Мукачеве — рік по тому - Політика - dt.ua

Мукачеве — рік по тому

22 квітня, 2005, 00:00 Роздрукувати Випуск №15, 22 квітня-6 травня

Сьогодні Мукачеве — тихе провінційне містечко, в центрі якого з настанням потепління фарбують заіржавілі ліхтарі та садять кущі й дерева...

Сьогодні Мукачеве — тихе провінційне містечко, в центрі якого з настанням потепління фарбують заіржавілі ліхтарі та садять кущі й дерева. Важко уявити, що рік тому тут відбувалося безпрецедентне політичне протистояння, яке привернуло увагу всього світу й пізніше було назване найбруднішими виборами в новітній історії України. Заплутаний мукачівський вузол розрубали одним махом торік 22 грудня, за кілька днів до третього туру президентських виборів. Мукачівський міськрайонний суд, розглянувши скаргу генпрокурора щодо перегляду справи про результати виборів міського голови за нововиявленими обставинами, визнав повторні вибори мера 18 квітня… недійсними. А наступного дня посадив у крісло міського голови переможця перших повторних виборів 29 червня 2003 року Василя Петьовку. Рішення, яке не має аналогів у виборчій історії України, прийняв реформований «під Ернеста Нусера» суд, який у квітні робив усе можливе, щоб нашоукраїнський кандидат не став мером. І навряд чи варто шукати в ньому юридичне обґрунтування. Поновлення В.Петьовки стало політичним кроком, який віддзеркалив тодішні загальнодержавні процеси. Ще за місяць до того місцеві опозиціонери навіть не мріяли про таку легку перемогу і домагалися проведення ще одних, третіх повторних виборів. Однак ситуація в країні різко змінилася, і її «мукачівським» наслідком стала легітимація на посаді мера переможця виборів 29 червня 2003 року. При тому що їх, як і вибори 18 квітня минулого року, також не можна назвати чесними та прозорими.

Нагадаємо кількома словами передісторію питання. Тривала мукачівська епопея розпочалася після виборів 2002 року, коли нашоукраїнець Віктор Балога, перемігши одночасно по мажоритарному округу й на виборах міського голови, вибрав роботу в парламенті і місце мера залишилося вакантним. Щоб посадити в нього свою людину, обласна влада, очолювана секретарем обкому СДПУ(о) Іваном Різаком, зробила ставку на заступника голови облради Е.Нусера, який мав тоді в місті великий авторитет. Натомість мукачівська опозиція зробила своїм кандидатом двоюрідного брата В.Балоги, одного з найближчих його соратників по бізнесу В.Петьовку. За півтора місяця до виборів, які нашоукраїнська міська влада всіляко відтягувала й призначила лише на 29 червня 2003 року, усі соціологічні опитування засвідчували одноосібне лідерство Е.Нусера. Однак часу, що залишився, опозиціонерам цілком вистачило для потужної розкрутки свого кандидата. Для цього у них були всі ресурси — фінансовий (на В.Петьовку працювала найбільша комерційна структура області «Барва»), медійний, нарешті — міський адміністративний. За місяць до виборів усе місто було обклеєне агітками та біг-бордами опозиційного кандидата (провладному Е.Нусеру встановлювати наочну агітацію під різними приводами не дозволяли), портрети В.Петьовки не сходили зі сторінок опозиційних видань та з екранів приватної телестудії, а «Барва» роздавала пенсіонерам і незаможним городянам продуктові набори, фактично купуючи їхні голоси. Контрольована нашоукраїнцями міськрада створила територіальну та дільничні виборчкоми виключно під В.Петьовку. Заяви про включення до складу виборчкомів представників Е.Нусера просто ігнорувалися, а на звернення в суд приходили формальні відписки. За тим, як нашоукраїнці не криючись готують вибори під свого кандидата, холоднокровно спостерігала обласна влада. СДПУ(о) дозволила опозиції взяти в руки ініціативу, сподіваючись задіяти свій випробуваний трюк — зняття опонентів із реєстрації в останній момент. Однак не взяла до уваги одну обставину — мукачівський міськсуд (ще не реформований указом Президента), який, як і міськрада, також був під контролем мукачівських нашоукраїнців. Тому, коли напередодні виборів в Ужгородський міськсуд надійшла скарга від Е.Нусера з вимогою зняти його опонентів із реєстрації, аналогічна скарга в Мукачівський міськсуд надійшла стосовно самого Е.Нусера.

Ось коли влада зрозуміла, що її обвели навколо пальця, і в паніці кинулася зривати вибори з допомогою «мінування» дільниць, розкидання листівок із провокаційними закликами, блокування автомобілів із бюлетенями та погромів виборчкомів представниками криміналітету. Десант із нашоукраїнських нардепів зумів нейтралізувати ці «технології» і домігся проведення виборів. Однак це не означає автоматично, що їх результат відбив реальне волевиявлення мукачівців. Усупереч негативу, яким нагородила Е.Нусера співпраця з СДПУ(о) (якщо точніше, есдеки просто не зважали на свого ставленика і діяли на власний розсуд, аніскільки не турбуючись про його репутацію), він усе-таки мав підстави розраховувати на перемогу над представником комерційної структури, що підім’яла під себе чи не весь бізнес на Закарпатті. Згідно з офіційними даними, розрив між основними конкурентами становив усього вісім відсотків (нашоукраїнські соціологи прогнозували своєму кандидатові набагато більшу перевагу). При цьому недійсних бюлетенів виявилося аж 10 відсотків, хоча на всіх попередніх виборах у Мукачевому їх кількість ніколи не перевищувала 1—1,5 відсотка. У конкретних цифрах розрив між В.Петьовкою та Е.Нусером становив 2,5 тисячі голосів, тоді як недійсних бюлетенів було три тисячі. У тих нечисленних випадках, коли спостерігачам від провладного кандидата вдалося побачити підрахунок голосів, виявилося, що в абсолютній більшості недійсних бюлетенів «галочка» була поставлена напроти Е.Нусера. Одразу після проголошення результатів Е.Нусер із десятками протоколів про порушення (його спостерігачам просто не дали можливості проконтролювати підрахунок голосів) поставив вимогу перерахувати бюлетені. І отримав від нашоукраїнського тервиборчкому закономірну відмову. А коли звернувся зі скаргою в міськсуд, той постановив… знищити бюлетені. Після виборів Е.Нусер неодноразово стверджував, що результати голосування були сфальсифіковані на користь В.Петьовки. І мав для цього деякі підстави. Однак громадська думка на Закарпатті, як і по всій Україні, асоціювала мукачівські вибори не з В.Петьовкою та Е.Нусером, а з В.Ющенком та В.Медведчуком, тому не хотіла вникати в суть справи. І це зрозуміло, бо ж сама теза про те, що ставленик СДПУ(о) міг виграти вибори, а нашоукраїнці сфальсифікували результати, здавалася нонсенсом.

29 червня 2003 року «Наша Україна» вперше публічно нокаутувала СДПУ(о), причому використавши методи своїх же опонентів. Залишити це приниження без відповіді влада, зрозуміло, не могла. Невдовзі після виборів почалося безпрецедентне протистояння Сихівського та Мукачівського судів, які, не розбираючи обставин справи, просто виконували вказівки того чи іншого штабу. Край цьому протистоянню поклало президентське реформування судів. А 26 грудня 2003 року був оприлюднений сумнозвісний президентський указ про зміщення В.Петьовки, призначення на його місце М.Опачка та проведення других повторних виборів. Потому було захоплення Мукачівської ратуші озброєними правоохоронцями на чолі з губернатором, брутальний тиск на депутатів міськради, розпуск територіальної да дільничних виборчкомів і створення на їх місці нових, тепер уже під Е.Нусера. І нарешті — вибори 18 квітня, на які, наче через збільшувальне скло, дивився весь світ. Напевно, численні іноземні спостерігачі та дипломати не були розчаровані побаченим. Розгроми дільниць, масове побиття представників вищого законодавчого органу та цинічна фальсифікація результатів голосування — таке в центрі Європи відбувається нечасто. Всупереч проголошенню новим мером Е.Нусера, реальна перемога В.Балоги ні в кого не викликала сумнівів, однак переглянути рішення тервиборчкому з’явилася можливість лише через вісім місяців, коли прихід до влади В.Ющенка став очевидним. З грудня минулого року законний мер Мукачевого — В.Петьовка, а про обставини його обрання в червні 2003 року тепер мало хто згадує.

Сьогодні в Мукачівській ратуші панують мир і спокій. Есдеківська фракція міських депутатів розпалася одразу після помаранчевої революції, отож опозиції як такої міському голові немає. Як розповів кореспондентові «ДТ» В.Петьовка, спроб оскаржити поновлення його на посаді не було (за винятком скарги колишнього керуючого справами виконкому про незаконне звільнення з посади, відкликаної згодом самим автором).

Взяти коментар в Е.Нусера не вдалося, він відмовився від зустрічі з журналістом. І це зрозуміло, адже колишній ставленик СДПУ(о) нині очолює одне з головних управлінь облдержадміністрації (Е.Нусер так і не зрадив свою звичку залишатися провладним за будь-якої влади), тому говорити про колишнє протистояння з теперішнім шефом йому, мабуть, незручно. Призначення Е.Нусера в облдержадміністрацію викликало бурхливу реакцію на Закарпатті, відгомін якої докотився й до Києва. Хоча це не єдиний дивний крок нової регіональної влади. Не менш цікаві її стосунки з владою минулою. Після скандального затримання І.Різака у зв’язку з загибеллю ректора Володимира Сливки (що дало кількагодинне затримання розслідуванню кримінальної справи, так і залишилося незрозумілим) складається враження, що теперішній і колишній губернатори не лише помирилися й забули старі образи, а навіть знайшли спільну мову. Критика І.Різака на адресу В.Балоги, що почалася одразу після відставки, раптово вщухла. А той факт, що Н.Шуфрич спочатку ініціює журналістські розслідування стосовно зловживань теперішніх губернатора, мукачівського мера та обласного прокурора, а одразу після зустрічі з В.Балогою просить журналістів не оприлюднювати отримані матеріали і затим називає призначення В.Балоги на теперішню посаду найбільш фаховим, — наштовхує на певні невеселі роздуми. Утім, чогось екстраординарного в нинішніх стосунках влади й опозиції немає, адже В.Балога, І.Різак та Н.Шуфрич — колишні соратники, що вийшли з однієї партії і неодноразово об’єднувалися навіть після публічного розриву стосунків, перебуваючи по різні боки політичних барикад. У регіональній політиці (принаймні на Закарпатті) інколи кояться речі, які на загальнодержавному рівні навіть теоретично вважаються неприпустимими. Зрештою, з ким миритися, а з ким сваритися — особиста справа кожної людини. Інша річ, що, крім особистої, є й правова оцінка тих чи інших подій, згідно з якою, особа, що скоїла якесь правопорушення або злочин, має відповісти за це за всією строгістю закону. Отут і починається найцікавіше.

Розслідуванням справи за фактом фальсифікації виборів 18 квітня займається Генпрокуратура (у її провадженні також епізод про викрадення бюлетенів, тоді як факти погромів дільниць та побиття народних депутатів розслідує місцева прокуратура). Старший оперативно-слідчої групи ГПУ Андрій Почтаренко під час зустрічі з кореспондентом «ДТ» був небагатослівним. За його словами, кримінальна справа нараховує вже понад шістдесят томів, у ній допитано близько 500 свідків, проведено понад сто судово-почеркознавчих експертиз. Однак слідство ведеться все ще по факту, жодного звинувачення не пред’явлено. Викрадачів бюлетенів чи причетних до цього осіб поки що не встановлено (про причетність керівництва мукачівської міліції до цього злочину свого часу у Верховній Раді заявив сержант Михайло Джумеля. — Авт.). На запитання журналіста, в якій стадії нині перебуває слідство, старший групи відповів фразою, яку наведемо дослівно: «Якщо до лютого цього року не було доказів про фальсифікацію виборів, хоча ми й припускали це, то тепер можна сказати — результати виборів 18 квітня були сфальсифіковані». Додати щось конкретніше А.Почтаренко відмовився, пославшись на таємницю слідства.

Однак автору матеріалу вдалося дізнатися з достовірних джерел, що всі зусилля правоохоронців спрямовані на встановлення осіб, котрі безпосередньо фальсифікували виборчі протоколи. Зате організаторам та замовникам фальсифікації притягнення до відповідальності навіть не світить. Зробивши кілька телефонних дзвінків, кореспондент «ДТ» з’ясував, що у справі фальсифікації слідчі не допитували (бодай як свідків) ані Е.Нусера, ні І.Різака, ні колишнього начальника УМВС В.Варцабу чи його колишнього заступника В.Русина (двох останніх допитували лише одразу після виборів — ще у квітні 2004 року). Що ж до колишніх глави АП В.Медведчука та міністра внутрішніх справ М.Білоконя, то вони у зв’язку з мукачівськими виборами взагалі можуть спати спокійно, оскільки жодних доказів їхньої причетності до фальсифікації у слідства, виявляється, немає. Кримінальна відповідальність світить лише безпосереднім виконавцям (чи не тому колишній радник губернатора, родич В.Медведчука І.Чубірко разом із братом переховуються?).

Недавно «ДТ» розповідало про хід справи щодо фальсифікації результатів другого туру президентських виборів, чи не головним винуватцем якої, згідно з матеріалами слідства, виявиться керівник комп’ютерного відділу ЦВК. Судячи з усього, така ж перспектива і в «мукачівської» справи. Найбрудніших технологій, що прославили Мукачеве на весь світ, наче й не було.

Колишній міністр внутрішніх справ, кажуть, нині перебуває в Росії, ніхто його на допит не викликав і в розшук не оголошував. «Невідомий бандит», пам’ятник якому встановлено у фойє Мукачівської ратуші, так і залишається невідомим…

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №38, 12 жовтня-18 жовтня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво