Мишка й ріпка

Літо ніколи не буває спокійним у сільськогосподарських областях. Жнива! А тут погода підводить. Дощі, яких чекали-недочекалися у травні-червні, нині проливаються зливами, іноді дощенту знищуючи такі довгождані плоди селянської праці.

Цьогорічне літо на Хмельниччині було неспокійним ще з однієї причини: в області поміняли найвищого керівника («ДТ» писало про це в №28 від 17.07.2004 р.). І край почали розгойдувати хвилі перемін. Бо ніхто не сумнівався, що новий голова облдержадміністрації Віктор Коцемир — це повпред влади, покликаний забезпечити їй успіх на президентських виборах. Хоча Хмельниччина, звісно, не такий уже й апетитний шматок електорального пирога — всього лише якийсь мільйон сто тисяч виборців, проте на виборах навіть найменша крихта може стати вирішальною. Та й, власне, хіба піддалася б казкова ріпка дідові, бабі, внучці, Жучці та кішці, якби не малесенька мишка?!

Парламентські вибори 2002 року зафіксували електоральні симпатії на той час. І, якби вони не мінялися, то й нині стартовими для основних учасників президентських перегонів на Хмельниччині можна було б вважати 13,5% для лідера комуністів, 8,5% — для висуванця соціалістів. Для кандидата від влади годилося б, либонь, додати 8,2%, набраних тоді блоком «За ЄдУ!», і нещасних 4,4% СДПУ(о), що склало б усього 12,6%. І тоді б уже тепер могла святкувати перемогу «Наша Україна», бо її 34,7% вкупі з 12,7% БЮТ стали б недосяжним для інших результатом — 47,4%.

Проте... в одну річку двічі не ввійдеш. Два з половиною роки не те щоб принципово поміняли розклад політичних сил, проте суттєві корективи внесли. Та ще більші зміни, схоже, очікують подолян найближчим часом.

Новий губернатор не дав часу на роздуми з приводу свого призначення, а негайно почав закручувати гайки. Причому дуже оригінальним способом — пішов у народ. Буквально: почалися об’їзди районів і зустрічі з людьми. Голова облдержадміністрації влаштовує прийоми громадян на місці проживання цих громадян. У найвіддаленіших селах, куди ніколи не ступала нога обласного чиновника, враз почали висаджуватися десанти керівників різних рівнів, цікавитися проблемами, які найбільше хвилюють цих людей, і думати (чи хоча б робити вигляд), як ці проблеми вирішити. Кожен такий об’їзд завершується великою нарадою в райцентрі. На нараді аналізують стан справ у районі й заслуховують керівників усіх рівнів — на предмет того, що ж вони можуть зробити для поліпшення якості життя мешканців? «Влада — для людини!» — не перестає повторювати В.Коцемир. І сам демонструє це — він простий, доступний, людина з народу, такий, як усі. До нього придивляються. Його дуже уважно слухають. Не лише в селах, а й у містах.

Попри прогнозоване всіма протистояння з хмельницьким міським головою М.Приступою — керівником з характером, цього не сталося. Навпаки, голова обладміністрації не став чекати візиту міського голови — сам перейшов через майдан і прийшов до міського активу на підбиття підсумків півріччя. І через день вони вже поїхали вдвох до прем’єра — домовлятися про обіцяні ним під час візиту на Хмельниччину п’ять мільйонів гривень на другу гілку Чернелівського водогону, вкрай потрібного для обласного центру. Привезли десять.

Хтось називає це показухою, а більш «просунуті» — популістським піар-ходом. Та не можна не відзначити, що це надзвичайно вдалий піар-хід. Бо людям це подобається! Не може не подобатися. Бо вони віками не бачили в себе державних чиновників такого високого рангу. І тим паче, ті чиновники не вислуховували їх з усією можливою увагою. А ще коли на їхніх очах найвищий начальник вичитує за недбалість у роботі нижчому — їхньому, районному, керівникові, то для декого вже більше нічого й не треба.

Але не для всіх. Більшість уже загартована виборами й знає, що обіцянка —цяцянка. Тому й чекають від нового обласного керівника реальних кроків в поліпшенні їхнього життя. Хоч усім зрозуміло, що неможливо зробити все, чого чекають люди, до виборів. Тому сьогодні ще важливіше — переконати їх у своїй щирості, у тому, що все обіцяне обов’язково буде зроблено. Незабаром, зовсім швидко — але, ясна річ, тільки тоді, якщо вони проголосують за кандидата від влади.

І от саме цей момент став каменем спотикання для В.Коцемира. Бо що й казати: в нього цейтнот. Треба все робити одночасно: і довіру до влади повертати, і цю ж таки владу, якій поки що не довіряють, знову до влади просувати. Бо не хочеться ж виглядати на тлі інших областей і справді сіренькою мишкою! Та й виправдовувати найвищу довіру треба.

На першій же нараді обласного активу, проведеній новопризначеним головою ОДА — членом політради Партії регіонів, пролунала наполеглива рекомендація всім державним службовцям визначитися з членством у центристських партіях. «Відбій» масовому партпризову стався аж через два тижні, на засіданні колегії облдержадміністрації, — після того, як факт чергової «партіїзації» обласного чиновництва став надбанням преси. Проте за цей короткий термін два заступники голови облдержадміністрації (інші вже були правильно «охоплені» — НДП, ПР і НАПУ) і маса дрібнішого чиновного люду вже поповнили Партію регіонів, яка й до цього не страждала від «низькопородності». Адже очолює її обласну організацію голова обласної ради Анатолій Овчарук, а першим заступником у нього — заступник голови облдержадміністрації, головний обласний фінансист Сергій Мельник. І хоча Віктор Коцемир привселюдно заявив, що він питатиме з підлеглих лише за виконання функціональних обов’язків, а не за партійність, проте всі посвячені, затамувавши подих, чекають, якою ж буде доля єдиного із заступників губернатора, котрий залишився позапартійним, — Івана Гладуняка, з іменем якого пов’язують у краї суттєве поліпшення економічних показників упродовж останнього часу.

Навряд чи нове поповнення, а особливо методи його залучення, додасть авторитету Партії регіонів на Хмельниччині. Як і не додало його Народно-демократичній партії відречення Валерія Пустовойтенка від президентських амбіцій. За місяць перед цим В.Пустовойтенко був на Хмельниччині, демонстрував бійцівські якості й здоровий дух... Тепер голова облорганізації НДП Іван Дунець очолює передвиборний штаб кандидата у президенти В.Януковича. Мабуть, солідним партнером вважається й Народна аграрна партія, яку очолює в краї нардеп В.Шпак. Однак батькові з його широкими лізинговими можливостями постійно псує імідж кадрова оборудка, що відбулася не так давно: головою райдержадміністрації Віньковецького району, що входить до виборчого округу мажоритарника Василя Шпака, було призначено його 29-річного сина Миколу Шпака, котрий до цього жодного відношення до Хмельниччини не мав.

Проте у влади, безумовно, є надія, що кількість обов’язково переросте у якість. Адже із 170 тисяч подолян, охоплених членством у зареєстрованих на Хмельниччині 80 партіях, 70 тисяч — саме в центристських лавах. Тільки в нині керівній тут і, безумовно, спрямовуючій Партії регіонів — 13 тисяч членів. Лише в одній цій партії на тисячу чоловік більше, ніж у семи лівих і восьми лівоцентристських партіях, разом узятих. Навіть якщо доточити до лівих ще 22 тисячі прибічників правих (12 партій) та правоцентристських (ще 16 назв) ідей, це не витримає жодного порівняння з кількісними показниками провладних політичних організацій. Та й більшість інших — 20 осередків політичних партій і 29 громадських організацій — уже зробили свій вибір, підписавши угоду про створення коаліції «Хмельниччина — за Януковича!» й поширивши свій досвід на райони. Долучилися до них ще й вісім молодіжних організацій, створивши коаліцію «Молодь Хмельниччини обирає Януковича» й обравши її головою... держслужбовця Тетяну Власюк — начальника облуправління у справах сім’ї та молоді. А така політична сила, як, наприклад, СДПУ(о), продемонструвала свою відданість єдиному кандидатові ще під час візиту В.Януковича на Хмельниччину, виставивши для його зустрічі 250 партійців з партійними знаменами, за лісом яких пари державних прапорів і видно не було.

