Мовне законодавство і мовні відносини у Франції: погляд крізь віки-2 - Політика - dt.ua

Мовне законодавство і мовні відносини у Франції: погляд крізь віки-2

2 вересня, 2011, 15:53 Роздрукувати Випуск №31, 2 вересня-9 вересня

Проблеми захисту та розвитку державної мови — турбота не суто українська.

© bestwallpapers.net.ru

У Верховній Раді зареєстровано законопроект народних депутатів фракції Партії регіонів Сергія Ківалова та Вадима Колесніченка "Про основи державної мовної політики". Документом пропонується надати статус регіональної російській мові в 13 регіонах України.

Коментуючи появу цього законопроекту, спікер парламенту Володимир Литвин назвав його конфліктним і підкреслив, що вітає необхідність розвитку регіональних мов, але не за рахунок української, "бо те, що пропонується, часто несе загрозу для української мови".

Проблеми захисту та розвитку державної мови — турбота не суто українська. Тим актуальнішим є вивчення досвіду інших держав у цій сфері. Пропонована увазі читачів публікація знайомить з тим, як подіб­ні проблеми вирішуються у Франції. (Зі змістом першої частини матеріалу можна ознайомитися тут)

Політика мовної централізації в ХІХ—ХХ століттях

У ХІХ столітті мовне регулювання торкалося в основному шкільного навчання. За Наполео­на школа повернулася під опіку Церкви, яка почала відновлювати там латинську мову. За правління Луї-Філіппа, у 1833 році, початкові школи знову були повернуті у підпорядкування держави, а "елементи французької мови" — у зміст початкової освіти. За часів III Республіки в 1881—1882 роках було ухвалено низку законів про запровадження безплатного й обов'язкового початкового навчання. При цьому заборонялося користуватися в школах місцевими мовами. Постанова від 18 січня 1887 року лише підтвердила тяглість мовної політики: "Французька мова — єдина, що вживається в школі".

Наступ на діалекти тривав майже все ХІХ століття (за винятком перебування при владі Наполеона) і половину ХХ століття. Незважаючи на довготривалі титанічні зусилля Парижа, значна частина французів не відмовлялася від своїх діалектів. Поступово складалася своєрідна французька двомовність, коли в школі панувала французька, а за її межами — місцева говірка. До початку 50-х років ХХ століття французькі вчителі практикували покарання, в тому числі й методи фізичного впливу до тих учнів, які переходили на інші, ніж французька, мови. Навіть були спеціальні посади вчителів-наглядачів, що стежили, якою мовою спілкуються учні на перер­вах.

Особливої "уваги" окремих політиків, міністрів, префектів, шкільних інспекторів, починаючи з 1831 року, заслужила бретонська мова, що позначилося також і на регламентах шкіл. Усе зводилося до того, щоб за будь-яку ціну замінити бретонську французькою. Така політика збереглася і впродовж половини наступного століття. В 1925 році тодішній міністр освіти публічно заявив: "Для мовної єдності Франції потрібно, щоб бретонська мова зникла". Всюди на території Бретані в публічних місцях висіли написи: "Заборона розмовляти по-бретонськи і плювати на землю". Є ще люди, які пам'ятають, як на шиї учням-"порушникам", що заговорили бретонською мовою, вішали підкову, від якої його звільняли, коли хтось інший зронив бретонське слово. Той, кому випадало носити цю "прикрасу" останнім, по закінченні уроків мав написати 50 або 100 разів "Я ніколи не розмовлятиму бретонською мовою".

Цікаві спостереження на цю тему залишив Михайло Драгома­нов у праці 1891 року "Чудацькі думки про українську національну справу": "У французів все, що нагадує patois (говірки), висміюється… Коли я зачепив інспектора бретонця, то він мені з гордістю сказав, що він хоч родився в Бретані, але мови бретонської не зна й не хвалить не тільки щоб писати нею, а навіть того, що уряд піддержує існування цеї мови тим, що дає вчителів народним школам із тамтешніх людей, котрі все-таки, бачачи, що діти не розуміють по-французькому, обертаються до них хоч по-бретонському. "Треба, — казав мій собесідник, — послати туди учителів чистих французів, щоб слова не говорили бретонською, і тоді зразу справа була б скінчена!" — "Ну, — кажу я, — треба вам узяти приклад з нашого уряду, котрий навіть попів посила в Грузію таких, що слова грузинського не знають, так що навіть тайна сповіді там відбувається з драгоманом!" — "Справді? — спитав мій бретонець і, зрозумівши в словах моїх іронію, прибавив зо сміхом: — А, це дуже вже сильно, сповідь з драгоманом!" — "Правда, — сказав я, — але веде ще радикальніше до "тріумфу національної мови над крайовими жаргонами".

