На жаль, на жаль, на жаль… - Політика - dt.ua

На жаль, на жаль, на жаль…

16 грудня, 2011, 16:19 Роздрукувати Випуск №46, 16 грудня-23 грудня

Бюджетний процес-2012 поки що приносить лише розчарування.

На жаль, і цього року український уряд так і не зміг вигідно відзначитися — бюджетний закон все ж таки ухвалюватиметься під завісу календарного року. Тобто, як завжди — під новорічну ялинку.

Проте як усе оптимістично починалося. Проект держбюджету, хоч і надто сирий та з багатьма внутрішніми неузгодженостями, все ж таки був поданий Кабміном до Верховної Ради вчасно — ще 15 вересня ц.р. і через тиждень, 22 вересня, прийнятий до розгляду законодавцями. Обіцянка влади розглянути законопроект у першому читанні вже через місяць, а до 22 листопада — прийняти його в цілому, спочатку навіть виконувалася. І хоча перше парламентське читання головного кошторису країни багато в чому було схоже на профанацію реального обговорення, залікову галочку влада все-таки змогла собі поставити.

Прискіплива увага до перипетій бюджетного процесу-2012 в Україні зовсім не випадкова. Враховуючи той факт, що через бюджет і позабюджетні фонди перерозподіляється понад 40% вітчизняного ВВП, висновок про значущість цього заходу для української економіки не потребує додаткових коментарів.

Звісно, останній показник вимагає значного коригування, зважаючи на те, яка величезна частина української економіки перебуває в тіні (за деякими оцінками, близько половини). Однак навіть базарний торговець або власник продуктової крамниці десь в Урюпінську, швидше за все, вже давно й добре усвідомив, як обсяги його продажів корелюють із циклічністю бюджетних виплат із зарплат, пенсій, соціальних допомог тощо.

У зв’язку з цим нормальне планування видатків скарбниці, як і прогнозований та, головне, прозорий процес розподілу бюд­жетних коштів — предмет жадань не тільки для його основних розпорядників, а й для пересічних платників податків (підприємців і простих громадян, котрі ну ніяк не бажають добровільно ділитися кревними з державою, яка потім ці кревні настільки нераціонально витрачає).

Для мільйонів українців новини про майбутнє підвищення/непідвищення бюджетних зар­плат або пенсій — це шанс або відмова від надії нарешті почати зводити кінці з кінцями. А для найспритніших у владі і бізнесі ратифікація цифр, скромно прихованих у зведенні бюджетних статей, — це можливість одразу озолотитися або стати на круглу суму багатшими.

На жаль, надії бути з бюджетом до зими нинішнього року не справдилися. Кволі ознаки нормалізації бюджетного процесу було укотре поламано і порушено, тому що дуже серйозний розгардіяш у головах українських урядовців-топ-чиновників викликали привабливі натяки з російської сторони про можливі нові знижки в ціні «блакитного палива». Привабливі настільки, що український прем’єр (і не тільки він) кілька разів анонсував швидке досягнення конкретних домовленостей про перегляд газових угод. А ухвалення бюд­жету було прямо пов’язане саме з фактом їх підписання. На жаль, й досі не зрослося.

«Ах, обмануть меня несложно — я сам обманываться рад!» — нав’язливо крутиться в голові при згадуванні цієї обставини. Ну невже російська влада при каденції Путіна та його тимчасового змінника хоч раз дала серйозний привід для таких оптимістичних очікувань, не вимагаючи чогось іще більшого натомість?

Хоча бюджет і перераховується начебто за новою ціною, чиновники досі ще продовжують тішити себе надіями на успішний результат переговорів у Москві (посеред тижня заступник міністра енергетики та вугільної промисловості Володимир Макуха повідомив, що переговори щодо газу мають завершитися успішно, і його ціна для України буде близько 224 дол. за тисячу кубометрів). Однак подібна «успішність» щодо ціни — мало хто сумнівається —супроводжуватиметься настільки серйозною здачею національних інтересів, що Україна та її нинішні та прийдешні покоління громадян усе одно залишаться біля розбитого корита, переплативши згодом як мінімум у десятиразовому розмірі.

Звичайно, російський газ — ресурс для України стратегічний. І, до слова, сплачена «Нафто­газом» за його поставки за десять місяців 2011-го сума — близько 10 млрд. дол. — мало чи не у півтора разу більша від від’ємного сальдо за поточним рахунком за той самий період (7 млрд. дол.).

Прем’єр-міністр обіцяє, що й ціну 416 дол. за тисячу кубометрів, яка нині начебто є базовою при бюджетних розрахунках, українська економіка витримає. Ну що ж, за її розмірів у 1,25 трлн. грн. (прогнозний номінальний обсяг вітчизняного ВВП за підсумками цього року — близько 156 млрд. дол. в еквіваленті за нинішнім курсом) ті 6—6,5 млрд. дол., у які впирається питання 200-доларової знижки, навряд чи є смертельними для тих персон, які сьогодні вітчизняну економіку персоніфікують.