Не можна скидати з рахунку й «радівський» актив. Правда, він не дуже надійний. Бо 60% голів місцевих рад, нарікав журналістам голова облдержадміністрації, не дуже дружать з місцевою виконавчою владою. В одному з «об’їханих» районів у зв’язку з цим, кажуть, навіть прозвучала пропозиція про... проведення референдумів про довіру таким головам. Звісно, це ні в які законні ворота не лізе — як і заява В.Коцемира на тій же прес-конференції про те, що «голова районної ради — це людина, підпорядкована голові облдержадміністрації». Хочеться думати, що він просто обмовився. Правда, ці обмовки, кажуть, стали правилом: після об’їздів у районах уже немає сумнівів, що тут тільки один керівник — голова райдержадміністрації. Може, тому ці об’їзди дехто в районах називає «облавами»?

Однак це лише так здається, що партійно-громадських сил в області було задосить для того, щоб зібрати на підтримку кандидата в президенти Віктора Януковича 110 тисяч підписів — виділену для Хмельниччини «квоту». Перші 114 тисяч зібрали за лічені дні за допомогою значно надійніших важелів впливу. Підписні листки отримували керівники бюджетних організацій — з дуже переконливим «проханням», щоб підписали всі члени колективів. Керівники підприємств — усіх форм власності — теж не залишилися осторонь справи державної ваги. Телефони редакцій місцевих ЗМІ червоніли від дзвінків про ці «добровільні» акції — під загрозою зняття з роботи керівників, які нездатні «вплинути» на підлеглих. Як не дивно, найстійкішими (себто, з погляду влади, «не на висоті») виявилися найбідніші — працівники установ культури: бібліотек, музеїв. Мабуть, їм як пролетарям розумової праці й справді нічого втрачати. Проте тепер, кажуть, сокира звільнення зависла над головою начальниці облуправління культури. А на голову директора хмельницької «Укрпошти», ходять чутки, вона вже мало не опустилася, бо в області найвища в Україні передплата на опозиційну газету «Без цензури»: довелося людині шукати захисту в столиці. Хоч, знову ж таки, губернатор на своїй першій прес-конференції різко відмежувався від таких дій: «Питатиму з підлеглих винятково за виконання функціональних обов’язків». І прес-реліз облдержадміністрації це підтвердив: «Завдання, яке стоїть перед владою, поставлене Президентом України Л.Д. Кучмою, — забезпечити прозорість і об’єктивність виборів. Так воно й буде».

Збір підписів продовжується. Ходять чутки, що губернатор взяв на себе — на Хмельниччину тобто — підвищені зобов’язання: зібрати 500 тисяч підписів на підтримку Януковича (майже половина виборців області). Якщо це правда, то дилема, чия довіра для нього важливіша — народу чи влади, перед ним не стоїть.

Не стоїть вона й перед штабами інших кандидатів у президенти, котрі числяться у фаворитах президентської гонки. У них просто немає іншого виходу, як завойовувати електорат. Тим більше, що їхні штаби практично й не припиняли діяльності. І партійна преса виходила без перебоїв (майже). Але й активною цю діяльність навіть з великою натяжкою назвати не можна. Правда, в них наче є сталі симпатики. Хоч і це стверджувати напевно сьогодні ризиковано. Бо протягом цих двох років в області майже не проводилися соціологічні дослідження. У кожному разі, серйозні професійні. Ті ж опитування, які почалися цього року, свідчать про повільні, але послідовні зміни електоральних симпатій. До Ющенка, що раніше йшов першим з величезним відривом від інших претендентів, почав наближатись Янукович: постійні публікації на перших сторінках місцевої преси ще з минулої осені, як і щовечірня присутність у інформаційних програмах столичного та місцевого телебачення, роблять своє. Морозу симпатизує близько 15% сільського населення. У містах же він відстає від Симоненка. Підтримку в усіх вікових групах має лише Ющенко — особливо на відміну від Симоненка, в якого традиційна перевага тих, кому за 60. Але в того ж Ющенка у прибічниках спочатку було особливо багато молоді — дуже нестійкої в своїх переконаннях електоральної групи. І вже до старту передвиборної гонки її лави почали танути: кажуть, ще з початку літа в молодіжному середовищі почали формувати добре оплачувані групи підтримки Януковича.

І сьогодні на Хмельниччині можна з упевненістю говорити лише про одне: із самого старту (та ні, ще задовго до нього) потужно працює на вибори лише команда Януковича. У всіх інших усе ще відпускний сезон. Чи робота, як завжди: без надриву, без ажіотажу. Практично без будь-якої агітаційної продукції: навіть газета «Без цензури» наче щезла з міста. Не використані жодні приводи для пожвавлення агітації за своїх кандидатів: ні моменти їхнього висунення (хоча щось там у газетах промайнуло), ні події у місцевих коридорах влади. Це свідчить про те, що місцеві осередки, по-перше, абсолютно несамостійні у своїх діях, по-друге, абсолютно залежні в коштах (що взаємопов’язано), по-третє, ці кошти ні в яке порівняння не йдуть з можливостями влади.

Звісно, можна заперечити: а створення обласного осередку Всеукраїнського об’єднання «За Україну! За Ющенка!»? Чи координаційної ради політичних партій на його підтримку? Або візити на Хмельниччину Анатолія Матвієнка, який координуватиме в області дії блоку «Сила народу», чи інших відомих соратників Ющенка? Чи приїзд сюди нещодавно Петра Симоненка й Олександра Мороза? Та й Наталія Вітренко не обминає Поділля.

Так, усе це є. Проте системних дій, постійної роботи не видно. Може, це тактика роботи така — підпільна. Хоч вибори — публічна ніби поки що річ. Проте практика свідчить, що відкрито про підтримку опозиції заявляє хіба що... опозиція, тобто члени партій, ідеологія яких давно відома. Всі інші зазвичай відмовчуються: адже в нашій демократичній країні існує реальна загроза поплатитися за таку підтримку всім — роботою, бізнесом і навіть свободою. Тому серед суспільних настроїв сьогодні фізично відчувається страх. Страх багатьох людей заявити про свою позицію — з огляду на майбутній можливий прихід до влади В.Януковича. «Не для преси, — багато хто каже, — ми за Ющенка, хоча агітуємо... за Януковича. Та чим обернеться така мужицька хитрість на виборах, якщо загітованих виявиться більше, ніж агітаторів?

Та й у чесні вибори мало хто вірить. Тим більше, що вперто ходять чутки, що, якщо владі не вдасться у вересні «протиснути» політреформу з необмеженими повноваженнями для прем’єра, то вибори — яким би не був результат —оголосять недійсними. Щоб обрати компромісну фігуру, найвигіднішу чинній владі. Ці чутки деморалізують суспільство, вбиваючи останню надію на те, що вдасться хоч щось змінити на краще в країні.

Керівники штабів опозиційних кандидатів неприховано радіють, що влада працює на свого кандидата, як бульдозер: це, логічно вважають вони, вдарить по ньому бумерангом. Однак видається чомусь, приводів для ейфорії в них мало б бути значно менше. Не лише тому, що своєю бездіяльністю — якою б не були її причини — вони розчищають цьому бульдозеру шлях. А й тому, що в арсеналі влади не лише бульдозери. «Не жаліймо грамот, не жаліймо нагород, — за місяць до Дня незалежності напучував учасників засідання колегії облдержадміністрації В.Коцемир. — Доброго слова не жаліймо для людей. Жоден комуніст, жоден соціаліст (про нашоукраїнців чомусь не йшлося. — Авт.) — чи бригадир він, чи секретар райкому партії — не повинен бути забутий, якщо він зробив щось корисне для області. Відроджуйте Дошки пошани. Дбайте про ветеранів, про вдів, про пенсіонерів. Дайте пропозиції по нагородженню — державними нагородами, обласними, внутрігалузевими. Люди відчують турботу, хоч якесь поліпшення — і 60% голосів наші».

...Хоча що там прогнозувати серед літа електоральний осінній урожай? Тут би справжній хліб зібрати — а зливи не перестають. І пощастить врятувати врожай саме тому, хто давно готовий до будь-яких вибриків погоди.

І ще мишкам щастить при такій погоді: коли багато втрат на полі, вони тягнуть і тягнуть у нірку зерно. Чи не для того, щоб, від’ївшись на дармових харчах, допомогти вирвати ріпку?