Мінливості слов’янської любові. Дмитро Медведєв і Олександр Лукашенко призналися в почуттях один до одного - Політика - dt.ua

Мінливості слов’янської любові. Дмитро Медведєв і Олександр Лукашенко призналися в почуттях один до одного

8 жовтня, 2010, 18:32 Роздрукувати Випуск №37, 8 жовтня-15 жовтня

Ворожість, яка довгі роки назрівала у відносинах між білоруським і російським керівництвом, нарешті переросла у відкриту ненависть...

Ворожість, яка довгі роки назрівала у відносинах між білоруським і російським керівництвом, нарешті переросла у відкриту ненависть. Президенти Білорусі й Росії заочно обмінялися безпрецедентними за жорсткістю «люб’язностями». Виступаючи перед російськими журналістами, Олександр Лукашенко гнівно обвинуватив оточення Медведєва, та й самого Путіна, в тому, що вони намагаються очорнити його і спонсорувати опозицію, щиро охарактеризував свої відносини з російським президентом і прем’єром як «погані, якщо не сказати гірше» й прямодушно висловив надію, що «нинішня необдумана й безмозка політика Кремля недовговічна». Дмитро Медведєв у своєму відеоблогу був не менш люб’язний у коментарях.

Звинувативши білоруського колегу в недотриманні «елементарних людських пристойностей» і безчесності, російський президент заявив: уся передвиборна кампанія Лукашенка цілком і повністю побудована на антиросійських сюжетах, прокльонах на адресу російського керівництва. Різкій критиці Дмитро Анатолійович піддав Олександра Григоровича і за «своєрідне розуміння партнерських відносин» — відмову Білорусі визнати незалежність Абхазії й Південної Осетії. Попутно у своєму виступі Медведєв нагадав і про зникнення опонентів Лукашенка: «Росії, як і іншим країнам, це небайдуже». (Що, втім, не заважало Кремлю роками закривати очі на зникнення людей.)

Погодимося з прес-секретарем російського президента Наталією Тімаковою: відносини керівництва двох країн уже ніколи не будуть такими, як були. Мінськ і Москва вступили в тривалу смугу конфронтації. Якщо Медведєв раніше й дозволяв собі подібні висловлювання у своїх публічних виступах, то тільки стосовно Михайла Саакашвілі й Віктора Ющенка, але не на адресу президента країни, що входить у Союзну державу й ОДКБ. Очевидно, що як Саакашвілі й Ющенко, нині Лукашенко викликає ідіосинкразію в Медведєва й Путіна. З певністю можна стверджувати, що й в Олександра Григоровича є така ж гостра алергія на кремлівський тандем. Ці почуття такі сильні, що білоруський і російський президенти навіть не привітали один одного з днем народження.

Причин для таємної ворожості й відкритого невдоволення в Мінська і Москви завжди вистачало з надлишком. Пригадаємо хоча б те, що Лукашенко не виконував свої багаторазові обіцянки Кремлю, постійно лавіруючи між Росією й Заходом. Але ж росіяни мали всі підстави сподіватися на те, що бацька буде більш уважним до їхніх прохань, оскільки білоруська економіка виживає багато в чому завдяки російським дотаціям. Або пригадаймо, наприклад, ті ж таки молочні, цукрові й газові війни, під час яких звучали взаємні обвинувачення. Але ще ніколи президенти двох країн не обмінювалися такими образливими висловлюваннями на адресу один одного. То що ж сталося цього разу, якщо Лукашенко і Медведєв дозволили собі привселюдно заговорити мовою прихованих погроз і прямих образ?

Приводом, схоже, стала тактика президентської кампанії Олександра Лукашенка. В умовах економічної кризи, російсько-білоруських торгової й газової війн, що періодично виникають, постійної боротьби росіян за білоруські підприємства бацька взяв курс на зміцнення незалежності Білорусі від Росії. Особливої гостроти заявам Лукашенка, на думку Кремля, надає те, що консультує білоруського президента Борис Березовський. Щоправда, деякі наші білоруські співрозмовники сумніваються в достовірності цієї озвученої російськими мас-медіа інформації. Інша річ, кажуть вони, що Березовський міг брати участь у нафтовому бізнесі Білорусі...

«Лукашенко завжди будував свою виборчу кампанію на боротьбі з зовнішнім і внутрішнім ворогом. І якщо раніше це був Захід, то тепер — Росія», — сказала в розмові з «ДТ» редактор сайта «Хартия’97» Наталія Радіна. Як вважають тамтешні політичні аналітики, є кілька причин, через які білоруський президент вирішив використати цього разу таку ризиковану карту.

По-перше, Лукашенка лякає агресивна політика Кремля, який прагне здобути контроль над економікою Білорусі й обмежити його персональну владу і джерела фінансування. Він прагне провести розмежувальну лінію, демонструючи, що ніколи не буде російським губернатором. По-друге, білоруський президент має намір продовжувати зусилля щодо поліпшення відносин із Заходом. По-третє, у Лукашенка склалися погані особисті стосунки з лідерами Росії.

Історія цієї особистої ворожості має глибокі корені. І бере вона початок ще в ті часи, коли Олександр Лукашенко плекав надію стати російським президентом. Прихід до влади Володимира Путіна і його команди остаточно розвіяв ці ілюзії, що стало ударом по честолюбству білоруса. Крім того, Лукашенко не може пробачити російському керівництву, що воно ставиться до нього зневажливо. Бацька тепер часто каже про те, що Росія хоче його «нахилити», принизити.

Своєю чергою Путін, так само як і Медведєв, не можуть пробачити Лукашенкові того, що політика Кремля, спрямована на прив’язку Білорусі до Росії, на реалізацію російських інтересів у цій країні, зазнала краху. «Білорусь отримала величезні дотації з боку Росії. А результатом цього став нинішній розворот Мінська в бік Заходу. Путін не може пробачити Лукашенкові, що цей колишній колгоспник переграв його, досвідченого розвідника, людину з елітарною освітою. Такі ж претензії до Лукашенка й у Медведєва», — вважає білоруський політичний аналітик Андрій Ляхович.

Нині білоруський президент сказав «ні» щодо дуже багатьох питань, важливих для Кремля. Насамперед щодо питання політичної інтеграції Білорусі з Росією: союзна держава, у розумінні Лукашенка, — це дешеві російські енергоносії й пільгові умови доступу білоруської продукції в Росію, але аж ніяк не об’єднання. Мінськ не збирається визнавати незалежність Абхазії й Південної Осетії і не планує об’єднувати грошові системи. Нарешті, Лукашенко висловив намір скорочувати список напрямів співробітництва з Росією. Схоже, Мінськ не передаватиме «Газпрому» контрольний пакет акцій «Белтрансгазу», а російським компаніям не будуть продані навіть ті білоруські підприємства, що працюють виключно на російській сировині, зокрема нафтопереробні заводи. Зате влада дуже наполегливо запрошує в Білорусь західні компанії. Цілком імовірно, що Мінськ також скоротить формат своєї участі в ОДКБ: у найближчих навчаннях цього військово-політичного блоку замість білоруських десантників братимуть участь тільки військові спостерігачі. «Лукашенко стає містером «Ні» для Росії», — констатує Андрій Ляхович.

Зате Лукашенко став краще говорити про ЄС і Захід, намагаючись отримати в МВФ і Світовому банку кредити, спроможні врятувати білоруську економіку. «Скорочення співробітництва в рамках ОДКБ — це певна частина геополітичного контракту, запропонованого Лукашенком Заходу», — вважає Андрій Ляхович. Утім, невідомо, чи готовий Захід піти назустріч президентові, який не має наміру йти на демократичні перетворення в суспільстві.

Та ця білоруська політика цілком не влаштовує Москву, яка прагне зберегти Білорусь у зоні свого впливу й зміцнити позиції російського бізнесу в цій країні. Заради цього Кремль використовує всі наявні ресурси тиску на Лукашенка. Адже ця країна має для Росії свою конкретну геополітичну цінність. Йдеться не про міфологізовану єдність трьох східнослов’янських народів, часто використовувану росіянами в політичній пропаганді. Білорусь для Кремля — форпост у Центральній і Східній Європі, який демонструє, насамперед російським виборцям, що Росія й далі залишається серйозним геополітичним гравцем.

Невдача російської політики на білоруському напрямі змусила Москву змінити тактику. Нині Кремль використовує такі важелі тиску на Мінськ, як ускладнення умов для білоруського експорту, підвищення цін на енергоносії, агресивну інформаційну кампанію, підтримку колишніх високопоставлених білоруських чиновників, які проживають у РФ. Звісно ж, Москва намагається використовувати у своїй грі й учасників президентської кампанії, інформаційно підтримуючи лідера кампанії «Говори правду» Володимира Некляєва, лідера громадянської акції «Європейська Білорусь» Андрія Саннікова й інших опонентів Лукашенка.

Утім, підтримка ця доволі умовна. У Москві усвідомлюють, що ці кандидатури не можуть на рівних конкурувати з Лукашенком: занадто великий відрив у рейтингах популярності, занадто відрізняються адміністративні, фінансові й інформаційні ресурси. Як зауважив на одній із зустрічей директор білоруського Інституту соціології, «рівень довіри до Лукашенка на першому місці, а до Бога — на другому». В руках Олександра Григоровича в його грі у вибори — тільки козирі. Навіть найгірший результат бацьки — близько 30% — непорівнянний з 1—4% його найближчих конкурентів. А вплив Росії на інформаційне поле Білорусі мінімальний.

Та й найближче оточення Лукашенка не готове заявляти про свої політичні амбіції. Адже це означає жорстку конфронтацію з чинним главою держави. Ще свіжі спогади про долю учасника минулих президентських виборів Олександра Козуліна, виборчу кампанію якого фінансувала Росія з допомогою низки комерційних організацій, намагаючись через нього вплинути на бацьку: протеже Москви отримав п’ять років...

Отже, хоча Кремль і не проти замінити білоруського президента, на найближчих виборах цього не станеться. У перемозі Лукашенка не сумніваються навіть опозиціонери. Експерти розходяться лише в кількості голосів, які здобуде чинний президент. Примітно, що Олександр Мілінкевич, єдиний кандидат від опозиції на попередніх виборах, цього разу у виборчій кампанії участі не братиме. Утім, зауважує Наталія Радіна, «головне вже те, що Росія не підтримує Лукашенка».

Та якими будуть білорусько-російські відносини після 19 грудня, коли в Білорусі відбудуться президентські вибори? Як конфлікт лідерів двох країн відіб’ється на білоруській економіці, прив’язаній до російського ринку? Адже коли зачеплені почуття «батьків нації», очікувати можна всякого.

Нині в Москві і Мінську сумніваються, що після 19 грудня відбудеться зустріч Медведєва і Лукашенка: багато політиків і експертів вважають, що точку неповернення у відносинах із Росією пройдено. Депутати Держдуми вже погрожують Мінську тим, що Російська Федерація не визнає результати виборів. «Це здається малоймовірним. Інша річ, що Москва може заявити про невідповідність виборів демократичним стандартам», — вважає Андрій Ляхович. Тим часом Мінськ уже зробив попереджувальний залп: російські ЗМІ поширили інформацію з посиланням на джерело в оточенні білоруського президента, що Лукашенко готовий вийти з усіх основних інтеграційних структур пострадянського простору у разі невизнання російським керівництвом його перемоги на майбутніх президентських виборах. А от що стосується відносин двох країн у сфері економіки, то, на думку експертів, список напрямів співробітництва між Росією й Білоруссю поступово скорочуватиметься. Звичайно, йдеться не про повне розірвання відносин: білоруська економіка вкрай залежна від Росії, а Москва, своєю чергою, має геополітичні сподівання на Мінськ, і економіка дає росіянам вагомий важіль тиску на партнера по союзній державі.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №28, 20 липня-26 липня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво