МІСТО НА РОЗДОРІЖЖІ - Політика - dt.ua

МІСТО НА РОЗДОРІЖЖІ

18 жовтня, 2002, 00:00 Роздрукувати Випуск №40, 18 жовтня-25 жовтня

Місто на роздоріжжі — це в Україні, звісно, Хмельницький, який і справді розташований на перехресті багатьох доріг і до якого в останнє десятиліття з’їжджається люд з усіх усюд — на знаменитий хмельницький базар...

Місто на роздоріжжі — це в Україні, звісно, Хмельницький, який і справді розташований на перехресті багатьох доріг і до якого в останнє десятиліття з’їжджається люд з усіх усюд — на знаменитий хмельницький базар. Нині ж місто опинилося ще на одному роздоріжжі: після трагічної загибелі міського голови М.Чекмана, що тримав хмельницьке кермо одинадцять років, хмельничани 10 листопада обиратимуть нового мера.

Територіальна виборча комісія зареєструвала 37 кандидатів на цю посаду. Найбільше серед них підприємців. Наймолодшому з претендентів — 26 років, найстаршому — 63. Жінка лише одна — як завжди, владні інстинкти більше розвинуті в чоловіків. Переважна кількість пошукувачів — самовисуванці. Для чого багатьом з них раптом захотілося потрапити в коло претендентів, збагнути важко: їхні прізвища нічого не говорять хмельничанам, і вони самі поки що нічого не роблять для того, щоб хоч якось «розкрутитися». Може, їм досить уже й того, що «засвітилися» в передвиборному списку. Пересуди ж, звісно, тчуться навколо тих небагатьох, що мають реальні шанси вписати своє прізвище у хмельницькі «святці».

Якби вибори відбулись у серпні, хмельницьким міським головою уже був би Олег Лукашук. Проте, як і сьогодні, місто знову жило б у передвиборній лихоманці, бо Олег Григорович, нинішній народний депутат, відповідно до закону мав би звільнити місце в парламенті, і хмельничани обирали б нового депутата Верховної Ради.

Олег Лукашук, успішний бізнесмен і чоловік не без амбіцій, давно хотів бути саме хмельницьким міським головою. І у 1998 році заявив про це, склавши на виборах жорстку конкуренцію чинному меру й програвши йому всього лише 4 тисячі голосів. Після чого очолив кілька років тому обласну організацію СДПУ(о). Не розлучаючись при цьому з мрією про мерство. Вибори до парламенту стали трампліном. Правда, без усебічної фахової, методичної і кадрової партійної підтримки, яка проявилася в активній роботі в Хмельницькому групи російських піарщиків, навряд чи вдалося б Олегу Григоровичу поповнити парламентські засіки СДПУ(о). Він виграв вибори із незначною перевагою — буквально в кілька сотень голосів. При цьому його передвиборна кампанія проходила суто «мажоритарно» — партійність Лукашука згадувалась хіба що в офіційній листівці.

Нині ж саме на партійній приналежності Лукашука насамперед наголошують його опоненти. Політично заангажовані кола взагалі вбачають головну інтригу зональних хмельницьких змагань у столичному протистоянні політичних сил, які категорично не сприймають одна одну: «Наша Україна» — СДПУ(о). Прибічники цієї теорії переконані, що на маленькому хмельницькому плацдармі ці всеукраїнські важковаговики прагнутимуть продемонструвати свої можливості впливу на електорат. Противники цієї теорії вважають, що столичним небожителям глибоко фіолетово, хто там стане мером якогось провінційного Хмельницького, але, коли все ж цю посаду обійме їхній ставленик, то таки приємно буде втерти недругам носа. І, хоч шанси Лукашука перед початком виборчої кампанії в місті розцінювалися найвище, Микола Приступа, якого офіційно підтримує «Наша Україна», нині складає йому серйозну конкуренцію.

43-річний М.Приступа до квітня цього року займав високу виборну посаду голови обласної ради. Вона принесла йому певну популярність й авторитет серед населення за тверде та послідовне відстоювання принципів місцевого самоврядування. І разом з тим — постійно тліюче напруження у відносинах з облдержадміністрацією. Люди, що заздалегідь прорахували поразку Приступи від номенклатури на чергових виборах голови обласної ради, наполегливо радили йому взяти участь в інших виборах: або до Верховної Ради (і він мав усі шанси стати нардепом), або ж поборотися за право стати мером обласного центру. Тут шанси на перемогу були не настільки очевидними, але Приступа був би єдиним найреальнішим конкурентом чинному меру. На його боці були відносна молодість і в той же час політичний досвід, чесність, некорумпованість, бойове афганське минуле і репутація принципової людини. Проти — відсутність досвіду безпосередньої господарської роботи (а, отже, реноме суто політика) і (на думку багатьох з обласного керівництва) конфліктність і суб’єктивізм. Проте Микола Іванович зробив єдиний вибір: став депутатом обласної ради і наполегливо обстоював своє право знову бути обраним її головою. Його надіям не судилося збутися, і звиклий до першої посади амбіційний політик повернувся, згідно із законом, на своє попереднє місце роботи. Він став одним із кількох заступників голови облдержадміністрації, де його у ці півроку було і не видно, і не чути.

Тож не дивно, що позачергові вибори хмельницького міського голови стали для М.Приступи можливістю знову заявити про себе. Хоч його ситуація виглядає найдраматичнішою у виборчих хитросплетіннях. Адже формально М.Приступа — представник чинної обласної влади. В той же час вона не підтримує його кандидатуру на виборах мера обласного центру. Більше того: після виборчої кампанії (якщо, звісно, Приступа не стане її переможцем) він має всі шанси бути звільненим зі своєї нинішньої посади. Про це однозначно сказав голова облдержадміністрації В.Лундишев у розмові з журналістами. І хоч розмова ця була кулуарною, і тому відверта відповідь Віктора Миколайовича теж може вважатися суто приватною думкою, вона навряд чи відрізняється від офіційної. Тож Приступа, приймаючи рішення, мав би усвдомити можливі наслідки: «Пан або пропав».

Цікаво, що кандидатура Приступи вважалася прийнятною для всіх опозиційних політичних сил міста: в кожному разі, в неофіційних розмовах лідери їхніх обласних організацій не приховували своїх симпатій до Миколи Івановича, який у бутність головою облради чи не єдиний з місцевого керівництва рахувався з ними й активно співпрацював. Ба й перша агітка за Приступу з’явилася на мітингу опозиційних сил 16 вересня. Проте на прес-конференції хмельницької опозиції 4 жовтня народний депутат з фракції БЮТ М.Павловський заявив про підтримку «Батьківщиною» іншого кандидата на посаду хмельницького міського голови — керівника агрофірми «Проскурів» Івана Рудика. Це прізвище на слуху в хмельничан ще з середини 90-х, коли все місто говорило про «контрабандну» справу, внаслідок якої Рудик опинився за гратами. З тюремних нар він, як це у нас водиться, потрапив на депутатську лаву ВР. Либонь, вона припала Івану Леонтійовичу до душі більше, ніж камера СІЗО, бо на кожних виборах він прагнув до неї знову. Балотувався і на березневих виборах 2002 року, але програв Лукашуку. Причому тоді блок Юлії Тимошенко підтримував по Хмельницькому мажоритарному округу іншого кандидата. І на прес-конференції Мороза, Симоненка і Тимошенко після мітингу в Хмельницькому 14 вересня Юлія Володимирівна так і сказала.

При цьому було схоже, що назване вголос прізвище Рудика взагалі їй нічого не говорило. Це вже злі язики , мабуть, пліткують, що одразу після цієї прес-конференції Іван Леонтійович забрав Юлію Володимирівну і Олександра Олександровича на вечерю, а невдовзі і з’явилося повідомлення про підтримку «Батьківщиною» його мерівських прагнень. Та й, зрештою, соціалісти ж не заявили про підтримку Рудика. Хоч хтозна: на прес-конференції народний депутат В.Співачук, перший секретар обкому СПУ, сказав, що хмельницькі опозиціонери ще визначатимуться навколо спільної кандидатури. Поки що ж вони, здається, визначилися тільки проти — Лукашука, звісно.

Якщо Миколу Приступу прийнято позиціювати як політика, Лукашука та Рудика — як господарників, то ще один претендент із шансами, Іван Дунець, успішно виступає в обох цих іпостасях, вже двадцять літ керуючи ВАТ АДВІС і від дня її народження очолюючи обласну організацію Народно-демократичної партії. Як тільки починаються чутки про зміни в губернаторському кріслі, Івана Івановича обов’язково називають серед претендентів. Однак, либонь, не так лягає карта. Дунець давно займає поважне місце в хмельницькому політикумі, але стоїть дещо осібно й часто — начеб над грою.

У списку імовірних лідерів хмельницьких перегонів значиться й добре відоме хмельничанам прізвище Івана Бухала. Якщо всіх інших кандидатів можна тільки уявляти в ролі міського голови, то Іван Васильович у цій ролі був понад десять років: з 1979 до 1991-го. І, безперечно, уже увійшов в історію міста — насамперед як будівничий Хмельницького, як справжній (і чи не єдиний серед інших мерів) стратег його розвитку. Чи вдасться йому вдруге увійти в ту ж річку — питання. Хоч, власне, річка вже давно не та, умови керівництва міським господарством змінилися докорінно, та й вік у Бухала найсолідніший серед пошукувачів мерівського портфеля. Проте не варто скидати з рахунку як його досвідченості в усіх проблемах міського життя, так і того, що якнайменше половині виборців, що мають за громадянський обов’язок приходити до урн для голосування, — за 50 років. Правда, далеко не всі з них віддають перевагу кандидату такого ж віку. Та все ж, очевидно, Іван Васильович розраховує насамперед на їхню підтримку.

Відповідно наймолодший з авангардної групи, 33-річний бізнесмен Віктор Коліщак, робить ставку на молодь і (на відміну від того ж Бухала, який «по-дідівському» віддає перевагу зустрічам з виборцями) на сучасні піар-методи, котрі просто-таки зобов’язані звернути увагу електорату на молодого хлопця, що невідомо звідки взявся й пристрасно захотів бути мером. У місті раптом вибухнули активністю досі ледь жевріючі чи й неіснуючі зовсім молодіжні організації й дослідницькі центри, котрі вмить зайнялися соціологічними дослідженнями й закликами до чесних і прозорих виборів. Перші ж проведені ними опитування — ще задовго до виборів і навіть до офіційного висунення кандидатів — явили дивовижну і, либонь, глибоко правдиву картину: до групи справді відомих людей ураз «підверстався» й Коліщак. Ці ж абсолютно незалежні й, природно, непідкупні організації на голому, мабуть, ентузіазмі і просто із любові до мистецтва зайнялися проведенням різноманітних заходів, що мали б спричинити інтерес мас-медіа, у яких головним героєм теж зовсім випадково виявлявся Коліщак.

Деякі мас-медіа теж раптом настільки пройнялися цікавістю до маловідомого досі депутата міськради, що почали показувати його у фас і в профіль скрізь, де тільки можна. На одному з місцевих телеканалів Віктора Коліщака ще з літа показували по кілька разів протягом кожної інформаційної програми. Його знімали з кошиком квітів біля пам’ятника, на трибуні стадіону і на конкурсі «Хмельницька красуня» (не як учасника — як глядача), з коментарями до всіх без розбору подій: сесії міськради, футбольного матчу, комунальних тарифів тощо. З’явився він і в ТСН — єдиний з кандидатів у хмельницькі мери. Пам’ятається, під час недавніх виборів вінницького міського голови на ТСН також зовсім ненав’язливо з’являвся один із кандидатів, Дмитро Дворкіс, — але він хоч член СДПУ(о)...

Команда підтримки молодого кандидата агресивно експлуатує ще один міф: Коліщак — спадкоємець Чекмана. Не в кровному, звісно, розумінні, а в підприємницькому й політичному. Підприємці, що входять до очолюваної Коліщаком депутатської групи «Рідне місто», у своєму зверненні на його підтримку так щиро й сказали: не хочемо, мовляв, бізнесового й політичного переділу в місті. Наче може бути інакше — хоч хто б прийшов на місце мера. Дивуватись, звісно, нічому — хлопці кували гроші, а не вивчали закони діалектики. І Коліщак справді був облагодіяний довірою попереднього мера. Коли навколо будівництва автозаправки майже на міському пляжі, яку вела фірма сина міського голови Сергія Чекмана, знявся зайвий шум, відоме всім у місті прізвище керівника тихо помінялося на невідоме нікому «В.Коліщак». Окрилений молодий бізнесмен виправдав довіру знову, коли навесні цього року став депутатом міської ради по традиційному «округу Бірюка» — голови крайового Руху, що був постійним опонентом міського голови. У міській раді портфелі голів комісій голова також запропонував не досвідченим депутатам кількох скликань, а новачкам-бізнесменам. І основною рушійною силою всіх голосувань саме з його благословення стала депутатська група «Рідне місто» під проводом Коліщака. Сумнівів немає, Коліщак був довіреною особою сім’ї Чекманів. Але кожен, хоч трохи знайомий з М.Чекманом, добре знає, що той нікому добровільно передавати владу не збирався. І тим більше не збирався помирати.

Гіперактивність В.Коліщака викликала відповідну реакцію в його конкурентів. На жовтневій сесії міської ради об’єднаними зусиллями депутатів-«апаратників» і представників «Нашої України» його позбавили головування в депутатській комісії з питань містобудування, землеустрою та архітектури, мотивуючи це тим, що ця посада використовувалася суто в передвиборних цілях. А також була ліквідована досить одіозна депутатська комісія по контролю за рішеннями виконкому, створена після смерті М.Чекмана і також очолювана Коліщаком.

«Жовтнева революція» в міськраді пояснюється просто. Апарат міськвиконкому, по-перше, вважає саме себе єдиним законним спадкоємцем мера, а, по-друге, має свого кандидата на цю посаду: першого заступника голови міськвиконкому О.Віннікова.

Олександр Федорович — досвідчений апаратник. Але можна тримати парі, що на початку виборних перегонів ніхто не поставив би на нього й ламаного гроша. Коли б він не був сьогодні першим заступником, навряд чи його висунув би й апарат виконкому. Вінніков ніколи не був лідером. Спокійний і поміркований, він не був замішаний у жодних скандалах і, безперечно, ніколи б не претендував на першу роль. Хоч як парадоксально це прозвучить, він не претендує на неї і сьогодні — в кожному разі, поки ще ходить у кандидатах. І саме це підкуповує багатьох у команді міськвиконкому: як тих, хто крадькома приміряє сірий кардинальський плащ, так і тих, хто розраховує на справді колегіальну командну роботу в майбутньому. Вінніков видається найкомпроміснішою фігурою з кандидатської колоди не лише своїм міським колегам. До нього явно благоволить і обласна влада — хоч навряд чи ця підтримка якось вплине на волевиявлення електорату обласного центру.

А от що на нього вже починає впливати — то це на диво злагоджена робота міськвиконкомівської команди сьогодні. Вона проявляється в активній піар-діяльності — створенні найрізноманітніших інформаційних приводів для з’яви свого керівника в мас-медіа. Але ще більше — в тому, що місто живе і працює в звичному ритмі, без зривів і катаклізмів. Природно, що кожен у цій команді усвідомлює: він залишиться на своїй посаді тільки тоді, коли після 10 листопада збережеться нинішній стан речей. Можливо, діями кожного керує ще одна думка: я залишуся на своїй посаді, коли новий мер буде переконаний, що я займаю своє місце і відповідаю всім службовим вимогам. Та, хоч як би там було, для рядових хмельничан найважливіше, щоб цим вимогам відповідала взагалі вся влада. Щоб вона була як повітря — невидима й непомітна, але необхідна для нормального життя. Чи зможе забезпечити це її висуванець, чи буде і потім владна команда такою ж сумлінною, як зараз — питання. Але дружна командна робота сьогодні з кожним днем збільшує шанси Віннікова.

Власне, саме робота команд сьогодні може забезпечити перемогу кандидатам. Бо, хоч у місті в ходу формула, що Лукашука підтримує Медведчук, Приступу — Ющенко, Рудика — Юля, Дунця — Президент, а Коліщака — дружина Президента, та користі з такої підтримки (навіть якщо вона дійсно є) небагато. Приїзд київського «куратора» міг би посприяти хіба що Приступі. А кошти, команди, виборчі технології — то проблеми самих кандидатів. Хоч, безперечно, в столиці є зацікавлені у них люди, та їхня підтримка — це не більше ніж благословення. Так що жартівливу відповідь голови облдержадміністрації В.Лундишева про те, що обласна влада не підтримуватиме нікого, бо підтримують тих, хто падає, можна цілком сприймати всерйоз. Бо все одно розраховувати треба тільки на виборців. А отже, й працювати тільки на них — і бажано не лише до виборів.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №30, 17 серпня-23 серпня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво