Монументальний реваншизм - Політика - dt.ua

Монументальний реваншизм

14 травня, 2010, 17:44 Роздрукувати Випуск №18, 14 травня-21 травня

Побачивши пам’ятник Йосипу Сталіну, встановлений біля входу в офіс запорізьких комуністів, мимоволі подумав: замовникам і виконавцям добряче пощастило, що їхнього творіння не приймав Лаврентій Павлович...

Побачивши пам’ятник Йосипу Сталіну, встановлений біля входу в офіс запорізьких комуністів, мимоволі подумав: замовникам і виконавцям добряче пощастило, що їхнього творіння не приймав Лаврентій Павлович. Навряд чи йому сподобалася б очевидна диспропорція голови й торса статуї, не кажучи вже про місце його розташування — на ганку, де заведено встановлювати скульптури звірів чи інший архітектурний декор. Колись за такі витівки тривалий строк на Колимі або Соловках воістину вважався б великою удачею. Однак у запалі урочистостей мало хто надав значення художнім особливостям. Та й не тільки їм.

Занадто вже немилосердним виявився задовгий мітинг під палючим сонцем для людей похилого віку, котрі становили переважну більшість його учасників. Двох ветеранів госпіталізували із серцевим нападом, а ось жінку медикам, на жаль, врятувати не вдалося. «Вона померла достойною смертю — перед Сталіним», — по-блюзнірському прокоментував трагедію хтось із фанатичних прибічників «вождя народів»...

Хоч як це сумно, але й у наш час прибічників жорстокої диктатури в суспільстві багато. Тому спорудження монументального ідола тиранії, у принципі, ще можливе де завгодно. Наприклад, у Тамбові, де через три дні після події в Запоріжжі було встановлене погруддя Сталіну, попри категоричну заяву російського президента про неприпустимість таких акцій. Однак Тамбов Тамбовом, але більш невдале місце для монумента диктатору, ніж край, у якому, за визначенням комуністичних ідеологів, виникла вільна козацька республіка й народився один із видатних представників анархізму, мабуть, важко знайти.

Вперше про намір спорудити пам’ятник Сталіну запорізькі комуністи заявили з півроку тому. Ця ідея виникла у них у запалі дискусії під приводом «відновити історичну справедливість». Хоча, швидше за все, насправді привід був трохи інший. Адже останніми роками лави комуністичних прибічників в запорозьких краях значно порідшали. Про це красномовно свідчать результати виборчих кампаній. Якщо на виборах до Верховної Ради 1998 року Компартія в регіоні змогла отримати 32% голосів у багатомандатному окрузі, а в чотирьох із дев’яти одномандатних округів нардепами були обрані кандидати від КПУ, то 2007-го комуністам довелося задовольнитися 8,3%. Результати ж недавніх соцдосліджень свідчать, що тепер їхній рейтинг взагалі впав до 5%. Отже, акції на межі з екстремізмом (такі як спроба зірвати мітинг пам’яті жертв Голодомору або дебош, влаштований в обласному краєзнавчому музеї) електоральних симпатій не додають. Тому, певно, й виникає потреба нових методів роботи, наприклад, у вигляді монументальної пропаганди.

До останнього моменту місце і час відкриття пам’ятника залишалися в найсуворішій таємниці. Місцеві компартийні лідери обмежувалися лише скупими коментарями про те, що з метою безпеки монумент виготовляють у столиці, де його старанно охороняють. Хоча є підстави вважати, що пам’ятник відлито у запорізькій майстерні. Але ім’я скульптора не розголошується досі. «Скульптор відмовляється називати своє ім’я, побоюючись за свою безпеку в зв’язку з неоднозначним ставленням до пам’ятника окремих осіб», — заявив народний депутат України і за сумісництвом перший секретар Запорізького обкому КПУ Олексій Бабурін.

Та й у процесі організації акції відкриття пам’ятника комуністи не погребували обманом. Спочатку вони спробували замаскувати захід під мітинг, присвячений 65-й річниці Перемоги. Але, отримавши заборону окружного суду, сповістили владу про те, що 5 травня біля офісу обкому КПУ відбудеться зустріч народного депутата з виборцями.

Що ж стосується реакції влади, то вона до останнього моменту воліла не надавати значення історії з пам’ятником. І тільки коли відмовчуватися стало просто непристойно, прозвучали офіційні заяви за принципом, який у народі називають «і нашим, і вашим». У цьому плані дуже показова позиція, заявлена заступником директора «Запоріжсталі» із зовнішньоекономічної діяльності, депутатом Запорізької міськради від БЮТ Сергієм Пшигоцьким в інтерв’ю місцевій газеті.