М.Драгоманов розповів також, що провансальським і бретонським патріотам вдалося переконати міністра пошти, який був прихильником літературного руху за відродження провансальської літератури та окситанської мови — "Фелібри", знизити плату за телеграми по-бретонськи та по-окситанськи. До того за одне французьке слово (і навіть українське латинськими літерами) платили п'ять сантимів, а за бретонське чи провансальське — 15 сантимів — як за іноземну мову.

Активне творення нормативної бази

Із середини ХХ століття мовні відносини набрали дещо іншого характеру. Париж почав прислухатися до голосу провінцій. У 1951 році було ухвалено "Закон про вивчення мов і місцевих діалектів", так званий закон Дексо­на (Loi n° 51-46 du 11 jan­vier 1951 relative а lenseigne­ment des langues et des dialectes locaux (Loi Deixonne). Відповідно до нього бретонська, баскійська, каталонська й окситанська мови були допущені в шкільну освіту як факультативний предмет. Пізніше до дозволених у навчанні додадуться корсиканська (1974 р.), таїтянська (1981 р.) та меланезійські мови (1992 р.).

Новий етап законодавчої боротьби за французьку мову розгорнувся в 70-х роках минулого століття. З одного боку, зберігалася традиція ворожості до говірок. Наприклад, у 1972 році президент Франції Жорж Помпіду заявив, що "для регіональних мов і культур немає місця у Франції, призначення якої — залишити свій відбиток у Європі". З іншого боку, значний вплив масової американської культури посилив позиції англійської мови у світі. Навала англійських слів і виразів почала проникати в інші мови, зокрема й у французьку.

Французький уряд відреагував ухваленням "Декрету 1972 ро­ку про збагачення французької мови" (Dйcret n° 72-19 du 7 jan­vier 1972 relatif а lenrichisse­ment de la langue franзaise), яким проголошено запровадження термінологічних комісій при всіх центральних органах управління. Декрет визначив, що термінологічні комісії мають бути створені постановами міністерств. Зав­дання цих комісій — пропонувати необхідні терміни для означення нових реалій і шукати відповідники для англомовних термінів, "щоб замінити небажані запозичення з іноземних мов". Затверджені окремими постановами профільних міністерств і скріплені підписом Міністерства народної освіти списки термінів і виразів мають обов'язковий характер. Вони повинні вживатися: в декретах, постановах, циркулярах, інструкціях і директивах міністрів та підпорядкованих їм державних службовців; у служ­бовому листуванні, документах і будь-якому продукті, які виходять від органів державної влади і державних підприємств (або адресовані їм); в угодах і контрактах, в яких держава або державне підприємство є стороною; в навчальних, освітніх і дослідницьких працях, які використовують на підприємствах, у закладах та органах, що перебувають у підпорядкуванні держави або одержують її фінансову підтримку.

Впродовж 1973—1978 років було ухвалено 11 міністерських постанов про збагачення словника відповідного профілю. Наведу кілька прикладів заміни термінів з різних постанов: замість camera­man — сadreur (оператор); замість engineering — іngйnierie (розробка, інженерія); замість hit-para­de — рalmarиs (список лауреатів, переможців тощо); замість pool — groupe (група); замість know how — savoir faire (вміння, науково-технічна інформація); замість tanker — navire-citerne (корабель-цистерна); замість royalty — redevance (відсотки, які виплачують власникові землі за нафторозробки); замість doping — dopage (допінг, стимулятор); замість tank — char (танк).