Адже коли чиновники згадують про такі вітчизняні галузі, як металургія і машинобудування, хімпром, нафтопереробка та енергогенерація, то чомусь найчастіше роблять це знеособлено. Але ж конкретних осіб, що контролюють ці ключові стратегічні сфери національної економіки, можна запросто перелічити на пальцях.

Швидше йдеться про загрози для бюджету і курсової стабільності. Без підвищення тарифів на газ для населення уряд навряд чи вкладеться у той рівень бюджетних дотацій, які довелося спалювати в «Нафтогазі». І вже витрачених за останні 12 місяців на його рекапіталізацію 12 млрд. грн. у наступному році (як це закладається в проекті держбюджету) при збереженні рівня цін вище 400 дол. навряд чи вистачить.

Українська економіка, попри очевидні ознаки погіршення ситуації в металургії, поки що демонструє напрочуд бадьору динаміку. Головна причина — рекордний урожай (зростання виробництва в сільському господарстві вимірюється дворозрядними числами), сподіватися на повторення якого наступного року все ж таки надто самовпевнено. Запаси міцності та інерції в аграрній галузі, на жаль, дуже обмежені, навіть якщо дерибан землі в країні вже наступного року піде повним ходом.

Щодо зростання ВВП на наступний рік новий бюджетний прогноз уже озвучений (знижений з початкових 5,5% до 3,9% зростання). Такий прогноз загалом можна було б вважати навіть консенсусним (хоча багато експертів сумніваються в його обгрунтованості), аби не було застереження — якщо вибухонебезпечна боргова криза в Європі не вийде з-під контролю. На жаль, загроза такого сценарію дуже реальна. Як днями укотре зазначила нинішній глава МВФ Крістін Лагард, світ найближчим часом може поринути в епоху, подібну до тієї, що була в 1930-х роках, у часи Великої депресії, якщо країни не врегулюють своїх розбіжностей і не почнуть працювати разом на подолання боргової кризи. Як показав останній саміт ЄС, урегулювати розбіжності періодично виходить, а от з «розпочати працювати» справи значно гірші.

До речі, про МВФ. «На жаль» і тут: оскільки московським пряником український топ-менедж­мент заманили досить «вчасно», він опинився біля розбитого корита і в переговорах з фондом про відновлення його фінансування у рамках підписаної влітку минулого року програми stand-by на 16 млрд. дол. (за нею було можливе виділення ще близько 11 млрд. дол.). Бо очевидно, що без газового «козиря» у рукаві (що, як з’ясувалося, став дулею у чужій кишені) офіційний Київ був би значно поступливіший у переговорах з місіонерами з Вашингтона у питанні, на жаль, необхідного підвищення тарифів на газ для населення. Інша річ, що і конформізм з боку Вашингтона на той час уже теж значно знизився. На жаль, у переліку пріоритетів фонду України зараз немає. Тож зовсім, як-то кажуть, не факт, що самого по собі підвищення газових тарифів, навіть якби воно й відбулося, вистачило б для відновлення МВФ-ських траншів.

Тим часом позитивний вердикт МВФ був би нині дуже доречним для розв’язання боргових проблем як уряду, так і країни загалом (і йдеться тут далеко не насамперед про самі транші). Довіру іноземних інвесторів, для яких МВФ є головним у нагляді за ситуацією в країні та обгрунтованістю макроекономічної, фіскальної і боргової політики, яку вона реалізовує, в нинішніх умовах без схвального вердикту фонду одержати нереально.

Зате дуже реально знайти інші, просто-таки величезні джерела наповнення бюджету або оптимізації його видатків. Однак вони, на жаль, практично завжди залишалися для більшості урядів табу.

От металурги скаржаться на погіршення світової кон’юнктури. Але як вам цікава інформація, що її було озвучено з посиланням на дослідження аудиторської компанії Ernst&Young, яка оцінила щорічні втрати в результаті ухиляння від сплати податків у металургійному комплексі у 40—45 млрд. грн. (еквівалент 5—5,6 млрд. дол.). Оптимізовані за рахунок усіляких посередницьких схем мільярди осідають на рахунках офшорних посередників, лише в мізерній частці повертаючись у вигляді іноземних інвестицій кіпрського та іншого походження з режимами пільгового оподаткування.

Посередники сьогодні окупували і сферу держзакупівель. І численні повідомлення про грандіозні або просто нахабні порушення у цій сфері хоч виставляй на конкурс: «Чим ви ще зможете нас здивувати?».

У зв’язку з цим опубліковані днями дані дослідження Світового фінансового співтовариства (GFI — вашингтонська дослідна і правозахисна організація), що за останні десять років з України було незаконно виведено 95,8 млрд. дол., усе ж таки виглядають дуже заниженими, хоча й порівнянні з розмірами українського ВВП (близько 150 млрд. дол.) і розмірами комерційного і державного боргу разом (123 млрд. дол. на 1 липня 2011 року).

Такий от сумний десятирічний підсумок. Як і проміжний нинішнього грудня — немає поки що ні траншів, ні доступу на зовнішні ринки, ні нової ціни на газ, ні бюджету.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №1288, 28 березня-3 квітня Архів номерів | Останні статті < >
Вам також буде цікаво