— Якщо ж відповідати гранично конкретно — встановлювати чи не встановлювати, — то я хочу поставити зустрічне запитання. За чий рахунок встановлювати? І де? Якщо за кошти міського бюджету — то це не дуже розумний підхід. А якщо за рахунок окремих ентузіастів — то будь ласка.

Цікава, звісно, «конкретність» виходить, коли на запитання відповідають запитанням. Та й змістова частина цікава: виходить, що спорудження пам’ятника диктатору «за кошти міського бюджету» хоч і «не дуже», але все ж таки «розумний підхід». Але ще більш дивний висновок депутата: «Варіант із встановленням пам’ятника Сталіну поблизу приміщення обкому КПУ мені бачиться найрозумнішим».

Трохи інакшу думку озвучив глава облдержадміністрації Борис Петров, заявивши, що він особисто проти відкриття пам’ятника Сталіну, але юридичних перепон для цього немає. А коли так — остаточне слово за громадою за підсумками місцевого референдуму. Тим самим очільник області повторив пропозицію президента, який, за повідомленням прес-служби, знайшов спільну думку з міською владою, а на засіданні ПАРЄ заявив, що не підтримує намірів комуністів встановити пам’ятник Сталіну.

У зв’язку з цим не зайвим буде зауважити, що формулювання «не підтримувати» далеко не означає «засуджувати». Та й узагалі, зізнатися, таку аргументацію ніяково навіть коментувати. По-перше, тому, що говорити про референдум практично за тиждень до призначеної акції щонайменше несерйозно. А по-друге, навіть якби референдум і відбувся, який від нього толк? Влада ж сама визнала, що йдеться не про пам’ятник, а про малу архітектурну форму, яку, за бажання, має право встановлювати на своїй території хто завгодно. Чим, питається, не відмовка? Ось тільки як бути з резолюцією ОБСЄ від 3 липня 2009 року, яка прирівняла сталінізм до нацизму? Чи із заявою комісара Ради Європи з прав людини Томаса Хаммарберга про те, що встановлення пам’ятника Сталіну в Україні, яка постраждала від комуністичного режиму, пережила Голодомор, — це вшанування винних у злочині.

У такій ситуації цілком очевидно, що стати «відповідальними за все» судилося міській владі. З одного боку, тому, що пам’ятник усе-таки встановлено в Запоріжжі. А з іншого — через очевидне небажання вищих чиновників вплутуватися в скандал. Утім, такі почуття міській владі теж далеко не чужі.

Міський голова Запоріжжя Євген Карташов заявив, що міська влада жодною мірою не причетна до встановлення пам’ятника Сталіну. Правда, про всяк випадок не забув додати: «Ми з повагою ставимося до думки частини містян старшого покоління, які хотіли б бачити такий пам’ятник».

Що ж стосується непричетності, то, коли уважно подивитися, вона не здається такою вже абсолютною. Оскільки торік
4 грудня Євген Григорович особисто брав участь у торжестві з приводу відкриття шикарного триповерхового офісу Запорізького обкому КПУ, побудованого в центрі міста. І земельну ділянку під нього дбайливо надали не без участі міського голови. До речі, приклад такої лояльності щодо КПУ не єдиний. За словами депутатів міськради, раніше запорізьким комуністам уже двічі виділяли будинки під партійний офіс. Теж, між іншим, у центрі міста...

На одній із прес-конференцій колишній голова облдержадміністрації Олександр Старух навів цікаві факти. У списках репресованих, опублікованих на порталі жертв політичного терору в СРСР, прізвище Бабурін зустрічається 480 разів, Карташов — 600, Симоненко — 900.

— Якщо хлопці планують ставити пам’ятник тому, хто вбивав їхніх дідів, — це ні на що не налазить. Це виключно політичний піар, і якщо пам’ятник реально поставлять, знайдеться багато людей, котрі візьмуть у руки...

Які це люди і що вони можуть взяти в руки, Старух не уточнив. І хоча ексцесів біля пам’ятника не спостерігається, комуністи продовжують його цілодобово охороняти. Власними силами, не сподіваючись на підмогу зграї бродячих псів, які прижилися поблизу партійного приміщення. Воно й правильно — які з дворняг захисники. Тільки обгавкати здатні…

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №39, 19 жовтня-25 жовтня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво