МІНОБОРОНИ ХОЧЕ ТОРГУВАТИ ЗБРОЄЮ. ПРЕЗИДЕНТ ПРОТИ... - Політика - dt.ua

МІНОБОРОНИ ХОЧЕ ТОРГУВАТИ ЗБРОЄЮ. ПРЕЗИДЕНТ ПРОТИ...

22 вересня, 2000, 00:00 Роздрукувати Випуск №37, 22 вересня-29 вересня

Наприкінці липня на ім’я прем’єр-міністра України з військового відомства надійшов трохи незвичний лист за підписом його глави...

Наприкінці липня на ім’я прем’єр-міністра України з військового відомства надійшов трохи незвичний лист за підписом його глави. Незвичний тим, що в посланні міністра оборони, крім цілком справедливих даних про неадекватність фінансування рідної армії, містилося переконливе прохання дозволити створити спеціальне держпідприємство Міноборони, яке могло б займатися реалізацією надлишків озброєнь на зовнішньому ринку. Іншими словами, дозволити людям із лампасами торгувати зброєю. Ще більш дивна обставина полягає в тому, що сам Олександр Іванович завжди був затятим противником того, щоб Міноборони стало суб’єктом військово-технічного співробітництва (ВТС) України з іноземними державами.

Забігаючи наперед, зауважимо, що якщо військовий міністр змінив своє бачення ролі Міноборони щодо участі останнього на ринку зброї, то Президент залишився при старих консервативних поглядах, тому й відповів негативно.

Усе ж, ця подія не з розряду рядових, оскільки свідчить про деякі цікаві тенденції: про зростання впливу в коридорах нинішньої влади самого міністра оборони й про те, що тягар і прикрості військової служби в надрах українських Збройних сил залишаються на дуже високому рівні.

АРГУМЕНТИ

Справді, щоб звернутися з такою пропозицією до політичного керівництва країни, глава військового відомства повинен був мати досить вагомі аргументи. Заради справедливості варто зауважити, що такі аргументи є. Зокрема, наближається до кінця рік, а фінансування ЗСУ залишається на рівні 52,2% від мінімальних потреб. За таких умов навряд чи можна всерйоз думати про досягнення цілей взаємосумісництва українських військ із натовськими. Не до жиру. Більше того, із 2,4 млрд. грн., які заплановані держбюджетом на національну оборону, майже мільярд (тобто більш ніж третю частину) військове відомство повинне заробити самостійно — за рахунок господарської й економічної діяльності. Хочеться вірити, що прогнози начальника Головного управління економіки Міноборони генерала Валерія Мунтіяна щодо того, що військове відомство за рахунок роботи 145 власних держпідприємств (із котрих 45 ремонтних заводів повинні дати 30—40% надходжень до держбюджету) зможе вирішити проблему. Однак поки з виконанням плану отримання позабюджетних коштів не все гаразд.

Хоча і це ще не все. Сьогодні знову дуже серйозно заговорили про те, що майно ЗСУ (у тому числі й зброя) краще класифікувати як державне, що дасть змогу гроші, зароблені від його реалізації, пустити на розвиток стратегічно важливих оборонних підприємств, а не на проїдання армією. Як ставиться до цієї версії український генералітет, очевидно, гадати не варто. У цьому зв’язку лише згадаємо, що наприкінці травня О.Кузьмук оголосив, що до 2005 р. передбачається скорочення понад 600 літаків, із них 250 бойових, і близько 400 вертольотів, 80 із яких — ударні. Нескладно уявити, як міністр ставиться до перспективи нічого не отримати за цю техніку у випадку її продажу. Досвід такий у міністра є — НАК «Нафтогаз України» дотепер не розрахувався за партію переданих Росії стратегічних бомбардувальників.

Тепер щодо впливу. Вже торік генералітет зумів пробити кілька законів, що легалізують господарську діяльність ЗСУ — абсолютно не властиву армії діяльність. Наступне свідчення посилення позицій генералітету й особисто військового міністра — отримання монопольного права перевезень зброї, яку продає Україна, через держпідприємство військового відомства — Українську авіатранспортну компанію. (Таке ж право має підпорядкована АНТК ім.Антонова компанія «Авіалінії Антонова», але, з огляду на інший клас літаків, цей факт у рахунок не береться.) Наступний крок — отримання для цього ж підприємства права на реалізацію авіатехніки. Нарешті, новим свідченням сили стало проведення нової кадрової політики: незважаючи на те, що заступник міністра оборони з озброєння Анатолій Довгополий був єдиною цивільною особою у військовому відомстві (через що Захід сподівався на майбутнє формування цивільними особами українського Міноборони), він був замінений військовим. Плюс до цього в Міноборони з’явилося ще два нових заступники-генерали. До того ж міністру вдалося і змінити керівництво військової розвідки.

КОНТРАРГУМЕНТИ

Проте не варто б піднімати питання появи структури з питань торгівлі в стінах (або під прапором) Міноборони, якби це була просто боротьба за право контролювати частину збройового експорту країни, що в Україні відбувається практично безперервно. У даному випадку справа набагато складніша. І навіть не через те, що в жодній розвиненій країні світу армія не має права торгувати зброєю, оскільки вона їй вручена для захисту держави.

Варто подумати про наслідки. Тим більше, що пригадати є що. Ще 1991 р. Міноборони створило під своїм патронатом комерційний центр, що із благими намірами зайнявся торгівлею надлишками зброї. А через два роки центр закрили, зате відкрили кілька кримінальних справ. Можна пригадати й конкретні імена, але — чи треба? Адже практично всі справи були закриті. Навіть такі занадто резонансні випадки, як продаж Ємену партії бойових літаків Су-17 за ціною «мерседесів», зрештою, забулися. А про те, скільки наторгували замість 114 українських суб’єктів ВТС, сьогодні не знає ніхто.

Є хороший і більш сучасний досвід сусідів по СНД. Не дуже давно світ був вражений рівнем зловживань військових Казахстану, яким довірили торгувати зброєю. Так, на початку січня ц.р. відбувся закритий судовий процес над високими військовими чинами, звинувачуваними в незаконному продажі партії винищувачів МіГ-21 у Північну Корею. Нагадаємо, що серед обвинувачуваних був і начальник Генштабу ЗС Казахстану Бахитжан Єртаєв, якого звинувачували у «зловживанні владою, перевищенні службових повноважень та бездіяльності».

Ніхто не каже, що українські генерали, отримавши доступ до торгівлі, відразу почнуть направо і наліво продавати зброю. Але ця діяльність не призначена для військових, хоча саме від них нерідко залежить лобі української зброї. А як український досвід, так і досвід інших держав переконує: зброєю повинні торгувати фахівці, а не універсали. До слова, ось-ось виповниться рік, як український танковий гігант — Харківський завод ім. Малишева отримав право спецекспортера, яке вибив з великими труднощами. І що ж? На превеликий жаль, за рік немає жодного серйозного контракту. (Контракт на постачання 50 бронетранспортерів Йорданії, об’єктивно, в рахунок не йде.)

На цьому можна було б закінчити. Тим більше, що глава держави своє слово вже сказав, не прийнявши помилкового рішення і не опинившись заручником попередньої помилки. Йдеться про те, що переважна більшість не тільки експертів, а й самих військових упевнені, що рішення генералітету (саме Міноборони готувало Програму розвитку ЗСУ до 2005 р.) уникнути непопулярного великого скорочення було помилкою. Підтверджують це нещодавні рішення про серйозне скорочення в Росії, Німеччині і ще багатьох країнах. Нині ж величезне і не занадто добре оснащене військо треба годувати й озброювати. Щоправда, як виявилося, цю проблему можна й вигідно експлуатувати...

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №31, 24 серпня-30 серпня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво