Молдова: чи буде вихід із тупика?

Поділитися
Минулої неділі в Молдові відбулися другі дострокові парламентські вибори. Їх результати, як і очі...

Минулої неділі в Молдові відбулися другі дострокові парламентські вибори. Їх результати, як і очікувалося, не прояснили перспектив виходу з конституційного тупика, в якому сусідня країна перебуває останні півтора року.

Згідно з даними ЦВК Молдови, Партія комуністів Республіки Молдова (ПКРМ) набрала 39,3%, очолювана чинним прем’єром Молдови Владом Філатом Ліберально-демократична партія — 29,4, Демпартія на чолі з Маріаном Лупу отримала 12,7 і Ліберальна партія, лідером якої є тимчасово виконуючий обов’язки президента Молдови Міхай Гімпу, — 9,96%. Центрвиборчком заявив, що виборчий поріг подолали чотири партії і кількість депутатських місць буде розподілено так: Партія комуністів — 42, Ліберал-демократична партія — 32, Демократична партія — 15 і Ліберальна партія — 12.

Уже через місяць після дати проведення виборів молдовський парламент має зібратися на установче засідання, півтора місяця буде відведено на обрання президента (61 голосом зі 101).

Нинішній розподіл голосів у молдовському парламенті дозволяє передбачити зразу кілька варіантів розвитку ситуації у країні.

Перший сценарій передбачає збереження основи правлячого Альянсу «За європейську інтеграцію» у складі трьох партій — ліберал-демократів, демократів і лібералів (четверта партія — Альянс «Наша Молдова», як і прогнозувалося, не подолала прохідного бар’єра, набравши всього 2%), котрі сукупно контролюватимуть 59 депутатських мандатів. Нагадаємо, що на минулих парламентських виборах партії, котрі ввійшли в альянс, отримали 53 голоси. Як і рік тому, цих голосів вистачить для обрання спікера парламенту і прем’єра Молдови. Якщо ж усі спроби обрати президента виявляться марними, його обов’язки тимчасово виконуватиме глава парламенту (згідно з конституцією, Молдова є парламентською республікою). З одного боку, сценарій тупиковий, оскільки Молдова може ще, як мінімум, на рік залишитися без повноцінної вертикалі влади з низкою наслідків, які з цього випливають. З іншого боку, так би мовити, кому війна, а кому — мати рідна. Тенденція очевидна: кожен рік перебування партії комуністів в опозиції досить помітно ослаблює їхню електоральну підтримку і, що дуже важливо, кількість місць у парламенті. Тому тепер для решти трьох партій головне — за будь-яку ціну втриматися при владі бодай ще на рік, навіть ціною третіх дострокових парламентських виборів. Захід, схоже, не тільки не заперечує проти такого розвитку, а й готовий і далі активно підтримувати молдовську економіку за умови збереження чинного альянсу.

Не треба виключати й можливості отримання двох голосів, яких бракує для обрання президента, за рахунок «тушок-перебіжчиків» із числа комуністів. Екс-президент Молдови Володимир Воронін, що очолює список партії комуністів, згідно з кулуарною інформацією, вже тепер не до кінця впевнений у стрункості лав своєї фракції.

Другий сценарій розвитку передбачає повернення комуністів до влади в Молдові, коли вдасться досягти коаліційної угоди з Демпартією Маріана Лупу, який півтора року тому відколовся від ПКРМ (42+15=57). Природно, перед виборами обидві партії заперечували бодай найменшу можливість створення такого союзу, однак тепер цей варіант не видається таким уже нереалістичним. Володимир Воронін може вгамувати свою гординю й вибачити «блудному синові», розуміючи, що це його мало не єдиний шанс повернутися до влади й уникнути неминучих надалі розброду та хитання у своїй партії. Амбіційність Маріана Ілліча також чудово відома всім посвяченим у кухню молдовського політикуму. Тому спокуса отримати в результаті альянсу з комуністами посаду того ж таки спікера парламенту може бути досить серйозним стимулом. Особливо на тлі тієї обставини, що останній рік пан Лупу мусив залишатися практично в тіні (після свого необрання президентом через недостатню кількість голосів у правлячої коаліції).

Третій варіант коаліції передбачає союз комуністів із ліберал-демократами (42+32=74) і дає змогу не тільки сформувати повноцінну владну вертикаль у Молдові, а й внести необхідні зміни до конституції країни. Попри безліч взаємних звинувачень та образ, якими обсипали один одного впродовж останніх років Володимир Воронін і Влад Філат, сокиру війни також можуть закопати в ім’я реалізації вищих політичних інтересів.

Реалії молдовської політики полягають у тому, що ключове значення для розвитку політичних процесів у Молдові має зовнішній чинник.

На думку компетентних джерел, Євросоюз і США вже давно зробили свою ставку на правлячий альянс, створення якого торік стало можливим виключно завдяки «човниковій дипломатії» деяких західних послів і подальшій фінансовій підтримці курсу реформ молдовського уряду. Природно, ЄС, зокрема Румунія, докладає максимум зусиль до закріплення своїх торішніх завоювань. У дипломатичних колах циркулює інформація, що деякі західні посли, акредитовані в Молдові, настільки впевнені у своїх можливостях забезпечити збереження альянсу, що спалили останні комунікаційні мости з командою Володимира Вороніна, подумки пославши цю політичну силу на політичний смітник. Збереження правлячого альянсу в Молдові для Заходу — це не тільки поступове втягування країни в європейську орбіту, а й доволі вагома гарантія того, що Москві не вдасться протягнути через молдовський парламент одну з версій свого плану врегулювання придністровської проблеми, ширше відомого як План Козака.

Зі свого боку, Москва робить усе для того, аби створити в молдовському парламенті лівоцентристську коаліцію Воронін—Лупу, вважаючи, що саме ці сили забезпечать максимально лояльну політику стосовно Москви. Коли стало зрозуміло, що така коаліція не матиме 61 голос у парламенті, «блиск» цієї задумки для Москви трохи потьмянів, хоча повністю не втратив своєї актуальності. У Москві розуміють: варіант збереження чинного Альянсу «За європейську інтеграцію» — один із найреальніших, і, можливо, навіть змушені будуть його прийняти за умови, що Міхай Гімпу, відомий своїми прорумунськими поглядами, не буде знову допущений до президентського або спікерського крісла.

Таким чином, перспективи формування повноцінної владної вертикалі у Молдові поки що залишаються заручниками змагання Росії й Заходу і частково — амбіцій молдовських політиків. Волею долі Молдова нині виявилася об’єктом пильного інтересу Росії і ЄС, але цей період має обмежені часові рамки. Від того, чи вдасться Молдові у найближчі місяці вийти з періоду політичної нестабільності, залежить не тільки зовнішньополітичний курс країни, а й перспективи врегулювання придністровського конфлікту, який понад два десятиліття розділяє Республіку Молдова. До речі, вирішення проблем україно-молдовських відносин теж безпосередньо залежить від того, хто правитиме балом у Кишиневі і чи буде ця влада стабільною.

Поділитися
Помітили помилку?

Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter або Надіслати помилку

Додати коментар
Всього коментарів: 0
Текст містить неприпустимі символи
Залишилось символів: 2000
Будь ласка, виберіть один або кілька пунктів (до 3 шт.), які на Вашу думку визначає цей коментар.
Будь ласка, виберіть один або більше пунктів
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Відміна Надіслати скаргу ОК
Залишайтесь в курсі останніх подій!
Підписуйтесь на наш канал у Telegram
Стежити у Телеграмі