Положення декрету 1972 року були розвинуті іншими декретами 1983, 1986 і 1996 років під тією ж назвою. Документом, чинним на сьогодні — а саме "Декретом 1996 року про збагачення французької мови" (Dйcret n° 96-602 du 3 juillet 1996 relatif n° а lenri­chissement de la langue franзaise), було утворено в міністерствах спеціалізовані комісії з термінології та неологізмів, яких тепер вісімнадцять, а також Головну комісію з термінології та неологізмів, яка збирається раз на місяць, розглядає пропозиції міністерських комісій і затверджує список нових термінів. Очолює цю комісію член академії наук. За весь час опубліковано вже понад п'ять тисяч термінів. Наприклад, слово courriel замінило e-mail, слова "комп'ютер" і "факс" мають свої французькі відповідники — ordinateur і tйlйcopie.

Законодавчі норми щодо вживання французької мови охоп­люють нові й нові ділянки суспільного життя — медицину, торгівлю, громадянство тощо. Наприклад, у "Кодексі охорони здоров'я" записано, що лікар повинен виявити достатнє знання французької мови. А декрет 1979 року про принципи поведінки медичного персоналу (Dйcret n° 79-506 du 28 juiт 1979 relatif a la dйontologie mйdicale) постановляє, що будь-яке свідоцтво, посвідчення чи документ, виданий лікарем, повинні бути складені французькою мовою".

"Кодекс торгівлі" передбачає, що "бухгалтерські документи мають бути викладені у франках і французькою мовою". "Кодекс громадянства" проголошує: "Ніхто не може прийняти громадянства, якщо не подасть доказів своєї асиміляції у французьке суспільство, зокрема через достатнє знання… французької мови".

Закони Ба-Лоріоля і Тубона

Етапними в історії сучасного мовного регулювання стали закони про вживання французької мови 1975 (закон Ба-Лоріоля) і 1994 (закон Тубона) років. Обговорення, яке передувало ухваленню обох законів, мало найширший суспільний резонанс і детально висвітлювалося в засобах масової інформації. Все це було викликано практичною необхідністю захистити мову від натиску англійської, а точніше, суміші з французьких та англо-американських слів, яка дістала назву "франґле" (franglais) (від початкового складу franзais (французька) та anglais (англійська). В 1973 році навіть вийшла книжка "Чи розмовляєте ви по-франґле?" ("Parlez-vous franglais?").

Закон 1975 року (Loi n° 75-1349 du 31 decembre 1975 relative а lemploi de la langue franзaise) вперше у новітній історії Франції позначив сфери застосування французької мови, які поширювалися не лише на правовідносини в адміністративній державній діяльності, а й на правовідносини в суспільстві, у громадському житті. Закон містив низку положень про обов'язкове вживання французької мови у всій письмовій та усній рекламі, трудових угодах, публікаціях у пресі оголошень з пропозицією роботи, угодах стосовно майна і послуг, написах і табличках у громадських місцях (на автошляхах, залізничному і морському транспорті, аеропортах), рахунках і квитанціях, будь-якій інформації про радіо- і телепрограми. Закон забороняв використання будь-якого іноземного терміна чи виразу, якщо існував французький еквівалент відповідно до "Декрету 1972 року про збагачення французької мови". Крім того, закон передбачав надання субсидій державним закладам і громадським організаціям, які зобов'язуються дотримуватися його положень: "Будь-яке порушення цього зобов'язання може призвести… до повернення субсидії".

Закон Тубона і суспільно-політична атмосфера

Процес запровадження закону про вживання французької мови 1975 року проходив не гладко. В нього вносилися поправки, він обростав винятками. Парадоксально, але факт — попри довгу історію мовного регулювання у Франції, конституція цієї країни не мала запису про державність французької мови аж до 1992 року. Якраз цього року знову спалахує гостра дискусія довкола мовних питань. Особливо багато матеріалів друкує впливова лівоцентристська газета "Монд" (Le Monde). В одній зі статей було проведено аналогію між Парижем часів німецької окупації і нинішнім Парижем: написів німецькою на вулицях столиці тоді було менше, як тепер — англійською. На початку липня 1992 року в цьому ж виданні з'являється маніфест "За майбутнє французької мови", підписаний 300 відомими людьми, які зверталися до президента Франції, соціаліста Франсуа Міттерана з вимогою реагувати на "всеанглійськість". Текст маніфесту витриманий у несподівано твердих виразах: "Усередині державного апарату декільком особам спало на думку змусити Францію відмовитися від своєї мови і змусити її розмовляти англійською чи, радше, американською". Свої стріли автори маніфесту спрямовують проти "фанатиків усього англійського, які серед французів сіють сумнів щодо їхньої мови".

Цей маніфест, а також дискусії довкола ухвалення Мааст­рихтського договору і конституційна реформа посприяли новому, конституційному статусові французької мови. Ще до ратифікації Маастрихтського договору і за кілька місяців до оприлюднення Європейської хартії регіональних або міноритарних мов французькі законодавці проголосили французьку мовою Республіки поряд з гімном "Марсельєза" і гаслом "Свобода, Рівність, Братерство". Забігаючи трохи наперед, зазначимо, що в 2008 році було внесено ще одну поправку до конституції, згідно з якою "регіональні мови є частиною надбання Франції".

Невдовзі запустився французький законодавчий маховик, зокрема після березневих 1993 року парламентських виборів, перемогу на яких після тривалої перерви здобули партії правого спрямування. Новопризначений міністр культури і франкомовності Жак Тубон запропонував проект закону про вживання французької мови, який викликав різні, часом взаємовиключні реакції. В запалі полеміки висловлювалися несподівані міркування. Щоб підтримати ідею необхідності ухвалення нового мовного закону, один депутат заявив, що в африканській державі Буркіна-Фасо французьку мову бережуть краще, ніж у Франції: "Отже, ми підемо по науку до Буркіна-Фасо".

У мас-медіа продовжувалися широкі дискусії, уряд і парламент ініціювали низку резонансних нестандартних заходів у всефранцузькому масштабі. У грудні 1993 року в прямому ефірі з Національної асамблеї з великим успіхом було проведено національний диктант. В одній з телепередач Ж.Тубон наголосив, що французька мова повинна збагачуватися, "але не за рахунок бруклінського арґо, а з арґотизмів Сен-Дені", північного передмістя Парижа. Міністр висловив переконання, що майбутня Європа буде багатомовною, оскільки існування міжнародної мови обертає інші мови у мертві. Інший міністр — вищої освіти і досліджень — тоді ж публічно висловив намір "не субсидувати більше наукові конгреси у Франції, якщо вони проводяться англійською мовою, а не французькою". Подібні побажання висловила й Національна академія медицини.

Незважаючи на значний суспільний резонанс закону Тубона, як його від початку називали у ЗМІ, розгляд законопроекту Радою міністрів затримувався. Це викликало заяву президента Національної асамблеї Філіпа Сеґена про те, що закон 1975 року практично втратив ефективність і що уряд бездіяльний перед "тими, хто навіть у Парижі вважає за нормальне обходитися без французької мови".

До публічної дискусії долучилися впливові й відомі люди. Довічний секретар Французької академії відомий письменник Моріс Дрюон через газету "Фігаро" (Le Figaro) звернувся у формі відкритого листа — що буває у французьких ЗМІ вельми рідко — до Ф.Сеґена. М.Дрюон пише про калічення французької мови парламентарями, зазначаючи, що стан мови "виказує наприкінці століття симптоми ракової хвороби". Він закликає голову законодавчого органу сприяти захистові мови, адже "репрезентувати державу означає також репрезентувати французьку мову". Вже через три дні в тій самій газеті з'являється відповідь Ф.Сеґена, в якій є слова, далекі від суконної мови юридичних актів: "Справжньою байдужістю є вдавання до іншої мови, названої занадто швидко міжнародною (ніби наша не була такою) в діяльності, яка стосується лише французів… Саме тут може і повинен втрутитися законодавець… Робімо все, що можемо, знаючи, що всього не зробимо. Насправді немає кризи мови, є криза любові до неї. А звеліти любити — це, на жаль, поза Вашими і моїми можливостями".

Пізніше з'ясувалося, що зволікають з розглядом закону Тубо­на два міністри — підприємств та промисловості, а також генеральний секретар уряду. І тут у велику гру включився тодішній прем'єр-міністр Франції Е.Бал­лядюр. 20 (чи 12) квітня 1994 ро­ку, коли законопроект перебував на розгляді в Сенаті, він підписав "Циркуляр про вживан­ня французької мови працівниками державних установ", у п'я­тому пункті якого зазначено: "Ба­жано, щоб при атестуванні державних службовців наприкінці року бралися до уваги, серед іншого, зацікавлення і старання, які вділяє кожен шануванню французької мови". Коментуючи документ, він зазначив, що настав час, коли не можна не втручатися в ситуацію, за якої французька мова дедалі частіше витіс­няється в самій Франції (на різних колоквіумах, в рекламі тощо).

Член Вищої ради французької мови Ів Берже на шпальтах журналу "Парі-матч" (Le match de Paris) надзвичайно гостро виступив проти "креолізації нашої мови": "Наша мова перетворюється на "піджин", діалект, підмову. Це початок креолізації нашої цивілізації… Потрібен закон, щоб контролювати збитки, завдавані мові відповідальними особами, байдужими до неї — для них вона тільки засіб меркантилізації… Коли В.Жискар д'Естен у 1974 році в день свого обрання президентом після подяк своїм виборцям французькою мовою перейшов на англійську, сталося нечуване. Він говорив мовою окупанта…". І.Берже заявив також, що заміна французьких термінів англійськими, а в деяких випадках нав'язування англійської орфографії є не чим іншим, як "видом гарячки, яка загрожує французькій ідентичності… Ми в ситуації оточених, і не розуміємо цього… Винні ми — тому що зрікаємося, тому що зло у нас, тому що ми "колаборанти"… Я ні на кого не нападаю за кордоном. Я просто кажу співвітчизникам, що мова — їхнє доб­ро, родинний скарб, який не повинен бути попсованим — не сусідами, а через наше власне недбальство".

У своїй доповіді "Скалічена французька мова, або Про "зростаючу анархію" на засіданні профільної комісії Національної асамблеї ще один письменник Моріс Женевуа піддав критиці адміністративні органи, що плентаються у хвості проблеми. Ба більше, він навів чимало прикладів, які засвідчили, що французьку мову починають витісняти з деяких наукових сфер. Відомий на весь світ Інститут імені Л.Пастера в 1989 році припинив видання своїх "Анналів" французькою мовою, натомість почав виходити журнал англійською. Інший факт, наведений М.Женевуа, ще більш кричущий. У квітні 1993 року, після парламентських виборів та офіційної інформації про майбутній закон, ЮНЕСКО організувало наукову конференцію, на якій французькі дослідники не змогли виступити французькою. Мовляв, немає синхронних перекладачів, тож якщо хочете взяти участь у виступах, то лише англійською. І цей парадокс стався тоді, коли, по-перше, семінар відбувався на території Франції, а по-друге, французька є однією з робочих мов ЮНЕСКО. На закінчення свого виступу доповідач процитував англійського історика А.Тойнбі: "Сила проникнення культурного елемента завше обернено пропорційна до культурної вартості цього елемента".

Така гаряча атмосфера передувала завершальному етапові розгляду Тубонового законопроекту. Врешті влітку 1994 року закон було ухвалено. Член Фран­цузької академії Жан Дютур резюмував: "Якщо існує загроза для мови народу, це означає, що є загроза і для існування держави".

60 депутатів Національної асамблеї, які не підтримали цього закону, звернулися до Конс­титуційної ради з проханням скасувати його. Одначе, як випливає з рішення Конститу­ційної ради від 29 липня 1994 року, цей орган "анулював два положення закону, вважаючи їх такими, що суперечать принципові свободи думки і висловлювань, проголошеному в статті 11 Декларації прав людини і громадянина". Цензуровані були положення про обов'язковість вживання офіційної термінології приватними особами. Суттєвого впливу на зміст цього законодавчого акта зазначені поправки не мали.

Зміст закону Тубона

Відповідно до закону про вживання французької мови 1994 року (La loi n° 94—665 du 4 aoыt 1994 relative a lemploi de la langue franзaise) французька мова "є мовою освіти, праці, торгівлі та публічних послуг. Вона — привілейований засіб зв'язку між державами франкомовної спільноти". Використання французької мови обов'язкове в позначенні, пропозиції, представленні, способах уживання чи використання, описі поширення та умов гарантії майна, продукту або послуг, а також у рахунках і квитанціях.

Детально врегульовано різні сфери суспільного життя, зокрема сфера роботи, працевлаштування та діяльності підприємств. Наприклад умови роботи та колективні угоди на підприємстві чи установі повинні бути складені французькою мовою. Будь-яке положення, застосоване до найманого працівника, є нечинним, якщо воно складене іноземною мовою. Кодекс про працю зобов'язує укладати трудовий договір у письмовій формі французькою мовою. Якщо посада, яка є об'єктом договору, може бути названа іноземним терміном, який не має відповідного аналога у французькій мові, то іноземний термін обов'язково пояснюється французькою. Внутрішній розпорядок будь-якого підприємства, незалежно від форми власності, виду діяльності, складається французькою мовою. Це стосується і будь-якої письмової, усної чи аудіовізуальної реклами.

"Будь-який напис, оголошення, нанесені або зроблені в громадських, публічних місцях чи в громадському транспорті і призначені інформувати населення, повинні бути французькою мовою", — читаємо в іншій статті закону. Закон Тубона чітко регламентує статус французької мови в освіті ("Мова освіти, іспитів і конкурсів, а також дисертацій і доповідей державних і приватних закладів — французька, за винятками, виправданими випадками, коли викладачів запрошено з інших іноземних держав") та в засобах масової інформації (публікації, огляди, повідомлення, поширювані у Франції через засоби масової інформації, повинні бути французькою або принаймні супроводжуватися тезами французькою).

Щороку до 15 вересня уряд повинен подавати парламенту звіт про стан французької мови.

Запровадження квот для франкомовних пісень і виконавців

Важливими в законодавчому регулюванні мовних питань у Франції є поправки до "Закону про свободу передачі інформації від 30 вересня 1986 року" (Loi n° 86-1067 du 30 septembre 1986 relative a la libertй de communi­cation), якими було запроваджено квоти для франкомовних пісень і виконавців. Процитую статтю 12 поправок до закону Леотара (loi Lйotard): "...пропорція музичних творів, створюваних або виконуваних французькими і франкомовними авторами та артистами, повинна досягти як мінімум 40% пісень французькою мовою, щонайменше половина з яких — нові твори або виконувані новими талантами. Ці твори поширюються в найкращий для слухання час кожним радіомовником, який одержав дозвіл на мовлення від Вищої ради телебачення і радіомовлення, у програмах, присвячених естрадній музиці".

Поправки до закону були підписані в лютому 1994 року, а стали чинними з 1 січня 1995 ро­ку. Лише стаття 12 набрала сили з 1 січня 1996 року. Запро­вадити її роком раніше завадили протести з боку деяких радіостанцій, більшість з яких — приватні. Але вже в 1994 році низка радіостанцій підтримала французьку пісню конкретними кроками. Наприклад, "Європа-2" почала визначати "нові таланти року"; "Фан-радіо" встановило ґран-прі рок-н-ролу, взявши на себе запис, виготовлення платівок і їх продаж; радіо "М-40" започаткувало проект "Рок на факультеті"; радіо "Ностальжі" запровадило ґран-прі за створення французької пісні, "що дасть змогу відкрити і виявити авторів, які творять французькою мовою, і записати їхні твори у виконанні найкращих співаків"; радіо "РФМ" розпочало акцію Made in France ("Зроблено у Франції") спільно із закордонними радіостанціями з метою ознайомлення з новими франкомовними талантами слухача за межами Франції.

Відразу після ухвалення закону було проведено "Тиждень французької пісні", на що витрачено 5,5 млн. франків (1 млн. дол.). З них Міністерство культури та франкомовності виділило 2,4 млн. франків (400 тис. дол.). Крім численних концертів у Франції, організатори спромоглися провести п'ять концертів французьких виконавців за кордоном.

Звичайно, не всі радо сприйняли запровадження квот, ос­кільки вони впливали на деякі форматні радіостанції, які транслювали рок, реп тощо. Те ж таки "Фан-радіо" вирішило звернути увагу Державної ради на те, що зміна ліцензійних умов відповідно до вимог закону щодо квот на музичні твори суперечить Римсь­кому договору. Проте у своїй відповіді Державна рада не підтримала такої позиції, зазначивши, що квотування — це не об'єкт економічної природи, а "елемент культурної політики, визначеної законодавцем, яка має за мету забезпечення захисту та поширення французької мови і водночас відновлення франкомовної музичної спадщини".

