах, вільних від міжнародного тиску.

Говорячи про ситуацію навколо Ірану, слід звернути увагу на слова президента Сполучених Штатів Барака Обами. Хоча він і віддає перевагу дипломатичному вирішенню цієї проблеми, однак вважає, що «ми не прибираємо зі столу інших варіантів. Іран із ядерною зброєю становитиме загрозу не тільки для регіону, а й для США». Це перший президент Америки, який назвав ядерний Іран загрозою для Сполу­чених Штатів. Адже доти в офіційних заявах підкреслювалась обмежена загроза «американським регіональним інтересам та впливам».

Аналогічної позиції дотримується і Велика Британія. Так, британський міністр закордонних справ Вільям Хейг перед початком зустрічі глав зовнішньополітичних відомств Європейсь­кого Союзу висловив схожу думку з іранського питання. Вільям Хейг наголосив, що хоча зараз Велика Британія не розглядає варіант, що передбачав би війсь­кові удари по об’єктах на території Ірану, проте цілком здатна вивчити його в майбутньому.

Режиму іранських мулл дуже не пощастило з тим, що нова конфронтація навколо його ядерної програми збігається з початком передвиборної президентсь­кої гонки у Сполучених Штатах. Дебати навколо наполегливості Ірану у продовженні своєї ядерної програми примушують не лише президента США Барака Обаму, а й інших провідних американських політиків публічно висловлюватися з цього питання.

Так, потенційні кандидати на посаду президента США Мітт Ромні і Ньют Гінгріч готові наважитися на війну з Іраном, якщо решта варіантів вирішення проблеми зазнають невдачі. Цю думку вони озвучили під час теле­дебатів кілька днів тому.

Схоже, Тегеран усе не хоче повірити в серйозність намірів Америки. І в Ірані не звернули уваги на той факт, що ще у жовт­ні впливова газета The New York Times писала про наміри Сполу­чених Штатів збільшити свою військову присутність у Перській затоці за рахунок сил, які вивільняються під час виведення військ з Іраку. The New York Times відзначила, що при цьому центральне завдання армії США — посилення співпраці з проамерикансь­кими арабськими державами Перської затоки.

Загалом же, неможливо говорити про ймовірність лише одного сценарію запуску подій навколо Ірану. Так, арабські експерти впевнені, що всі ініціативи Ізраїлю з приводу цієї війни мають більше психічний характер. На їхнє переконання, ізраїльтяни не почнуть військових дій без Сполучених Штатів. Америка ж не діятиме, оскільки бере участь в операціях в Афганістані й Іраку, а також з огляду на свою нинішню економічну та фінансову ситуацію.

На думку арабських оглядачів, гучні заяви ізраїльських лідерів про «неминучість війни» суперечать принципу таємності підготовки до воєнних дій. Тому, вважають вони, все, що відбувається, — лише форма психологічної війни і ще одна невдала спроба натиснути на Іран.

Однак такі намагання переконати самих себе, що ірано-ізраїльська війна не відбудеться, більше схожі на самозаспокоєння. Адже напередодні президентських виборів у Сполучених Штатах в ізраїльського лобі в Америці може вистачити сил та аргументів для обґрунтування необхідності нейтралізації іранської загрози в регіоні.

Тегеран, заходячи у пряму конфронтацію із західним світом, ризикує дуже багато чим. Ірансь­кий президент Махмуд Ахмаді­нежад може переоцінити бажання Заходу домовитися й уникнути війни. Тоді Ізраїль самостійно розпочне точкові бомбардування по ядерних об’єктах в Ірані. Далі до масованих бомбувань іранської території можуть підключитися США та їхні союзники з НАТО. У такому разі цілком може реалізуватися сценарій, котрий уже пройшов успішну апробацію в Лівії.

Багато що залежатиме від того, яку позицію займе Туреч­чина. Коли турки вирішать, що в їхніх стратегічних інтересах — поділ Ірану, відторгнення від нього етнічних азербайджанських територій і створення потому подоби Великого Азербайд­жану, який буде зобов’язаний Туреччині, — вони всіляко допомагатимуть боротьбі цього ірансь­кого ополчення.

Якщо ж стратеги в Анкарі побачать у можливому поділі Ірану небезпеку для себе (зваживши на той факт, що разом із етнічними азербайджанськими територіями від Ірану відходитимуть і курдські етнічні території), — тоді Туреччина утримається від участі в розігруванні іранської карти.

У контексті ситуації, що складається, постає закономірне запитання: чи здатний конфлікт між Ізраїлем та Іраном вийти за межі регіону й викликати глобальну нестабільність? Звісно, відповідь на це запитання не може бути однозначною. Однак ліванська «Хезболла» є союзником Ірану і захищатиме його, якщо Ізраїль розпочне проти Ірану військові дії. Ситуація ускладнюється ще й тим, що Іран — союзник Росії і Венесуели. Своєю чергою, Венесуела — найбільший експортер нафти до США. Росія намагається виступати в ролі гаранта державного суверенітету Ірану і вже попереджала про негативні наслідки, якщо буде прийнято рішення атакувати Іран.

Таким чином, напад Тель-Авіву на Тегеран цілком здатен спровокувати «ефект доміно» світової нестабільності.

Та якщо в Ірану буде ядерна зброя, то він неодмінно поверне її проти Ізраїлю. У Тель-Авіві це знають, тому навряд чи готові чекати, коли це станеться. Бо, як підкреслив ізраїльський прем’єр Біньямін Нетаньяху: «Наша політика керується двома основними принципами: перший — «якщо хтось приходить, щоб убити тебе, встань і вбий його першим», а другий — «якщо хтось шкодить нам, його кров на його руках».

Таким чином, схоже, світ стоїть на порозі глобальної нестабільності. Але глобальної конфронтації ще можливо уникнути. Однак для цього всі сторони мають усвідомити, що кожне незважене, емоційне й імпульсивне рішення в нинішній ситуації переграти назад навряд чи вдасться…

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №39, 19 жовтня-25 жовтня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво