М’янма: військові проти ченців

Увесь вересень увага світової спільноти прикута до М’янми (до червня 1989 року країна називалася Бірмою, або Бірманським Союзом) — держави, що лежить у північно-західній частині півострова Індокитай. Тут аполітичні представники буддистської церкви влаштували справжнє повстання проти правління місцевої військової хунти, яка не посоромилася зазіхнути на святе і святих. Самі ченці взяли на себе роль виразників волі народу (а це вже неодноразово бувало в історії країни), і за це саме їм сьогодні доводиться зазнавати політичних переслідувань та репресій. Західні ЗМІ поспішили назвати події у М’янмі шафрановою революцією, за кольором чернечого одягу, яким рясніли в ці дні вулиці Янгона та інших міст країни. Проте, схоже, сміливі виступи були приречені на провал.

Буддистам не властиво цікавитися політикою та економікою. Однак тут, у М’янмі, курс уряду довів населення до такого критичного рівня життя, що, як зізнався однин з обурених священно­служителів, котрий, за його словами, живе милостинею, йому навіть лезо не було за що купити, аби поголити голову. А це порушення чернечого статуту.

Таке, загалом, банальне і по суті побутове пояснення незадоволення життям людини, яку взагалі не мають цікавити мирські проблеми, стане зрозумілим, якщо кинути бодай побіжний погляд на те, що відбулося в цій країні.

Останні протести пов’язують з істотним погіршенням соціально-економічної ситуації після п’ятиразового підвищення цін на бензин у середині серпня. Це викликало зростання цін на всі товари та харчі. Спорадичні протести прокотилися країною ще в серпні, а справді масовим рух став, коли його підтримали буддистські ченці.

На цей час переважна більшість населення М’янми (за різними оцінками, 80—83%) — буддисти. Але тут є і мусульмани, і християни, а самому буддизмові притаманний синкретизм. Мало того, між буддизмом монастирів і так званою народною релігією, яка фактично створює для буддійської чернечої громади матеріальну основу для існування, — разюча відмінність. Буддистська громада — сангха — охоплює всі рівні бірманського суспільства, а отже, не може залишатися осторонь його інтересів. Так сталося і 5 вересня, коли невелика група ченців — називають цифри від 300 до 500 (пізніше — до 1000) осіб — улаштувала протест у містечку Паккоку. Ченці захопили адміністративний будинок і розгромили локальний комітет у справах релігій. Поліція та найняті владою молодчики швидко розігнали ченців. За свідченням очевидців, поліцейські стріляли в повітря, деяких ченців було побито та заарештовано. Наступного дня монастир, де зародився протест, відвідала делегація з місцевих чиновників, аби вибачитися та залагодити все миром. Проте молоді радикально налаштовані ченці захопили в заручники приблизно 20 переговірників і спалили чотири машини, на яких ті приїхали. Тільки з допомогою умовлянь, до яких вдався дуже шанований літній настоятель монастиря, ченців удалося переконати відпустити з миром усіх захоплених.

Утім, новина про побиття ченців у Паккоку швидко дісталася інших центрів буддизму в Мандалаї та столиці країни Янгуні. При цьому ЗМІ країни про це мовчали. Ченці розпочали акції з вимогою до влади вибачитися за насильство. Поступово до ченців почали приєднуватися громадяни, які додали свої вимоги на зміни в соціально-економічній політиці керівництва. Втім, ні ченці, ні миряни не висували вимог щодо відставки чинного уряду на чолі з генералом Тан Шве. Максимум чого вони хотіли — це продовжити діалог з опозицією, який перервався понад десять років тому з ініціативи керівництва.

Слід нагадати, що військові в Бірмі прийшли до влади внаслідок перевороту 18 вересня 1988 року, і вже через два роки спробували провести демократичні перетворення, відважившись на загальні вибори в Народні збори. Проте на них перемогла найбільша опозиційна партія «Національна ліга за демократію» під керівництвом Аунг Сан Су Чжі. Тан Шві відмовився передати владу парламенту, пославшись на те, що в країні немає конституції. У 1995 році було зроблено спробу скликати конституційну конференцію, яка пропрацювала один рік без видимих результатів. Опозиціонерку Су Чжі в 1995 році посадили під домашній арешт. Уряд країни (офіційна назва — державна рада миру та розвитку) відтоді робить усе можливе, щоб конституційним шляхом легітимізувати владу військових у країні, великою мірою паразитуючи на миролюбності місцевих буддистів.

У центрі Янгона стоїть золочена пагода Шведагон — головна святиня місцевих буддистів. Саме звідси починали ченці свій хід по милостиню. 18 вересня вони прибули сюди, аби ухвалити рішення не брати милостині з рук осіб, пов’язаних із урядом. Проте вже цього дня поліція з усіх боків оточила комплекс, не дозволивши ченцям провести свої щоденні церемонії. Після цього кожного дня великі групи ченців з’являлися на вулицях столиці, мовчки просячи милостиню й читаючи молитви. Вони вимагали від влади лише вибачень за те, що сталося в Паккоку.

22 вересня 1000 ченців пройшли біля будинку, де тримали під арештом Су Чжі. Лідер­ка опозиції мовчки зі сльозами на очах привітала ченців, ті у свою чергу прочитали їй молитву.

Однак приблиз­но у ті самі дні стало відомо, що з про­вінцій на кордоні з Таїландом влада почала перекидати до столиці регулярні частини. До 25 вересня військові блокували монастирі, не дозволяючи ченцям виходити на вулиці. Проти громадян, які разом із ченцями протестували проти свавілля керівництва, застосовувалася вогнепальна зброя. Було запроваджено комендантську годину, усіх, хто робив спроби організувати протести, заарештовували. На початку жовтня здійснено рейди армії та поліції не тільки по найбільших храмах, а й по будинках городян, які співчували демонстрантам.

П’ятого жовтня стало відомо, що не менш як десяток ченців убито в сутичках із поліцією, яка намагалася силою взяти під контроль монастирі. Такі дані оприлюднено офіційно. Однак австралійські дипломати вважають, що загиблих — не менше ніж 30, і 1400 людей заарештовано. Дисиденти стверджують, що за останній тиждень придушення протестів по всій країні вбито 200 людей і 6000 заарештовано. Жодної з зазначених цифр підтвердити не вдається, оскільки з минулої п’ятниці (28 вересня) влада М’янми відключила сервери двох наявних у країні фірм — провайдерів Інтернет-послуг. Обмежено міжнародне телефонне сполучення. Поліція вилучає телефони прямо на вулиці, якщо помічає, що їхні власники фіксують протести чи дії правоохоронців.

За словами американського посла в М’янмі Шарі Вілларози, котра все ще має можливість передавати інформацію з допомогою неконтрольованих урядом М’ян­ми каналів, персонал посольства нарахував понад 15 монасти­рів, звідки вигнали майже всіх чен­ців. Інші монастирі оточені військовими та броне­технікою, ченцям не дають можливості вий­ти за межі своїх жител, віруючим забороняють вхо­дити на територію монасти­рів. Ці відомості підтверджують інше повідомлення — про те, що на початку тижня ченцям столичних монас­тирів було наказано залишити свої оселі та вирушити до провінції, у села, де народилися, — до відповідного розпорядження.

Хай там як, але вже із середи в Янгоні спостерігалося відносне затишшя. Знову від­крилися магазини та ресторани. На вулицях поновився нормальний рух, але в потоці машин можна помітити багато військових і поліцейських джипів, через гучномовці людей закликають зберігати спокій і не брати участі в антиурядових акціях. Люди шко­дують, що все так закінчилося, але нових акцій не влаштовують.

Свою оцінку подіям у М’янмі найближчими днями має дати Радбез ООН. Вона ґрунтуватиметься на доповіді Ібрагіма Гамбарі, спеціального посланника організації в М’янмі, яку він у п’ятницю ввечері подав генсеку ООН Пан Гі Муну за результатами свого чотириденного перебування в Янгоні, під час якого він провів переговори з лідером хунти генералом Тан Шве та дві зустрічі з лідером демократичної опозиції Аунг Сан Су Чжі. Уже відомо, що хунта не має наміру йти на будь-які поступки та розпочинати діалог.

Представники офіційного Янгона назвали все те, що відбувається, спробою «неоколоніальних» сил установити свою владу в країні, ініціювати масові протести. Міністр закордонних справ М’янми У Ньян Він, висту­паючи з трибуни Генасамблеї ООН, заявив: «Ми рішуче йдемо шляхом побудови демокра­тії». «Елементи» всередині та за межами країни за «підтримки деяких впливових держав» намагалися звести нанівець усі зусилля місцевого уряду. Далі, вважає дипломат, під приводом «нестабільності та недемократичності» М’янма могла стати жертвою «іноземного вторгнення».

Не чекаючи рішення Організації Об’єднаних Націй, країни Європейського Союзу, а також США, Австралія та ряд інших вирішили посилити санкції проти членів уряду, який править у М’янмі. Утім, навіть Брюссель не пішов далі заборони видавати візи м’янманським чиновникам та обмеження інвестицій у цю країну. Водночас не запроваджено жодних санкцій проти компаній, які працюють на багатих нафтою і газом родовищах М’ян­ми. Саме цим пояснюється та обставина, що поки США не засудили події в Янгоні з трибуни Генеральної Асамблеї ООН, світ досить пасивно спостерігав за тим, що відбувається в цій країні. Насамперед це стосується впливових сусідів — Китаю та Індії, які мають важелі впливу на хунту. Під тиском світового співтовариства в Делі обмежилися вкрай невиразним попередженням сусідів. Пекін взагалі порадив світовому співтовариству не стромляти носа у справи держави, котра сама подбає про своє майбутнє.

Можливо, це й так. Проте, судячи з останніх повідомлень, протести майже збіглися в часі з майбутніми змінами в держраді М’янми. Як стало відомо, на цьо­му тижні генерал Тан Шве і ще кілька високопоставлених військових були відсутні в столиці в найспекотніші дні. Кажуть, що іще в понеділок вони злітали до Сінгапура, де в критичному стані перебував прем’єр-міністр М’ян­ми Соє Він. Того ж дня делегація повернулася до Янгона, і, за даними джерел, на які посилається німецька преса, прем’єр-міністра відразу помістили до палати інтенсивної терапії. Європейські дипломати в М’янмі вважають, що глава кабінету при смерті і що його смерть спричинить нові потрясіння в керівництві хунти та внутрішньополітичну боротьбу у верхах. Утім, якщо саме ця обставина рухала тими, хто намагався надати протестам ченців політичного та антиурядового забарвлення, то їхній розрахунок був помилковим. Хунта вистояла. Поки що.