В серпні 2000 року було ухвалено нові поправки до згаданого закону, відповідно до якого (стаття 12 стала статтею 28-2) дещо пом'якшено норми квот для спеціалізованих мовників: для радіостанцій, які спеціалізуються на музичній спадщині, — 60% франкомовних назв, з яких частка нових творів може становити до 10% від загальної кількості, в середньому щонайменше з однією піснею на годину; для радіостанцій, що спеціалізуються на заохоченні молодих талантів, — 35% франкомовних назв, з яких щонайменше 25% від усього ефіру — пісні молодих талантів. Змінено також початок статті 12 попереднього закону: "...пропорція франкомовних музичних творів або виконуваних регіональною мовою Франції, повинна досягти як мінімум 40% пісень французькою мовою…" і далі за текстом.

Штрафні санкції

Декретом 1995 року, ухваленим на виконання закону про вживання французької мови (Dйcret n° 95-240 du 3 mars 1995 pris pour l'application de la loi relative a l'emploi de la langue francaise), запроваджено штрафи різного класу за невиконання положень закону Тубона. Більшість порушень караються штрафом четвертого класу — до 750 євро. Наприклад, роздавання учасникам конференції матеріалів іноземною мовою без перекладу французькою карається саме таким штрафом. Загалом завдяки активності різних асоціацій, профспілок судова влада не вагається, коли треба застосовувати закон. Під жорсткі санкції підпадають підприємства-порушники, а також засоби масової інформації, які не виконують цього закону. У березні 2006 року американському підприємству Gems було присуджено 570 тис. євро штрафу за не перекладені французькою мовою для французьких працівників документи. За аналогічні порушення були серйозно оштрафовані підприємства Nextiraone та Europ Assistance.

Контроль за виконанням чинного законодавства

У Франції встановлено чотири типи контролю за виконанням законів у мовній сфері. Контрольні функції покладено на: Головну дирекцію конкуренції, споживання та боротьби з контрабандою; Бюро перевірки реклами; Вищу раду з телебачення і радіомовлення; асоціації захисту французької мови.

Найпродуктивнішою є Голов­на дирекція конкуренції, споживання та боротьби з контрабандою. Наприклад, у 1998 році ця структура, захищаючи споживачів, провела 7 824 перевірки, за результатами яких було винесено 124 судові звинувачувальні вердикти. Для порівняння: нас­тупного року кількість судових рі­шень зменшилася на 20% — до 98.

Вища рада з телебачення і радіомовлення щомісяця публікує у своєму виданні, в рубриці "Французька мова", інформацію про неправильне трактування закону і найтиповіші серйозні порушення. Попередження теле- і радіокомпаніям цей орган виносить публічно. Дуже важливим у діяльності Вищої ради з телебачення і радіомовлення є конт­роль не лише за кількісними показниками, а й за якістю, еталонністю мовлення.

Асоціацій захисту французької мови чимало. Назву деякі: "Майбутнє французької мови", "Захист французької мови", "Право розуміти", "Франкомовна асоціація дружби і зв'язків", "Асоціація комп'ютерників, які розмовляють французькою" тощо. Але не кожна може здійснювати контроль за виконанням чинного законодавства. Якщо асоціація відповідає необхідним критеріям (мінімум два роки існування; достатня кількість членів, які платять внески; ефективна діяльність із захисту французької мови; некорисливий характер діяльності), то одержує дозвіл контролювати терміном на три роки. Дозвіл оформлюється спільною постановою міністерства юстиції і міністерства, на яке покладено питання франкомовності.

Головне управління з питань французької мови і мов Франції, яке координує мовну політику, здійснює загальний контроль за виконанням законів, виносить попередження порушникам, спільно з міністерством юстиції готує постанови, якими надаються дозволи асоціаціям захисту французької мови на контроль за виконанням законодавства, слідкує за діяльністю асоціацій, щороку готує для парламенту звіт про виконання закону Тубона і про статус французької мови в міжнародних установах.

Європейська хартія регіональних або міноритарних мов

Франція належить до тих європейських країн, які підписали Європейську хартію регіональних або міноритарних мов, але не ратифікували її. Своїм рішенням від 15 червня 1999 року Конституційна рада Франції, покликаючись на те, що хартія наділяє особливими правами окремі "групи мовців усередині "територій", де ці мови використовуються, і тим самим "зазіхає на конституційні принципи неподільності Республіки, рівності перед законом і єдності французького народу", заборонила ратифікувати Хартію. Крім того, Конституційна рада вирішила, що положення цього документа суперечать першому абзацу статті 2 Конституції Франції ("мовою Республіки є французька"), оскільки можуть призвести до визнання права використовувати іншу мову, ніж французька, не лише у приватному житті, а й суспільній сфері, до якої хартія відносить правосуддя, адміністративні та дер­жавні органи.

Французька дослідниця Івон Больман у своїй книжці "Мовні війни в Европі. Европейська хартія регіональних або меншинних мов" зазначила, що хартія жодним чином не зможе забезпечити миру в Європі, що "цей документ є машиною війни, головна мета якого — Франція та її неетнічне розуміння громадянства". Авторка вважає: якби Франція ратифікувала хартію, то мала б відразу приготуватися до низки судових процесів.

До речі, двомовну освіту у Франції (французька мова й одна з місцевих мов) дозволено з 2000 року в державних освітніх закладах. Раніше двомовну освіту давали приватні школи.

Інституції для захисту французької мови

Особливість французької ситуації останнього півстоліття полягає не лише у величезній кількості мовних актів, а й в активній розбудові інституційної сфери. Для проведення мовної політики в 1966 році було засновано Вищий комітет захисту та поширення французької мови, перейменований у 1973 році у Вищий комітет французької мови. Комітет проіснував до 1984 року і був замінений Головним комісаріатом французької мови, а в 1989 році — Вищою радою французької мови. Крім того, цього ж року при міністерстві культури було утворено Головне управління з питань французької мови, яке з 2001 року поширило свої функції і на мови Франції (Dйlйgation gйnйrale a la langue franзaise et aux langues de France). Всі згадані органи підпорядковані прем'єр-міністрові і координуються Головним управлінням з питань французької мови і мов Франції. Крім того, в 1984 році утворено Вищу раду франкомовності, підпорядковану президентові Франції. Діяльність цієї ради лежить більше у площині міжнародної політики.

Сьогодні на сторожі французької мови продовжує стояти Французька академія, безперервно, упродовж кількох сотень років, опрацьовуючи та унормовуючи словник.

Ставлення до мови з боку вищих посадовців та суспільства

Колишній президент Франції Жак Ширак, а за ним міністр фінансів і голова МЗС Франції 23 березня 2006 року залишили залу, де відбувався саміт Євро­сою­зу — на знак протесту проти виступу представника європейської федерації підприємців Unice, колишнього голови Націо­нальної ради французьких підприємців Ернеста-Антуана Сеєра англійською мовою. Зокрема, він заявив: "Я говоритиму англійсь­кою, мовою бізнесу". Повернувся Ж.Ширак лише після того, як Е.-А.Сеєр завершив свою промову. Помічники президента пояснили, що таким способом він захищає французьку мову. Інший француз, голова Центробанку ЄС Жан-Клод Тріше, звернувся до учасників саміту французькою.

Цікаво, що двома роками раніше на одній із сесій Парла­ментської асамблеї Ради Європи французька делегація покинула залу під час виступу того самого Ж.-К.Тріше, який почав свою промову англійською. Таке на сесії ПАРЄ сталося вперше. "Ми були глибоко шоковані його поведінкою", — заявив голова французької делегації в ПАРЄ Бернар Шренер. "Колишній голова Центрального банку Фран­ції подає свою доповідь, не вживаючи рідної мови!". Б.Шренер підкреслив, що рішення покинути залу члени французької делегації ухвалили спонтанно.

У питанні мови французька суспільна думка солідарна з вищим керівництвом держави, тільки пряміша й дотепніша. Французи придумали своєрідний конкурс для "стимулювання" високопосадовців і відомих приватних власників, які публічно ігнорують французьку мову: щороку їм присвоюють титул "Англійський попихач (наймит) підстилка". Першим його переможцем став генеральний директор "Рено" Людовик Швейцар — за звіти про діяльність компанії англійською. Серед власників цього "почесного" титулу — директор газети "Монд" за проект тижневика англійською, голова Єврокомісії Романо Проді за витіснення французької з європейських інституцій. З'явився ще один аналогічний титул — "Англійський попихач міжнародного рівня", першою його удостоїлася президент Європарламенту Ніколь Фонтан.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №15, 20 квітня-25 квітня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво