Мізер ловлений

Сьогодні Тимошенко так само важко утримати владу, як і Януковичу її одержати. Проте мінімальний відрив від конкурента, посада прем’єра і поки що номінально її більшість у парламенті — стійкий стартовий майданчик для того, аби приймати різні рішення щодо варіантів власного майбутнього. І у владі, і в політиці. Пауза, взята Тимошенко цього тижня, — того підтвердження.

За версією наших джерел, прем’єр була готова визнати поразку вже на самому початку, після того, як стали відомі дані всіх екзит-полів, а ЦВК обробила останні протоколи й оголосила попередні результати виборів. Більше того, попри кампанію «Фальсифікаціям — стоп!», яку активно розгортає БЮТ, за нашими даними, Тимошенко продовжує декларувати готовність піти у відставку. Питання нібито лише в даті. Чи то це буде 17 лютого, коли ЦВК оголосить офіційні результати. Чи то 27 лютого, коли буде вичерпано термін можливого оскарження результатів голосування в судах.

До цього варіанта Тимошенко схиляє сама ситуація. Це не 2004 рік. Європейські спостерігачі визнали вибори чесними й демократичними, а лідери багатьох держав уже встигли привітати Януковича з перемогою. І навряд чи втомленій від п’ятирічних чвар країні до душі висловлювання соратників Юлії Володимирівни про неетичність тепер уже навіть не Кремля — Білого дому! Не можуть не дратувати і «принципові зауваження» речників Тимошенко з приводу поспішних висновків місії ОБСЄ. Настійна претензія БЮТ на істину в останній інстанції в якомусь уже вселенському масштабі може зробити цю політичну силу смішною. І це, схоже, добре розуміє частина команди Тимошенко, яка зробила чіткі заяви про необхідність швидкого й жорсткого переходу в опозицію.

Водночас відкладений на 27 лютого варіант такого переходу, що на нього прем’єрка нібито вже погодилася, дає їй не лише додаткові десять днів при владі, а й примарний шанс переграти ситуацію. Або шляхом збереження нинішньої коаліції і посади прем’єра, або... шляхом третього туру, в чудесну можливість якого вірить інша частина команди Тимошенко, для якої повторення історії п’ятирічної давності аж ніяк не видається фарсом.

Отож чому розколовся БЮТ? Які аргументи сторін? Котре з рішень прем’єр врешті-решт визнає більш зваженим? І чи зможе заодно розпорядитися своїми політичними активами без особливих наслідків для країни? У цьому, власне, ми й спробували розібратися.

Тим часом як у ситуативній кімнаті лідер БЮТ обговорює з головними ідеологами, технологами та юристами можливі варіанти своїх дій — перед фракцією Тимошенко ставить виключно тактичні завдання. Тому й не дивно, що пересічні бютівці сьогодні дуже дивуються, коли мова заходить про можливу добровільну відставку прем’єра. Адже в час, коли Тимошенко публічним мовчанням інтригує весь світ, усі вони вже збирають інформацію для боротьби за «вкрадений результат» у судах. На що їх, власне, й націлила сама Юлія Володимирівна в понеділок увечері. Проте, усвідомлюючи певну розбіжність своїх дій із суспільними настроями, а також думкою частини своїх же колег, соратники прем’єра складають свої версії, що пояснюють її позицію.

По-перше, очевидний чинник стовідсоткової впевненості Юлії Володимирівни в тому, що електорат не вибачить їй не так поразки, як її визнання. Отож прем’єр, яка звикла йти до кінця й колись зронила досить несподівану (як для шанувальників закону) фразу про «Януковича, який із переляку двічі здав посаду прем’єра й один раз — президента», — демонструє країні своє вміння нічого нікому не здавати й за жодних обставинах нікого не лякатися.

По-друге, відіграє роль характер прем’єра. Відомо, що Юлія Володимирівна завжди налаштована тільки на перемогу. Водночас, захоплюючись цією рисою свого лідера, особливо спостережливі бютівці відзначають, що саме ця риса Тимошенко автоматично позбавляє її необхідності прораховувати будь-які ризики. Точніше, мати план «Б». Більше того, Тимошенко на фінішній прямій кампанії активно витісняє зі свого оточення людей, котрі хоч на йоту ставлять під сумнів непорушність її «вікторії». У зв’язку з цим згадують історію з кидком Мороза 2006-го, який забрав у неї шанс на прем’єрство. А також не менш сильний удар, завданий Януковичем 2008-го, що розвалив ПРіБЮТ, а заодно й поранив рейтинг Тимошенко. Звідси — внутрішня розгубленість і пауза-2010.

По-третє, до продовження боротьби Тимошенко підштовхує її команда у виконавчій владі, яка прагне хоч на день, але затриматися на потоках, а не думати про репутацію прем’єра. Не факт, додають особливо відверті, що їхнє бажання не збігається з насущною потребою самої прем’єрки встигнути стерти особливо помітні сліди від ручника керування бюджетом.

По-четверте, збереження прем’єрського крісла за Тимошенко, безумовно, продовжує юридичне життя фактично давно покійної коаліції. Більше того, залишає надію на те, що під загрозою дочасних виборів прем’єр Тимошенко виявиться більш витонченою в пропозиціях знахабнілому «НУ-НС» і дрейфуючому Блоку Литвина, ніж ще не коронований президент Янукович. Ця обставина дозволяє бютівцям мріяти, що вони зможуть-таки встигнути переформатувати Кабмін і зберегти коаліцію.

Очевидно, що Тимошенко потрібен час, і вона навряд чи вийде на публіку 17 лютого із заявою про відставку. І все ж питання про можливі фальсифікації виборів, завдяки якому БЮТ, власне, і вирішив зволікати, стоїть окремо. Бажання ж деяких членів команди прем’єра розіграти сценарій 2004-го не дуже гарне. З одного боку. З іншого — справді може дати результат. Уже хоча б тому, що дві фракції разом ухвалювали відомий закон про вибори президента і чудово знають, у яких місцях слід ловити опонента за руку.

Судячи з останніх заяв традиційних речників БЮТ, а також нардепа-юриста Сергія Власенка, БЮТ за руку ловитиме. Посіявши добре приховане сум’яття не тільки в лавах команди Януковича, який приймає привітання, а й у власних лавах. Цього разу історія лобового зіткнення юристів БЮТ (групи Портнова — групи Онопенка—Корнійчука) справді гідна уваги читача. Позаяк саме в цій точці сфокусувалися всі, м’яко кажучи, недоладності минулої виборчої кампанії. І саме в цій точці, можливо, зав’язується сюжет наступної серії виборчого дійства.

Як відомо, традиційним куратором юридичного напряму у Блоці Тимошенко є Андрій Портнов (нардепи Писаренко, Швець). Про успіхи юристів Портнова країна чула, і Юлія Володимирівна завжди цінувала ці успіхи. Як, утім, не заперечувала і проти внутрішньофракційної конкуренції лоєрів. Тому не дивно, що люди Портнова й Онопенка (нардепи Катеринчук, Власенко) ніколи не ладнали. Врешті-решт, перебуваючи у стані постійної тендерної боротьби за право виконати замовлення, юристи вилили свою ворожнечу в медіа, а перед виборами звели свої стосунки до відкритої війни. Історія із зачищенням Онопенком ВАСУ, де досі сидить під захистом регіоналів Пасенюк (із двома печатками чи з однією — самому Богу відомо), докладно висвітлювали інтернет-ЗМІ. Група Портнова, як відомо, наполягала на толерантності БЮТ щодо голови Вищого адміністративного суду, термін повноважень якого сплив у грудні, але який, з огляду на певні неточності процедури, так і завис у своєму кріслі й залишився важливою фігурою у вирішенні поствиборчих суперечок.

До речі, саме цей сумний для БЮТу факт (а оскаржити результати виборів президента можна тільки у ВАСУ), в поєднанні з більшістю регіоналів у ЦВК, з повною підконтрольністю їм же Вищої ради юстиції, а також із реальною (а не формальною) більшістю в парламенті — на думку юристів Портнова, виключає будь-яку можливість претендувати на рішення суду про третій тур. За наявною у нас інформацією, Портнов повністю склав із себе повноваження подальшого ведення юридичної кампанії БЮТ, дотримуючись своєї звичної стратегії: якщо ти йдеш у суд, знаючи, що можеш програти, — не йди. Його люди в цій безнадійній, на їхню думку, ситуації наполягають на збереженні не тільки власної репутації, а й репутації політичної сили, яку вони представляють. «Плюс визнання виборів Заходом, НАТО, ЄС, ОБСЄ, привітання Обами... Треба цілком втратити зв’язок із реальністю, щоб демонстративно не помічати таких очевидних речей», — уточнюють люди з оточення Андрія Портнова.

З іншого боку, «портновці» опинилися в стані серйозного дискомфорту, тому що саме їхні внутріпартійні опоненти «взяли в оборот лідера й повністю дезінформували керівництво фракції». Понад те, саме з боку опонентів на Портнова націлені надто косі погляди з приводу якості прийнятого закону про вибори президента (той, як відомо, лобіював його прийняття разом із регіоналом Лавриновичем у славний період ПРіБЮТ). Його ж деякі члени фракції звинувачують і в публічному саботуванні процесу оскарження «стовідсотково виграшної справи». Юристи Портнова працюють на іншого кандидата?

Портновці, звісно, не мовчать. І до вже вищевикладених аргументів додають таке: «Не слід забувати, що БЮТ і ПР не приймали новий повноцінний закон про вибори президента, а спільно голосували за внесення низки змін у вже чинний. На що вистачило голосів, те й пройшло. Ми були проти голосування вдома й пропонували вилучити цю норму. Однак регіонали голосів не дали». Захищаючись, у групі Портнова тим часом не заперечують, що «закон приймався під «ширку», що кожен його рядок був узгоджений із лідером БЮТ, що під її ж чуйним керівництвом юристи БЮТ (утім, як і ПР, під наглядом Януковича. — Авт.) ліпили документ під переможця». Лідер БЮТ одним із ключових завдань цієї нормотворчої історії вбачала те, щоб «жоден охочий» не зміг оскаржити перемогу в суді». І ця настанова видається зовсім уже потішно. «А що, власне, і як пан Катеринчук збирається тепер оскаржувати?» — логічно запитують сумлінні портновці. Які, слід гадати, якісно виконали завдання Тимошенко.

Таким чином, поступившись перемогою в тендері на головне замовлення всієї п’ятирічки, Портнов і Ко збоку спостерігають за діями, що їх, засукавши рукави, розгорнули конкуренти. І ті, треба сказати, не дрімають. Їхнє завдання зводиться приблизно до такого. Зібрати необхідну базу порушень (що, власне, бютівці та їхні прибічники й роблять). Потім довести в суді системність порушень. Їх масовість. І, як наслідок, неможливість достовірно встановити результати голосування. Велосипед винаходити ніхто не збирається. Рішення ВСУ за 2004 рік у вільному доступі в Інтернеті.

«Мізер-то ловлений, — каже поінформований юрист, який не побажав себе назвати. — Вони розуміють, де люди хімічили. Якщо взяти, наприклад, статистику лояльних до нібито кандидата-переможця дільничних комісій, то в них явка на 10.00 ранку була 25%! А ЦВК на 12.00 давала явку 15%. Як таке може бути? Очевидно, вкидання робили вранці. (Може, тому, наприклад, багатьох киян запросили голосувати на виборчі дільниці — увага! — з 10.00. по 19.00? Тоді як, за законом, голосування розпочалося о 8.00 і завершилося о 20.00. — Авт.) Опрацювали список виборців. На заході — багато хто виїхав, отже багато вільних бюлетенів. Перекупили членів комісій. (Усіх, чи що, членів комісій від БЮТ перекупили? Тоді запитання і до БЮТ теж. — Авт.) Спостерігачі прийшли — усе вже гаразд. Усе паритетно. У телевізорі. На білбордах. Під час голосування. Їм і на думку не спадало, як тонко люди працюють! Найголовніше, що тепер не вкидали на дільницях більш як 10% бюлетенів від загальної кількості виборців. Просто розпорошили по всіх дільницях. Це і є той самий поки ще не ловлений мізер. Звісно, суд не рахуватиме кожен голос. Це просто нереально. Отже, треба довести системність. При цьому ніхто не наполягає на тому, хто конкретно порушував. Нехай «Регіони» подають зустрічний позов. І тоді можна сміливо пити шампанське! Були порушення? Були. Результати недостовірні? Недостовірні. Хто в який бік порушував — незрозуміло. Тому — третій тур. Безумовно, це складно доводити. Це непросто. З цим треба працювати. Але якщо це правильно презентувати, то все навіть дуже може бути. Насправді це тільки здається фарсом. Процес може виявитися ще одним щепленням людям як із ПР, так і з БЮТ».

Розбиваючи песимістичну версію портновців також і стосовно прогнозованої позиції ВАСУ, оптимістичні юристи від БЮТ наполягають на тому, що рішення у справі їхньої «правильної презентації» прийматиме не пан Пасенюк особисто, а колегія з 55 суддів. І телекамера тут нібито зіграє свою заслужену роль. Як у 2004-му. При цьому вони якось зовсім уже необачно випускають з уваги той факт, що зовсім недавно три чверті суддів на засіданні колегії в тому ж самому складі і в присутності Онопенка наважилися видати кредит довіри Пасенюку, тим самим легітимізувавши його статус на час смути.

Тут же є сенс згадати факт про мізерну кількість і абсолютно слабку якість актів про порушення на виборчих дільницях. До речі, народний депутат Підгорний, який відповідав у БЮТ за формування комісій, підтвердив «ДТ» наявність тисячі (!) таких актів. Що для 330 тис. виборчих дільниць, м’яко кажучи, непереконливо. Втім, як і кількість позовів, поданих бютівцями в суди. За нашою інформацією, є ідея нагнати кількість і якість юридичної бази заднім числом. Але на тому ж акті має бути штамп комісії і дата! «Кого це хвилює, — кажуть джерела, — ось люди Портнова й не стали брати на себе кримінальну відповідальність». У цьому контексті цікавою видалася інформація, озвучена днями Ганною Герман, про те, що, мовляв, опоненти примушують членів комісій «придумувати порушення». План уже втілюється в життя, і хтось узяв на себе кримінальну відповідальність? До речі, кажуть, що мірою відповідальності Юлії Володимирівни перед юристами, які взялися за роботу, можуть бути... «Укрзалізниця», «Укрзем» і Держрезерв. Джерела, правда, замовчують — у разі перемоги чи простої участі. Відомо це тільки тим, хто взявся за роботу, а це — Губський, Черпицький, Корнійчук, Катеринчук, Рєзников і Власенко. Та й то — не факт, що всі посвячені в умови «контракту».

…Насправді відповісти на запитання, як і чому діятиме Юлія Тимошенко — піде у відставку з гордо піднятою головою чи силами своїх юристів усе-таки доведе чиїсь чергові фальсифікації, — практично неможливо. Як, утім, неможливо передбачити і дії всіма поздоровленого, але ще офіційно не оголошеного президентом Віктора Януковича, який у середу ввечері пообіцяв «випалити корупцію розпеченим залізом», а вже в четвер вранці разом із 50 багнетами БЮТ протягнув у парламенті черговий «справедливий» закон про тендерні закупівлі.

У цій країні взагалі неможливо нічого прогнозувати через дику безпринципність президентів, кандидатів, депутатів та інших відповідальних товаришів. І вже не суть важливо, хто в цій історії і чий мізер упіймає. Адже Хабар усе одно всунуть. Хто зрештою стане президентом чи «переможе» корупцію. Хто розвалить коаліцію чи збереже. Тому що правила затіяної тут гри в чотири руки абсолютно неможливо пояснити ні Заходу, який урочисто зафіксував у нас ледь не глянцеву демократію; ні Сходу, який усе ще наївно аплодує нашій свободі слова; ні нашим дітям, котрі ковтають цю свободу й абсолютно дезорієнтовані.

І навряд чи основні гравці самі цього не розуміють. Інакше Юлія Володимирівна ніколи б не відмовилася від можливості знову звернутися до народу з Майдану. А вона таки відмовилася.