НА КАВКАЗЬКОМУ ФРОНТІ БЕЗ ЗМІН - Політика - dt.ua

НА КАВКАЗЬКОМУ ФРОНТІ БЕЗ ЗМІН

27 вересня, 2002, 00:00 Роздрукувати Випуск №37, 27 вересня-4 жовтня

Рішення президента Росії Володимира Путіна в ніч на 11 вересня 2002 року довести до логічного апогею конфлікт, що місяцями жевріє між Москвою та Тбілісі, був несподіваним, але передбачуваним...

Рішення президента Росії Володимира Путіна в ніч на 11 вересня 2002 року довести до логічного апогею конфлікт, що місяцями жевріє між Москвою та Тбілісі, був несподіваним, але передбачуваним. Рано чи пізно російське керівництво мало відреагувати на обвинувачення Тбілісі в тому, що російські літаки бомбили територію Грузії 23 серпня, у тому, що Росія відмовляється разом із Грузією розслідувати цей інцидент, у тому, що до грузинських кордонів стягуються російські війська, про те, що Росія готує провокації в Абхазії разом із тамтешніми сепаратистами тощо.

Москва вагалася. Інакше, як пояснити те, що раніше сам же Володимир Путін говорив — операція, яку проводять грузини в Панкіській ущелині, не показуха. А російські війська лише збираються допомогти провести її ефективніше. Та коли в Тбілісі у черговий раз відмовилися прийняти допомогу і намірилися покласти край тероризму на своїй території самостійно (щоправда, за технічної підтримки від США), у Кремля не залишилося аргументів нав’язувати своє «бойове товариство» сусіду й у хід пішли сильніші докази. Зокрема, стаття 51 Статуту ООН про те, що кожна держава Об’єднаних Націй має невід’ємне право на індивідуальну чи колективну самооборону. За словами Путіна, «ніякі операції не будуть потрібні, якщо грузинське керівництво контролюватиме свою власну територію, виконуватиме зобов’язання в сфері боротьби з міжнародним тероризмом і не допустить нападів терористів на територію Російської Федерації». Лише в цьому разі Тбілісі убереже себе від дуже сумних наслідків.

Останній доказ

Якими можуть бути ці наслідки, Путін не приховував. «Прошу генеральний штаб доповісти мені пропозиції про можливість нанесення ударів по базах терористів», — саме цими словами він охарактеризував свої плани щодо Грузії на зустрічі із силовиками в Сочі.

Та обставина, що сочинські консультації збіглися з річницею терактів в Америці, змусила російського президента явно зіграти на публіку і вимовити в ефір зовсім немислимі речі. Про те, що в Панкіській ущелині окрім чеченців переховуються і ті терористи, котрі спланували теракти в Нью-Йорку і Вашингтоні (але для американців, які вже звикли шукати чорну кішку в темній кімнаті, навіть коли її там немає, слова Путіна виглядають цілком переконливими). Крім того, Володимир Путін чомусь вирішив, що Грузії саме зараз необхідно почати дотримуватися резолюції ООН №1373 від 28 вересня 2001 року, котра говорить про те, що держава, яка покриває терористів, заслуговує на покарання.

У російському трактуванні, уже тиражованому ЗМІ, — режим Шеварднадзе не кращий за талібів, які співробітничали і покривали бойовиків «Аль Каїди» і Усаму бін Ладена. У Москві при цьому заплющують очі на те, що джерела практично всіх проблем сучасної Грузії (у тому числі й чеченські біженці, і бойовики) кореняться в політиці Росії на Кавказі. Президент США Джордж Буш порадив Росії почекати з Грузією і дати Шеварднадзе ще один шанс. Таку ж позицію зайняли і країни—члени НАТО.

Та обставина, що конфлікт Росії з Грузією загострився саме в момент найбільшої напруги у взаєминах між США й Іраком, змусив оглядачів говорити про варіант, за якого Кремль зажадає від Білого дому повної свободи дій стосовно Тбілісі взамін на добро Росії щодо планів Джорджа Буша стосовно Іраку. Проте такий обмін був би дуже невигідним саме для Москви, адже, окрім додаткових проблем на своїх південних кордонах, вона нічого не отримала б й одночасно безповоротно втратила б іракський ринок, який обіцяє їй мільярди нафтодоларів.

Із питання про можливе нанесення ударів по Грузії Рада Безпеки ООН ще не збиралася — поки дебатується питання про резолюцію по Іраку. Хоча Росія по дипломатичних каналах повідомила керівництво ОБСЄ й ООН: плани вторгнення в Грузію і превентивні удари цілком реальні, якщо ця країна не доведе своєї прихильності до ідеалів «глобальної боротьби з тероризмом».

А в чому ми винні?

…запитував Едуард Шеварднадзе, розводячи руками перед камерою, котра терміново приїхала до нього в резиденцію по коментар уночі 11 вересня. Мабуть, уперше «старий лис» виглядав дещо невпевнено. Та, мабуть, позначилося те, що його розбудили посеред ночі. На думку грузинського лідера, за такого підходу можна бомбити й Україну, і балтійські республіки.

Тбілісі продовжує наполягати, що бойовики з’явилися в Панкіській ущелині з Росії, і їх судити немає за що, хіба лише за незаконний перехід кордону. Та й правду кажучи, це Москва винна в тому, що її кордон із Грузією на чеченській ділянці більш ніж «прозорий» навіть сьогодні, через кілька років після того, як Росія усвідомила загрозу, що виходить від банди Руслана Гелаєва, котрий окопався у Панкісії.

Зараз уже ніхто точно не може сказати, чи є бойовики в цьому районі, адже грузинський спецназ і загони внутрішніх військ поки без єдиної значної бойової сутички взяли під контроль цю зону. Росія, що жадає одержати чеченських бойовиків живими або мертвими, із такою ситуацією миритися не хоче, вважаючи, що як мінімум сотня бойовиків має бути знайдена і знешкоджена. Російські газети вже дійшли до того, що на своїх шпальтах вміщають переліки місць дислокації бойовиків, даючи грузинським правоохоронцям «наводки» на бази, пункти зв’язку та склади зброї. Але, за останніми даними, грузини знайшли і зловили лише 15 бойовиків і вбили одного. (Ця перша збройна сутичка сталася в селі Халацані із загоном братів Ахмадових у середу.) Однак в Москві ці успіхи не оцінили.

Грузинські джерела стверджують, що бойовики Гелаєва з Панкісії вже давно повернулися до Чечні і готуються до нових операцій, і в Грузії їх немає. Зате Росія сама сформувала в Шатойському районі Чечні «банду» із 80—100 чеченців, котрі співробітничають із «федералами», аби із їхньою допомогою зімітувати перехід кордону і «вторгнення» із Грузії, а потім розпочати операцію з «переслідування» бойовиків на території сусідньої держави. Це, за словами голови департаменту розвідки Грузії Автандила Іоселіані, уже не вдасться зупинити. Іоселіані особливо наголосив на тому факті, що на кордон із Грузією Росія перекинула спецназ ГРУ, і це дуже його турбує.

Однак найбільш імовірними грузинська розвідка вважає провокації з боку Абхазії. Москва вже звинуватила Тбілісі в тому, що бойовики Гелаєва пішли в Кадорську ущелину. Але Грузія має дані, що зараз на території, контрольованій Сухумі, уже розгортаються російські війська, а загін міжнародних терористів чисельністю в 700 чоловік загрожує вторгненням у Південну Осетію (яка входить до складу Грузії, але фактично не контролюється з Тбілісі). Лідер цього регіону Едуард Кокойта заявив про початок часткової мобілізації резервістів для відсічі можливої атаки. Такі ж приготування спостерігаються й в Абхазії. Щоправда, як свідчать події останніх днів, чеченці непередбачувані, і початок бойових сутичок в Інгушетії (а саме тут чекали появи Гелаєва) доводить, що Росія дійсно не дуже добре контролює свій кордон з кавказькими республіками, про що неодноразово говорив Тбілісі.

Після 11 вересня, витримавши паузу, Едуард Шеварднадзе направив російському лідеру послання з надією, що в ході майбутньої особистої зустрічі з російським лідером на саміті СНД у Кишиневі 7 жовтня він зможе відкрити йому очі на те, що відбувається. І особливо звернув увагу на те, що в Росії є сила, котра прагне створити «стереотип ворога в особі Грузії» і втягти Тбілісі «у кровопролитний конфлікт», аби «назавжди посіяти ворожнечу між грузинським і чеченським народами». Але така відповідь Володимира Путіна не задовольнила. І 19 вересня пролунали слова Сергія Іванова про те, що Росія залишає за собою право на превентивні удари по території Грузії, коли виявить, що з боку цієї держави у бік російського кордону рухаються бойовики. Щоправда, цього ж дня стало відомо, що «банда» із Грузії прорвалася на територію Росії і навіть був бій... Та якими були його результати і чи була це група Гелаєва, ніхто так і не прояснив. Зрештою й ударів по території Грузії не було, хоча тоді ж стало відомо про скупчення значного числа літаків ударної авіації на аеродромі в Моздоку. Від нього до території Грузії 10 хвилин льоту.

Війна. За що?

Досвідчений дипломат Едуард Шеварднадзе відразу припустив, що нинішня гучна кампанія, затіяна в Росії з нагнітання обстановки всередині Грузії та навколо неї, була задумана зовсім з іншою метою, аніж просто звернути увагу світового співтовариства на те, яку загрозу становить Росії й усьому світу група бойовиків.

Коментуючи в одному з останніх інтерв’ю цю ситуацію, Шеварднадзе сказав: «Випадково нічого не відбувається, тим більше, коли йдеться про геополітичні явища і процеси». Росія, витиснута американцями з Центральної Азії під прикриттям «боротьби з терором», вирішила зупинити подальше просування американців у глиб зони своїх національних інтересів саме на Кавказі. У російських верхах найбільш вразливим місцем на Кавказі вважають Грузію. За словами її президента, це зроблено саме зараз, оскільки Росія хотіла зіпсувати настрій не лише Едуарду Шеварднадзе, а лідерам відразу декількох країн, котрі 18 вересня з’їхалися в Баку на церемонію початку будівництва нафтопроводу Баку—Тбілісі—Джейхан. І хоча магістраль планують закінчити через два роки, грузинський лідер уже сьогодні вважає, що нафтопровід допоможе «зміцнити незалежність держав регіону, забезпечить зближення із Заходом й установлення миру та стабільності в регіоні».

Москва на початок утілення цієї «кавказької мрії» відреагувала гнівно. З вуст російського міністра закордонних справ Ігоря Іванова пролунала фраза, що Росія не дозволить витискати її із зон своїх стратегічних інтересів.

Щоправда, невідомо, як довго Москва зможе опиратися цьому наступу одними лише гучними заявами, погрозами і пропагандистськими кампаніями. Очевидно, якщо вже прозвучали слова про можливість війни, то в Москві не виключають, що залякувати Тбілісі довго не зможуть, і незабаром потрібно буде шукати дійовіші засоби тиску.

Грузія, котрої немає

На думку російського політолога В’ячеслава Никонова, дезінтегрувати, інакше кажучи, розвалити Грузію — справа п’яти хвилин. Ряд депутатів Держдуми заявили, що фактично Грузії як суверенної держави в рамках позначених на всіх міжнародних картах кордонів не існує. Керівництво в Тбілісі не контролює Абхазію та Південну Осетію. А Аджарська Республіка хоч і визнає суверенітет Грузії, але має дуже незалежного лідера Аслана Абашидзе, котрий у разі чого завжди зможе обпертися на російські багнети, адже в Батумі знаходиться російська військова база. Керівництво Грузії контролює невелику частину території країни, на якій знаходяться такі місця, як Кадорська і Панкіська ущелини. Законники цілком можуть протягнути певний документ, який не визнавав би існування Грузії де-юре.

Відновлення територіальної цілісності країни — головне завдання нинішнього грузинського керівництва, із яким воно досі не змогло впоратися. Розуміючи, що будь-який силовий варіант «збирання земель» коштуватиме країні великої крові. Однак і переговори із сепаратистами саме завдяки не афішованій, але постійній підтримці останніх із боку Росії йдуть у кращому разі мляво.

Тим часом Росія провела паспортизацію в Абхазії, надавши жителям цього регіону Грузії право прийняти російське підданство. До речі, на саміті СНД у Кишиневі Шеварднадзе розмовлятиме з Путіним саме про проблему Абхазії, розуміючи, що головна загроза стабільності країни виходить із цього благодатного краю.

Не можна виключати й того, що й сьогодні в Грузії є гарячі голови, готові помститися Шеварднадзе за Гамсахурдіа.

Однак незграбні дії Путіна та російських генералів, його погрози на адресу Тбілісі лише посилюють позиції Шеварднадзе. Хай там як, він залишається лідером країни, якому поки ніхто не знайшов альтернативи.

І навряд чи в Тбілісі погодяться, щоб замість старіючого Шеварднадзе до влади прийшов маріонетковий режим на чолі зі ставлеником Москви. Навіть для найзатятіших опозиціонерів у Грузії є неприйнятним тиск, що чиниться із Росії. Певне, такий вже у грузинів склад національного характеру. Вони готові дати відсіч агресії, при цьому попереджаючи з властивим їм темпераментом: будь-яке збройне протистояння між Грузією та Росією нам не простять ні нащадки, ні багато поколінь праотців, які завжди вірили в те, що обидва християнські народи ніколи не ворогуватимуть.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №30, 17 серпня-23 серпня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво