МІСТОБУДІВНА ВАКХАНАЛІЯ

— Як?! І цей майданчик під забудову віддали? Що, навіть проект є?

— Уже йдуть будівельні роботи.

— Та ви розумієте, що це значить? Там же мав споруджуватися цілий комплекс необхідних місту об’єктів! Нині на них хрест поставлено! Де їх будувати накажете? На околиці біля міського звалища? Абсурд...

— Цілком з вами згоден, колего... Але голосував, як і всі, «за». Утім, обговорення це суто формальним було. Нас перед доконаним фактом поставили.

(З діалогу членів містобудівної ради при головному архітекторі Чернігова; у розшифровці запису опущено деталі, які дозволяють встановити особи учасників розмови.)

***

Від відшмаганого міліціонера — користі ніякої. Хоч би скільки бряжчало МВС гучними назвами спецслужб і спецназів, усе одно: там, де начальницьке гримання сильніше за закон, найдосвідченіший професіонал змушений або зламатися, або піти. Ідуть — одиниці. Ясна річ — кращі. Тих, котрі залишилися, один знайомий полковник назвав «потішними військами». Краще не скажеш.

Співрозмовник призначив нам зустріч за всіма безглуздими канонами кінодетективу. На людній вулиці, за два кроки від заповненої машинами проїжджої частини, неподалік репетуючого динаміка продавця компакт-дисків. Гуділи автомобілі. Гуркотіло гітарне соло. Якщо це було зроблено з умислом — убезпечити себе від можливого «захованого» мікрофона, щоб утруднити впізнавання голосу на плівці, — то така завбачливість виявилася марною. Офіцер з управління по боротьбі з організованою злочинністю, що погодився на розмову з кореспондентами, не сказав нам практично нічого. Хоч інтереси в нас були спільні. Як і ми, він виявив професійну зацікавленість тим, що відбувається в чернігівській міській архітектурі. Розслідування закінчилося нічим. А той, хто його проводив, зараз чомусь жахається власної тіні. При цьому запевняючи, що нікого не боїться.

— ...та не боюся я! Знаєте, скільки в мене років вислуги? Я опером починав!

— Ми спілкувалися з вашим колегою... Він також працював в управлінні по боротьбі з оргзлочинністю і дещо розповів нам, але сам цієї справи не вів. А з чужих слів...

— Йому втрачати нічого, він пенсіонер. А я завис, можу взагалі з міліції вилетіти. Зрозумійте, займатися корупцією серед вищих посадових осіб області — було моїм обов’язком. Саме моїм і нічиїм більше. Навіть якщо ви не назвете мого прізвища — відразу стане ясно, хто розповів... Добро на розслідування дій головного архітектора дали в Києві. Але зараз тих людей в МВС уже немає. А в Чернігові з вами ніхто і зустрічатися з цього приводу не захоче.

— Ваше зацікавлення головним архітектором Тетяною Геннадіївною Мазур почалося від її дня народження, коли вона незрозуміло на які гроші найняла річковий прогулянковий теплохід, так?

— Не обговорюватиму цієї теми. Максимум, що можу для вас зробити, — покажіть, що ви накопали, а я підкажу, які епізоди правдиві, які — ні, які — довести неможливо.

— Тобто, розглядаючи діяльність чернігівської міської архітектури з цього погляду, ми не пустушку тягнемо?

— Звісно, не пустушку.

— З нашим містом коїться сьогодні щось лихе. Віднедавна з життя Чернігова зникло те, що, власне, і відрізняє міста від скупчення будівель на кшталт південноафриканського Соуето, — сувора і несуперечлива логіка розвитку. З економічною кризою містобудівна активність не припинилася. Але набула рис патологічних і непередбачуваних. Зміни у вигляді регіональної столиці почали виникати раптово і хаотично, як нариви. Виростали там, де їм зовсім не місце, шинки і магазини. Віддавалися під котеджну забудову вцілілі шматочки зелених зон. Затикалися тромбами бензозаправних станцій транспортні розв’язки. Але порушення потихеньку втрясалися і погоджувалися на всіх рівнях. Хвилі суспільного обурення, які періодично виникали, докочувалися і до нас, осідаючи на магнітофонній плівці...

— Доброго дня... Перепрошую, вас не зацікавить ось така тема? У дворі чернігівської громадської лазні побудували АЗС. Але ж там їй абсолютно не місце. Ми з фахівцями консультувалися — вони те саме кажуть. Так не можна бензоколонку розміщувати!

... А потім ці хвилі якось підозріло швидко гасли.

Тільки не називайте мого прізвища в газеті, будь ласка...

Та люди, змирившись зі своїми, такими незначними, напевно, з погляду державного, образами і прикростями, не знали, у що складаються ці незначні містобудівні недоречності. У який могутній потік зливаються струмочки помилок проектувальників. Та годі, хіба помилок? Помилка — це коли ненавмисне, коли не відає людина, що коїть...

В одній з архітектурних майстерень Чернігова збереглася цікава папка. Точніше, альбом. Існує він у єдиному примірнику. Саме тому нам не дозволили скопіювати звідти жодної сторінки. Якби в газеті з’явилися такі ілюстрації, відразу стало б зрозуміло, звідки вони. Почнуть з’ясовувати, хто дав. І з’ясують. Розвивати тему в цьому напрямі не хочеться. Журналіст тим відрізняється від письменника, що працює з реальними людьми, а не з вигаданими образами. І створювати навколо них заради хвацького слівця нестерпну (власне небезпечну) обстановку права не має. Але й змовчати про побачене — також.

...В альбомі було навдивовижу гарне місто. Не повітряні замки і палаци зі снів Віри Павлівни — а сучасні (і навіть, можливо, такі, що трохи випередили час) бібліотеки і концертні зали. Будинки і тінисті сквери, які вписалися в сплетіння таких знайомих вулиць. Колись усе це збиралися створювати в Чернігові. Чорно-білі сторінки присвячувалися майбутньому, яке ніколи не настане внаслідок низки абсурдних і необоротних містобудівних рішень. Багато чого з намальованого в альбомі будувати зараз просто ніде. Місце зайняте. Майданчики, колись призначені зовсім для іншого, якимось чином опинилися в розпорядженні забудовників, від розуміння «громадська користь» украй далеких.

В кожному абсурді є власна прихована логіка. І якби це була просто логіка кризи, яка відразу підкосила всі соціально значущі проекти, — можна було б, згнітивши серце, погодитися з нею. Але в цю просту схему не вкладаються дві складові. Брехня і страх. Не цілком, скажемо так, зрозуміле бажання місцевого керівництва видати вже зроблене (і те, що ще тільки планують зробити) за небачені містобудівні успіхи. І абсолютно нещадне ставлення до будь-якого фахівця, котрий спробує розібратися в реальному становищі речей. Ставлення, що виходить за рамки можливостей одного окремо узятого держчиновника (за всієї поваги до головного архітектора м. Чернігова Т.Г.Мазур — якось не віриться, що «умити» УБОЗ вона зуміла самотужки).

«Ведуться роботи з реконструкції центральної частини міста: в міру переобладнання квартир перших поверхів під магазини, офіси, аптеки змінюються фасади житлових будинків по вул. Леніна, Рокоссовського, проспекту Жовтневої революції». (Спеціальний випуск газети «Чернігівські відомості» — «Звіт про роботу чернігівського міського голови Косих В.А. та виконавчих органів міської Ради у 2000 році». Видання поширювалося навесні поточного року безплатно).

— До вас звертаються зі скаргою мешканці багатоквартирного будинку в районі Масани. Якийсь приватний власник викупив у нашому будинку підвально-цокольне приміщення. Організовує там бар із «рюмочною» і магазин. Тобто спочатку в цього підприємця ніякого проекту не було. А нині є, й узгоджений на всіх рівнях. Дозвіл — «на обладнання кафе». Але сьогодні проводиться вже не «обладнання», а реконструкція. Простіше кажучи, йде захоплення під’їзду. Ми зверталися зі скаргами в різні інстанції. Ніхто начебто дозволу захоплювати під’їзд не давав — та й як це можна? А з другого боку, і реагувати на наше звернення ніхто не збирається. Кажуть — раз Косих підписав, ми не хочемо втручатися. Хоч це порушення 23-ї статті Житлового кодексу України... Мене звуть Хлопіна Алла Олексіївна...

(Із звернення до кореспондентів «ДТ» у Чернігівській області).

Район Масани — не центр, а незатишна околиця Чернігова. Але суті справи це анітрохи не міняє. У нинішній реконструкції міського центру (принаймні в її етапах, які вже відбулися) — продуманості і логіки також не більше, ніж в урагані Бетсі. У будь-якого фахового архітектора, котрий гляне на її результати, виникають відразу дві думки: чи це не самобуд із самозахопленням? І якщо ні, то яким чином усі ці грижі ганочків, що вип’ячуються на тротуар, східців, сходинок, вимощених плитами, на яких не послизнутися не можна, тощо могло бути затверджене й узгоджене? Найцікавіше, що такі думки виникають іноді навіть у самих проектувальників. Далеко не кожен, правда, наважиться поділитися сумнівами з журналістами.

— Те, що нині відбувається в місті, — це морок, якась вакханалія, і я не знаю, як зупинити її. Чому не можна зупинити? А тому, що всі бояться. Більшість архітекторів залякані настільки, що навряд чи наважаться вільно розмовляти з вами. Будь-кого можна дістати, і дуже просто. Позбавити окрайця хліба. Зробити так, щоб у нього жодного замовлення не було. Мені-то вже втрачати нічого... (Із розмови з чернігівським архітектором Юрієм Мазуром.)

— Виходить, що виконувані досі роботи в центрі міста назвати певною планомірною реконструкцією не можна?

— Звісно, ні. Ці ганочки, яких понабудовували, не знаю навіть, чи бачив їх хоч хтось на техрадах. Я ж їх роблю — і дивуюся. Єдиної концепції немає. Є прив’язка до окремого будинку. Поруч робить хтось інший — і з моїми вони вже дисонують. (Із розмови з чернігівським архітектором Віталієм Травкою.)

Мабуть, В.Травка та Ю.Мазур були єдиними з дуже багатьох чернігівських зодчих, хто, відверто розповідаючи про те, що коїться в нашому місті, не вимагали суворої конфіденційності, анонімності та інших милиць, із допомогою яких змучена страхом людина намагається переміщатися по життю. Один із них свого часу виступав за виключення Тетяни Геннадіївни Мазур зі Спілки архітекторів.

— За що?

— За порушення професійної етики.

Другий — він прояснив спеціально цю обставину, щоб не виникло ніяких недомовок — колись був її чоловіком. За відгуками колег, поквиталася Тетяна Геннадіївна з колишнім чоловіком, використовуючи своє службове становище, на повну котушку. Щоправда, істотно програло від цього місто. Бо Ю.Мазур — не лише талановитий архітектор (кожен, хто бачив спроектовані ним чотирнадцятиповерхові будинки на вулиці Рокоссовського чи відомий усьому Чернігову Будинок мисливця, погодиться з цим). Він належить до тієї категорії непоступливих і принципових професіоналів, які за неграмотний, безглуздий проект нізащо не проголосують. Його нонконформізму вистачає для того, аби сьогодні на голому ентузіазмі розробляти ідею порятунку колись судноплавної чернігівської ріки Стрижень. Усунення людини такого складу від продуктивної діяльності на користь місту не пішло.

Ми розпитували їх докладно і порізно. Травку, Мазура, інших архітекторів, котрі не ризикнули давати нам інтерв’ю, але погодилися на приватну розмову. Запитання ставили одне й те саме:

— Які ірраціональні, безглузді перетворення було здійснено в Чернігові останніми роками? Перелічіть їх і професійно обгрунтуйте свою оцінку.

Відповіді практично збіглися. Настільки, що це виключало будь-які особисті мотиви. Ось деякі з них. Ми свідомо наведемо приклади різного «калібру», назвемо випадки різного рівня важливості, аби показати спектр того, що відбувається.

— У межах розв’язки Гомельського шосе й об’їзної дороги з Новгорода-Сіверського на Чернігів (розв’язки, розробленої і затвердженої ще в 80-ті роки) побудовано автозаправну станцію. Нормами таке не допускається.

— На вулиці Доценка серед багатоповерхової забудови раптом з’явився котедж. У місці, де малоповерхове будівництво ніколи не передбачалося і явно суперечило азам архітекторської грамотності. Хай там як — особняк або магазин — але так будувати не можна! А якщо вже можна, то саме в такий спосіб слід було забудовувати всю вулицю, не перетворюючи її на подобу гребінця з поламаними зубцями. Тим більше що на тому місці, де спорудили котедж, планувалося розбити палісадник, шматочок зеленої зони для відпочинку.

— На вулиці Рокоссовського, неподалік ринку «Нива», біля тролейбусної зупинки нещодавно виросла недоладна будівля. Сарай — не сарай, труба — не труба... Одне слово, розміщений у бочці торговий ряд. Уявіть собі величезний уламок фюзеляжу літака, що впав на тротуар, — і ви матимете приблизне уявлення про цей павільйон. Мало того, що перехожим заважає, — під час пожежі з нього дідька лисого вискочиш (порушено евакуаційні норми ширини коридорів). Таких проектів, із професійної точки зору, просто не може бути. Проте споруда стоїть!

— На вулиці Щорса, біля магазина, також щось будується прямо на тротуарі. Назви цьому «щось» ще немає. Але вже зрозуміло: пішоходам доведеться потіснитися. Точно так само, як доводиться «тіснитися» водіям у районі Єловщини. Побудована там, усупереч здоровому глузду, АЗС має оригінально спроектований виїзд — прямісінько на смугу зустрічного руху. Цю планово-аварійну ситуацію довгий час як годівничку використовували співробітники ДАІ.

— Майданчик на проспекті Жовтневої революції, де планувалося спорудити цілий комплекс великих будинків (зокрема бібліотеку на 950 тисяч томів), віддали одноповерховому ресторану «Макдональдс». Він там — як комашка на злітній смузі. Так ніхто у світі не будує. На розширеній містобудівній раді, за відгуками фахівців, таке рішення напевно не пройшло б. І лише нинішньому архітектурному керівництву ради не потрібні.

Наводити подібні приклади можна дуже довго. Список їх займе місця не менше, ніж ця стаття. Є серед них і такі, що викликали обурення всіх городян (на кшталт забудови елітними особняками території колишнього піонертабору в лісопарку Єловщина), і менш резонансні, але які спотворюють місто з 1300-літньою історією, відоме своїми архітектурними пам’ятками домонгольського періоду.

Напрошується просте запитання: чи збираються ті, хто сьогодні так будує, у Чернігові жити? Або в них є певні особисті цілі, з перебуванням на поліській землі не пов’язані? Гіпотезу про дрімучий непрофесіоналізм нинішнього головного архітектора можна сміливо відкинути: Тетяну Геннадіївну навіть недружелюбно налаштовані колеги називають міцним фахівцем, котрий, щоправда, зірок з неба не хапає (висувала сама себе на заслуженого архітектора, але не пройшла). І, до речі, звідки в неї така серйозна підтримка? Хто і навіщо прикриває її, постать одіозну, у ситуаціях, із яких більшість керівників нізащо не виплуталися б? Напевно, не буде великою помилкою припустити (безвідносно до ситуації), що просто так зараз нічого не відбувається. Час альтруїзму чи то закінчився вже, чи то не розпочався ще. Але нині в усього є якщо не ціна, то доцільність. Не хотілося б вірити, що це доцільність кругової поруки (зовсім як у банді мародерів, які усвідомили, що грабувати міста, забираючи найцінніше, що в них залишилося, можна не лише у дні війни).

Ми розраховували закінчити цю статтю коментарем правоохоронних органів. Підбити таким чином певний підсумок — і їхній роботі, і нашій. Поставити крапку. Крапки не вийшло. Навіть крапок. Суцільні знаки запитання і оклику. Співробітник управління по боротьбі з організованою злочинністю, з котрим, як домовлялися, зв’язалися знову, остаточно визначився з лінією поведінки і вирішив мовчати, як партизан на допиті. Тільки «до побачення» розбірливо вимовив.

...Буквально днями обласне радіо і газети сповістили про грандіозні ідеї з перетворення центру Чернігова в щось на рівні європейських стандартів. Щоправда, як з’ясувалося, генерального плану Чернігова, де були б закладені такі містобудівні рішення, насправді немає. Повідомляють, що розробка його завершується. Але реконструктивних задумів у Тетяни Геннадіївни — море, і вона готова розпочати їх реалізацію. Губернатор Чернігівщини Микола Петрович Бутко виступив з цього приводу і пообіцяв активну участь обласної влади в затіяному євроремонті. Дивно це. Адже зовсім недавно, коли ми звернулися до заступника Миколи Петровича Миколи Івановича Литвинова з проханням прокоментувати одне спірне містобудівне рішення, він палко запевнив нас, що область у справу забудови Чернігова не втручається: це прерогатива виключно міської влади.