На піску - Політика - dt.ua

На піску

26 серпня, 2005, 00:00 Роздрукувати Випуск №33, 26 серпня-2 вересня

Літо, ясна річ, розслаблює всіх. Навіть владу, котра в самісінькі жнива, за традицією своєї попередниці (ну, тоді хоч привід гідний був — день народження Кучми), купно кримилася на сонечку...

Літо, ясна річ, розслаблює всіх. Навіть владу, котра в самісінькі жнива, за традицією своєї попередниці (ну, тоді хоч привід гідний був — день народження Кучми), купно кримилася на сонечку. І навіть партії, які могли б критикувати за це владу, та не сміли, оскільки їхнє керівництво робило те саме.

Для самих же партій нинішнє літо продовжувало весну, тобто період особливо активного розмноження. Хоч ні, поки ще був привал: адже у відпустках партійних квитків, як найдорожче, ніхто в купальниках не носив. І не лише тому, що в декого їх одразу по кілька — різних партій: ні в який купальник не вмістяться. Просто — час іще не настав.

Хоча цей час уже не за горами. Як і годиться, восени партії рахуватимуть своїх курчат... пардон, членів. І якщо вже продовжувати літні асоціації, то варто згадати морський берег після шторму. Бо саме так виглядає сьогодні — після президентських виборів і перших кадрових рокіровок нової влади — партійна палітра. І майже немає сумнівів у тому, що весь наступний час до парламентських виборів на ній видозмінюватимуться лише внутрішні обриси партійних утворень, а по суті вона формуватиметься саме з того, що залишилося після шторму на піску.

«Я тебя слепила из того, что было»

За офіційними даними, партійні лави на Хмельниччині об’єднують немало — близько 200 тисяч членів. Тобто майже кожен сьомий подоляк політично визначився, написав заяву і примкнув до симпатичної йому партійної сили. Цифрам цим, щоправда, віри малувато, оскільки надаються вони керівниками самих партійних осередків. І, скажімо, рекордсменом за кількістю членів — 41760 — є обласна організація Партії реабілітації народу України, якої ні на виборах, ні в повсякденному політичному житті краю і не чути, і не видно.

Зате слідом за нею іде Народна партія України: майже 30 тисяч членів. І її якраз і видно, і чути. На минулих виборах вона, як і належить у дівоцтві Аграрній, у поті чола орала електоральне поле, самовіддано працюючи на кандидата від влади — Віктора Януковича. Це було закономірно, оскільки влада в ній, знову ж таки, зважаючи на аграрне минуле й ще більше на те, що керує нею на Хмельниччині нардеп Василь Шпак, над яким і досі сяє німб Украгролізингу, була представлена у всій значущості та силі. Особливо керівництвом районного рівня. Тому й не дивно, що в ній так багато штиків (пардон, мабуть, лопат). Адже в нас зазвичай у партію, очолювану керівником, записуються цілими колективами, що існують на підлеглій території.

Та солідний кількісний склад НПУ в області винятково лізинговим пряником не поясниш. Є ще й супутні причини. По-перше, сьогодні серед найпомітніших членів НПУ на Хмельниччині не один лише В.Шпак, а його колеги-мажоритарники від Хмельниччини нардепи В.Олуйко та В.Дубицький, які раніше належали до парламентських фракцій НДП та СДПУ(о) відповідно. А постаті народних депутатів, закономірно, залишаються впливовими, лобістськими і є своєрідним дороговказом для багатьох провінційних колишніх однопартійців: адже їм там, нагорі, видніше, до кого слід примкнути. По-друге, саме ця партія стала наймасовішим пристановищем «колишніх», тобто керівників, розжалуваних новою владою з високих посад. А деякі з них і далі залишаються авторитетними для колишніх підлеглих: та й солідарність грає роль — усе-таки колеги по нещастю.

Тим паче що НПУ — з тих небагатьох партутворень, що були провладними вчора й наче залишаються ними сьогодні. Тож її члени, нічим не ризикуючи, і сьогодні обіймають на Хмельниччині дуже багато нехай не перших, та все одно відповідальних посад. Настільки багато, що, жартують нині в області, в НПУ є кому керувати, але майже немає ким: хоч куди глянь — саме начальство.

Немає лиха без добра: партійним функціонерам, отже, доводиться безпосередньо спілкуватися з народом. В.Шпак так і робить. Напевно, для більшої рівності зазвичай спілкується не з порожніми руками. Журналістів однієї з райгазет у день професійного свята обдарував навіть автомобілем. Днями об’їхав лани кількох районів із презентами для комбайнерів. На тлі певного дистанціювання сучасної влади від колишніх методів керівництва сільськогосподарським виробництвом це сприймається людьми із вдячністю: хто ж не любить подарунків?

Третє місце за кількісними показниками в обласному партбомонді могли б виборювати Партія регіонів, яка й досі декларує 14 тисяч членів, «Батьківщина» з 13 тисячами та СДПУ(о) і «Жінки за майбутнє» — по 12,8 тисячі осіб. Та можна без жодного сумніву віддати його «Батьківщині». І не лише тому, що чиновника з членським квитком Партії регіонів сьогодні вдень із вогнем шукати треба, а рядових членів там майже й не було. І не тому також, що СДПУ(о) ще в грудні минулого року покинули її обласний очільник — нардеп Олег Лукашук, а слідом за ним — чимало його послідовників: то лише папір усе стерпить, навіть застарілі цифри. А облорганізація «Батьківщини» ще наприкінці весни доповідала про зростання своїх лав до 15 тисяч членів.

Розповідають, наче незмінний її керівник О.Буджерак уже погрожує, що не дасть партквитків неофітам — такий потужний їх приплив. Звідки? Та насамперед із тих партій, які нібито суперничають із «Батьківщиною» за чисельністю. Тобто вчорашніх партій влади. Їхні члени звикли бути при владі завжди. І оскільки найреальніші її віжки бачать нині в тендітних ручках леді Ю, то й із вибором не сумніваються. А щоб у чиїхось очах не здаватися перебіжчиком («Зневажаю зрадників» — повторює О.Буджерак, та в партію всіх приймає: свій же, каже, народ, куди ж його дінеш?), то роблять вигляд, що вони — разом із народом. «Знаєте новину? — запитує мене випадковий знайомий, з яким ми були спостерігачами (він — від Ющенка, я — від преси) в другому турі президентських виборів у одному з сіл, де перший тур був повністю фальсифікований, бо сільська головиха над головою у виборців стояла. — Марія Степанівна (та сама головиха. — Авт.) всіх у «Батьківщину» заганяє».

Певна річ, а куди ж іще? Асортимент вражає — майже сотня назв, а вибору особливого й немає. Не до якоїсь же з карликових партій, назву котрої знає хіба що її так званий лідер, записуватися. Відомо ж бо: риба шукає де глибше, а людина — де краще.

Типове «Весілля в Малинівці»: раз влада міняється, скільки того діла — поміняти кашкет на будьонівку? Аби в голову не дуло.

Передислокації

«Перепрофілювання» кадрів характерне не лише для «Батьківщини». Але для неї — таки особливо. Адже процес пішов взаємопов’язаний: з одного боку, громадяни з яскраво вираженим прагненням до влади поспішають прописатися в котрійсь із партій-переможниць. З іншого, самі ці партії починають дедалі ширше розкривати обійми тим посадовцям, котрі організовуватимуть вибори і, отже, бодай опосередковано матимуть вплив на їхні результати. Бо про адмінресурс у всій його торішній красі та силі ніхто й не заїкається. Хоч інші тенденції мало чим відрізняються від, так би мовити, дореволюційних часів.

Почав їх на Хмельниччині ще з весни Левко Бірюк, незмінний з 90-х років лідер крайового Руху (пізніше — УНП). Коли до нього дійшла черга йти у Верховну Раду за списком «Нашої України», він поповнив парламентську фракцію... «Батьківщини». Та ж «Батьківщина» довго пояснювала, що перехід кам’янець-подільського голови Олександра Мазурчака з НДП до її лав абсолютно природний. Як, кажуть, і голови Кам’янець-Подільської райради Едуарда Кульчицького, котрий до цього очолював ще й одну з найчисельніших в області районних організацій НДП (вона, ходять чутки, також слідом за своїм головою значною мірою обатьківщинилася).

Словом, у партбомонді зараз — як на фуршеті: кожен ходить куди хоче.

А хочуть, звісно, туди, де є найбільше шансів бути обраним навесні до рад і на посади різних рівнів. Найбажанішим, крім лідируючої на Хмельниччині «Батьківщини», є Народний союз «Наша Україна». Причому саме в такій послідовності. Адже опитування громадської думки, що час від часу проводяться в області, з літа засвідчують, що рейтинг Ю.Тимошенко на 4—6% випереджає популярність В.Ющенка.

Та на привабливість партій впливає ще й місцева специфіка. На установчій конференції НСНУ головою облорганізації було обрано не голову облдержадміністрації І.Гладуняка, як пропонувала політрада, а кам’янець-подільського бізнесмена Р.Ярему — активіста помаранчевої революції, колишнього районного керівника порошенківської «Солідарності». І тепер, незважаючи на запевнення обох у тісній взаємодії та співпраці, в очах населення облорганізація НСНУ сприймається неоднозначно: з одного боку, ніби й провладна, з іншого — свідомо дистанціюється від місцевої влади. Настільки, що виключає зі своїх рядів чи з обласних керівних органів партії тих представників нової виконавчої влади, що висловлюють у ЗМІ своє бачення становлення й розвитку НСНУ на Поділлі. Скандали й «чистки» від «розкольників» і «багатоверстатників» (тобто членів кількох партій) у місцевій партії влади стали постійним явищем — хоч як це прикро, більш резонансним, аніж повідомлення про зростання її рядів.

Антипатія до чинної влади (чи підкреслена відсутність трепету перед нею) проявилась і в тому, як зустріли в Хмельницькій міській організації НСНУ нового члена НСНУ — міського голову Миколу Приступу, якого в партію прийняла політрада в столиці. На місці його в жоден із партійних керівних органів не висунули — нехай, мовляв, походить у рядових. Тож сьогодні висока ймовірність того, що й на ті високі виборні посади, на які, напевне ж, претендує 46-річний Приступа, у його місцевих партійних соратників знайдуться інші кандидатури. Тим паче що в лави НСНУ охоче йдуть бізнесмени з давно відомими владними устремліннями.

Місцевий колорит

Якби особливо прискіпливий дослідник хмельницького політичного обійстя мав ще й хист карикатуриста, то в дружніх шаржах на партії, яким прогнозують незаперечне входження до парламенту, він неодмінно відзначив би товстий гаманець усіх і не таку вже й значну специфіку кожної: єдність «колишніх» і нинішніх, особливо депутатів, у НПУ (в обласній раді її фракція найчисельніша — мало не половина складу ради), впевненість номенклатури в «Батьківщині» й поки що строкатий симбіоз в НСНУ нахрапистого бізнесу з яскраво визначеним приватним інтересом та революційного радикалізму з національним забарвленням. Ідея, що за визначенням мала б бути присутня насамперед у політичних утвореннях, за всім цим губиться.

Проглядається ж вона, як і раніше, в КПУ, СПУ та УНП — тих політичних силах, що утвердилися ще з 90-х років саме на ідеологічній основі й зуміли зберегти її до сьогодні. Обласні організації цих партій за останній час виросли мало: соціалісти й комуністи так і не перейшли 4-тисячний рубіж, костенковці не досягли й трьох тисяч. Проте це практично найстабільніші політичні організації в області, на стійкість яких навіть політичні шторми, що стрясали країну торік, вплинули мало. Хіба — ще більше згуртували.

Власне, для комуністів позитив уже те, що організація не скорочується, а все-таки зростає: адже КПУ найбільш підвладна фізичному процесові зменшення рядів. У чинній владі партія практично не представлена. Проте активно впливає на соціальні процеси.

Кандидатури соціалістів пройшли через жорна відбору й досить успішно працюють сьогодні і в районах, і на обласному рівні.

Однак найбільшу увагу в області привертає УНП. Насамперед тому, що вона була тут найактивнішою політичною силою під час торішніх президентських виборів. Причому, узгоджуючи свої дії зі штабами Ющенка, все ж таки працювала самостійно. Сьогодні вона представлена в місцевій владі чотирма головами райдержадміністрацій та іншими кадрами. Слід сказати, переважно успішними. І навіть перехід її багаторічного незмінного лідера в інший партійний стан не дуже попсував імідж УНП: крайовий провід очолив Олег Шелепало — політик з авторитетом. Можна впевнено прогнозувати, що УНП складе найсерйознішу конкуренцію «партіям влади» на місцевих виборах. Нинішні опитування в багатьох районах виводять її на третє місце після «Батьківщини» та НСНУ. Це при тому, що обласна організація УНП тримається тільки на ідеї: люди з грішми сюди не поспішають — певно, саме через її ідейність.

Перемога помаранчевої революції практично не вплинула на об’єднання націонал-демократичних сил на місцевому рівні. Партії, як і раніше, малочисельні й розпорошені. Гордо називають себе партіями-переможницями, але до партій влади ніби й не належать. НСНУ від них дистанціюється також. Про блокування на виборах поки що мова не ведеться. Про боротьбу з опозицією — тим паче. Бо, попри справні цифри чисельності опозиційних партій, жодна з них на Поділлі не має шансів на весняне повернення з політичного небуття.

А вибори обіцяють бути більш ніж жорсткими. Незважаючи на практичну відсутність адміністративного ресурсу — чи, швидше, саме на це й зважаючи. Предметом особливого інтересу стануть місцеві ради і, ясна річ, посади їхніх голів. Обласна рада вже сьогодні стає ареною боротьби за портфель наступного голови обласної ради: нинішній, уже пенсійного віку, не конкуруватиме. Та й навколо крісел міських голів ще з літа почалося пристрілювання — принаймні в обласному центрі. І оскільки партійність на цих виборах набуде особливого значення, осінь обіцяє перетворитися на партійну весну — в сенсі нестримного, як поклик плоті, прагнення до політичної ідентифікації та зростання партчленства. Від осені залишиться хіба що неминучість об’єднання в політичні зграї... ой, організації. Це вже яскраво проявилося в місцевих радах: депутатські фракції тут стали кардинально відмінними від торішніх.

Та немає жодного сумніву, що виборчі шторми наступної весни намалюють на сипкому політичному піску зовсім іншу партійну конфігурацію.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №34, 14 вересня-20 вересня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво