Мир — хатам, війна — палацам! - Політика - dt.ua

Мир — хатам, війна — палацам!

4 лютого, 2011, 16:54 Роздрукувати Випуск №4, 4 лютого-11 лютого

Привид народних хвилювань і революцій бродить світом, стаючи кошмарною реальністю і для авторитарних режимів, і для демократичних урядів.

Привид народних хвилювань і революцій бродить світом, стаючи кошмарною реальністю і для авторитарних режимів, і для демократичних урядів. Але якщо в демократичних державах Європи й Америки протести поки що не загрожують підвалинам політичних систем, то в країнах Близького Сходу, Центральної Азії режими стривожені не на жарт. Коїться, здавалося, немислиме ще кілька років тому: люди тисячами виходять на вулиці міст Тунісу, Єгипту, Йорданії, Ємену, вимагаючи відставки своїх правителів. У кожному разі, мало хто з орієнталістів припускав, що в стабільному Тунісі, найбільш «неарабській» країні арабського світу, багатотисячні акції протесту призведуть до відставки президента Зіна аль-Абідін бен Алі.

Туніс — країна європеїзована, толерантна, світська. В ній ісламісти донедавна практично не мали впливу, а шаріат не відігравав жодної ролі. Країна, в якій ВВП на душу населення становить 9,5 тис. дол. (при середньосвітовому значенні 10,6 тис. дол.) Але за цією стабільністю приховувалися високий рівень безробіття (до 25%), зростання цін на продукти, безвихідь людей, позбавлених можливості самореалізації в країні з корупцією та кумівством, втома від двадцятитрирічного правління бен Алі. Авторитарний режим не давав можливості випустити пару незадоволення. А посилення тиску рано чи пізно мало підірвати ситуацію. Що й сталося після самоспалення 26-літнього випускника університету Мохаммеда Буазізі: режим, який ще вчора здавався непорушним, упав протягом місяця під натиском арабської вулиці.

Сьогодні країна перебуває у стані нестабільності й невизначеності. Сформований із другої спроби уряд національної єдності не контролює ситуацію: колишні соратники бен Алі влаштовують змови, мародери безчинствують на вулицях, а народ проводить акції протесту, вимагаючи реформ і відставки нинішнього прем’єр-міністра. У країні немає всіма визнаного загальнонаціонального лідера, а кожна партія, група, клан борються за владу. У таких умовах є великі побоювання, що Туніс стане неконтрольованою територією. І в світі бояться, що в країні, в якій ісламісти раніше не мали практично жодного впливу, вони посилять позиції, а «Аль-Каїда» облаштує свої бази.

Поки що ж туніські події безпосередньо вплинули на події в регіоні: так свого часу прихід до влади Насера викликав революції і перевороти в арабському світі. І ось уже в Єгипті президент Хосні Мубарек, схоже, «верховодить» останні дні. Так, цей режим був ліберальніший, ніж у Тунісі: в Єгипті існували опозиційні партії, антиурядова преса. Але старий президент асоціюється в єгиптян із проблемами їхньої убогої країни, що не вирішувалися роками, — високим рівнем безробіття, зростанням цін на товари першої необхідності, корупцією (нині за рівнем життя Єгипет перебуває на 111-му місці). При ВВП на душу населення 4,8 тис. дол., рівень безробіття в країні сягає 25%, а 20% населення живе за межею бідності. Намір же Мубарека передати владу своєму синові робив ситуацію ще більш безнадійною для людей, котрі живуть на два долари в день. Змінити стан справ легальним шляхом не було жодної можливості: вибори відбувалися під контролем влади, і результати фальсифікувалися на користь правлячої партії. Все це і привело Єгипет до масштабних акцій протесту.

82-річний президент щосили намагається ще певний час побути біля керма. Зіткнення на площі Тахрір прихильників і противників глави держави мають виправдати застосування сили і дозволити Мубареку і далі утримувати владу. Але армія, за якою — вирішальна роль у розвитку подій, поки що вагається, намагаючись знайти варіант, що дозволив би зберегти режим (а з ним і посади найближчого оточення Мубарека) і забезпечити особисту безпеку тим єгиптянам, які спокійно могли програти в казино за одну ніч десятирічну зарплатню середнього каїрця.

Проте в Єгипті справа не обмежиться тільки зовнішньою модернізацією режиму, деклараціями про політичні та економічні реформи. Людей, які взяли участь у «марші мільйонів», напівзаходи не влаштовують. Хто прийде до влади в Каїрі після неминучої відставки президента? Армія? Поміркований аль-Барадеї? «Брати-мусульмани»? Наскільки повно нова влада контролюватиме ситуацію в країні? Чи не встановить вона режим значно гірший, ніж той, який був під час тридцятирічного президентства Мубарека? І як усе це вплине на ситуацію в регіоні та світі? Оскільки з відставкою президента, що довгі роки забезпечував у країні стабільність і порядок, настає невизначеність, яка може вилитися в некерованість і хаос. Ось чому, незважаючи на заклики Заходу до Каїра провести президентські вибори вже найближчим часом, Сполучені Штати, Європейський Союз, Ізраїль, авторитарні республіки і монархії Близького Сходу лякає відставка Мубарека і можливий прихід до влади ісламістів. А така ймовірність велика у країні із сильними позиціями «Братів-мусульман».

Останні, незважаючи на практично повну відсутність ісламістських закликів під час акцій протесту і демонстративну підтримку аль-Барадеї, готові взяти владу в руки. А при нових парламентських виборах, упевнені арабісти, ісламісти стануть надзвичайно впливовою фракцією. Це, природно, позначиться на політиці Каїра. Єгипет, звісно, не стане новим Іраном. Але чи стане він новою Туреччиною? Всі ці побоювання не позбавлені підстав, навіть з урахуванням того, що в масі своїй єгипетські «брати-мусульмани» становлять собою досить помірковане крило ісламістського руху. (Втім, радикалізація єгиптян і цього руху відбудеться дуже швидко, якщо Мубарек зволікатиме з відходом зі свого поста.) Але прихід «Братів-мусульман» до влади в Єгипті призведе до серйозних наслідків за межами країни, оскільки сприятиме посиленню позицій ісламістів у регіоні та посиленню їхньої боротьби за владу.

А в регіоні добре пам’ятають, до чого призвела перемога ісламістських партій на парламентських виборах в Алжирі в 1991 році: внаслідок громадянської війни, в якій перемогли прихильники світської влади, загинуло не менше 200 тисяч людей. Сьогодні деякі арабісти вважають, що Алжир стане наступною країною, якій доведеться пройти перевірку на міцність. Країна, володіючи запасами газу й нафти, є одним із найбільших експортерів енергоносіїв. І хоча ВВП на душу населення становить 7,2 тис. дол., на якості життя алжирця це позначається неістотно. У країні, де, за офіційними даними, близько 13% безробітних, не бракує жебраків, що мають на обід тільки хліб і овочі: понад 23% населення живе за межею бідності. А 20% молоді важко знайти роботу.

Але жахи громадянської війни стримують алжирців, які частіше віддають перевагу стабільному життю при обридлому правлінні відставних генералів. Співробітник Інституту світової політики і міжнародних відносин РАН Георгій Мирський вважає, що «в Алжирі становище абсолютно аналогічне туніському. Ті ж самі чинники. І начебто пожежі слід очікувати саме там. Але є один чинник, який цьому перешкоджає, а саме — недавня громадянська війна... Цей кошмар дуже свіжий у пам’яті алжирців». Тому, хоча в країні й відбуваються заворушення в різних містах, вони поки що не матимуть серйозних наслідків для алжирської влади, яка спирається на силу армії.

Втім, як і для Ємену, що свого часу також пережив громадянську війну між прихильниками незалежності півдня країни і центральним урядом. Ця країна — одна з найбідніших в арабському світі: 40% населення живе за межею бідності, а 35% — не мають роботи. ВВП на душу населення у 2009 році становив 2,5 тис. дол. (що ставить країну на 173-тє місце у світі). Менше серед арабських країн лише в Судану і Мавританії. Економічний добробут Ємену залежить від видобутку та експорту нафти (70% надходжень до бюджету), запаси якої зменшуються. Соціально-економічні проблеми поглиблюються сепаратизмом жителів півдня і перебуванням на території країни таборів «Аль-Каїди». Тому експерт Московського центру Карнегі Олексій Малашенко і вважає, що «Ємен революції не витримає, там розпочнеться громадянська війна».

Але після того, як на вулиці Сани вийшли демонстранти з вимогою відставки президента Алі Абдалла Салеха, що править Єменом з 1978 року, той вжив превентивних заходів. Спочатку він заявив про різке підвищення зарплати держслужбовцям — до 47 дол. на місяць. А потім повідомив, що не має наміру більше балотуватися на посаду глави держави і відкликає поправки до конституції, котрі дозволяють йому стати довічним президентом. Салех особливо підкреслив, що не домагатиметься також обрання на цю посаду свого сина. Втім, поки що опонентів президента не влаштовує дана ним обіцянка: вони продовжують виходити на вулицю, вимагаючи відставки Салеха.

«Туніська» хвиля зачепила і Йорданію. У королівстві, де ВВП на душу населення становить 4,8 тис. дол., а безробіття сягає 15%, відбуваються масові демонстрації, оскільки Йорданія має такі ж самі проблеми, як і решта арабських країн, — високе безробіття, корупцію, свавілля, зростання цін. Ось і цього разу незадоволені рівнем життя йорданці вийшли на вулицю, протестуючи проти підвищення цін на паливо та продовольство. Відрізняє це королівство від інших держав хіба що наявність у країні великої кількості палестинців (вони становлять 55% жителів шестимільйонного Йорданії), а також те, що король Абдалла II — прямий нащадок пророка Мухаммеда. А це дуже багато важить для мусульман. Не випадково демонстранти не вимагають зміни влади. До того ж Абдалла II з часу приходу до влади в 1999 році проводить дуже обережну, навіть м’яку політику, спираючись, звісно ж, на вірні йому спецслужбу і президентську гвардію, яка складається з бедуїнів та вихідців із Кавказу. Щоб вгамувати пристрасті, глава Хашимітського королівства вжив превентивних заходів і відправив уряд у відставку. Уряд же, своєю чергою, вже оголосив про план субсидій на 452 млн. дол., щоб знизити ціни на продовольство, на паливо і підвищити пенсії...

Країни Близького Сходу різняться політичним устроєм, природними багатствами, ставленням до «Хамасу» і «Хезболли», Ізраїлю і Сполучених Штатів. Але об’єднує їх жорстке розшарування суспільства на тих, хто що живе у світі достатку, і тих, хто не полишає світу злиднів. Сьогодні на вулицях міст араби протестують проти крайньої бідності, зростання цін на продовольство, корупції і свавілля чиновників. Це спонтанні виступи людей, при яких політичні партії й політичні лідери плетуться у хвості подій, а політичні вимоги — свободи слова, відставки глави держави, проведення вільних парламентських виборів — з’являються пізніше. Причому для багатьох арабів заклики до демократії — це лише спосіб завоювати підтримку світової спільноти задля повалення ненависного правителя, а вимоги політичних свобод — лише спосіб приходу до влади. Проте нові лідери часто встановлюють режими не менш авторитарні й корумповані, ніж їхні попередники.

Але якщо у п’ятдесяті-шістдесяті роки XX століття йшла війна за незалежність, то тепер розгорається війна жебраків проти багатих. Адже всі блага в арабських країнах розподіляються тільки між правлячими кланами, тоді як більшість населення живе надголодь. Лише в багатих нафтою країнах Перської затоки, де влада ділиться значною частиною отриманих нафтодоларів із населенням, араби відносно задоволені своїм життям і зберігають лояльність до правлячих режимів. Утім, чи надовго? У Саудівській Аравії, ОАЕ, Катарі не бракує своїх внутрішніх проблем. Але лідери авторитарних режимів Близького Сходу (і не тільки), дивлячись на вулиці Каїра та Тунісу, намагаються запобігти «ефектові доміно».

Казахський президент Нурсултан Назарбаєв, схоже, вслід за арабськими лідерами також уже зробив свої висновки з масштабних потрясінь на Близькому Сході. І спробував заздалегідь випустити пару незадоволених його двадцятирічним правлінням: 31 січня він відмовився від референдуму щодо продовження своїх повноважень до 2020 року, запропонувавши натомість провести дострокові президентські вибори. Навіть якщо сьогодні у його країні ситуація стабільна, це не означає, що незадоволення рівнем життя не переросте в політичні протести з вимогою відставки глави держави. І в такій ситуації не залишатиметься жодних гарантій, що вдасться відсидітися за кордоном і скористатися вкладами у швейцарських банках. Тим більше що в Швейцарії з першого лютого набув чинності закон, який дозволяє без судового рішення повертати державам гроші, награбовані колишніми керівниками та високопоставленими чиновниками цих країн.

А що ж українська влада? У неї, схоже, атрофія інстинктів самозбереження. Згідно з офіційними даними, ВВП на душу населення становить 6,5 тис. дол. Але в країні, в якій мінімальна пенсія у 59 (!) разів нижча від максимальної, а мінімальна зарплата (941 гривня) — у 159 тисяч (!) разів нижча від отриманого торік доходу голови НБУ Сергія Арбузова (150 млн. гривень), у країні, багато громадян якої живуть від зарплати до зарплати, підраховуючи останні гривні, щоб купити хліб, молоко, гречку, — не може не посилюватися соціальна напруга. І коли нувориші регулярно демонстративно хизуються своїм багатством на телеканалах, це не може не дратувати людей, котрі живуть у бідності.

Можновладцям, можливо, буде цікаво дізнатися результати опитування щодо споживчих настроїв, проведеного торік компанією GfK-Україна спільно з Міжнародним центром перспективних досліджень. Оприлюднені ще в жовтні 2010 року дані свідчать, що понад 60% українців дуже негативно оцінюють своє матеріальне становище і роблять вкрай песимістичні прогнози на майбутнє. Відтоді ситуація тільки погіршилася. Новий Податковий кодекс буквально душить підприємців. Індекс інфляції падає, але ціни на продукти харчування зростають, підвищується вартість комунальних послуг, проїзду, медичних послуг, освіти тощо. У свою чергу, і Міжнародна організація праці внесла Україну до списку країн із високим рівнем соціального неспокою. Адже люди часто готові змиритися з авторитарним режимом, поступившись своїми правами та свободами заради стабільності і високого рівня життя. У протилежному разі незадоволення зростає. І сьогоднішні події в країнах Магрибу та Перської затоки свідчать, що це питання тільки часу — коли температура невдоволення підніме до червоної риски тиск у котлі суспільних настроїв. Після чого неминуче настане вибух.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №39, 19 жовтня-25 жовтня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво