МЗС в економ-варіанті

Цього тижня Юлія Тимошенко порекомендувала не звертати великої уваги на відсутність кількох міністрів в уряді. Мовляв, наприклад, у футболі, коли з поля видаляють когось із гравців, матч усе одно можна виграти. Не знаю, наскільки коректне порівняння уряду з футбольною командою, але якщо вже використовувати цю аналогію, то нагадаємо, що у футболі кажуть: покажи мені півзахист, і я скажу тобі, що це за команда. У міжнародних відносинах кажуть інакше: покажи мені міністра закордонних справ, і я скажу тобі, що це за країна...

Вже п’ятий місяць Україні показати нікого. У багатьох державах міністр закордонних справ — друга особа в уряді. Як правило, список кандидатур саме на цю посаду викликає жвавий інтерес преси. Саме за призначенням глави МЗС тієї чи іншої держави її закордонні партнери намагаються спрогнозувати зміни (або як мінімум визначити нові акценти і нюанси) у зовнішньополітичному курсі цієї країни. Що демонструє світу Україна, яка безпрецедентно довго обходиться без міністра закордонних справ? Що її владі байдужий міжнародний імідж країни? Що їй не до зовнішньої політики, коли у внутрішній — суцільний маразм? Чи що в цієї влади вже повний параліч, якщо вона навіть не відчуває необхідності в ключовому міністрі?

Схоже, міністр закордонних справ сьогодні не потрібен нікому — ні президенту, ні прем’єру, ні Верховній Раді. У нинішніх торгах за посади в уряді крісло глави МЗС узагалі не котирується — не хлібне це місце (не те що Мінтранс, наприклад), але дуже клопітне. Тож інтересу до нього в парламентських фракцій, можна сказати, ніякого. Огризка зняли, пошуміли трохи і забули. Президенту в нинішній ситуації зайвий міністр в уряді теж не потрібен, він, навпаки, шукає можливості, як іще кількох звідти забрати, щоб у цій «футбольній команді» не тільки голи нікому було забивати, а й на воротах нікого не залишилося... Прем’єру міністр за квотою президента тим більше не потрібен. По-перше, у неї є свій Немиря, по-друге, набагато простіше і зручніше мати справу з першим заступником міністра, а не з міністром — права голосу на засіданнях Кабміну він не має, зайві п’ять копійок не вставить, а належну роботу справно виконує. Наскільки нам відомо, Кабмін навіть не спромігся видати згідно із вітчизняним законодавством відповідне розпорядження і призначити першого заступника міністра закордонних справ Володимира Хандогія тимчасово виконуючим обов’язки міністра. Чи то забули, чи то вважали неістотною дрібницею.

Звісно, не можна сказати, що відсутність повноправного і легітимного міністра цілком паралізувала роботу МЗС і загальмувала всю зовнішньополітичну діяльність. Все-таки вітчизняний бюрократично-дипломатичний механізм — досить добре налагоджена машина з міцною середньою ланкою. Принаймні зовні все поки що виглядає не так уже й страшно. До нас, як і раніше, приїжджають закордонні гості, тільки за останні півроку в нас побувало більше десятка високопоставлених візитерів. Виконуючий функції міністра В.Хандогій на початку червня представляв Україну на Раді держав Балтійського моря і провів там низку двосторонніх зустрічей (у тому числі і з російським міністром Лавровим). Сьогодні перший заступник міністра бере участь у неформальній зустрічі міністрів закордонних справ ОБСЄ на острові Корфу, де в нього також заплановано кілька «двосторонок» (у тому числі з російським, британським, шведським міністрами), причому деякі з них були ініційовані нашими партнерами. Отже, не можна сказати, ніби через відсутність міністра було скасовано якісь раніше заплановані візити або зустрічі (хіба що польський і німецький міністри Сікорський і Штайнмаєр минулого тижня до Михайлівської так і не дісталися). Але ми можемо тільки здогадуватися, які формальні і неформальні зустрічі могли б відбутися, якби знали наші партнери, що спілкуватимуться з повноправним міністром, котрий має доступ до президента і голос в уряді.

Відсутність останнього загострює ще одну серйозну проблему зовнішньополітичного відомства — катастрофічну нестачу коштів. Так, сьогодні криза не в одному окремо взятому МЗС, а у всій країні. І дипломатам, напевно, ніяково голосно заявляти про те, що в них немає грошей на ланчі і прийоми, коли лікарі говорять, що в них немає грошей на хлорку в тубдиспансерах. Але з іншого боку (і тут ми не можемо не погодитися з президентом), «зовнішньополітична служба є не тільки важливим атрибутом державності, а й ефективним механізмом захисту інтересів держави і громадян». Щоб цей механізм працював, потрібні гроші. Напевно, навіть із скромних зарплат дипломатів можна викроїти якісь суми на канцтовари (що останнім часом і практикується), можна, виявляється, навіть кава-брейки під час переговорів за рахунок власних кишень організовувати, але ніяких зарплат не вистачить на оплату службових відряджень. Цього року в дипломатів не було взагалі ні копійки для поїздок по Україні. Тобто цілком виключена їхня участь не тільки в якихось конференціях, семінарах, симпозіумах. Відсутність коштів практично унеможливлює участь співробітників МЗС в інформаційній роботі в рамках європейської та євроатлантичної інтеграції України. А тим часом саме дипломати завжди були її активними промоутерами. Цього ж року навіть традиційний День Європи організовувався за європейські гроші, а у співробітників МЗС так і не з’явилося можливості відвідати українські міста, де проводилося свято. До мінімуму урізано і відрядження за кордон. За кордон з нового року їздить тільки керівний склад зовнішньополітичного відомства, причому без звичайних добових. Істотно скорочено політичний діалог із закордонними партнерами. МЗС переглянув план консультацій і знову ж зменшив їх кількість до мінімуму. Тепер другі і перші секретарі мають можливість поспілкуватися зі своїми закордонними колегами тільки в тому разі, якщо ті приїжджають в Україну або якщо поїздку оплачує приймаюча сторона, (але таких можливостей сьогодні небагато, криза не тільки в нас). Економія очевидна, але яким чином тепер молоді набиратися досвіду — велике запитання. До речі, якщо партнери йдуть назустріч, то консультації за можливості переносяться до Києва, і з’являється можливість заощадити на квитках і готелях. Але навіть у цьому разі МЗСу часто проблематично не лише знайти відповідне і недороге приміщення, а й навіть нагодувати гостей.

Окремий головний біль — прийом українських офіційних делегацій нашими закордонними диппредставництвами. Усіх зустрінь, усіх проведи, та ще ображаються, якщо на їхню честь прийому не провели чи шопінгу з екскурсіями не організували. Причому в дипломатів складається враження, що у працівників інших міністерств та відомств наразі навіть більше можливостей їздити в закордонні відрядження, ніж у дипломатів, для яких роз’їзди по світу — невід’ємна частина роботи (ми вже не кажемо про депутатів, які взяли й собі любимим накинули у бюджеті 3,5 млн. гривень на закордонні відрядження). А в посольств нині грошей на бензин немає, навіть щоб зовсім не зайвий раз кудись у службовій потребі в країні перебування поїхати. У них проблеми з оплатою оренди, їм інколи за несплату відключають телефони й Інтернет. Ходять чутки, що посольства нині встановлюють прейскурант на обслуговування «чужих» делегацій — з інших відомств.

Організація ж візитів перших осіб держави — взагалі форс-мажор, подія не тільки надзвичайно нервозна, а й дуже дорога: надовго фінансово знекровлює диппредставництво. Адже наші VIPи люблять, щоб їх приймали з помпою. Ви колись бачили кортеж нашого президента чи прем’єра? А якщо вони раптом прилітають кудись одночасно (як, наприклад, до Брюсселя на з’їзд ЄНП)? Тоді для інших делегацій (хоча вони набагато скромніші) в аеропорту просто не залишається місця — все зайнято автівками з українцями.

Зрозуміло, візити на високому рівні потрібні навіть у кризові часи. Ось тільки ефективність цих поїздок останнім часом, нарікають дипломати, не дуже висока. Певно, нашим високим візитерам, поглинутим набагато важливішими проблемами, не має часу як слід (чи хоча б як-небудь) готуватися до переговорів, вникати в деталі, розбиратися в нюансах. Отож можна тільки вітати рішення глави держави відмовитися від третини закордонних візитів для економії бюджетних коштів в умовах фінансово-економічної кризи. Хочеться сподіватися, що з нього візьмуть приклад як прем’єр, так і інші члени Кабінету міністрів.

Віктору Ющенку потрібно прийняти ще одне неприємне рішення — про закриття ряду закордонних диппредставництв України. МЗС у рамках оптимізації діяльності зовнішньополітичної служби вже подало свої пропозиції, проте вказало тільки два посольства й одне генконсульство. На наш погляд, їх має бути набагато більше. За всі роки незалежності Україна повідкривала чимало посольств і консульств, існування яких не виправдало витрачених на них коштів. Криза — найзручніший час для їх закриття. По-перше, є реальна гостра потреба в економії коштів, по-друге, наші закордонні партнери, у чиїх столицях закриватимуться українські диппредставництва, з великим розумінням сприймуть такий крок саме під час кризи. Тим паче що світові ЗМІ буквально рясніють повідомленнями про те, скільки й де та чи інша країна закриває своїх посольств і консульств. Причому на такі кроки йдуть навіть набагато благополучніші, ніж наша, країни Євросоюзу. Наприклад, у Швеції обговорювалося питання закриття п’яти диппредставництв, у Чехії — семи (трьох посольств і чотирьох консульств), Угорщина днями повідомила про ліквідацію чотирьох посольств і восьми консульств, крім того, угорським представникам, які працюють при міжнародних організаціях у Відні, Парижі та Женеві, тепер доведеться значно потіснитися і спільно орендувати офіси. Представники латвійського МЗС, яке також опинилося в дуже складній фінансовій ситуації, припускають, що, коли виникне потреба ще більше зменшити витрати, Латвія може закрити взагалі половину своїх посольств. На цьому тлі українські наміри закрити лише три закордонні диппредставництва видаються дуже (не)скромними.

До речі, та ж таки Латвія, як повідомлялося в місцевій пресі, призупинила навіть щорічну ротацію дипломатів. В Україні, слава Богу, до таких крайнощів ще не дійшли. Адже збій у цьому році зламав би графік ротації на всі наступні роки. Однак і тут доводиться заощаджувати. Працівників із диппредставництв відкликають партіями. У червні до Києва в основному поверталися фінансисти, завгоспи, консули, і на їхнє місце в найчастіше посилалася заміна. А ось дипломати, які відповідають за політичні, економічні чи культурно-гуманітарні питання, тільки починають повертатися на батьківщину, і замінять їх, швидше за все, тільки наприкінці серпня. Адже зараз у більшості держав починається політичне й ділове затишшя, отож можна трохи заощадити, притримавши місяць-два вакантні посади в посольствах. Деякі з них так і залишаться вакантними. Постійна робоча група в МЗС працює над оптимізацією штатного розпису закордонних представництв: де посади завгоспа і доглядача приміщень поєднають, де фінансиста з діловодом згібридизують, де від віце-консула відмовляться. До речі, відмовилися і від медичних страховок для працівників закордонних диппредставництв, причому навіть у країнах зі складними кліматичними й небезпечними санітарно-епідеміологічними умовами. Про представницькі витрати не доводиться навіть заїкатися. Украй потрібне для роботи дипломата неформальне спілкування із закордонними колегами нині доводиться організовувати теж за свої кревні. Хочеш — за філіжанкою кави, хочеш — навари борщу, наліпи вареників і запрошуй додому. Заощадять, схоже, нинішнього року й на нараді послів, яку традиційно проводять кожні два роки. Дипломатам узагалі рекомендують провести відпустку в країні перебування. Якщо ж кого туга за батьківщиною замордувала — додому можна з’їздити тільки за власний кошт...

Загалом, МЗС заощаджує як може. Кажуть, бували часи й гірші (правда, їх уже майже ніхто не пам’ятає). Дипломати скаржаться, що фактичні виплати значно знизилися (з нового року скасовано всі премії та доплати), але визнають: голу зарплату виплачують вчасно. Вчора навіть з’явилося повідомлення, що працівники посольства України в Іспанії перерахували свою місячну зарплату на рахунок дитячого будинку «Пролісок» у Київській області (хочеться вірити, за велінням серця, а не начальства). Отож, напевно, ситуація ще терпима. Та й побіжний огляд припаркованих поблизу будівлі МЗС автівок, у ході якого не було виявлено жодних «Жигулів» чи навіть «Ланосу», свідчить про те ж саме. Головна проблема, на наш погляд, в іншому — у відсутності мотивації дипломатів із боку держави. Зрозуміло, в кожного з них залишається своя власна: хто з нетерпінням чекає можливості вирватися на кілька років за кордон, хто заробляє на пенсію держслужбовця, хто — рядок в CV про все ще престижне місце роботи, перш ніж піти в інофірму. Але хто з них мріє стати новим Грибоєдовим, Горчаковим, Шульгіним? Та й чи потрібні вони сьогодні Вітчизні?